Пантанал — чудовий храм природи
ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА В БРАЗИЛІЇ
Жероніму застеріг, щоб турист не кидав банку з-під пива у річку. «Це що, твоя річка?» — обурився чоловік. «Ні,— відказав Жероніму.— Вона наша. Але якщо ви кидатимете в неї сміття, незабаром ніхто з нас не зможе тут рибалити».
Цей випадок свідчить лише про одну з причин критичного стану місцевості Пантанал, що розташована на території Болівії, Бразилії та Парагваю. Португальське слово pantano означає «драговина, болото». Але оскільки Пантанал має невеликий нахил, вода тут не застоюється. Натомість вона поволі стікає, і родюча рівнина вкривається розмаїтими травами. Вам хотілося б дізнатись ще щось про цей великий регіон? Тоді приєднуйтесь до мене і групи туристів, бо ми вирушаємо до одного з найгарніших храмів природи.
Алігатори і анаконди!
З Сан-Паулу автобус везе нас 1200 кілометрів на захід в Корумбу. Ми вступаємо до Пантаналу, і величезні птахи пролітають над головами, ніби вітаючи нас. Це американські лелеки (тюіюію́), — птахи, які мають розмах крил 2,6 метра. Для зльоту їм потрібно чи не злітно-посадочної смуги! «Чути, як вони б’ють повітря своїми могутніми крилами»,— пише Арольду Палу-молодший, який прожив у Пантаналі два роки. «Впродовж періоду шлюбних і парувальних ритуалів,— додає він,— два або три самці [лелек] разом ширяють у небі... виробляючи трюки, які видно здалека».
Надійшла посушлива пора року, частина води висохла і риби не можуть сховатися від птахів. Дивіться, онде поміж алігаторів лелека і чапля рибалять! Алігатори розкошують хижими рибами піраньями. Як ви, напевно, знаєте, у піраньї надзвичайно гострі зуби, вона нападає, зачувши кров. Ми, звісна річ, не хотіли б опинитися поряд з такою рибкою, а от алігатори не зважають на небезпеку, хоча, зрештою, вона їм і не загрожує.
Переправившись через річку поромом, ми їдемо на ранчо. Раптом наш водій зупиняє машину і показує на величезну змію, що повзе по курній дорозі. «Це анаконда,— каже він.— Мерщій фотографуйте, вона ж бо так близько!» Від самого її вигляду мене охоплює страх, тому що анаконда — це рептилія завдовжки до дев’яти метрів — одна з найбільших змій. Вона ще й спритна; я впевнився у цьому, коли вона зникла в кущах. Ото й добре. Бо, коли б анаконда не втекла, я, тремтячи, все одно зіпсував би фотографію!
Життя пантанейро
У Пантаналі тримають багато худоби. За нею доглядають пантанейро. Вони працюють і як пастухи, і як фермери. Їхніми предками були індіанці, негри та іспанці. Пантанейро переганяє коней і череди рогатої худоби з одного кінця ранчо в інший. Ми бачимо декілька черід десь по тисячу голів. Кожну з них ведуть шестеро чоловік. Спереду йде кухар, за ним чередник з рогом скотаря. Позаду — ще пастухи, серед них власник стада. Він разом з ними зганяє тварин, що відстали і заблукали.
Жероніму, про якого ми згадали на початку, теж пантанейро. Звук мотора лякає птахів, і тому він везе нас по річці Абоубраль на звичайному човні, а не на катері, хоча веслування більше втомлює. Жероніму говорить з таким піднесенням, що ми відчуваємо: він любить свій Пантанал, і все тут його цікавить. «Дивіться! Алігатор гріється на березі»,— вигукує він. Потім показує нору видри. «Це її дім,— каже.— Я завжди бачу тут пару видр». Час од часу Жероніму набирає до чашки води з річки і п’є. «Хіба вода не забруднена?» — питаємо. «Ще ні,— відповідає він.— Спробуйте». Ми не наважуємось.
Пантанейро — оптиміст. Він невибагливий, робота для нього, наче відпочинок. Його робочий день триває від світанку до ночі, платня мінімальна (десь 100 доларів США на місяць), але з наданням житла і харчування, та й м’яса може їсти досхочу. «У мене,— розповідає один фермер,— пантанейро їсть що хоче і скільки хоче. Він не раб. Коли він не задоволений, може сказати: «Дай мені мої гроші, я йду».
Звіринець без кліток
Ми зупиняємось на фермі, де є кімнати для гостей. На території живе багато птахів і тварин, наприклад, папуги ара, довгохвості папуги, американські лелеки, ягуари, водосвинки та благородні олені. Нащадок індіанського племені ґуана, чия родина мешкає в Пантаналі протягом 100 років, сказав: «Ми тут годуємо птахів. Чимало з них лісники відібрали у браконьєрів». Дружина цього чоловіка розповіла, що попервах вони мали тільки 18 довгохвостих папуг, а тепер приблизно 100. «Наша мета — повернути їх у природу»,— говорить жінка.
Тут, у звіринці без кліток, ми фотографуємо ара, який спокійно їсть поряд зі свиньми і курми. Туристи зі всього світу в захоплені від багатства тваринного світу, різноманітності птахів та краєвидів Пантаналу. А який тут захід сонця! Якось о цій порі молода японка дивилась на зграї птахів, що поверталися на ночівлю, вона не в силі була відірвати від них очей. Аж ось над її головою пролунало: «Міс, обережно. Тут ягуари!» Дівчина побігла до себе. Однак наступного дня вона переборола страх і годувала своїм печивом папуг ара. Ми навіть сфотографували, як птах їв з її уст. Страх зник!
Одного ранку перед сходом сонця ми вийшли, щоб подивитись на зірки. Здавалось, їх можна торкнутись рукою. Це важко описати! Тут в Пантаналі ми ніби чули тишу. Враження від побаченого і почутого пробудили в нас бажання подякувати Творцю за картину раю. В одній рекламній брошурі написано: «Коли б вас хтось запитав, чи існує рай, ви можете відповісти, що, безсумнівно, одна з його частин — це Пантанал».
Екологічний храм спаплюжено
Упродовж 20 років преса приділяє багато уваги небезпеці, яка нависла над Пантаналом. У своїй книжці «Пантанал» (англ.) Арольду Палу-молодший пише про шляхи забруднення екосистеми Пантаналу. Серед них є такі:
◼ Замулювання річок. «За останні роки річка Такварі була замулена настільки, що кораблі не могли пройти її руслом, і тому в ізоляції залишилися... мешканці берегів. Те ж саме відбувається з іншими річками Пантаналу».
◼ Цикл посух. «Я побоююсь, що коли... посухи повторюватимуться кожні 15—20 років, як було дотепер, флора і фауна регіону потрапить у катастрофічне становище».
◼ Гербіциди і ртуть. «Рільники обробляють землю навколо Пантаналу машинами і застосовують гербіциди, які просочуються у ґрунтові води, забруднюючи навколишні річки. Або ж разом із ґрунтом гербіциди переносяться поверхневими водами, замулюючи цим річки. Велику небезпеку створюють також золоті копальні в Поконе́ Пантанал, які забруднюють воду ртуттю».
◼ Полювання. «Воно заборонене законом, але ведеться безконтрольно по всьому Пантаналу. Його тваринний світ і ландшафт перебувають у повній владі людей, що думають тільки про наживу, за невеликим винятком тих, хто охороняє природу, маючи прибуток від туризму, та обізнаних фермерів, які захищають свої природні багатства».
Повертаємося до «бетонних джунглів»
Повернувшись до Сан-Паулу ми потрапляємо в інший світ! Замість жовтого і пурпурного іпесу та червоної шавлії бачимо «зарості» хмарочосів. Замість чистих прозорих річок, повних риби,— річки, перетворені на каналізації. Замість мелодійних пташиних пісень — оглушливе ревіння тисяч вантажівок і автомобілів, які ще й сигналять. Замість чистого блакитного неба бачимо табло: «Стан повітря поганий». Замість миру між людьми і тваринами — страх перед людьми-хижаками.
У Пантаналі ми були два тижні, а це замало, щоб познайомитися з різними районами, котрі мають екзотичні назви і зовсім не схожі один на одного, як-от Поконе́, Ніколендіе, Абоубраль, Набіліке та Пайаґуас. І все ж це була чудова, незабутня подорож, адже там, де ми побували, усе живе милує око, пестить вухо і заспокоює серце.
[Карти на сторінці 15]
(Повністю форматований текст дивіться в публікації)
Парагвай
Болівія
Бразилія
ПАНТАНАЛ
[Відомості про джерело]
Mountain High Maps® Copyright © 1997 Digital Wisdom, Inc.
[Ілюстрація на сторінці 16]
Жовтий парусник.
[Ілюстрація на сторінках 16, 17]
Ягуар.
[Ілюстрація на сторінці 17]
Великі білі чаплі.
[Відомості про джерело]
Georges El Sayegh
[Ілюстрація на сторінці 17]
Анаконда й алігатор.
[Відомості про джерело]
Georges El Sayegh
[Ілюстрація на сторінці 18]
Ара.
[Відомості про джерело]
Georges El Sayegh
[Ілюстрація на сторінці 18]
У такої п’ятнадцятисантиметрової піраньї надзвичайно гострі зуби.
[Відомості про джерело]
© Kjell B. Sandved/Visuals Unlimited
[Відомості про ілюстрацію, сторінка 15]
Georges El Sayegh