Ватиканська рада знов потверджує дійсність пекла

ПЕКЛО не є популярна тема. Тому то теологи й священики навмисно обминають її. Один головний протестантський проповідник із міста Нью-Йорку зауважив у його книжці Небо й Пекло, що у минулі шістдесят років, пекло не було темою проповідей в його церкві, одній з найбільш славних і модних у місті.

Здається, що через таку неохоту священиків проповідувати про пекло як місце вічної муки, то Ватиканська ІІ-га Рада в її третій сесії, відчувала потребу знов потвердити римо-католицьку віру в дійсність пекла як місце вічної муки. Ось як ЮПІ дипеша звістила про це: “Екуменічна Рада . . . в чотирьох голосуваннях однодушно ухвалила текст, який вимагає щоденної свідомости про небесну будучність церкви. Текст, який буде становити 7-ий розділ церковної брошури, був поліпшений, щоб знов потвердити дійсність пекла як місце вічних мук за гріхи”.— Демократ і Хроніка, Рочестер, Нью Йорк із 20-го жовтня, 1964 р.

Лише тиждень пізніше, часопис Нью-Йорк Таймс звістив, що прелат (вищий духовний сановник), який був присутній на Раді дальше сказав: “Багато мільйонів людей не можуть зрозуміти як можна сподіватися, що Бог Отець присуджує людину на вічні муки до пекла, за таку річ як от їсти м’ясо в п’ятницю, кладучи її в класу з перелюбним безбожником. Інтеліґенція, яка є відповідальна за такий закон, здається більше цікавиться законом ніж релігією й це робить посмішку з церкви”. Але зауважте, що цей прелат не заперечує науки про вічні муки, він лише згадує про те, що заслужить такої кари.

А що є “дійсність пекла”? Хоч між римо-католицькими теологами є трохи незгоди про природу терпіння в пеклі, то вони всі годяться, що муки є дуже страшні й вічні. А щодо природи терпіння в пеклі, один головний промовець Римо-Католицької церкви в Сполучених Штатах каже: “Люди в пеклі є цілком покинені й без надії. . . Вони мусять проживати цілком розстроєне й нещасне життя. Здається, що воно не є можливо погіршити їх терпіння, якого вони переносять, тому що вони покинули Бога. Пекло дійсно представляє дуже суворий образок загубленої душі. . . . Наш Господь повторно вживав слово “огонь” звістити нам причину терпіння в пеклі. Католицька церква все бачила в його словах дійсний огонь, який буде разити загублені душі й вони будуть відчувати огонь подібно до того ніби вони дійсно були палені огнем. . . . Проте огонь у пеклі ніколи не згасає, не дає світла й не нищить”.— Що Стається Після Смерти, Найвища Рада, Рицарів Колумбуса.

ЩО БІБЛІЯ ВЧИТЬ?

А що сказати про цю науку, яка навчає про буквальне огняне пекло в якому грішники будуть мучені повіки? Чи Біблія навчає таку доктрину?

Ні, вона не навчає її! З самого початку Бог перестерігав Адама, що “коли будеш їсти з цього [дерева знання добра та зла] то твоя доля буде смерть”, а не вічні муки. І коли чоловік не послухав Бога, то Бог не змінив Свого закона, після того непослуху, але сказав Адамові: “У поті свого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо порохом ти є й в порох вернешся”. Бог не сказав Адамові, що він піде до огняного пекла, але що він вернеться назад до землі.— 1 Мойс. 2:17; 3:19.a

Тому, що Адам добровільно згрішив гріхом, якого не було можливо оправдати й яким гріхом він придбав смерть для цілого людства, то він вернувся — куди? До вічної муки? Певно що ні! Він вернувся назад до того чим він був перед його сотворенням. А де Адам був перед його сотворенням? Він був у стані неіснування, мертвим порохом земним. Отже коли він мав вернутися до того чим він перше був, то де він мав бути? В огнянім пеклі, де він сумлінно переносив несказані муки? Ні, він вернувся назад у стан неіснування. Іншими словами, коли Адам умер, то він був знищений. Це годиться з словами псалмоспівця: “Господь береже всіх тих, що люблять Його, а безбожних усіх Він понищить”. Коли Адам добровільно згрішив, то він був “призначений на знищення” Богом, і при кінці 930 років свого життя він помер.— Пс. 145:20, АВ.

Ану тепер застановімся над цією справою. Біблія каже нам, що життя є дарунок від Бога. І вона порівнює не життя в небі з життям у пеклі, але життя з відсутністю життя, або смертю: “Я покликав небо й землю свідкувати цього дня, що я поставив такий вибір перед вами, життя або смерть”. (5 Мойс. 30:19) Коли Бог сотворив Адама й дав йому дихання життя, то він тоді дістав дар життя. Але, тому що Адам не оціняв його, як він показав своїм непослухом, Бог відібрав той дар від нього.

Воно є зовсім справедливо й розсудливо, щоб давач якогось дару, прилучував деякі умови на свій дар, і умова, яку Бог прилучив до життя була послух. Це не була якась нерозсудлива або несправедлива умова. Тому, що Адам не дотримав тієї умови, то Бог відібрав від нього Його дар життя, й наслідок цього була смерть Адама й Еви. А щодо їх дітей, якщо родичі не могли передавати їм того чого вони самі не мали, то ці народжувалися з природним гріхом, який то гріх доводив до смерти. Все це годиться з правилом, що “Гріх дає смерть у заплату”,— а не вічні муки; “Бог дає нам вічне життя як дар, через Ісуса Христа, Господа нашого”.— Рим. 6:23.

Цей принцип можна бачити в Божих законах, яких Він дав Ізраїлеві. Найгірша кара за яке-небудь злочинство була смерть каменуванням, яка була милосердям в порівнянню, бо один удар каменем у голову міг приголомшити засудженого. Після смерти вони вішали тіло на дерево на пересторогу іншим, або в випадку страшного злочинця вони палили його тіло. Але навіть на добровільних злочинців вони ніколи не накидали вічних мук. За менше злочинство вони карали вимагаючи заплати грошей й били батогами деколи аж до сорок разів, але не більше. Сам факт, що Бог обмежив скільки разів можна було бити злочинця показує, що Він не є Богом, який буде накидати вічні муки на когось.— 5 Мойс. 25:3.

Воно було б добре запитати, який гріх заслуговує вічної муки? Навіть людські інституції забороняють жорстоку або надзвичайну кару. Чи чоловік є більше люблячий від Бога? Божий принцип де Він вимагає око за око й життя за життя буде виключати вічні муки. Який гріх може заслужити вічної муки? Також, яке добро може прийти з такої вічної муки? Знищити лукавих значить позбутися поганого сміття, але, яка користь буде коли б їх затримувати на вічні муки? — 5 Мойс. 32:4; 1 Йоан 4:8.

Більше цього, Біблія каже нам, що “На початку Бог сотворив небо й землю”. Коли пекло є якесь інше місце, то чому ми не читаємо, що й воно було сотворене? І коли воно дійсно було сотворене, то коли? Перед тим коли Адам згрішив? — 1 Мойс. 1:1.

Але хтось може запитувати, чи Писання не згадують про карання огнем? Так, Ісус Христос у його притчах або ілюстраціях, як і книга Одкриття, згадує про огонь. Але зауважмо, що у всіх цих випадках вживається високо символічну мову. Наприклад, у притчі про заможного чоловіка й Лазаря, Ісус сказав, що Лазар був забраний до Авраамового лона. Чи це треба розуміти буквально? Певно, що ні! То й вічна мука заможного чоловіка в огні також не мусить бути буквальна. Таке саме є правда про Ісусову заяву: “І коли око твоє блазнить тебе, вибери його: краще тобі однооким ввійти в царство Боже, ніж з обома очима бути вкиненому в огняне пекло, де черв’як не вмирає й огонь не вгасає”. Так як Ісус не мав на думці, щоб ми буквально вибирали наші очі, то так само й він не відносився до “огняного пекла” в буквальний спосіб.— Марк 9:46, 47; Луки 16:19—31.

Але чому Ісус уживав таке зображення? В Марка 9:46, 47 він відносився до долини Геєнни, що є грецьке слово, яке тут є переложене словом “пекло”. У ту долину зносили сміття з міста й декотрі кажуть, що навіть трупи кримінальників, які не були гідні порядного погреблення, або яким не належалося воскресення, також кидали в ту долину. Отже бути кинутим в огняну Геєнну символізувало бути вічно знищеним, без надії на воскресення. Подібний вислів знаходиться в Ісаїї 66:24, де є показано, що “трупи” стануться “жертвою де черв’як не вмирає, а огонь не вгасає”.

ЗАСНОВАНА НА ФАЛЬШИВІЙ НАУЦІ

Факт є, що ця фальшива наука про вічні муки спочиває на іншій фальшивій науці, що чоловік посідає безсмертну душу. Біблія каже: “З землі, Господь Бог сотворив чоловіка, вдихнув у його ніздря дихання життя й зробив чоловіка живою особою”, або душею. (1 Мойс. 2:7) Отже чоловік є душею й, що душа може вмерти стається ясно з Езекиїла 18:4, де є сказано, що “винна душа мусить умерти”. Отже, якщо чоловік є душа й якщо, коли чоловік умирає, то це значить, що душа вмирає, то для нього не може бути вічної муки після смерти, бо мертвої людини не можливо мучити.b Так як ми читаємо в Екклезіяста 9:5: “Коли смерть прийде, то вони про нічого більше не будуть відомі, вони не отримають ніякої нагороди”. Отже коли вони не є свідомі про нічого, то вони не можуть бути “цілком розстроєні й нещасні”. Дальше, Писання згадують про багатьох осіб, які вмерли й вернулися назад із гробів, але ніхто з них не розказував своїх досвідів, які вони напевно сповістили б коли б були свідомі після смерти!

Отже ми можемо бачити, що хоч Ватиканська Рада може знов твердити своє вірування в дійсність пекла як місце вічної муки, то Писання не навчають цієї доктрини. Ще більше, така наука не є розсудлива, справедлива ані любима, які прикмети, Біблія запевняє, Бог посідає!

[Примітки]