Правильний погляд на Боже милосердя

— Звичайно, що ні,— відказала його пацієнтка.

— Але, очевидно, коли ви приймете його, то підете проти своїх релігійних переконань, які теж важливі для вас. Моя пропозиція така. Чому б вам не прийняти переливання крові й, отже, не врятувати своє життя? А потім можна буде зізнатися Богові в гріху і покаятись. Таким чином ви будете поновлені у своїй релігії.

Керуючись якнайкращими міркуваннями, лікар думав, що знайшов ідеальну відповідь. Він знав, що його пацієнтка вірила у милосердного Бога. І це, звісно ж, була добра нагода скористатися з Божого милосердя! Але чи була його пропозиція настільки вже й розсудливою, як це може здаватися?

Чи ми теж міркуємо таким чином?

Часами ми можемо бачити, що міркуємо так само, як той лікар. Можливо, ми налякані несподіваною протидією в школі чи на роботі. Або ми можемо опинитися в скрутному становищі, коли нас стараються змусити чинити щось проти свого сумління. Захоплені зненацька, ми можемо бути схильні піти шляхом найменшого опору і свідомо зробити те, що є неправильним, збираючись пізніше просити прощення.

Або ж людину можуть спокушувати її власні неправильні нахили. Наприклад, молодий чоловік може опинитися в ситуації, коли в нього є сильна спокуса вчинити те, що неморальне. Замість того щоб боротися з неправильним бажанням, він може піддатися, збираючись пізніше покаятися перед Богом. Декотрі зайшли так далеко, що вчинили серйозний гріх, хоча і знали, що за це, мабуть, будуть виключені з християнського збору. Очевидно, вони міркували собі так: «Нехай пройде трохи часу. Потім я покаюсь і мене відновлять».

Всі ці ситуації мають дві спільні риси. Перша — ті особи піддавалися, замість того щоб з усіх сил старатися поводитись правильно. Друга — їм здавалось, що після того, як вони зробили неправильний вчинок, Бог автоматично простить їм, як тільки вони цього попросять.

Який же погляд правильний?

Чи це показує правильне розуміння Божого милосердя? Задумаймося ж над ним на хвилинку. Ісус сказав: «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Івана 3:16). Апостол Іван так пояснив дію цього милосердя: «Це пишу я до вас, щоб ви не грішили! А коли хто згрішить, то маємо Заступника перед Отцем,— Ісуса Христа, Праведного» (1 Івана 2:1). Отже, якщо через свою недосконалість ми вчинимо гріх, то можемо наблизитися до Бога в молитві і прохати прощення на підставі Ісусової жертви.

Чи це означає, однак, що немає значення, згрішили ми чи ні, якщо після цього ми просимо прощення? Навряд. Пам’ятайте перші слова наведеної вище цитати: «Це пишу я до вас, щоб ви не грішили!» Наступні слова Івана в цьому вірші показують, що́ Єгова любляче передбачив стосовно нашої недосконалості. Але, незважаючи на це, ми повинні з усіх сил намагатися уникати гріха. У противному разі ми виявляємо прикру зневагу до Божої любові, подібно як ті, до кого звертався Юда і хто використовував Божу незаслужену доброту для виправдання своєї розгнузданості (Юди 4).

Розглядання Божого милосердя як такої собі страхувальної сітки, яка завжди буде ловити нас, незалежно від того, що ми робимо, знецінює Боже милосердя і створює враження, що гріх — це не таке вже щось і погане. Але це далеко не так. Апостол Павло сказав Титу: «Бо з’явилася Божа благодать, що спасає всіх людей, і навчає нас, щоб ми, відцуравшись безбожности та світських пожадливостей, жили помірковано та праведно, і побожно в теперішнім віці» (Тита 2:11, 12).

Свою вдячність за Боже милосердя Павло проявляв, борючись з власною недосконалістю. Він сказав: «Вмертвляю й неволю я тіло своє, щоб, звіщаючи іншим, не стати самому негідним» (1 Коринтян 9:27). Павло не вважав, що час від часу він, само собою зрозуміло, обов’язково мусить згрішити. А чи повинні вважати так ми?

Ісусів погляд

Одного разу Ісус показав, як він ставиться до думки про комроміс із тим, що правильне, і про вибирання легшого шляху, щоб уникнути страждань. Коли він почав розповідати своїм учням про жертовну смерть, котра чекала його в недалекому майбутньому, Петро пробував відговорити його: «Будь милостивий до Себе, Господи! нехай, не буде цього з Тобою!» Якою була Ісусова реакція? «Відійди від Мене, сатано! ти спокуса Мені, бо думаєш не про Боже, а про людське» (Матвія 16:22, 23, Філарет).

Ісусів різкий докір дуже виразно показав, що Ісус відмовився піти легшим шляхом, що означало б піти проти волі Бога. Біблія показує, що, зазнаючи постійних нападок Сатани, він непохитно тримався правильного шляху. У кінці над ним насміхались, його тяжко били і він пережив болісну смерть. Незважаючи на це, він не пішов на компроміс і тому міг принести своє життя в жертву за нас. Звичайно ж, усе це він переніс не для того, щоб ми були «милостивими» до себе, коли виникають труднощі або спокуси!

Про Ісуса було сказано: «Ти полюбив праведність, а беззаконня зненавидів» (Євреїв 1:9). Коли хтось знаходить легкий вихід із ситуації, то там звичайно замішане беззаконня. Отже, якщо ми справді ненавидимо його, так само як Ісус, то завжди будемо відкидати можливість піти на компроміс. У книзі Приповістей Єгова сказав: «Будь мудрий, мій сину, й потіш моє серце, і я матиму що відповісти, як мені докорятиме хто» (Приповістей 27:11). Ісусова урівноважена, але безкомпромісна праведність вельми потішила серце Єгови. Ми можемо так само потішити Єгову, якщо тримаємось Ісусового шляху непорочності (1 Петра 2:23).

Навчені витривалістю

Апостол Петро написав: «Тіштеся з того, засмучені трохи тепер, якщо треба, всілякими випробовуваннями, щоб досвідчення вашої віри було дорогоцінніше за золото, яке гине, хоч і огнем випробовується, на похвалу, і честь, і славу при з’явленні Ісуса Христа» (1 Петра 1:6, 7). Оскільки ми недосконалі й живемо у світі Сатани, то будемо постійно зустрічатися з випробовуваннями і спокусами. Як показав Петро, вони можуть служити добрій меті. Вони випробовують нашу віру, виявляючи, слаба вона чи міцна.

Вони також служать для того, щоб навчати нас. Ісус «навчився послуху з того, що вистраждав був» (Євреїв 5:8). Ми теж можемо навчитися послуху, а також довіри до Єгови, коли переживаємо випробовування. І цей навчальний процес триватиме доти, доки не завершиться, як сказав Петро: «Бог... закінчить ваше навчання, він зробить вас стійкими, він зробить вас міцними» (1 Петра 5:10, НС).

Однак якщо під час випробовування ми підемо на компроміс, то виявимо себе малодушними чи слабими, виявимо, що нам бракує любові до Єгови і праведності або бракує самовладання. Кожна така слабкість піддає серйозній небезпеці наші взаємини з Богом. Тож у нашому випадку може збутися Павлове застереження: «Як ми грішимо самовільно, одержавши пізнання правди, то вже за гріхи не знаходиться жертви» (Євреїв 10:26). Наскільки краще з самого початку не грішити, ніж піддатися слабкості і піти на ризик втратити надію на життя!

Беззастережна непорочність

За днів пророка Даниїла трьом євреям погрожували смертю в огненній печі, якщо вони не поклоняться ідолу. Що вони відповіли? «Якщо наш Бог, Якому ми служимо, може врятувати нас з палахкотючої огненної печі, то Він урятує й з твоєї руки, о царю! А якщо ні, нехай буде тобі, о царю, знане, що богам твоїм ми не служимо, а золотому бовванові, якого ти поставив, не будемо вклонятися!» (Даниїла 3:17, 18).

Вони зайняли таку позицію, бо хотіли поводитись правильно. Якби це привело до їхньої смерті, то нехай. Вони були впевнені у тому, що настане воскресіння. Проте якби Бог визволив їх, то це було б ще краще. Але їхня тверда позиція була беззастережною. З Божими служителями так повинно бути завжди.

У наші дні деякі з тих, що відмовилися піти на компроміс, були ув’язнені, катовані і навіть вбиті. Інші зробили матеріальні жертви, віддавши перевагу бідності замість багатства, здобутого за рахунок жертвування правильними принципами. Що сталося з християнкою, згаданою на початку цієї статті? Вона висловила вдячність за пораду, яка хоч і вводила в оману, проте давалася з доброзичливістю, але жінка не пішла на компроміс зі своєю вірою. Натомість її повага до Божого закону схилила її відмовитися од операції. На щастя, вона видужала і далі діяльно служить Єгові. Проте, твердо зайнявши свою позицію, вона не знала, які будуть наслідки цього, але була готова передати все в руки Єгови.

Що допомогло їй залишитися такою непохитною в скрутному становищі? Вона не пробувала покладатися на власні сили, і цього не повинен робити жодний служитель Бога. Пам’ятайте: «Бог для нас — охорона та сила, допомога в недолях, що часто трапляються» (Псалом 46:2). Наскільки краще звернутися до Бога за допомогою, коли ми переживаємо випробовування, ніж згрішити, а потім звертатися до нього за милосердям!

Так, ніколи не ставмось легковажно до Божого великого милосердя. Натомість розвиваймо щире бажання поводитись правильно, навіть наперекір труднощам. Це буде поглиблювати наші взаємини з Богом, забезпечить нам навчання, потрібне для вічного життя, та виявлятиме належну повагу до Божого милосердя. Така мудра поведінка потішить серце нашого небесного Отця.

[Ілюстрація на сторінці 24]

Абсолютна впевненість у тому, що настане воскресіння, допомогла трьом євреям залишатися непорочними.