Загадковий качкодзьоб
ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА В АВСТРАЛІЇ
КОЛИ вчені вперше побачили качкодзьоба, то не знали, до якого класу віднести цю тварину. Перед ними постав живий парадокс — кілограм чи два суперечностей, які поламали певні їхні наукові уявлення. Ми запрошуємо вас познайомитися з цим унікальним австралійчиком — чарівним, полохливим і доброзичливим створінням. Однак спочатку повернімося до 1799 року й подивімося, яке замішання виникло у британських наукових колах, коли їм до рук вперше потрапила шкура качкодзьоба.
«Він буквально не міг повірити [своїм очам]»,— говориться в одній енциклопедії про доктора Шоу, який був асистентом хоронителя сектора природничої історії в Британському музеї. Він запідозрив, що «хтось зробив пересадку дзьоба качки [чотириногій тварині]. Він намагався [зняти] дзьоб, і ще нині на тій шкурі можна побачити знаки від його ножиць».
Навіть коли вчені пересвідчилися, що шкура непідроблена, вони не переставали дивуватись. Органи розмноження качкодзьоба такі, як у птахів, але він має ще й молочні залози. Через цю гадану суперечність постало запитання: чи ця неймовірна істота відкладає яйця, чи ні?
Після багаторічних диспутів виявилося, що качкодзьоб і справді відкладає яйця. Але кожне відкриття, здавалося, лише ще більше заплутувало вчених. Як класифікувати тварину, що: 1) відкладає яйця, але має молочні залози; 2) вкрита хутром, однак озброєна качачим дзьобом; 3) має скелет з ознаками холоднокровних плазунів, проте є теплокровною?
З бігом часу вчені зійшлися на тому, що качкодзьоб є ссавцем ряду однопрохідних. Однопрохідні, подібно до плазунів, мають один отвір, або прохід, для виведення яєць, сперми, випорожнень та сечі. Єдина інша жива тварина ряду однопрохідних — єхидна. Наукова назва качкодзьоба — Ornithorhynchus anatinus, що означає «качкоподібна тварина з пташиною мордою».
Навідаймося в гості до качкодзьоба
Ми можемо піти до зоопарку, але немає ліпшого, як побачити цього непримітного звірка в природних умовах, а це вдавалося навіть не всім австралійцям. У Східній Австралії його можна побачити у багатьох прісноводних річках, струмочках та озерах, однак ми розпочнемо наш пошук у районі Блу-Маунтинс, що на захід від Сіднея.
Перед сходом сонця ми прибули до старого дерев’яного моста над дзеркальною річкою, обабіч якої вишикувались евкаліпти. Ми терпеливо й мовчазно вдивляємося у воду, очікуючи появи приземкуватого силуету. Згодом бачимо те, чого сподівалися. Десь на відстані 50 метрів угору по течії з’являється силует, що пливе до нас. Ми мусимо стояти абсолютно нерухомо.
А що це саме качкодзьоб, ми бачимо по брижах, які він утворює своїм дзьобом. Ті сигнальні брижі відходять від качкодзьба, коли він розтирає їжу, яку понапихав поза щоки, коли збирав корм на річковому дні. Хоч і розмаїтість його меню залежить від сезону, воно складається здебільшого з хробаків, личинок комах та прісноводних креветок.
Чи вас дивує такий маленький розмір качкодзьоба? Багатьох дивує. В їхній уяві качкодзьоб розміром десь з бобра чи видру. Але, як ви бачите, він менший від хатньої кішки. Самці бувають від 45 до 60 сантиметрів завдовжки й важать від одного до двох з половиною кілограмів. Самиці трохи менші.
Він тихенько пірнає під воду на одну-дві хвилини і, поперемінно гребучи передніми лапами з перетинками, повільно пропливає під мостом. Його задні лапи з частковими перетинками не використовуються для гребні, однак під час плавання вони укупі з хвостом слугують стерном. Ними він також міцно закріплюється, коли риє нору.
Якщо качкодзьоба щось занепокоїло, він пірнає з голосним плеском, а це означає «до побачення»! Отже, ми розмовляємо лише тоді, коли він під водою. «Як цей звірок не мерзне,— шепочете ви,— особливо у крижаній воді взимку?» Качкодзьоб чудово дає собі раду завдяки, по-перше, обміну речовин, унаслідок якого виділяється велика кількість енергії, що зігріває його зсередини, та, по-друге, густому хутру, що не пропускає тепла назовні.
Цей дивовижний дзьоб
М’який, наче зроблений з ґуми, дзьоб цієї тваринки вельми складний. Він вкритий рецепторами дотику та електричними датчиками. На дні річки качкодзьоб обережно повертає своїм дзьобом з одного боку в інший і вловлює навіть слабкі електричні поля від скорочень м’язів своєї здобичі. Під водою качкодзьоб сприймає навколишнє середовище за допомогою свого дзьоба, бо очі, вуха та ніздрі у нього щільно затулені.
Остерігайтесь тих острог!
Якщо наш дружок є самцем, то його задні ноги на гомілковостопних суглобах озброєні двома острогами, які з’єднані каналами з двома отруйними залозами у стегновій ділянці його тіла. Він люто впивається обидвома острогами у тіло нападника — щось подібне до верхівця, котрий острожить коня. Відразу після першого шоку в жертви з’являється сильний біль і опухи.
А втім, у неволі качкодзьоб може бути ручним, як щеня. У заповіднику Гілсвіл (штат Вікторія) ці тварини утримуються ось уже десятиріччями, і повідомляється, що один з перших його мешканців «годинами розважав глядачів, перевертаючись, аби почухати своє черевце... Тисячі відвідувачів збиралися, щоб подивитися на цю дивовижну тваринку».
Наш качкодзьоб пірнув востаннє цього дня якраз тоді, коли виглянуло ранкове сонце з-за гірського пасма, що на сході. Вага корму, який качкодзьоб з’їдає за ніч, більша однієї п’ятої його ваги. Вибираючись з води, він складає перетинки на передніх лапах, і тоді показуються міцні кігті. Він прямує до однієї з багатьох нір, які завбачливо вирив собі між корінням дерев, аби захистити ці нори від ерозії та руйнування. Нори для виведення малят, як правило, близько 8 метрів завдовжки, для інших же цілей — від 1 до майже 30 метрів і можуть мати багато відгалужень. Нори захищають цю тваринку від крайніх температур і є затишними домівками для самок з малятами.
Час нестися
Навесні самиця іде у викладене зеленню відділення в одній із глибоких нір і відкладає там до трьох яєць (переважно два) розмірами з ніготь великого пальця руки. Вона висиджує яйця, огорнувши їх своїм тілом та товстим хвостом. Днів через десять з яєчок, шкаралупа котрих нагадує пергамент, вилуплюються малята, котрі харчуються молоком з двох молочних залоз мами. До речі, самиця виховує своїх малят самостійно; між качкодзьобами не спостерігається довготривалих зв’язків.
Десь до лютого, через три з половиною місяці швидкого росту, малюки готові йти у воду. Позаяк певна ділянка води не може прогодувати велику кількість цих тварин, то молодняк зрештою подається у пошуки менш заселених вод, навіть переходить через небезпечні місця суходолу.
У неволі качкодзьоб живе понад 20 років, однак у природному середовищі більшість з них живе не так довго. Вони гинуть від посухи чи повені, від варанів (великих хижих ящірок), лисиць, великих хижих птахів, а на півночі Квінсленду навіть від крокодилів. Однак найбільшу загрозу для життя качкодзьоба становить людина, причому не тим, що свідомо винищує їх, оскільки полювання на качкодзьоба суворо заборонене, а своїм безжалісним вторгненням у місця їхнього проживання.
Якщо ви колись матимете нагоду відвідати Австралію, то зможете особисто поспостерігати за нашим унікальним звірком із дзьобом качки в його природному середовищі, бо так просто у природі ви його не побачите більше ніде у світі. Завдяки качкодзьобу вам відкриється ще один аспект безмежної уяви Творця, а також його почуття гумору.
[Ілюстрація на сторінці 17]
Качкодзьоб пливе, гребучи передніми лапами з перетинками.
[Відомості про джерело]
З люб’язного дозволу Taronga Zoo
[Ілюстрація на сторінці 17]
Качкодзьоби менші від хатньої кішки й важать від одного до двох з половиною кілограмів.
[Відомості про джерело]
З люб’язного дозволу Dr. Tom Grant
[Ілюстрація на сторінці 17]
Качкодзьоб шукає поживу під водою за допомогою свого високочутливого дзьоба. (Цей качкодзьоб живе в заповіднику Гілсвіл).
[Відомості про джерело]
З люб’язного дозволу Healesville Sanctuary
[Відомості про ілюстрацію, сторінка 16]
Фотографія: з люб’язного дозволу Dr. Tom Grant