Розділ 7
Ким були «мавполюди»?
1, 2. Ким, за еволюційною теорією, були наші предки?
УПРОДОВЖ багатьох років неодноразово повідомлялося про знайдення викопних решток мавпоподібних людей. Наукова література рясніє художніми зображеннями таких істот. Чи є вони еволюційними проміжними ланками між твариною і людиною? Чи «мавполюди» — наші предки? Науковці-еволюціоністи твердять, що так. Ось чому ми часто зустрічаємо вислови, які нагадують заголовок однієї статті в науковому журналі: «Як мавпа перетворилася в людину»1.
2 Щоправда, деякі еволюціоністи не вважають справедливим називати цих теоретичних пращурів людини «мавпами». А проте декотрі їхні колеги не настільки вимогливо підходять до справи2. Стівен Джей Гулд каже: «Люди... походять від мавпоподібних предків»3. А Джордж Ґейлорд Сімпсон стверджує: «Кожен, хто б побачив нашого спільного прародича, послуговуючись звичайною мовою, назвав би його людиноподібною мавпою або просто мавпою. А оскільки терміни людиноподібна мавпа й мавпа побутують у звичайному слововжитку, то значить людськими предками і були людиноподібні мавпи або просто мавпи»4.
3. Чому літопис викопних решток вважається важливим для встановлення предків людини?
3 Чому літопис викопних решток відіграє таку важливу роль у спробах задокументувати існування мавпоподібних предків людей? Тому що сьогодні жива природа нічим не підтверджує такої ідеї. Як було показано у 6-му розділі, між людьми й тваринами, у тому числі й родиною людиноподібних мавп, існує величезна прогалина. Тож, оскільки жива природа не висуває ніяких сполучних ланок між людиною та людиноподібною мавпою, надії покладалися на викопні рештки.
4. Чому відсутність живих «мавполюдей» така дивна з еволюційного погляду?
4 З еволюційного погляду сьогоднішня очевидна прогалина між людиною та людиноподібною мавпою є дивною. Еволюційна теорія обстоює думку, що в міру того, як тварини підіймалися по еволюційній драбині, у них більшало шансів вижити. Чому ж у такому разі «нижча» родина людиноподібних мавп усе ще існує, тоді як не збереглося жодної з гаданих перехідних форм, котрі нібито мали досягнути вищого рівня еволюційного розвитку? Сьогодні ми бачимо шимпанзе, горил та орангутангів, але не бачимо жодних «мавполюдей». Чи видається імовірним те, що «сполучні ланки» між мавпоподібними істотами й сучасною людиною, котрі з’явилися ближче до наших часів і начебто були більш високоорганізованими, вимерли, а нижчі людиноподібні мавпи вижили?
Наскільки багатий викопний матеріал?
5. З огляду на різні джерела інформації яке враження складається про викопні дані на користь еволюції людини?
5 На підставі наукової літератури, музейних експозицій і телепередач складається враження, ніби є численні докази того, що люди походять від мавпоподібних істот. Але чи так воно насправді? Наприклад, які викопні дані про це існували за днів Дарвіна? Чи саме ті докази спонукали його сформулювати свою теорію?
6. а) Чи базувалися ранні теорії про еволюцію людини на викопних даних? б) Чому еволюційна теорія змогла одержати визнання, не будучи підпертою вагомими доказами?
6 «Бюлетень учених-атомників» повідомляє: «Ранні теорії про еволюцію людини, якщо придивитися до них уважніше, справді вкрай дивні. Дейвід Пілбім охарактеризував ранні теорії як «позбавлені викопних решток». Тобто існували теорії про еволюцію людини, які начебто мали підпиратися якимись викопними даними, але викопних решток або було настільки мало, що вони ніяк не позначалися на теорії, або не було взагалі. Отож людських гаданих найближчих родичів і ранніх викопних людей поєднувала лише уява вчених дев’ятнадцятого сторіччя». Це наукове видання розкриває і причину того: «Люди хотіли вірити в еволюцію, еволюцію людини, і це впливало на результати їхньої праці»5.
7—9. Наскільки багатий сьогодні викопний матеріал про еволюцію людини?
7 А скільки ж викопних даних про «мавполюдину» є тепер, після більш як сторічних пошуків? Річард Лікі сказав: «Ті, хто працює у цій галузі, мають настільки мало фактичних даних для обґрунтування своїх висновків, що часто їм доводиться ті висновки міняти»6. А журнал «Новий вчений» зазначив: «Судячи з кількості даних, на яких базується вивчення викопних людей, воно навряд чи заслуговує більшого, ніж бути підрозділом палеонтології чи антропології. ...Зібраний матеріал розпачливо неповний, а самі зразки нерідко фрагментарні й непереконливі»7.
8 Подібно книжка «Початки» визнає: «Просуваючись далі за ходом еволюційного процесу в напрямі до людини, помічаємо, що наші кроки стають явно непевними, і знову ж таки через нечисленність викопних даних»8. А журнал «Наука» додає: «Основний науковий доказ складається з мізерної купки кісток, на підставі яких і треба вибудувати еволюційну історію людини. Один антрополог прирівняв це завдання до спроби відтворити сюжет «Війни і миру» на підставі 13 навмання вибраних сторінок»9.
9 Наскільки ж обмеженими є викопні дані, пов’язані з «мавполюдьми»? Зважте на подальшу інформацію. «Ньюсуїк»: «Усі викопні рештки можна викласти на одному столі»,— сказав Елуїн Саймонс з університету Дьюка»10. «Нью-Йорк таймс»: «Відомі викопні рештки людських пращурів уміщаються на більярдному столі. Така база надто слаба для того, щоб можна було розглядіти щось крізь млу останніх кількох мільйонів років»11. «Науковий дайджест»: «Вартим уваги є факт, що всі речові докази на користь еволюції людини, які є в нашому розпорядженні, можна вільно розмістити в одній труні, ще й місце залишиться! (...) Сучасні людиноподібні мавпи, наприклад, наче виринули з-під землі. У них немає минулого, літопис викопних решток про них нічого не згадує. А істинне походження сучасних людей — прямоходячих істот з великим мозком, позбавлених загального волосяного покриву й здатних виготовляти знаряддя праці — є, якщо ми хочемо бути чесними із самими собою, такою ж таємничою справою»12.
10. Що показують фактичні дані про появу людей сучасного типу?
10 Люди сучасного типу зі здатністю мислити, планувати, винаходити, застосовувати набуті знання і розмовляти складними мовами з’являються у літописі викопних решток раптово. Гулд у своїй книжці «Неправильний вимір людини» зазначає: «У нас немає доказів, що після того, як десь п’ятдесят тисяч років тому в літописі викопних решток з’явилися Homo sapiens, у розмірі чи структурі головного мозку відбулась біологічна зміна»13. Отже, книжка «Усесвіт всередині нас» запитує: «Що змусило еволюцію... наче за одним махом створити сучасних людей з їхнім винятковим мозком?»14 Еволюційне вчення не в змозі дати відповідь. Тож чи не може вона критися у створенні цієї високоорганізованої, особливої істоти?
Де ж «сполучні ланки»?
11. Що було визнано за «норму» в літописі викопних решток?
11 Проте хіба вчені не знайшли необхідних «сполучних ланок» між мавпоподібними тваринами й людиною? Зважаючи на фактичний матеріал — ні. «Науковий дайджест» пише про «нестачу ланки, яка б могла пояснити відносно раптову появу сучасної людини»15. «Ньюсуїк» зауважує: «Відсутня ланка між людиною та мавпами... є просто найбільш привабливою в усій ієрархії ілюзорних створінь. Відсутні ланки у літописі викопних решток є нормою»16.
12. До чого привела відсутність сполучних ланок?
12 Оскільки сполучних ланок не існує, «ілюзорні створіння» треба було сфабрикувати на підставі мінімальних даних і видати їх за істоти, які нібито й справді колись існували. З цього стає зрозумілим, звідки виникла суперечність, про котру повідомив один науковий журнал: «Люди розвивалися від своїх мавпоподібних предків поступово, а не шляхом різких стрибків від однієї форми до іншої, як доводять декотрі вчені. (...) Але є відомості, що інші антропологи, працюючи з тими самими даними, дійшли цілком протилежної думки»17.
13. Що породила неспроможність знайти «відсутні ланки»?
13 Отже, тепер нам буде легше зрозуміти висловлювання поважаного анатома Соллі Цукермана, який написав у «Часописі Единбурзької королівської колегії хірургів»: «Пошуки легендарної «відсутньої ланки» в еволюції людини, цього святого Грааля невмирущої секти анатомів та біологів, і сьогодні уможливлюють процвітання спекуляцій та міфів, як це було 50 і більше років тому»18. Він зауважив, що часто факти просто ігнорувалися, натомість наперекір доказам відстоювались популярні ідеї.
«Родовідне дерево» людини
14, 15. Як фактичні дані вплинули на еволюційне «родовідне дерево» людини?
14 Як наслідок, «родовідне дерево», за допомогою котрого часто зображають гаданий еволюційний розвиток людини від нижчих тварин, постійно змінюється. Наприклад, Річард Лікі стверджує, що одна недавня знахідка скам’янілостей «привела до краху уявлення про те, що всі ранні скам’янілості можна розташувати у строгій послідовності відповідно до еволюційних змін»19. В одній газеті у статті про цю знахідку було зроблено наступну заяву: «Усі до одної книжки з антропології, усі статті про еволюцію людини, усі зображення родовідного дерева людини доведеться викинути, як непотріб. Вони явно хибні»20.
15 Теоретичне родовідне дерево еволюції людини обвішане непотрібними рештками «сполучних ланок», котрі визнавались раніше. У редакційній статті газети «Нью-Йорк таймс» зазначалося, що еволюційне вчення «дає настільки широкий простір для різних домислів, що теорії про виникнення людини мають тенденцію більше говорити про свого автора, ніж про основну тему. (...) Часто здається, що той, хто знайшов новий череп, негайно переробляє родовідне дерево людства, розташовуючи свою знахідку в центральній лінії, котра веде до людини, і відтісняючи чужі черепи у бічні лінії, які нікуди не ведуть»21.
16. Чому два еволюціоністи обминули у своїй книжці еволюційне родовідне дерево?
16 У вміщеній в журналі «Діскавер» рецензії на книжку «Міфи про еволюцію людини», яку написали еволюціоністи Найлс Елдрідж і Ян Таттерсаль, відзначалося, що автори відкинули еволюційне родовідне дерево людини. Чому ж? Зазначивши, що «сполучні ланки у родоводі людського виду можна лише угадувати», журнал продовжує: «Елдрідж і Таттерсаль твердять, що люди даремно дошукуються свого походження. (...) Якби існували якісь докази, стверджують вони, то «з упевненістю можна було б очікувати, що, чим більше буде знайдено викопних гомінідів, тим чіткіше вималюється перед нами історія еволюції людини. Проте насправді все стається зовсім не так, швидше навпаки».
17, 18. а) Як можна «знайти» те, що еволюціоністи вважають «загубленим»? б) Як це підтверджується літописом викопних решток?
17 «Діскавер» підсумував: «Людський вид і всі інші види зостануться свого роду сиротами, всі дані про їхніх батьків загубилися в мороці минувшини»22. «Загубилися», можливо, з еволюційного погляду. Але хіба не «знайшла» наших батьків книга Буття, причому такими, якими вони з’являються в літописі викопних решток,— людьми у повному розумінні цього слова, такими ж, як і ми сьогодні?
18 Літопис викопних решток вказує на відмінне, осібне походження людиноподібних мавп та людей. Власне тому викопних даних про зв’язок між людиною і мавпоподібними тваринами немає. Тих сполучних ланок насправді ніколи не існувало.
Як вони виглядали?
19, 20. На чому базуються зображення «мавполюдей»?
19 Проте якщо прародичі людини не були мавпоподібними, то чому ж наукові видання та музеї всього світу заполонені стількома зображеннями та моделями «мавполюдей»? На чому вони базуються? Книжка «Біологія раси» відповідає: «Щоб при здійсненні таких реконструкцій відтворити обриси тіла та волосяний покрив, доводиться вдаватись до фантазії». Далі говориться: «Колір шкіри, забарвлення, форма й розподіл волосся, риси й вираз обличчя — всі ці ознаки доісторичних людей нам абсолютно невідомі»23.
20 «Науковий дайджест» також зазначає: «Більша частина концепцій художників ґрунтується не стільки на доказах, скільки на фантазії. (...) Художники мають створити щось між мавпою і людиною, і чим старішим уважається об’єкт, тим більшої подібності до мавпи вони йому надають»24. Шукач скам’янілостей Дональд Джохенсон визнав: «Ніхто не може з упевненістю сказати, як виглядали вимерлі гомініди»25.
21. Чим є насправді зображення «мавполюдей»?
21 У журналі «Новий вчений» повідомлялося, що немає «достатньо фактичного викопного матеріалу, щоб наше теоретизування могло вирватися зі сфери фантазій»26. Отже, зображення «мавполюдей» — це, за висловом одного еволюціоніста, «здебільшого — чистісінька фікція... цілковита вигадка»27. Тому у своїй книжці «Людина, Бог і магія» Івар Лісснер написав: «Так само як ми все більше усвідомлюємо, що первісні люди не обов’язково були дикунами, нам слід усвідомити, що ранні люди льодовикового періоду не були ані грубими тваринами, ані напівмавпами, ані кретинами. Отож спроби відтворити вигляд неандертальця чи й навіть синантропа — велике безглуздя»28.
22. Як було обмануто багатьох прихильників еволюції?
22 Декотрих учених, що прагнули знайти докази існування «мавполюдей», було ошукано за допомогою відвертої підробки, як, наприклад, 1912 року у випадку з пілтдаунською людиною. Близько 40 років вона визнавалася за справжню більшістю прихильників еволюції. Обман було викрито аж 1953 року, коли завдяки сучасній технології встановили, що людські й мавпячі кістки були складені докупи і їм надали старого вигляду. В іншому випадку мавпоподібну «відсутню ланку» було намальовано й оприлюднено в пресі. Але пізніше з’ясувалося, що «доказ» складався лише з одного зуба, який належав вимерлому видові свиней29.
Ким вони були?
23. Що являли собою деякі скам’янілі рештки гаданих прародичів людини?
23 Якщо реконструкції «мавполюдини» безпідставні, то ким же тоді були давні істоти, чиї скам’янілі кістки було знайдено? Одним з цих найраніших ссавців, котрого вважають ланкою в родоводі людини, є невеличка, подібна до гризуна тварина, що жила, як твердять, приблизно 70 мільйонів років тому. У своїй книжці «Люсі: витоки людства» Дональд Джохенсон та Мейтленд Еді написали: «Це були комахоїдні, чотириногі тварини, що розмірами та формою нагадували білку»30. Річард Лікі назвав цю тваринку «щуроподібним приматом»31. Однак чи існують переконливі докази того, що ці невеличкі тварини були прародичами людей? Ні, є лише припущення, які визначаються прагненням видати бажане за дійсне. Жодні перехідні стадії ніколи не єднали їх з іншими істотами, вони так і залишилися тим, чим були: маленькими, подібними до гризунів ссавцями.
24. Які проблеми виникають при спробі кваліфікувати єгиптопітека як предка людей?
24 Далі в загальноприйнятому списку, причому з інтервалом приблизно у 40 мільйонів років, ідуть викопні рештки, знайдені в Єгипті й названі єгиптопітеком — єгипетською мавпою. Вважається, що ті істоти жили близько 30 мільйонів років тому. Журнали, газети та книжки містять зображення цих невеличких створінь з підписами на зразок: «Нашим пращуром була мавпоподібна істота» («Тайм»)32; «Мавпоподібний африканський примат названий спільним предком людей та людиноподібних мавп» («Нью-Йорк таймс»)33; «Єгиптопітек — наш спільний з сучасними людиноподібними мавпами предок» («Початки»)34. Але ж де сполучні ланки між ним та гризуном — його попередником? Де сполучні ланки з його еволюційними наступниками? Їх не було знайдено.
Зліт і падіння «мавполюдей»
25, 26. а) Яку заяву було зроблено щодо рамапітека? б) На підставі яких викопних даних його було реконструйовано так, щоб він нагадував «мавполюдину»?
25 Після ще однієї велетенської прогалини у літописі викопних решток йде наступна викопна істота, яку й визнано за першу людиноподібну мавпу. Вважають, що вона жила близько 14 мільйонів років тому, а названо її рамапітеком — мавпою Рами (Рама був міфічним принцом Індії). Скам’янілі рештки рамапітека знайдено понад півсторіччя тому. На підставі цих викопних решток було відтворено вигляд мавпоподібної істоти, прямоходячої і двоногої. У книжці «Початки» про неї сказано: «Наскільки можна судити в даний момент, це перший представник людського роду»35.
26 Які ж викопні дані дали підставу зробити такий висновок? У тому ж виданні зазначалося: «Докази, пов’язані з рамапітеком, значні, хоча й у строгому розумінні розпачливо малі: фрагменти верхньої та нижньої щелеп плюс зуби»36. Чи, на вашу думку, такі «докази» «значні» настільки, щоб можна було, спираючись на них, реконструювати прямоходячу «мавполюдину», предка людини? Однак те у вищій мірі гіпотетичне створіння було зображене художниками як «мавполюдина», а їхні малюнки заполонили еволюційну літературу — і все це на підставі фрагментів щелепних кісток та зубів! Проте, як повідомила газета «Нью-Йорк таймс», рамапітек десятиріччями «посідав щонайбезпечніше місце при основі родовідного дерева людини»37.
27. Що довели у зв’язку з рамапітеком новіші дані?
27 А втім, тепер це вже далеко не так. Новіші та повніші знахідки скам’янілостей показали, що рамапітек дуже схожий на сучасних представників родини людиноподібних мавп. Тож тепер «Новий вчений» проголошує: «Рамапітек не міг бути вихідною ланкою в родоводі людини»38. З огляду на цю нову інформацію журнал «Природнича історія» ставить питання: «Як же рамапітек, ...реконструйований усього лиш із зубів та щелеп без жодних відомостей про таз, кінцівки або череп, прокрався у цю процесію, що рухалася в напрямку до людини?»39 Стає очевидним, що спроба змусити фактичні дані говорити те, чого вони не говорять, була продиктована не інакше, як великим прагненням видати бажане за дійсне.
28, 29. Яку заяву було зроблено щодо австралопітека?
28 Інша велетенська прогалина лежить між цим створінням і наступним у списку «мавполюдей», заліченим до наших предків. Цю істоту звуть австралопітеком, що означає «південна мавпа». Вперше його скам’янілі рештки були знайдені в Південній Африці у 1920-х роках. У нього була мала, подібна до мавпячої, мозкова коробка, важкі щелепні кістки, а зображався він двоногим, нахиленим уперед, волохатим і схожим на мавпу. Кажуть, що він з’явився десь три-чотири мільйони років тому. З часом майже всі еволюціоністи визнали його за предка людини.
29 Наприклад, у книжці «Суспільний договір» зазначалося: «Усі компетентні дослідники в цій галузі, за невеликим винятком, тепер сходяться на тому, що австралопітеки... і є пращурами людей»40. Газета «Нью-Йорк таймс» проголосила: «Саме австралопітек... зрештою розвинувся у Homo sapiens, тобто в сучасну людину»41. А у книжці «Людина, час і викопні рештки» Рут Мур написала: «Всі докази вказують на те, що людина нарешті натрапила на своїх довгий час незнаних ранніх прародичів». Вона рішуче заявила: «Докази колосальні... відсутню ланку нарешті знайдено»42.
30, 31. Що новіші дані показали стосовно австралопітека?
30 Але коли доказів на користь якого-небудь твердження немає або ж вони непереконливі, а то й ґрунтуються на відвертому обмані, то рано чи пізно таке твердження сходить нанівець. Так було у випадку з багатьма попередніми гаданими «мавполюдьми».
31 Те ж саме чекало австралопітека. Поглиблене вивчення відкрило, що його череп «різнився від людського черепа далеко не тільки меншим об’ємом мозкової коробки»43. Анатом Цукерман пише: «Коли порівняти череп австралопітека з людським і мавпячим, то видно, що він надзвичайно схожий на мавпячий, а не на людський. Сказати протилежне — рівнозначне твердженню, що чорне є білим»44. Він також зауважив: «Наші знахідки залишають мало сумнівів у тому, що... австралопітек скидається не на Homo sapiens, а на сучасних людиноподібних та інших мавп»45. Дональд Джохенсон також сказав: «Австралопітеки... не були людьми»46. Подібно висловився і Річард Лікі: «Малоймовірно, що наші прямі предки є еволюційними нащадками австралопітеків»47.
32. Як розцінювалися б такі створіння тепер, якби вони все ще жили?
32 Якби сьогодні знайшли живих австралопітеків, то їх би помістили в зоопарки разом з іншими мавпами. Нікому б не спало на думку назвати їх «мавполюдьми». Те ж саме стосується інших викопних «родичів», котрі скидаються на них, як, наприклад, представника низькорослого типу австралопітеків, названого «Люсі». Характеризуючи її, Роберт Ястров каже: «За своєю абсолютною масою той мозок не був великим, він становив третину людського мозку»48. Очевидно, вона також була всього лиш «людиноподібною мавпою». В журналі «Новий вчений» говорилося, що череп «Люсі» «дуже схожий на череп шимпанзе»49.
33. Про який викопний тип не відомо, чи він належав до людського роду?
33 Представник іншого викопного типу дістав назву Homo erectus — людина прямоходяча. Об’єм і форма його мозку належать до розряду нижчих показників, які характеризують мозок сучасної людини. Крім того, «Британська енциклопедія» зазначила, що «кістки кінцівок, виявлені до цього часу, неможливо відрізнити від кісток кінцівок H[omo] sapiens»50. Проте не відомо, була то людина чи ні. Якщо так, то це була просто гілка людського роду, котра потім вимерла.
Людський рід
34. Як змінились уявлення про неандертальця?
34 Неандерталець (найменування своє дістав від назви долини Неандерталь у Німеччині, де вперше були знайдені його рештки), безперечно, був людиною. Спочатку його зображали зігнутим, з тупим виразом обличчя, волохатим і схожим на мавпу. Тепер стало відомо, що ця хибна реконструкція базувалась на викопному скелеті, який був дуже здеформований хворобою. З того часу було знайдено багато викопних решток неандертальців, котрі підтверджували, що останні не дуже відрізнялися від сучасних людей. У своїй книжці «Лід» Фред Хойл зазначив: «Немає доказів того, що неандерталець у чомусь стояв нижче від нас»51. У результаті новіші зображення неандертальців набули сучаснішого вигляду.
35. Ким були кроманьйонці?
35 Представником іншого викопного типу, який часто зустрічаємо на сторінках наукової літератури, є кроманьйонець. Свою назву він дістав від місцевості у Південній Франції, де вперше було розкопано його кісткові рештки. Ці особини «настільки важко відрізнити від нинішніх людей, що навіть найбільші скептики змушені були визнати, що то були люди»,— говориться у книжці «Люсі»52.
36. Що говорять факти про викопні рештки давніх мавпоподібних і людиноподібних істот?
36 Отже, докази свідчать: віра в «мавполюдей» безпідставна. Натомість у людей є всі відмітні ознаки того, що вони були створені, причому окремо й відмінно від будь-якої тварини. Люди розмножуються виключно в межах свого роду. Так завжди було і є. Усякі мавпоподібні істоти, які жили в минулому, були не людьми, а всього лиш людиноподібними мавпами або просто мавпами. А викопні рештки давніх людей, котрі дещо різнилися від сучасних, просто демонструють розмаїття, характерне для людського роду, так само як і сьогодні поряд живуть люди різної будови тіла. Є люди двометрового зросту, а є й пігмеї, тож розміри та форма їхніх скелетів, звичайно ж, різні. Але всі вони належать до одного «роду» — людського, а не тваринного.
А як же бути з датуванням?
37. Згідно з біблійною хронологією, скільки тисяч років людина живе на землі?
37 Біблійна хронологія вказує на те, що з моменту створення людей минуло приблизно 6000 років. Чому ж у такому разі часто можна читати про значно довші відтинки часу, який нібито минув від утворення скам’янілих решток людини до наших днів?
38. Чи датування, яке здійснюється на підставі радіоактивного розпаду і йде врозріз з біблійною хронологією, доводить, що Біблія помиляється?
38 Перш ніж робити висновок, що біблійна хронологія помилкова, зважте на те, що радіологічні методи датування тепер піддаються гострій критиці багатьма вченими. Один науковий часопис повідомив про вивчення, котре показало, що «дати, визначені за методом радіоактивного розпаду, можуть відрізнятися від справжніх, і не завжди ця різниця становить лише кілька років: похибка деколи виражається цілими порядками». Там також говорилося: «Цілком можливо, що людина ходить по землі не 3,6 мільйона років, а всього декілька тисяч»53.
39. Чи завжди надійний радіовуглецевий «годинник»?
39 Візьмімо для прикладу радіовуглецевий «годинник». Цей метод радіовуглецевого датування розроблявся вченими усього світу протягом двох десятиріч. Він здобув широке визнання за точність у визначенні давності речових пам’яток стародавнього світу. Але згодом в Уппсалі (Швеція) відбулась конференція, на яку для обміну інформацією з’їхалися експерти усього світу в галузі радіохімії, археології та геології. У звіті тої конференції говорилось, що основні припущення, на яких базувалися виміри, виявились тією чи іншою мірою ненадійними. Наприклад, з’ясувалося, що швидкість утворення радіоактивного вуглецю в атмосфері не була сталою в минулому і що цей метод не заслуговує довір’я при датуванні археологічних зразків, які відносять приблизно до 2000 року до н. е. або й до раніших часів54.
40. Як історичні джерела підтримують біблійну хронологію у зв’язку з віком людського роду?
40 Також необхідно пам’ятати, що справді достовірні дані про людське життя на землі охоплюють не мільйони, а всього тисячі років. Наприклад, у книжці «Доля Землі» читаємо: «Лише шість-сім тисяч років тому... з’явилась цивілізація, даючи нам змогу побудувати світ людей»55. У виданні «Останніх два мільйони років» говориться: «У Старому світі майже всі вирішальні кроки у сільськогосподарській революції були зроблені між 10 000 і 5000 роками до Р. Х.». Там також сказано: «Тільки протягом останніх 5000 років люди залишали по собі писемні пам’ятки»56. Той факт, що літопис викопних решток свідчить про раптову появу людини на землі й що вірогідні історичні джерела, за загальним визнанням, недавнього походження, узгоджується з біблійною хронологією.
41. Що сказав відносно «доісторичних» дат піонер у галузі радіовуглецевого датування?
41 У зв’язку з цим зверніть увагу, що написав у журналі «Наука» лауреат Нобелівської премії, один з піонерів радіовуглецевого датування, фізик-ядерник У. Ф. Ліббі: «Дослідницька робота над вдосконаленням методів датування складалася з двох етапів: датування зразків спершу з історичної, а потім з доісторичної епохи. Арнольд [колега] і я дістали перший шок, коли наші консультанти повідомили нам, що історія сягає назад у часі лише на 5000 років. (...) Ви нерідко зустрічаєте твердження про те, що вік такого-то суспільства чи місцевості, відкритої археологами, становить 20 000 років. Досить-таки несподівано ми довідалися, що у нас немає точних відомостей про всі ті числа й давні епохи»57.
42. Що написав один англійський автор про різницю між тим, що говорить теорія еволюції, та оповіддю у книзі Буття?
42 Роблячи рецензію на одну книжку про еволюцію, англійський автор Малькольм Маґґерідж вказав на недостачу доказів еволюції. Та незважаючи на це, зазначив він, процвітають безглузді припущення. Далі він написав: «Якщо порівнювати, то оповідь у книзі Буття виглядає досить розсудливою, а її заслуга полягає вже хоча б у тому, що вона повністю узгоджується з тим, що ми знаємо про людей та їхню поведінку». Він сказав, що безпідставні заяви про мільйони років людської еволюції «і шалені стрибки від черепа до черепа неодмінно сприйматимуться як чиста фантазія кожним, хто не засліплений [еволюційним] міфом». Маґґерідж зробив такий висновок: «Наступні покоління, безумовно, будуть здивовані й, сподіваюсь, неабияк розсмішені тим, що таке недбале й непереконливе теоретизування могло так легко полонити розуми людей двадцятого сторіччя і так широко й бездумно застосовуватись»58.
[Вставка на сторінці 84]
Чому «нижчі» людиноподібні та інші мавпи вижили, але не залишилося жодної «вищої» «мавполюдини»?
[Вставка на сторінці 85]
Ранні теорії про еволюцію людини були витвором «уяви вчених дев’ятнадцятого сторіччя».
[Вставка на сторінці 85]
«Основний науковий доказ складається з мізерної купки кісток».
[Вставка на сторінці 87]
«Пошуки легендарної «відсутньої ланки»... уможливлюють процвітання спекуляцій та міфів».
[Вставка на сторінці 88]
«Усі зображення родовідного дерева людини доведеться викинути, як непотріб».
[Вставка на сторінці 90]
Немає «достатньо фактичного викопного матеріалу, щоб наше теоретизування могло вирватися зі сфери фантазій».
[Вставка на сторінці 93]
«Рамапітек не міг бути вихідною ланкою в родоводі людини».
[Вставка на сторінці 95]
«Немає доказів того, що неандерталець у чомусь стояв нижче від нас».
[Вставка на сторінці 98]
«Наступні покоління, безумовно, будуть здивовані... що таке недбале й непереконливе теоретизування могло так легко полонити розуми людей двадцятого сторіччя».
[Рамка/Ілюстрації на сторінці 94]
Свого часу австралопітек визнавався за предка людини, за «відсутню ланку». Тепер же деякі вчені сходяться на тому, що його череп «надзвичайно схожий на мавпячий, а не на людський».
[Ілюстрації]
Череп австралопітека
Череп шимпанзе
Череп людини
[Ілюстрація на сторінці 84]
Оскільки жива природа не висуває ніяких сполучних ланок між людиною і твариною, еволюціоністи покладали надії на викопні рештки.
[Ілюстрація на сторінці 86]
Один еволюціоніст визнав: «У нас немає доказів, що після того, як... в літописі викопних решток з’явилися Homo sapiens, у розмірі чи структурі головного мозку відбулась біологічна зміна».
[Ілюстрація на сторінці 89]
На чому базуються зображення «мавполюдей»? Еволюціоністи відповідають: на «фантазії», «здебільшого — чистісінькій фікції», «цілковитій вигадці».
[Ілюстрації на сторінці 91]
Подібний до землерийки гризун уважається предком людини. Однак немає жодних викопних даних про таку спорідненість.
Цю мавпоподібну істоту назвали одним з наших пращурів. Викопних даних, які б підтримували цю заяву, не існує.
[Ілюстрації на сторінці 92]
На підставі самих зубів та фрагментів щелепних кісток рамапітек був названий «першим представником людського роду». Подальші докази засвідчили, що це не так.
[Ілюстрація на сторінці 96]
Велика розмаїтість у розмірах та формах скелетів людей, що спостерігається у літописі викопних решток, очевидна і сьогодні. Але хоч би якими різними були ці люди, всі вони належать до людського «роду».
[Ілюстрація на сторінці 97]
У людей є всі відмітні ознаки того, що вони були створені окремо й відмінно від мавп.
[Схема/Ілюстрація на сторінці 90]
Пілтдаунська людина визнавалася за «відсутню ланку» протягом 40 років, аж поки не була викрита як підробка. Частини щелепи й зуби орангутанга були з’єднані з фрагментами людського черепа.
[Схема]
(Повністю форматований текст дивіться в публікації)
Темні ділянки — фрагменти людського черепа
Уся світла ділянка виготовлена з гіпсу
Темні ділянки — фрагменти щелепи й зуби орангутанга