Клімат, сприятливий для росту в Екваторіальній Гвінеї

КОЛИ ваш літак сідає в міжнародному аеропорту Екваторіальної Гвінеї, перше, що вражає вас — це буйна рослинність. Злітно-посадочна смуга оточена величними деревами, на фоні яких будівлі аеропорту виглядають карликами. Багата рослинність буяє від берега моря до вершин гір, цьому сприяють щедрі зливи й температура, яка цілий рік тримається коло 30 градусів Цельсія вище нуля.

Але в Екваторіальній Гвінеї відбувається ще й іншого роду енергійний ріст, який називається «зростом Божим» (Колосян 2:19). Подібно до ефіопського чиновника, який просив допомоги в Пилипа, багато людей палко бажають розуміти Святе Письмо (Дії 8:26—39). Немає нічого дивного, коли до Свідків Єгови підходять на вулиці й просять їх про біблійне вивчення. Близько 325 Свідків в Екваторіальній Гвінеї проводять понад тисячу біблійних вивчень.

Насіння, посіяне в ранні дні

Екваторіальна Гвінея, найменша країна Африки, розташована на південь від Нігерії та Камеруну. (Дивіться карту). Добра новина була вперше принесена нігерійськими свідками, які прибули сюди в пошуках праці на плантаціях какао. Організувалося кілька англомовних зборів, але пізніше вони були розпущені, оскільки брати мали повертатися в Нігерію. Та невдовзі після надання країні незалежності в 1968 році туди були призначені три пари місіонерів Товариства Вартової башти. Вони не змогли довго там залишатися через політичні труднощі, але їхнє свідчення принесло результати.

Один з місіонерів, Сантьяго, зустрів Буенавентуру, високого дужого чоловіка, якого місцеві люди називали «супермен». Він був дуже релігійний, поважав Біблію, однак мав буйний характер. Найменшої образи було достатньо, щоб він ударив. Коли він був розлючений, всі присутні в барі втікали, інколи й через вікна, щоб уникнути його ударів. Навіть слухаючи Сантьяго, він збирався побити його, якщо б той не дав біблійних доказів на свої слова. «Ніхто не може обманути супермена»,— говорив він собі. Те, що він почув, захопило його, особливо надія на вічне життя на райській землі, тому він погодився на біблійне вивчення.

Вивчення продовжувалося, і бажання Буенавентури жити вічно в Раю міцнішало. Він дізнався, що отримати таку нагороду можна, якщо привести своє життя у відповідність з Божими нормами. Усвідомлюючи, що правдиві християни не можуть ‘платити злом за зло’, він почав докладати зусиль, щоб взяти свій характер під контроль (Римлян 12:17).

Одного дня він випадково перекинув склянку іншого відвідувача в барі, і це стало для нього справжнім випробуванням. Той чоловік розсердився й вдарив його. Відразу ж інші присутні розбіглися, сподіваючись скандалу. Але Буенавентура сумирно заплатив за розбиту склянку, купив чоловікові інший напій і вибачився за свою незграбність. Коли сусіди побачили, що вивчення Біблії викликало в ньому такі зміни, кілька з них виявили бажання вивчати з ним. На момент хрещення Буенавентура вже проводив п’ять біблійних вивчень. Останніх п’ять років він служить старійшиною, і хоча люди все ще називають його «суперменом», вони роблять це жартома.

«Усвідомлюють свої духовні потреби»

Протягом 1970-х років декілька місцевих Свідків продовжували проповідувати й зустрічатися як могли. Пізніше кілька іспанських місіонерських пар прийшли на допомогу. Андрес Ботелла, який служив у Екваторіальній Гвінеї 12 років, пригадує, як його вразило те, що люди справді «усвідомлюють свої духовні потреби» (Матвія 5:3, НС). «Вивчати Біблію з цими вдячними людьми — одне задоволення»,— каже він.

Мері, іспанська сестра, вивчала Біблію з молодою жінкою на ім’я Марія, і якось та сказала, що її батьки, Франціско й Фауста, також цікавляться вивченням. Оскільки Мері проводила 15 вивчень і батьки Марії жили досить далеко, Мері змогла відвідати їх лише через кілька тижнів.

Коли Мері та її чоловік Серафін зрештою зустріли батьків тої жінки, ті вже мали книжку «Ви можете жити вічно в Раю на землі»a і Біблію та з нетерпінням чекали початку вивчення. Тому почали не відволікаючи. Серафін помітив, що батьки Марії добре знайомі з матеріалом. Те ж саме було і на другий раз, коли вони проходили другий розділ. «Це було майже так, як вивчення з двома хрещеними Свідками»,— пригадує Серафін. Оскільки вони так добре знали матеріал, то під час третіх відвідин Серафін запропонував тільки ставити запитання, щоб визначити, скільки вони зрозуміли з матеріалу. Він виявив, що Франціско й Фауста самі пройшли цілу книжку!

Як на них вплинули ці новознайдені знання? У гармонії з тим, чого вони навчилися, вони вже перестали ходити на спіритичні зустрічі й порвали зв’язки з католицькою церквою. До того ж Франціско кинув курити і вони вже не їли м’яса, котре не було належно знекровлене. Оскільки вони, очевидно, вже застосували все, чого навчилися, їх заохотили ділитися своїми знаннями з іншими. Ці люди відразу почали проповідувати своїм сусідам. Всього через три місяці вони вже відповідали вимогам до хрещення. Франціско тепер службовий помічник, і завдяки їхньому гарному прикладу й ревності в проповідуванні три їхні дочки вже є Свідками, два сини приходять на зібрання і шість інших родичів вивчають Біблію.

Невдовзі після хрещення Франціско зустрів Пабло, відданого католика, який служив ризничим у своїй церкві. Пабло читав проповідь, коли священик був відсутній. Якщо хворів хтось із парафіян, Пабло відвідував його; якщо хтось не приходив до церкви, Пабло підбадьорював; коли хтось помер, Пабло як міг потішав сім’ю померлого. Зрозуміло, що його дуже любили всі парафіяни.

Оскільки Пабло глибоко поважав Біблію, він з готовністю прийняв пропозицію Франціско вивчати з ним. Він швидко побачив, якою розумною є вістка Біблії, і через кілька вивчень вирішив використати деякі біблійні вірші під час одного зі своїх «пастирських візитів» до хворого парафіянина. Незабаром в одній з його недільних проповідей Пабло пояснив важливість використання Божого імені Єгова й чому ми не повинні користуватись образами.

Оскільки він сам охоче прийняв правду, то сподівався, що інші члени його церкви відреагують так само. Але після трьох чи чотирьох таких проповідей на основі Біблії Пабло помітив, що людям не подобалася ця інформація. Тому він вирішив залишити церкву й регулярно спілкуватися зі Свідками Єгови. Через кілька місяців він вже відповідав вимогам до хрещення і тепер є ревним вісником доброї новини. Хоча Пабло не може проповідувати повночасно, в даний час він проводить десять біблійних вивчень.

Зібрання сприяють росту

Свідки в Екваторіальній Гвінеї серйозно ставляться до біблійного наказу не залишати зібрання (Євреїв 10:25, Дерк.). З 1994 року, коли праця знову була офіційно визнана урядом, брати стараються, щоб були належні Зали Царства. По суті, більшість зборів самі побудували собі зали або в даний час будують їх.

У Монґомо, де на недільні зібрання приходить часто у два з половиною рази більше людей, ніж є вісників Царства, збір тяжко працював, щоб побудувати велике місце для зібрань. Інші релігії в Монґомо, як правило, наймають робітників, які будують їм церкви, так що діяльність тамтешніх Свідків не залишилася непоміченою. Якось пастор Нової апостольської церкви запитав одного зі старійшин, скільки вони заплатили цим роботящим працівникам. Пастор сказав, що, хоча він найняв кілька мулярів з членів своїй церкви, робота просувалася дуже повільно. Він поцікавився, чи міг би він найняти працівників, які будували Зал Царства. Почувши, що всі Свідки працюють безкоштовно, він відійшов приголомшений.

Для тих, які живуть далеко від Залу Царства, відвідування зібрань може вимагати чималих жертв. Молодий чоловік на ім’я Хуан, охрещений у 1994 році, опинився в такій ситуації. Він почув правду в Габоні, де пройшов першу половину книжки «Жити вічно». Після цього він повернувся в Екваторіальну Гвінею, у своє рідне село, розташоване на віддалі близько 100 кілометрів від Монґомо. Ця обставина дуже ускладнила подальше вивчення. Але він не зупинився. Кожного тижня він робив восьмигодинну подорож велосипедом до Монґомо, де один з тамтешніх старійшин, Сантьяго, проводив з ним вивчення. Він залишався в Монґомо на кілька днів і вивчення проводилося три-чотири рази протягом цих днів. Таким чином він зміг закінчити вивчення й відповідати вимогам до хрещення.

Як Хуан підтримує свою духовність, маючи так мало спілкування з іншими християнами? Понад усе ревним проповідуванням доброї новини. Він проповідував усім людям у своєму селі й на момент хрещення вже проводив 13 біблійних вивчень. Шість з його зацікавлених прибули з ним на спеціальний одноденний конгрес у Монґомо, де він охрестився. Зараз він регулярно проводить вивчення «Вартової башти» із зацікавленими людьми у своїй місцевості, і зазвичай на це вивчення приходить близько 20 осіб.

Терпеливо поливати зерно

Не завжди духовний ріст відбувається швидко. Деколи, щоб дочекатися, поки зерно принесе плід, потрібно багато терпіння. Так було у випадку з Пакою, яка вперше почула правду у 1984 році від піонерки Едіти, котра проповідувала їй на базарі. Коли Едіта відвідала Паку наступного тижня, Пака погодилася на біблійне вивчення. Хоча вона не робила великого прогресу, Едіта продовжувала, тому що бачила добрі риси Паки. «Мені здавалося, що вона є вівцеподібною особою,— пояснює Едіта,— і я молилася до Єгови, щоб він відкрив їй серце».

Пака з перервами продовжувала своє вивчення чотири з половиною роки, але далі не робила прогресу. Тому коли вони закінчили книжку «Жити вічно», Едіта відверто пояснила, чому важливо серйозно ставитися до правди. Намагаючись торкнутися серця Паки, Едіта навіть заплакала.

«Та сердечна порада зворушила мене,— пригадує Пака.— З того часу я почала робити зміни у своєму житті. Я записалася в Школу теократичного служіння і того ж таки року стала неохрещеним вісником. День, коли я зрештою охрестилася, є найщасливішим днем мого життя!» Теперішній ентузіазм Паки є прямою протилежністю її колишньої апатії. Сьогодні вона проводить 13 біблійних вивчень і, безумовно, є терпеливою з тими, хто не робить швидкого поступу.

Допомагаючи людям поліпшити своє життя

Живучи згідно з біблійними нормами, Свідки Єгови в Екваторіальній Гвінеї заробили собі репутацію чесних і порядних людей. Один чоловік, на якого справила враження їхня поведінка, підійшов до старійшини збору Бата і запитав: «Чи ви маєте книжку «Розмови»b? Мені набридло бути світською особою. Я хотів би стати Свідком Єгови!»

Антоніо, службовий помічник у зборі Малабо, є типовим прикладом світської особи, яка стала Свідком. Перед тим як почати вивчення Біблії, цей чоловік вів безладне життя. Він працював годинникарем і більшість зароблених грошей витрачав на пияцтво; до того ж він жив неморальним життям. Що допомогло йому змінити свій стиль життя? Його глибоко вразили переконливі слова з 1 Коринтян 6:9, 10: «Не обманюйте себе: ні розпусники... ні п’яниці... Царства Божого не вспадкують вони». Він усвідомив, що отримати Божу прихильність можна лише змінивши свій спосіб життя. Для цього він почав бути обережним зі своїм товариством (Приповістей 13:20). Якщо колишні друзі кликали його пити, він відхиляв їхнє запрошення і взамін давав їм свідчення. Незабаром вони припинили надокучати йому.

Чи його зусилля оправдалися? «Я дуже щасливий, що змінив своє життя,— каже Антоніо.— Моє здоров’я покращилося, хоча мені вже за шістдесят, а мої колишні друзі або повмирали, або хворіють. Тепер замість людей, які шукали товариша, охочого заплатити за пляшку, я знайшов правдивих друзів. І найважливіше з усього, я маю добрі взаємини з Богом. Зараз я служу сталим піонером і проводжу вивчення з чоловіком, який також має проблему з алкоголем, отже, я можу використати свій досвід, щоб допомогти йому».

Стаючи рабами Бога

Близько 200 років тому людей з узбережжя Екваторіальної Гвінеї захоплювали і відправляли в Америку як рабів. Сьогодні багато добровільно стають рабами — Божими рабами. Ця форма рабства принесла їм справжню свободу, звільнивши їх від вавилонських доктрин і спіритичних занять. Вона також навчила їх вести більш приємне і продуктивне життя. Вони зазнали того, що обіцяв Ісус: «Пізнаєте правду,— а правда вас вільними зробить!» (Івана 8:32).

Оскільки в 1995 році на урочисте відзначення Спомину прийшло 1937 осіб,— майже в шість разів більше, ніж Свідків у країні,— існують чудові переспективи на духовний ріст. Ревно сіючи й поливаючи зерна правди, Свідки в Екваторіальній Гвінеї впевнені, що ‘Бог зростить’ (1 Коринтян 3:6). Немає сумніву: в Екваторіальній Гвінеї ідеальний клімат для духовного росту!

[Примітки]