Різьблення по дереву. Старовинне африканське мистецтво

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА В НІГЕРІЇ

РІЗЬБАРІ по дереву в Бенін-Сіті, розташованому на півдні сьогоднішньої Нігерії, ніколи не сиділи склавши руки. Чотири століття тому місто Бенін-Сіті було столицею могутнього і добре організованого лісного царства. Європейські мандрівники дивувалися його широким прямим вулицям, будинкам, що утримувались у великому порядку, та людям — законослухняним і з почуттям власної гідності. Протягом століть місто Бенін-Сіті процвітало й було одним з найважливіших торгових та культурних центрів Західної Африки.

Державою Бенін керувала династія царів, яких називали оба́. Оба́ активно сприяли розвиткові мистецтва. Їх чудовий палац у Бенін-Сіті був прикрашений дерев’яними скульптурами, що зображали голови людей, вишуканими настінними тарілками з бронзи та шедеврами витонченої різьби по слоновій кістці. Хоч стародавні різьбарські вироби з дерева не витримали руїнницької дії часу й термітів, ясно, що в тому царстві різьбарі по дереву мали багато роботи. Мартінс Аканбієму, колишній куратор Національного музею в Лагосі, пише: «Гільдія різьбарів по дереву... здається, є найстарішою з тих, що працювали для Оба́».

У 1897 році військові сили Великобританії захопили й пограбували Бенін-Сіті, а зі скарбів міста понад 2000 безцінних шедеврів було вивезено до Європи. Сьогодні найбільші колекції виробів мистецтва стародавнього Беніну можна побачити не в Нігерії, а в музеях Лондона та Берліна.

Різьблення по дереву сьогодні

Сьогодні Бенін-Сіті є метушливим містечком, подібним до багатьох інших містечок Нігерії. Проте сліди колишньої слави залишилися. Палац було відбудовано, і він служить резиденцією для сучасних оба́. Навколо старої частини міста ще видно залишки глибокого рову, і коли уважно прислухатися, то можна почути, як по дереву тихо постукують різці.

Джонсон вже 20 років вирізьблює дерев’яні скульптури у Бенін-Сіті. У минулих століттях дерев’яні і бронзові голови робили на пам’ять про померлих і ними прикрашали вівтарі предків. Але голови, які різьбить Джонсон, не скидаються на ті, що колись мали релігійне призначення. Його скульптури є виключно виробами мистецтва.

Джонсон працює з ебеновим деревом — воно дає тверду, крихку деревину, яка є ідеальним матеріалом для різьблення. Різьбар використовує переважно ядро деревини, або її внутрішню частину. У нігерійського ебенового дерева внутрішня частина часто є вугільно-чорного кольору, проте деколи вона буває й смугастою або сірувато-чорною. На своїй різьбі Джонсон лишає трохи заболоні, що оточує ядро деревини. Вона додає виробу приємного червоного кольору, який добре поєднується з чорним. Як червоні, так і чорні ділянки деревини полірують до чудового блиску.

Ебенових дерев в Нігерії багато. Зрубавши таке дерево, його часто декілька місяців залишають у чагарниках, щоб деревина дозріла до використання. Коли ебенова колода прибуде до майстерні Джонсона, він залишить її сушитися протягом ще кількох місяців перед тим, як використати для різьби. Це треба обов’язково робити, бо сира деревина може змінити форму та тріснути.

Коли надходить час приступити до різьблення, Джонсон бере в руки пилу та відтинає від дерева шматок завдовжки приблизно 35—40 сантиметрів. Перечекавши ще тиждень і пересвідчившись, що дерево ніде не трісло, різьбар наносить на нього крейдою контури голови, яку хоче вирізьбити, та сідає за роботу.

Спочатку він працює пласкою стамескою, потім напівкруглою стамескою та тоншим різцем. Після цього він обробляє виріб напилком. Тоді різьбарським ножем він доробляє деталі. Праця з деревом вимагає від Джонсона пильної уваги. Недбалість може призвести до того, що скульптура матиме якусь дивну посмішку або ж одне око дивитиметься не у той бік.

Коли різьблення закінчене, учні Джонсона шліфують виріб наждачним папером — спочатку грубим, а потім дедалі дрібнішим. На закінчення вони намащують скульптуру засобом для поліровки меблів або взуття та натирають до блиску щіткою для взуття. Щоб вирізати з дерева голову, яку ви бачите на малюнку, потрібно два дні. А для того щоб відшліфувати та відполірувати її, треба ще три дні.

Коли різьба готова, Джонсон відставляє її вбік на кілька місяців, аби упевнитися, що на ній не з’являться тріщини. Коли деревина перед різьбленням встигла добре висохнути, вона не трісне. Звичайно все проходить добре. Якщо на виробі таки з’являється тріщина, його знову беруть до майстерні, заповнюють тріщину, шліфують і ще раз полірують.

Навчання у різьбаря

Джонсон має шість учнів віком 10—18 років. Вони вчаться різьбленню з кінця, тобто від заключного етапу роботи. Це означає, що найперше учень отримує навички полірування. Тоді він вчиться шліфувати виріб. Ще пізніше йому показують, як користуватися напилком. Врешті надходить день, коли він бере до рук пласку стамеску і робить перші зарубки на новому шматку дерева.

«Різьбарем може стати не кожен,— говорить Джонсон.— Перш за все, для цього треба мати здібності та вміти зосереджуватися на роботі. Потрібно також навчитися терпляче чекати, поки до тебе прийде вміння, та знати, як справлятися з помилками. Крім цього, треба бути наполегливим, бо на те, щоб стати добрим різьбарем, йде принаймні три роки. І то ще не кінець науці — різьбарству вчаться все життя. Працюючи, різьбар постійно удосконалює свою майстерність».

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 20]

Мурашки і різьбар по дереву

Дехто каже, що африканське мистецтво багато чим зобов’язане білим мурашкам, або термітам. Різьбар створює скульптуру, а білі мурашки (не без деякої допомоги тропічного клімату) її знищують, іноді протягом лише кількох днів! Століттями білі мурашки забезпечували різьбарів по дереву роботою. Утворився нескінченний, але конструктивний цикл: мурашки нищать, а різьбар починає знову, використовуючи нагоду вдосконалити свою майстерність та створити новий художній стиль.

Книжка «Африканські царства» (англ.) говорить: «Пліснява та старанні білі мурашки значною мірою усунули будь-яку вірогідність того, що риси старих виробів будуть увічнені в роботах наступних поколінь. Тому разом з постійною потребою в нових роботах існувало також багато можливостей урізноманітнювати форми; копіювали [різьбарі] дуже мало і набагато більше покладалися на власну майстерність та уяву».

Дехто каже, що саме цими стосунками між мурашками та різьбарями по дереву і пояснюється висока художня якість творів, яка прославила африканське мистецтво. У своїй книжці «Нігерійські статуетки» (англ.) вчений Вільям Фаґґ зауважує: «Віддаймо... належне білим мурашкам — хоч би якою небажаною здебільшого була їхня діяльність — протягом століть та тисячоліть ці комахи у тропіках підтримували довгі й надзвичайно продуктивні стосунки з різьбарями по дереву».

[Відомості про ілюстрацію]

З люб’язного дозволу д-ра Річарда Бейґіна

[Ілюстрації на сторінці 19]

Так з’являється різьба:

1) різьбар вибирає найкращий шматок деревини;

2) наносить контури голови, яку він хоче вирізьбити;

3) працює стамескою; 4) шліфує; 5) полірує різьбу.