Ріо-де-Жанейро. Місто краси й чарівності

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА В БРАЗИЛІЇ

У РІО-ДЕ-ЖАНЕЙРО можна побачити все: пляжі, пагорби, озера, тропічний ліс. «Його ландшафти настільки привабливі, що важко з’ясувати, куди спочатку дивитись!» — вигукнув один турист. Ріо-де-Жанейро, або просто Ріо, вважається одним із найгарніших міст у світі. Хоча слово «ріо» означає «річка», місто фактично розташоване на узбережжі бухти. (Дивіться рамку на сторінці 18).

У Ріо і його околицях проживає 11 мільйонів чоловік, і, як будь-яке інше місто, воно має свої проблеми: насилля, безробіття, нестача житла, не говорячи вже про забруднення та хаотичний транспортний рух. Незважаючи на це, мешканці Ріо з гордістю називають його «Сідаде Маравільйоза» («дивовижне місто»). Один каріокаa висловився про нього так: «Ріо — це щасливе місто. Коли ми сонячного дня дивимося на пляжі й узгір’я дорогою на роботу й назад, це приносить нам задоволення». Ідеалістичний погляд? Подивімося.

Бухти, пляжі й багато сонця

Розпочнемо ми наші спостереження з місця народження Ріо — бухти Гуанабара. Її площа, розміром 380 квадратних кілометрів, усіяна острівками, вкритими лісом, а узбережжя оточене узгір’ями та горами, найвідоміші серед яких Корковаду (що означає «горбун») і Цукрова Голова (по-португальськи «Пан-ді-Асукар»). Висота Корковаду 704 метри над рівнем бухти, а на її вершині стоїть 30-метрова статуя Христа з розкритими обіймами, яка важить 1145 тонн. Гора Цукрова Голова, заввишки 395 метрів, отримала таку назву, бо має конусоподібну форму, яку використовували працівники цукрорафінадного заводу за колоніальних часів. Відвідувачі можуть піднятися на Корковаду фунікулером або автомобілем, а канатна дорога переправить любителів визначних місць до вершини Цукрової Голови. Звідти відкривається захоплива панорама Ріо: з одного боку — глибоке голубе море, а з іншого — розкішний зелений ліс і хвилястий обрис озера Родрігу-ді-Фрейтас.

Залиті сонцем пляжі й чудовий білий пісок — це те, про що мріє багато туристів. Вас, можливо, не здивує, що влітку, коли температура сягає 40°C, понад 70 пляжів уздовж 90-кілометрового узбережжя Ріо заповнені людьми. Який пляж найліпший? Це залежить від бажань відвідувача. Для каріоки пляж є місцем відпочинку, де він може почитати, пограти у футбол, волейбол, завітати в бар, ресторан, концертний зал або піти на спортивний майданчик чи в гімнастичний зал. Крім того, на пляжі він може працювати, а також купатися. Щоранку набережні Ріо переповнені бігунами й велосипедистами. А з приходом сонячного дня пляжі завжди залюднені. Однак, незважаючи на легкий, як може здаватися, спосіб життя, каріоки повинні важко працювати, щоб заробити собі місце під сонцем.

До кінця XIX сторіччя місто Ріо розташовувалося навколо узмор’я бухти Гуанабара. Потім побудували тунелі, які з’єднали бухту з береговим валом океану, і це спрямувало ріст міста на південь. З відкриттям у 1923 році готелю «Копакабана», який є одним з перших розкішних готелів Південної Америки, Копакабана («маленька принцеса моря») став першим знаменитим пляжем. Пізніше, у 60-х роках, пляж Іпанема став місцем зустрічі для інтелігентів і людей мистецтва. Коли щось було не в моді в Іпанемі, це не було модним ніде. Найбільшим пляжем (18 км завдовжки), який було відкрито найпізніше, є Барра-да-Тіжука. Його ще часто називають «Бразильським Маямі». Тут розташовано найбільший торговий центр міста й багато нових житлових будинків.

Ліс у середині міста

Важливою частиною ландшафтів Ріо є рослинність. У центрі міста, всього за декілька хвилин ходи від штовханини й метушні пляжів, міститься тихий ботанічний сад, який займає 141 гектар. Він був заснований у XIX сторіччі, і тепер на його території росте понад 6200 видів дерев і тропічних рослин.

Іншим притулком у місті є ліс Тіжука, що лежить за 20 кілометрів від центру. Це, можливо, найбільший міський ліс у світі, бо займає понад 100 квадратних кілометрів. До його складу входить частина Атлантичного лісу, який колись простягався по цілому узбережжю Бразилії. Відвідувачі можуть побачити там величне рожеве махагонієве дерево, а також гарне жовте квітуче канелас-сантас. Увагу привертають теж голубі метелики морфо. Якщо згадати про птахів, то можна поспостерігати за червоношиєю чи зеленоголовою танаграми.

Візит до центру

Центр Ріо — це метушливий район, де багато шуму й особливо відчувається спека. Скрізь кудись поспішають люди. Пішоходи стикаються з торговцями, які продають фактично все — від імпортних електричних товарів до одежі, спецій та зілля від мозолів. Якщо ви сядете на трамвай, то зможете отримати задоволення, проїжджаючи над 42 масивними гранітними арками, відомими як Аркус-да-Лапа. Спочатку це був акведук, котрий переправляв воду до центру Ріо, побудований індіанцями й невільниками між 1712 та 1750 роками. Однак у 1896 році по ньому почали їздити трамваї, перетворивши його таким чином на віадук.

У центрі Ріо також міститься так звана європейська частина міста. Між 1906 та 1908 роками тут був побудований Національний музей красних мистецтв, фасад якого нагадує Лувр у Парижі, а дивлячись на його кольорові панелі й мозаїку, уявляєш собі часи італійського Ренесансу. Ще однією відомою будівлею є муніципальний театр, побудований на зразок Паризького оперного театру. Розрахований на 2357 місць, він був урочисто відкритий 1909 року.

Футбол і самба

Каріоки отримують задоволення, спостерігаючи за доброю футбольною грою. Тому, коли плануються важливі змагання Ліги, стадіон «Маракана» стає центром уваги. Це найбільший футбольний стадіон у світі, розрахований на 200 000 глядачів, де відбувається безліч матчів. На даний час кількість можливих місць обмежена до 100 000 для безпеки й зручності болільників.

Улюбленим танцем серед каріоків є самба африканського походження. По всьому місту школи самби популярні серед тисяч танцюристів — чоловіків, жінок і дітей, часто з однієї околиці. У час карнавалу, саме перед Великим постом, учасники цих шкіл, у кожній з яких до 5000 танцюристів, проходять колоною через Самбодромо, величезний, спеціально побудований плац-парад, між двома паралельними бетонними трибунами з місцями на 100 000 глядачів. На жаль, карнавал став більше відомий за свою нестриманість, починаючи від п’яної їзди й закінчуючи вживанням наркотиків і безладними статевими зв’язками.

Ріо має свої проблеми

Протягом десятиріч Ріо-де-Жанейро було промисловим центром Бразилії, поки у 50-х роках Сан-Паулу не взяло гору. У пошуках ліпших умов життя багато людей залишили села й переїхали в Ріо-де-Жанейро. Це змусило частину населення міста заповнити блочні приміщення, а ті, кому менш пощастило, знайшли собі пристановище на схилах гір і побудували халупи — нетрі, або фавели. Спочатку їх будували з розібраних коробок і жерстяних ящиків та покривали цинковими листами. Туди не постачалась ні вода, ні електрика, не було там також каналізації, але принаймні коротка відстань до місця роботи полегшувала життя людей. Сьогодні ці великі нетрі лежать на схилах гір, якраз поруч розкішних житлових будинків, розташованих на межі Копакабани й Іпанеми. Існує тільки декілька місць у світі, де панує такий очевидний контраст між багатими й бідними.

Новіші доми у нетрях побудовані з цегли. Міські проектувальники намагаються поліпшити ситуацію, прокладаючи вулиці й встановлюючи побутові зручності, але це нелегко. Згідно з останнім опитуванням, приблизно 900 000 чоловік проживає в понад 450 оселях у нетрях. Росіна — найбільший район у нетрях, де мешкає 150 000 жителів. «Це як місто всередині міста»,— пояснює Антоніо, який там живе, а працює у банку в Іпанемі. Мешканці Росіни мають кабельне телебачення, місцеве радіомовлення, радіостанцію FM, а також професійну футбольну команду й школу самби. Але жителі нетрів стикаються і з суворою дійсністю життя. Літні дощі призводять до обвалів у горах, що спричиняє поранення й навіть смерть. Завдяки сучасній програмі лісонасадження, доми, побудовані на небезпечних ділянках, було переміщено, і це поліпшило ситуацію.

Інша важлива проблема — це організована злочинність. Основними жертвами є молодь, яка займається торгівлею наркотиками. Стосунки торговців наркотиками і місцевих жителів регулюються певними правилами. «У нетрях фактично немає пограбувань, нападів чи зґвалтувань. Ніхто не наважується вчиняти ті злочини. Люди знають, що будуть покарані за це»,— розповідає Жау, який живе в нетрях уже 40 років. Торговці наркотиками карають усіх злочинців, крім тих, які мають справу з наркотиками, щоб здобути прихильність мешканців. «Хоча ситуація змінюється,— додає Жау,— все ще прийнято просити торговця наркотиками оплачувати похорон, купляти ліки або їжу, піклуватися про несплачену оренду чи платити за розваги».

Інші труднощі

Розташоване між морем і горами, Ріо постало на багнистій рівнині— місцевості, яка майже не дає можливості для розбудови. Роками потрібно було «боротися з трьома елементами: болотом, морем і горами», пояснюється у книжці «Ріо-де-Жанейро — місто й регіон» (порт.). Для того щоб перемогти у цій битві, було закопано незліченну кількість сміття й вирито безліч тунелів, які об’єднують різні околиці. Для мешканців передмістя важливу роль також відіграє залізниця, хоча подорож поїздом сьогодні пов’язана з пригодами. «Встигнути на поїзд бажає так багато людей, що вам не потрібно докладати жодних зусиль, аби сісти у вагон: вас підганяє натовп»,— пояснює Сержо, який повинен встигнути на приміський поїзд о п’ятій годині ранку, щоб бути на роботі о сьомій. Поїзди настільки переповнені, що часто від’їжджають зі станції з відчиненими дверима, а пасажири «прилипають» до стінок вагона. Найвідважніші каріоки навіть залазять нагору, що нагадує так званий поїздовий серфінг. Будь-який необережний рух біля електричних кабелів означає майже явну смерть.

Збереження бухти Гуанабара, символа краси міста, є ще однією проблемою. За повідомленням Всесвітнього банку, в декотрих місцях її води «майже такі ж, як неочищені стічні води, через зливання промислових відходів і необроблених (або частково оброблених) стічних вод». Це приносить чималу шкоду, що включає зменшення кількості видів риб, і непокоїть 70 000 рибалок, засоби для існування яких є під загрозою. Забруднені пляжі також відстрашують туристів. Уряд намагається розширити каналізаційну систему й контролювати промисловість. Кампанія охорони довкілля у Ріо вибрала своїм символом двох дельфінів. Її організатори прогнозують, що до 2025 року в бухті Гуанабара будуть плавати дельфіни!

Ріо все ще є містом краси!

Після такого короткого знайомства з Ріо, що ви думаєте про це місто? Для багатьох туристів і каріоків Ріо все ще є містом краси! А як бути з проблемами? Було б добре, коли б їх вирішили. Але на даний час усе, що можуть зробити каріоки,— це якомога ліпше пристосуватися до проблем міста й насолоджуватися його чудовими околицями. Це саме те, до чого вони навчились підходити з творчістю й гумором.

[Примітка]

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 18]

Віхи в історії Ріо

1502 рік: першого січня португальський моряк Андре Ґонсальвес помиляється, приймаючи вхід у бухту Гуанабара за гирло річки, і називає водоймище Ріо-де-Жанейро (Січнева ріка).

1565 рік: Естасіу ді Са, керівник португальських військ, засновує маленьке поселення між горами Цукрова Голова й Кара-ді-Кау, відвоювавши територію у французів, які також претендували на ту місцевість. Згодом це поселення перетворюється в місто Ріо.

1763 рік: для того щоб контролювати велику кількість золота й діамантів, яка проходить через порт з сусіднього штату Мінас-Жерайс по дорозі до Португалії, португальці надають Ріо статусу столиці. У цей час процвітає африканська работоргівля.

1808 рік: у місто прибуває португальський двір, рятуючись від неминучого вторгнення до Португалії Наполеона I, і Ріо стає тимчасовим місцеперебуванням португальської монархії. Ріо залишається столицею до 1960 року, коли було побудоване місто Бразиліа.

[Відомості про джерело]

FOTO: MOURA

[Ілюстрація на сторінках 16, 17]

Пляж Барра-да-Тіжука.

[Ілюстрація на сторінці 17]

«Маракана» — найбільший футбольний стадіон у світі.

[Ілюстрація на сторінці 18]

Аркус-да-Лапа — акведук, що став віадуком.