Хто були Маккавеї?

ДЛЯ багатьох доба Маккавеїв — це, немов чорна скринька, схована між завершенням останніх книг Єврейських Писань і приходом Ісуса Христа. Подібно до того як можна виявити певні подробиці, вивчаючи після катастрофи літака чорну скриньку, так само можна здобути деяку інформацію завдяки ґрунтовному дослідженню доби Маккавеїв — перехідного періоду й часу перетворення єврейського народу.

Хто були Маккавеї? Як вони вплинули на юдаїзм перед приходом передреченого Месії? (Даниїла 9:25, 26).

Припливна хвиля еллінізму

Александр Македонський завоював території на шляху від Греції аж до Індії (336—323 роки до н. е.). Великі масштаби його царства були одним із чинників поширення еллінізму — грецької мови й культури. Офіцери й солдати Александра одружувалися з місцевими жінками, що спричинялося до злиття грецької культури з іноземними. Після Александрової смерті царство поділили між собою його полководці. На початку другого сторіччя до н. е. Антіох III з грецької династії Селевкідів (Сирія) відібрав право здійснювати контроль над Ізраїлем у грецьких Птолемеїв (Єгипет). Як елліністичне правління вплинуло на євреїв в Ізраїлі?

Один історик пише: «Оскільки євреї не могли уникнути контакту зі своїми огреченими сусідами й мали ще менше зв’язку зі своїми братами за кордоном, засвоєння ними грецької культури й способу мислення було неминучим... Саме життя за елліністичної доби сприяло засвоєнню грецької культури!» Євреї запозичували грецькі імена. Вони певною мірою засвоювали грецькі звичаї та манеру одягатися. Посилювалася підступна спонука до асиміляції.

Зіпсуття священиків

Серед євреїв найбільш сприйнятливими до елліністичного впливу були священики. Визнаючи еллінізм, багато з них вважало, що з часом це посприяє прогресу юдаїзму. Одним із таких євреїв був Ясон (єврейською Йошуа), брат первосвященика Онії III. Коли Онія був в Антіохії, Ясон запропонував грецьким посадовим особам хабар. Навіщо? Щоб вони призначили його первосвящеником замість Онії. Правитель Антіох Епіфан з грецької династії Селевкідів (175—164 роки до н. е.) охоче погодився. Перед цим грецькі правителі не втручалися в справи єврейських первосвящеників, але Антіох потребував грошей для воєнних кампаній. Йому також подобалось мати єврейського керівника, який би активніше сприяв еллінізації. За проханням Ясона, Антіох надав Єрусалиму статус грецького міста (поліса). А Ясон збудував гімнасій, де змагалися молоді євреї, навіть священики.

Запроданство породжувало запроданство. Через три роки Менелай, який, можливо, не був з династії священиків, запропонував вищий хабар, і Ясон утік. Щоб заплатити Антіохові, Менелай поцупив велику суму грошей з храмової скарбниці. Оскільки Онія III (перебуваючи в антіохському засланні) відкрито висловлювався проти цього, Менелай влаштував його вбивство.

Коли пішов поголос, що Антіох помер, Ясон повернувся до Єрусалима з тисячею чоловіків, аби забрати від Менелая звання первосвященика. Але Антіох не помер. Почувши про Ясонові дії та заворушення серед євреїв, які кинули виклик його політиці еллінізації, Антіох відповів карою.

Антіох уживає заходів

У книзі «Маккавеї» Моше Перлман пише: «Хоча записи не є детальними, здається, Антіох дійшов висновку, що даний євреям дозвіл на релігійну свободу був політичною помилкою. За ним [Антіохом], останнє повстання в Єрусалимі розгорілося не через суто релігійні причини, але через загальний проєгипетський настрій в Юдеї, і ці політичні погляди набули небезпечного виразу саме з вини євреїв, бо поміж інших тільки вони домагалися релігійного сепаратизму й отримали його великою мірою... Він вирішив, що з цим потрібно покінчити».

Ізраїльський державний діяч і вчений Абба Ебан резюмує це такими словами: «У 168 й 167 роках [до н. е.] дуже часто вчинялася різанина євреїв, Храм був пограбований, звичаї юдейської релігії були заборонені. Обрізання й святкування суботи каралося смертю. Кінцевого удару було заподіяно в грудні 167 року, коли за наказом Антіоха в Храмі звели жертовник Зевсові, а від євреїв вимагали приносити богові греків у жертву свинину, яка вважалася нечистою, згідно з єврейським законом». У цю добу Менелай та інші огречені євреї залишалися на своїх посадах, правлячи службу в оскверненому храмі.

Хоча багато євреїв прийняли еллінізм, нова група, яка назвала себе хасидами (благочестивими), заохочувала до суворішого додержання Мойсеєвого Закону. Відчуваючи відразу до огречених священиків, прості люди дедалі більше прилучалися до хасидів. Коли євреї були змушені або погодитися з язичницькими звичаями і жертвами, або померти, по всій країні настав період мучеництва. Апокрифічна книга Маккавеїв подає багато оповідей про чоловіків, жінок та дітей, які воліли радше померти, ніж піти на компроміс.

Реакція Маккавеїв

Крайні дії Антіоха спонукали багатьох євреїв боротися за свою релігію. У Модіні, на північному заході від Єрусалима, поблизу сучасного міста Лода, у центр містечка покликали священика Маттатію. Оскільки місцеве населення поважало Маттатію, представники царя намагалися змусити його взяти участь в язичницькому жертвоприношенні, завдяки чому він врятував би своє життя, а заодно й дав приклад іншим. Коли Маттатія відмовився, вийшов інший єврей та хотів здійснити жертвоприношення. Сповнений обурення, Маттатія вхопив зброю та вбив його. Грецькі воїни відповіли не відразу, бо були приголомшені такою брутальною реакцією цього літнього чоловіка. Умить Маттатія теж убив грецького чиновника. П’ятеро синів Маттатії та жителі містечка взяли верх над грецьким військом, перш ніж воно змогло захиститися.

Маттатія вигукнув: «Кожен, хто ревнує за Закон,— за мною!» Щоб уникнути розправи, він зі своїми синами втік до гірської місцевості. І в міру того як поширювалася відомість про їхні дії, до них приєднувалися євреї (включаючи багатьох хасидів).

Для воєнних дій Маттатія призначив свого сина Юду. Мабуть, через військову доблесть Юди його було названо Маккавей, що означає «молот». Маттатія та його сини були названі Хасмонеями. Ця назва походить від міста Хешмон або від якогось предка із цим ім’ям (Ісуса Навина 15:27). Хоча тільки Юда Маккавей став у час повстання відомою особистістю, цілий рід почав називатися Маккавеями.

Храм повернено

У перший рік повстання Маттатія із синами змогли утворити невеличке військо. Неодноразово грецькі війська вчиняли у суботу напади на загони хасидських бійців. Хоча хасиди були спроможні захищатися, вони не порушували суботи. Наслідком цього було масове кровопролиття. Маттатія, котрий тепер вважався релігійним авторитетом, встановив правило, за яким євреї могли захищатися в суботу. Це правило не тільки дало нове життя повстанню, але й послужило в юдаїзмі прикладом того, що релігійні провідники можуть пристосовувати юдейський закон до змінних обставин. Талмуд кидає тінь на цю тенденцію таким твердженням: «Нехай вони зневажають одну суботу, щоб освятити багато субот» (Йома 85б).

Після смерті свого старенького батька Юда Маккавей став незаперечним керівником повстання. Розуміючи, що він не має здібностей розбити свого ворога у прямому бою, він винайшов новий метод, як партизанська війна в наш час. Він заподіював ударів військам Антіоха там, де вони не могли використовувати своїх звичайних методів захисту. У битві за битвою Юда успішно завдавав поразки куди більшому військові.

Через внутрішнє суперництво і чимраз більшу силу Риму правителі імперії Селевкідів менше турбувалися впровадженням антиюдейських указів. Це дало можливість Юді дійти аж до самих брам Єрусалима. Точно через три роки після осквернення храму, у грудні 165 року до н. е. (або, можливо, 164 року до н. е.), він зі своїм військом захопив його, очистив посудини храму й знову присвятив його. Євреї щороку відзначають цю подію під час свята присвячення, Ханука.

Політика вища від благочестя

Повстання досягнуло своїх цілей. Було усунено заборону сповідування юдаїзму й відновлено поклоніння та жертвоприношення в храмі. Будучи тепер задоволені, хасиди покинули військо Юди Маккавея й повернулися до своїх домівок. Але Юда виношував інші задуми. У нього було добре вишколене військо, тож, чому б не використати його, щоб заснувати незалежну Юдейську державу? Релігійні мотиви, через які розгорілося повстання, тепер замінилися політичними спонуками. Отже боротьба продовжувалася.

Шукаючи підтримки в боротьбі проти панування Селевкідів, Юда Маккавей склав угоду з Римом. Хоча він загинув 160 року до н. е. у бою, його брати продовжили боротьбу. Брат Юди Йонатан повернув справи так, що селевкідські можновладці схвалили його призначення на первосвященика й правителя в Юдеї, але він усе ще перебував під їхньою владою. Коли внаслідок сирійської змови Йонатана ошукали, ув’язнили й вбили, владу перейняв його брат Симеон — останній з династії Маккавеїв. За правління Симеона були стерті останні сліди панування Селевкідів (141 року до н. е.). Симеон відродив союз із Римом, і юдейське керівництво прийняло його як правителя й первосвященика. Так була заснована самостійна династія Хасмонеїв у руках Маккавеїв.

Маккавеї відновили поклоніння в храмі перед приходом Месії. (Порівняйте Івана 1:41, 42; 2:13—17). Але так само як через учинки огречених священиків довір’я до священства було підірване, воно похитнулося ще більше за династії Хасмонеїв. Авжеж, це правління священиків, які займалися політикою, (воно не було правлінням царя з династії вірного Давида) не змогло принести справжніх благословень єврейському народу (2 Самуїла 7:16; Псалом 89:4, 5, 36, 37).

[Ілюстрація на сторінці 21]

Маттатія, батько Юди Маккавея, вигукнув: «Кожен, хто ревнує за Закон,— за мною!»

[Відомості про джерело]

Mattathias, appealing to the Jewish refugees/The Dové Bible illustration/Dover Publications