Ви можете знайти втіху в часи страждань
ЯКОГО погляду ми повинні притримуватися відносно страждання? Якщо ми присвячені Єгові, то чи нам дивитися на них, як на щось незвичайне через те, що в нас є чудова надія і духовне багатство? Чи такі відчуття означають, що ми духовно непридатні до служіння Богові?
«Ілля був людина, подібна до нас»,— писав учень Яків (Якова 5:17). Хоч Бог користувався Іллєю у надзвичайний спосіб, навіть цей вірний пророк відчував страждання. «Досить тепер,— вигукнув Ілля одного разу,— Господи! Візьми душу мою, бо я не ліпший від батьків своїх!» (1 Царів 19:4). Непорочний чоловік Йов, вірна жінка Анна та інші віддані слуги Єгови зазнавали страждань. Навіть побожний псалмописьменник Давид молився: «Муки серця мого поширились,— визволь мене з моїх утисків!» (Псалом 25:17).
Те, що Єгова користується людьми в служінні, не робить їх повністю безтурботними. Вони все ще мають людські слабкості та почуття й можуть зазнавати страждань, коли надходить випробування (Дії 14:15). Проте Божі слуги мають кращу допомогу, ніж інші люди, якщо говорити про переборення душевного стресу. Давайте обговоримо декілька біблійних прикладів, щоб побачити, що допомогло декому подолати депресію та відчуття страждання.
Засмучений апостол знаходить втіху
Апостол Павло знав, що таке пригнічення. «Бо коли ми прийшли в Македонію,— сказав він,— тіло наше не мало спочинку ніякого... назовні — бої, страхіття — всередині. Але Бог, що тішить принижених, потішив нас приходом Тита» (2 Коринтян 7:5, 6). Павлова депресія була викликана декількома критичними ситуаціями, які виникли одночасно. Там були «назовні — бої», тобто суворі переслідування, які загрожували самому життю. (Порівняйте 2 Коринтян 1:8). Крім того, там були «страхіття — всередині» у вигляді хвилювання про такі збори, як, наприклад, збір у Коринті.
За декілька місяців перед тим Павло написав свого першого листа до коринтських християн. У ньому він засудив деякі дуже погані обставини в зборі та, очевидно, цікавився тим, як коринтяни відреагують на його листа. Проте Павла втішило те, що Тит, прийшовши з Коринта, приніс добру звістку про їхній відгук. Подібним чином, Єгова може використовувати одного із своїх теперішніх слуг, щоб принести нам радісні новини і полегшити наше страждання.
Як дивитися на завдання, які дає Бог
Декотрі християни до деякої міри пригнічені у зв’язку зі своїм служінням. Справді, декотрі слуги Єгови думають, що завдання, які дає Бог, занадто вимогливі для виконання. Наприклад, Мойсей відчував себе непридатним бути представником Бога від ізраїльтян у Єгипті. Серед усього іншого він говорив, що не є красномовним промовцем (Вихід 3:11; 4:10). Але, покладаючись на Єгову і маючи Аарона за промовця, Мойсей почав виконувати своє завдання.
З часом Мойсей більше вже не був залежним від Аарона. Подібним чином, спочатку християнське служіння є трудністю для декотрих, але вони вивчаються і стають умілими проповідниками. Наприклад, багато молодих Свідків Єгови вже достатньо дозріли, щоб стати повночасними проповідниками — піонерами та місіонерами. Утішає усвідомення того, що завжди можна покладатися на Єгову щодо призначення християнських служителів і зміцнення їх для виконання завдання, яке він дає (Захарія 4:6; 2 Коринтян 2:14-17; Филип’ян 4:13).
Утіха, коли страждаємо, жалкуючи
Ми, мабуть, засмучуємося, жалкуючи про те, що не зробили більше в служінні Богові. Брат, який був неактивним протягом років, почав знову брати участь у проповідницькому служінні. Незабаром він серйозно захворів і хвороба назавжди прикувала його до ліжка. Цей занепалий духом брат сказав: «Раніше, коли я міг бути активним, то ухилявся від обов’язку. А тепер, коли я хочу бути активним, не можу».
Чи не було б мудро виконувати тепер нашу роботу якнайкраще, замість того щоб витрачати розумову силу, обмірковуючи те, що трапилося в минулому? Ісусові тілесні брати, Яків та Іуда, не стали віруючими аж до того часу, як він помер і воскрес. Якщо вони й жалкували про це, то це не завадило їм бути Божими служителями і навіть письменниками Біблії.
Ніколи не занедбуйте молитви
Коли Божі люди є пригнічені, то вони повинні палко молитися. По суті, Святе Письмо містить багато молитов, які були висловлені під час пригнічення (1 Самуїлова 1:4-20; Псалом 42:9). Дехто може подумати: «Я настільки пригнічений, що навіть не можу молитися». Чому тоді не взяти до уваги приклад Йони? Коли він був у череві риби, то сказав: «Як у мені омлівала душа моя, Господа я спогадав,— і молитва моя ця до Тебе долинула, до храму святого Твого... А я голосно подякою принесу Тобі жертву, про що присягав я, те виконаю. Спасіння — у Господа!» (Йони 2:5-10). Так, Йона молився і Бог дав утіху та спас його.
Хоч одна сестра у Швеції була піонеркою протягом багатьох років, незважаючи на винагороджуюче служіння вона несподівано відчула себе пригніченою і виснаженою. В молитві до Єгови вона згадала про свій занепад духом. Через декілька днів до неї зателефонував брат з філіалу Товариства Вартової Башти. Він запитав, чи могла б вона допомагати при філіалі один день на тиждень у зв’язку з розбудовою Бетелю. Потім ця сестра сказала: «Атмосфера в Бетелі та можливість бачити роботу розбудови й брати участь у ній дали мені додаткової сили, яка була потрібна мені».
Якщо ми пригнічені, то добре було б пам’ятати, що молитва є одним із засобів для боротьби з пригніченням (Колосян 4:2). У відповідь на нашу молитву Єгова може відкрити двері, які ведуть до більшої діяльності в служінні йому, або він може поблагословити наше служіння зростом продуктивності (1 Коринтян 16:8, 9). У будь-якому випадку, «благословення Господнє — воно збагачує, і смутку воно не приносить зі собою» (Приповістей 10:22). Це, безсумнівно, піднесе нас духом.
Пригнічені через сумніви?
Часом хтось із служителів Єгови може мати сумніви. Коли б це трапилося нам, не треба відразу припускати, що ми втратили Боже схвалення. Ісус не відкинув апостола Хому через його сумніви щодо розповідей очевидців про Господнє воскресіння. Замість цього Ісус люблячо допоміг Хомі позбутися сумнівів. І який же вражений був Хома, коли зрозумів, що Ісус живий! (Івана 20:24-29).
Через свої фальшиві вчення, нарікання тощо «безбожні люди», які пробралися у християнський збір першого століття, допроваджували декого до пригнічуючих сумнівів. Отже, учень Юда написав: «І до одних, хто вагається [має сумніви, НС], будьте милостиві спасайте і виривайте з огню» (Юди 3, 4, 16, 22, 23). Щоб далі втішатися милосердним ставленням Бога, Юдиним співпоклонникам, особливо старійшинам у зборі, треба було виявляти милосердя до тих, які сумнівалися і були варті цього милосердя (Якова 2:13). Їхнє вічне життя стояло на карті, бо вони були в небезпеці «огня» вічного знищення. (Порівняйте Матвія 18:8, 9; 25:31-33, 41-46). І яка ж радість, коли співвіруючим, які мають сумніви, надається ласкава допомога й вони стають міцними духовно!
Якщо тяжкі випробування зароджують сумнів у тому, що Бог з нами, то потрібно конкретно висловлювати молитви. Постійно благаймо мудрості в Єгови, коли виникають такі обставини. Він дає великодушно, не докоряючи за брак мудрості та за молитви про це. Ми повинні «просити з вірою, без жодного сумніву. Бо хто має сумнів, той подібний до морської хвилі, яку жене та кидає вітер» у всі боки. Такі люди нічого не отримають від Бога, тому що вони непевні, «непостійні» в молитві та у всіх своїх дорогах (Якова 1:5-8). Отже, маймо віру, що Єгова допоможе нам сприймати наші випробування належним чином і зносити їх. Може, наш співвіруючий зверне нашу увагу на потрібні нам вірші або побачимо їх під час біблійного вивчення. Події, якими керує Бог, можуть допомогти нам зрозуміти, що ми повинні робити. У керівництві обставинами можуть брати участь ангели або ми можемо отримати керівництво святого духа (Євреїв 1:14). Головне — треба молитися за мудрістю з повним довір’ям до нашого люблячого Бога (Приповістей 3:5, 6).
Пам’ятайте, що Єгова дає втіху
Павло щиро покладався на Єгову і знав, що він є Джерелом втіхи. Апостол написав: «Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець милосердя й Бог потіхи всілякої, що в усякій скорботі Він нас потішає, щоб змогли потішати й ми тих, що в усякій скорботі знаходяться, тією потіхою, якою потішує Бог нас самих» (2 Коринтян 1:3, 4).
Бог всілякої втіхи знає про страждання, яких зазнають його служителі, й хоче дати їм полегшення. Щодо Павлової турботи про коринтян, то полегшення прийшло через його християнського співробітника Тита. Це є одним із засобів, з допомогою якого ми можемо отримати втіху сьогодні. Коли ми страждаємо, то треба уникати відокремлення від інших (Приповістей 18:1). Спілкування із співхристиянами є одним із способів, з допомогою якого Бог втішає нас. Ми, можливо, думаємо: «Я настільки занепав духом, що в мене не вистачає сил для перебування з моїми християнськими друзями». Проте ми повинні боротися з такими відчуттями і не позбавляти себе підтримки, яку можуть запропонувати співвіруючі.
Не піддавайтеся!
Дехто з нас, може, не зазнав випробування через такий удар, що аж страждав від глибокої депресії. Але ослаблююча хвороба, смерть подружнього партнера або інше дуже тяжке становище могло б спричинити душевне страждання. Якщо таке трапиться, то не робімо висновку, що ми обов’язково хворі духовно. Пригнічена особа може бути цілком придатною до служіння Богові, навіть може допомогти в духовному відношенні іншим. Павло заохочував братів «потішати пригнічених», не думаючи з підозрою, що вони зробили щось погане і тепер духовно захворіли (1 Солунян 5:14, НС). Хоч пригнічення іноді пов’язане із злочином та провиною, то це не стосується тих, котрі служать Єгові з чистим серцем. Їхнє поклоніння, яке виконується, можливо, у надзвичайно тяжкій ситуації, є прийнятне для Єгови. Він любить їх і допомагає їм, даючи їм потрібну допомогу та втіху (Псалом 121:1-3).
Ті, які складають останок духовного Ізраїлю, були глибоко пригнічені випробуваннями 1918 року. (Порівняйте Галатів 6:16). Їхня проповідницька організація була майже знищена, декотрих з них безпідставно ув’язнили і багато їхніх колишніх друзів стали невірними, протистоячими відступниками. Крім того, вірні помазані особи не розуміли, чому Бог дозволив, щоб усе це сталося. Протягом деякого часу вони «сіяли у сльозах», але не піддалися. Вони продовжували служити Єгові й також досліджували самих себе. Наслідок? Вони «повернулися додому раді, несучи снопи з собою» (Псалом 126:5, 6, Хоменко). Тепер помазані зрозуміли, що Бог дозволив такі випробування для того, щоб очистити їх для своєї прийдешньої міжнародної роботи жнив.
Якщо б ми почали падати духом через те, що нас оточують різні випробування, ми можемо скористати з прикладу помазаного останка. Замість того щоб піддаватися, продовжуймо робити те, що правильне, навіть якщо ми повинні робити це із сльозами на очах. З часом буде вихід з цих випробувань і ми «вернемося із співом». Так, ми отримаємо радість, яка є плодом Божого святого духа, за те, що знесли випробування. Для нас Бог справді буде «Богом всілякої потіхи».