ВІК (тривалість життя)

Тривалість чийогось життя, яку зазвичай вимірюють роками, місяцями і днями. Називаючи вік людини, євреї використовували ідіому: говорили, що вона є «сином» стількох-то років. Наприклад, вислів, перекладений як «Йосип помер у віці 110 років», буквально означає «Йосип помер сином 110 років» (Бт 50:26). Вік також може вказувати на зрілість. Єврейське слово сев або сева́ (озн. «вік; похилий вік») походить від кореня, що означає «посивіти», і деколи перекладається як «сивина» (1См 12:2; Пр 20:29). Кілька єврейських слів, які стосуються старості і старіння, походять від іменника зака́н, що означає «борода» (Лв 19:27). Грецьке слово гелікı́а в основному передає думку про тривалість життя чи вік людини, але може стосуватися і фізичного розвитку та зросту (Мт 6:27; Ів 9:21; Лк 2:52; 19:3). Крім того, у Грецьких Писаннях вживаються такі слова, як ґе́рас («похилий вік»; Лк 1:36), пресбı́тес («старий»; Флм 9) і пресбı́тіс («жінка похилого віку»; Тит 2:3). Останні два слова споріднені зі словом пресбı́терос — «старший чоловік; старійшина». (Див. СТАРІЙШИНА, СТАРШИЙ ЧОЛОВІК.)

За Законом, у віці 20 років ізраїльські чоловіки ставали придатними для військової служби (Чс 1:3). Сліпий від народження чоловік, якого Ісус зробив зрячим, очевидно, мав не менше 20 років, адже його батьки сказали юдеям, які їх розпитували: «Запитайте його. Він вже дорослий, нехай сам за себе говорить» (Ів 9:21, 23). Про Сарру, якій було 90 років, сказано, що вона «вже не в тому віці, щоб народжувати» (Єв 11:11).

Служіння при святому наметі і в храмі. Для такого служіння були встановлені вікові рамки. Дехто вбачає суперечність між словами з Числа 4:3, 30, 31 і 8:24—26, бо в першому уривку говориться, що левіти починали своє служіння в 30 років, а в другому — в 25. Однак схоже, що мова йде про два різних види служіння. Згідно з деякими рабинськими працями, левіт починав служіння при святому наметі у віці 25 років, але виконував тільки легку роботу, а коли досягав 30 років, отримував важчі завдання. Як зазначається у тих працях, підставою для такого висновку є те, що в Числа 4:3, 47 згадуються «робота» і обов’язок «переносити речі», але вони не згадуються в Числа 8:24, де говориться про 25-річний вік. Інші припускають, що з 25 до 30 років левіти служили при святому наметі лише тоді, коли він стояв на своєму місці в таборі, а після 30 років вони виконували роботу, пов’язану з перенесенням святого намету і його приладдя під час подорожей. Ті, хто вважає, що з 30 років левіти починали виконувати важчу роботу, додають також, що в цьому віці людина зазвичай є сильнішою, більш зрілою та розсудливою. У Септуагінті 25-річний вік вказаний і в Числа 4:3, і в Числа 8:24. Згодом, за днів Давида, мінімальний вік для служіння при святому наметі почав становити 20 років; пізніше та сама вікова вимога застосовувалась і до служіння в храмі (1Хр 23:24—32; пор. Езд 3:8).

Левіти припиняли обов’язкове служіння у 50 років. З Числа 8:25, 26 ми дізнаємось, що після цього вони могли добровільно допомагати іншим левітам, але не отримували визначених обов’язків. Припускають, що таке правило існувало не тільки з поваги до їхнього віку, але й для того, щоб служителів у святині не ставало надто багато. Це вікове обмеження не стосувалося первосвящеників, адже первосвященик служив до смерті, якщо міг виконувати свої обов’язки (Чс 35:25). Аарон став першим первосвящеником в Ізраїлі, коли йому було більше ніж 80 років, і служив майже 40 років (Вх 7:7; Чс 33:39).

Християнське служіння. Люди, які стали духовними «братами» Ісуса Христа і його послідовниками, названі «священством царським» (Єв 2:10—12; 1Пт 2:9). Їхнє служіння не припиняється. Апостол Павло залишався активним у служінні навіть під час ув’язнення і вірно служив до самої смерті (Дії 28:30, 31; 2Тм 4:6, 7). Петро теж був діяльним до кінця свого життя (2Пт 1:13—15). А Іван приблизно в 98 р. н. е., вже у глибокій старості, написав Євангеліє і три натхнені листи.

Після того як Іван побачив у видінні 144 000 «тих, хто отримав на чоло печатку», він також побачив «великий натовп людей». Про них було сказано, що вони служать Богові «день і ніч», тобто постійно. Отже, ніхто з християн не припиняє свого служіння з віком (Об 7:4, 9, 15).