Чи справді потрібно просити вибачення?

«Я НІКОЛИ не прошу вибачення»,— писав Джордж Бернард Шоу. «Що зробив, те зробив»,— кажуть інші люди.

Можливо, що й ми не любимо визнавати своїх помилок, боячись приниження. А може, починаємо шукати пояснень, що проблема в іншій особі. Або збираємося попросити пробачення, але відкладаємо це, аж поки починаємо думати, що про справу забулося.

Отже, чи необхідні вибачення? Чи вони справді корисні?

Любов зобов’язує нас просити вибачення

Братерська любов є розпізнавальним знаком правдивих послідовників Ісуса Христа. Він сказав: «По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою» (Івана 13:35). Святе Письмо заохочує християн: «Ревно від щирого серця любіть один одного» (1 Петра 1:22). Щира любов зобов’язує нас просити вибачення. Чому? Тому що через людську недосконалість всі ми деколи ображаємо почуття інших, а такі образи, якщо їх не залагоджувати, приглушують любов.

Наприклад, через особисті непорозуміння з кимось у християнському зборі ми уникаємо розмов з цією особою. Як можна відновити щирі взаємини, коли ми завдали образи? У більшості випадків вибаченням і зусиллями щиро порозмовляти. Ми винні своїм співвіруючим любов, і коли ми просимо вибачення за образу, то зменшуємо цей борг (Римлян 13:8).

Наведемо приклад. Дві християнки Марі-Кармен і Пакі були давніми друзями. Але їхня дружба охолола, тому що Марі-Кармен повірила згубним пліткам. Без жодних пояснень вона почала цілком уникати Пакі. Приблизно через рік Марі-Кармен дізналася, що ті плітки не були правдиві. Що вона зробила? Спонукана любов’ю, вона пішла до Пакі й покірно виразила свій глибокий жаль, що так вела себе. Обидві розплакалися і з того часу є нерозлучними друзями.

Навіть коли ми думаємо, що не зробили нічого поганого, перепрошення може розв’язати непорозуміння. Чоловік на ім’я Мануель пригадує: «Багато років тому ми з дружиною жили якийсь час у домі нашої духовної сестри, яка лежала в лікарні. Ми з усіх сил старалися допомагати їй та її дітям. Але, виписавшись з лікарні, вона поскаржилася своєму другові, що ми неправильно слідкували за домашніми видатками.

Ми відвідали її й пояснили, що, мабуть, через молодість і недосвідченість не піклувалися про справи так, як це робила б вона. Сестра відразу ж сказала, що вона перед нами в боргу і що дуже вдячна нам за все, що ми зробили для неї. Проблема була вирішена. Цей випадок показав мені, наскільки важливо покірно просити пробачення, коли виникають непорозуміння».

Єгова поблагословив це подружжя, бо вони виявляли любов і ‘дбали про те, що веде до миру’ (Римлян 14:19, Хом.). Любити означає також бути уважним до почуттів інших людей. Петро радить нам бути співчутливими (1 Петра 3:8). Якщо ми співчутливі, то швидше помітимо, що завдали комусь болю необдуманим словом або вчинком, і відчуємо спонуку вибачитись.

«Вдягніться в покірливість»

Навіть між вірними християнськими старійшинами часом можуть виникати гарячі дискусії. (Порівняйте Дії 15:37—39). У таких випадках дуже корисно просити вибачення. Але що допоможе старійшині чи іншому християнину, якому важко просити вибачення?

Ключем до цього є смирення. Апостол Петро радив: «Вдягніться в покірливість одного супроти одного» (1 Петра 5:5, Хом.). Хоча це й правда, що у більшості суперечок обидві сторони поділяють вину, смиренний християнин турбується власними недоліками й готовий визнати їх (Приповістей 6:1—5).

Приймати вибачення також слід смиренно. Щоб проілюструвати це, уявімо собі двох чоловіків, яким потрібно поспілкуватися, але вони стоять на вершинах двох різних гір. Порозмовляти через провалля, яке розділяє їх, неможливо. Але коли один з них зійде в долину, а інший за його прикладом зробить те ж саме, вони зможуть легко порозмовляти. Подібно й з двома християнами: якщо вони хочуть залагодити розбіжності, котрі їх розділяють, їм слід смиренно зустрітися в долині, образно кажучи, і попросити вибачення (1 Петра 5:6).

Вибачення дуже важливі у подружжі

Шлюб двох недосконалих людей усім без винятку створює нагоди просити вибачення. І якщо чоловік та дружина мають співчуття, воно спонукає їх просити вибачення, коли вони скажуть чи зроблять щось не подумавши. У Приповістей 12:18 (Кул.) сказано: «Інший пустослов ранить язиком, мов мечем, язик же мудрий — загоює». Такі «рани» неможливо ліквідувати, але їх можна залікувати щирим вибаченням. Звичайно, це вимагає постійної уваги й зусиль.

Розповідаючи про своє подружжя, Сузанa каже: «Ми з Джеком* одружені вже 24 роки, але все ще відкриваємо щось нове одне в одному. Якийсь час тому ми, на жаль, роз’їхалися і кілька тижнів не жили разом. Однак ми послухалися біблійних порад старійшин і вернулися одне до одного. Тепер ми усвідомлюємо, що, оскільки в нас різні особистості, то можуть виникати розходження. Коли це стається, ми швидко просимо вибачення й докладаємо великих зусиль зрозуміти погляд одне одного. Мені приємно сказати, що наше подружнє життя стало набагато кращим». Джек додає: «Ми також навчилися розпізнавати моменти, коли у нас можуть виникати непорозуміння. У такий час ми поводимося одне з одним більш чуйно» (Приповістей 16:23).

Чи слід просити вибачення, коли ми не вважаємо себе винними? Дуже важко об’єктивно визначити, хто винен, коли в справі замішані сильні емоції. Але в подружжі важливим є мир. Розгляньмо приклад ізраїльтянки Авіґаїл, чоловік якої погано повівся з Давидом. Хоча вона не була винна в тупості свого чоловіка, однак попросила вибачення. «Прости ж провину невільниці своєї»,— благала вона. Давид відповів з чуйністю, смиренно визнавши, що, коли б не вона, він пролив би невинну кров (1 Самуїла 25:24—28, 32—35).

Джун, християнка, одружена 45 років, також думає, що для успіху в подружньому житті необхідна готовність першими просити вибачення. Вона каже: «Я говорю собі, що наше подружжя важливіше, ніж мої особисті почуття. Отже, коли я прошу вибачення, то відчуваю, що підтримую наш шлюб». Старший чоловік на ім’я Джім каже: «Я прошу вибачення у своєї дружини навіть за дрібниці. Вона пережила складну операцію і легко розстроюється. Тому я часто обіймаю її і говорю: «Вибач, люба. Я не хотів тебе образити». Вона відразу ж піднімається на дусі, як та рослина, котру підлили».

Якщо ми завдали болю найдорожчій особі, дуже ефективним є негайне вибачення. Мілаґрос погоджується з цим: «Мені бракує впевненості в собі, і гостре слово чоловіка розстроює мене. Але коли він просить вибачення, я відразу ж почуваю себе ліпше». Святе Письмо влучно каже: «Приємні слова — щільниковий то мед, солодкий душі й лік на кості» (Приповістей 16:24).

Розвивайте вміння просити пробачення

Якщо ми зробимо своєю звичкою просити вибачення, коли необхідно, то, мабуть, побачимо, що люди будуть прихильно ставитися до нас. І можливо, вони навіть самі почнуть просити пробачення. Коли ми підозрюємо, що образили когось, чому б не перепросити людину, замість того щоб з усіх сил старатися заперечити свою помилку? Світ може вважати вибачення ознакою слабкості, але воно насправді свідчить про християнську зрілість. Звичайно, ми не хотіли б бути як ті, що визнають якусь долю вини, але применшують свою відповідальність. Наприклад, чи ми говоримо коли-небудь «вибач», хоча не маємо цього на увазі? Якщо ми запізнюємося і красномовно просимо вибачення, чи маємо намір поліпшити свою пунктуальність?

То чи справді потрібно просити вибачення? Так, потрібно. Це наш обов’язок перед самими собою і перед іншими. Вибачення може допомогти нам полегшити страждання, які приносить недосконалість, і поліпшити натягнуті відносини. Кожне наше вибачення є уроком смирення, і воно вчить нас бути чуйнішими до почуттів інших людей. У результаті цього наші співвіруючі, подружні партнери та інші вважатимуть нас достойними їхньої любові і довір’я. Ми володітимемо душевним миром і отримаємо благословення Бога Єгови.

[Примітка]

[Ілюстрації на сторінці 23]

Щирі вибачення підтримують християнську любов.