Погляд Біблії

Чийому керівництву вам довіряти?

«ЧАС виходити!» — сказав батько своєму п’ятирічному синові. Батько простягнув руку, і син без жодного вагання вхопився ручкою за пальці батькової руки. Хоч би куди вони йшли, дитина покладається на керівництво батька й з довірою іде з ним. Хоч би що сталося, дитина міцно тримається руки свого батька.

Позаяк ми живемо у часи економічної, політичної та особистої нестабільності, то чи не будемо вдячні за руку керівництва з надійного джерела? Ми живемо в час, коли несумлінні люди використовують недосвідчених. Тому є вагома підстава вибирати з обережністю, кому довіряти. Можливо, в минулому ви глибоко розчарувалися у чийомусь керівництві.

І все ж таки Біблія заохочує нас довіряти Богові. «Бо Я — Господь, Бог твій, що держить тебе за правицю й говорить до тебе: Не бійся,— Я тобі поможу!» — записав пророк Ісая (Ісаї 41:13). А апостол Петро радив: «Тож покоріться під міцну Божу руку, щоб Він вас Свого часу повищив. Покладіть на Нього всю вашу журбу, бо Він опікується вами!» (1 Петра 5:6, 7).

Однак ви можете по праву запитувати: «Чому я повинен довіряти Божому керівництву?» Нижче, на прикладі давнього Ізраїлю, подаються поважні причини цього.

Божа рука керує ізраїльським народом

Серія подій, що сягнула апогею 14 нісана 1513 року до н. е., зламала непохитність фараона-деспота та єгиптян, і вони врешті відпустили з неволі Божий народ, ізраїльтян (Вихід 1:11—13; 12:29—32). П’ятнадцятого нісана Ізраїль з тріумфом вирушив до Обітованої землі через пустелю. Прямий шлях до цієї землі проходив на північ від Мемфіса вздовж середземноморського узбережжя неподалік землі страшних филистимлян. Однак Бог мав намір спрямувати їх іншим шляхом (Вихід 13:17, 18; Числа 33:1—6).

Бог подав стародавньому Ізраїлю видиме керівництво, а саме: стовп хмари протягом дня й стовп вогню протягом ночі (Вихід 13:21, 22). Разом з цим надприродним явищем Єгова користувався як своїм земним репрезентантом вірним Мойсеєм (Вихід 4:28—31). Отже, були незаперечні докази того, що Ізраїлем керував Бог.

Коли Ізраїль удруге отаборився, в Етамі, «на границі пустині», Єгова наказав Мойсеєві повернутися назад та отаборитися на березі Червоного моря, в Пі-Гахіроті (Вихід 13:20). Цей на перший погляд несподіваний маневр спонукав фараона думати, що ізраїльтяни «заблудились... в землі цій». Фараон посмілішав, і змінилося його серце. Тепер він вирішив знову зробити ізраїльтян рабами, тому зібрав своє військо й погнався за ними (Вихід 14:1—9).

Повівши народ в іншому керунку, очевидно в долину, що вела до Червоного моря, Мойсей, як здавалося, завів Ізраїль до пастки поміж горами, які з обох боків обступали табір у Пі-Гахіроті, Червоним морем і фараоновим військом, що наближалося. Виглядало так, наче ізраїльтяни були зручною мішенню для скорого підкорення або винищення.

Як це вплинуло на них? Чи вони довірятимуть керівництву Єгови? З усього було видно, що вони потрапили в безвихідь. Тому дехто впав у паніку. Інші почали ремствувати на Мойсея. Ще інші навіть вже були готові повернутися до рабства в Єгипет! (Вихід 14:10—12).

Міцно тримайтеся Божої руки!

У такій ситуації ізраїльтянам слід було виявляти дитячу довіру до Всемогутнього. Єгова мав вагому причину наказати Мойсеєві перейти Червоне море біля Пі-Гахірота — причину, якої Ізраїль у цілому не знав. Єгова виявив любов і мудрість тим, що наказав ізраїльтянам перейти до Обітованої землі південніше від володіння филистимлян. Не було жодних сумнівів, що після 215 років перебування в Єгипті ізраїльтяни не були готові воювати з народом грізних воїнів. Тому Єгова вибрав такий шлях, аби можна було уникнути конфліктуa (Вихід 13:17, 18).

Визволення народу й поразка фараона та його війська в Червоному морі є чудовим свідченням рятівної сили Бога. Більш того, наскільки ізраїльтяни були щасливі, що не відпустили Божої руки, хоч і не розуміли спочатку, чому Бог повів їх власне в тому керунку! Вони міцно трималися його руки й стали свідками надприродного розділення Червоного моря й винищення ворогів. Їхня довіра до керівництва Єгови була винагороджена (Вихід 14:19—31).

І знову ж таки, розгляньмо приклад дитини, що тримається за руку батька чи матері. Як поводиться дитина, коли вона стривожена? Замість відпускати руку, дитина ще міцніше стискає своєю ручкою батьківські пальці. Таким чином вона виявляє непорушне довір’я до батька, вірячи в те, що він надійно скерує й підтримає у скрутну хвилину.

Подібно й у нашому житті, коли горе, нам слід ще міцніше триматися за Божу руку й ще більше довіряти його керівництву! Його Слово, Біблія, може стати нашим вказівним світлом (Псалом 119:105). Також не слід забувати, що довір’я вимагає терпіння. Тому ми повинні дати Єгові час на вирішення проблеми, навіть якщо ми якийсь час не цілком розуміємо, чому він скеровує нас у певному напрямку. Авжеж, ми можемо довіряти Божому керівництву (Вихід 15:2, 6; Повторення Закону 13:5; Ісаї 41:13).

[Примітка]