Служи Єгові з охочим духом
«Я Ж З ОХОТОЮ витрачуся й себе витрачу за душі ваші»,— писав апостол Павло (2 Коринтян 12:15). Як ці слова допомагають зрозуміти, який склад розуму необхідно намагатися розвивати служителям Єгови? Ось що, на думку одного біблеїста, Павло мав на увазі, коли писав ті слова до християн у Коринті: «Я готовий витрачати свої сили, і час, і життя, і все, що маю, задля вашого добробуту, так як це з радістю робить батько для своїх дітей». Павло був готовий ‘витратити себе’, або, іншими словами, «бути повністю виснаженим та вичерпаним», якщо б це було необхідно для виконання християнського служіння.
Більше того, Павло робив усе це «з охотою». А що сказати про тебе? Чи ти охочий витрачати свій час, сили, здібності та засоби на служіння Єгові та заради інтересів інших, навіть якщо інколи доведеться «бути повністю виснаженим та вичерпаним»? До того ж чи робитимеш ти це «з охотою»?
Люди, які не бажають служити Богу
Більшість не просто вагаються — служити їм Богові чи ні, але й рішуче відмовляються робити це. Вони виявляють дух невдячності, себелюбства, незалежності, а навіть бунтарства. Сатана звів Адама та Єву, розвинувши в них саме такий спосіб мислення. Він помилково стверджував, що вони будуть «немов Боги, знаючі добро й зло» (Буття 3:1—5). Ті, хто сьогодні виявляє такий дух, вважають, що в них є право без обмежень робити те, що подобається їм, не маючи жодних зобов’язань перед Богом і не бажаючи втручання з Його боку (Псалом 81:12, 13). Такі особи прагнуть використовувати все, що в них є, тільки для власної вигоди (Приповістей 18:1).
Ймовірно, ти не поділяєш поглядів цієї групи людей. Ти, мабуть, належно цінуєш дар життя, яким зараз втішаєшся, й, крім того, цінуєш чудову перспективу жити вічно в Раю на землі (Псалом 37:10, 11; Об’явлення 21:1—4). Можливо, ти глибоко вдячний Єгові за Його доброту. Але всім нам слід пильнувати, щоб Сатана не викривив наш розум, бо тоді наше служіння могло б фактично стати неприйнятним для Бога (2 Коринтян 11:3). Як це може трапитися?
Необхідно мати охочий дух
Єгова бажає, щоб його поклонники служили йому охоче й від усього серця. Він нікого не змушує чинити його волю, тоді як Сатана не зупиняється ні перед чим, аби лиш примусити чи спокусити людей робити те, що він хоче. Біблія пов’язує служіння Богу з певними обов’язками, заповідями та вимогами (Екклезіяста 12:13; Луки 1:6). Та все ж нашою основною спонукою в служінні Богу повинна бути любов (Вихід 35:21; Повторення Закону 11:1).
Незалежно від того наскільки Павло жертвував собою для служіння Єгові, він знав, що все це ніщо, ‘коли б він любові не мав’ (1 Коринтян 13:1—3). У випадку, коли письменники Біблії звертаються до християн, називаючи їх рабами Божими, не йдеться про жалюгідне насильницьке поневолення (Римлян 12:11; Колосян 3:24). Навпаки, це означає охоче підкорення, що ґрунтується на глибокій, щиросердій любові до Бога та Його сина Ісуса Христа (Матвія 22:37; 2 Коринтян 5:14; 1 Івана 4:10, 11).
Наше служіння Богові повинно відображати глибоку любов і до людей. «Ми серед вас були тихі, немов годувальниця та, яка доглядає дітей своїх»,— писав Павло до збору в Солуні (1 Солунян 2:7). Сьогодні в багатьох країнах матері юридично зобов’язані піклуватися своїми дітьми. Але хіба більшість із них робить це лише тому, що цього вимагає закон? Звичайно, що ні. Вони чинять це з любові до своїх дітей. Ось чому мати-годувальниця охоче жертвує заради немовляти! Через те що Павло мав подібне «палке почуття» до тих, кому служив, він був ‘радий’ (‘жадав’, Філ.; ‘мав щиру волю’, Кул.) використати все своє життя, щоб допомагати їм (1 Солунян 2:8, Хом.). Любов спонукує і нас наслідувати приклад Павла (Матвія 22:39).
Що сказати про неохоче служіння?
Безумовно, ми не повинні дозволяти, щоб самолюбство переважало над любов’ю до Єгови та людей. Інакше існує реальна небезпека, що наше служіння стане нещирим та неохочим. У нас навіть може з’явитись почуття образи та розчарування через те, що ми не можемо жити так, як нам того хочеться. Подібне сталося з деякими ізраїльтянами, які втратили любов до Єгови, але все ж продовжували служити йому з почуття обов’язку. І яким був результат? Служіння Богові стало для них «морокою» (Малахії 1:13, Хом.).
Будь-які жертви, які ми робимо для Бога, завжди повинні бути ‘безвадні’ та ‘щонайкращі’ (Левит 22:17—20; Вихід 23:19, Хом.). Замість того щоб давати Єгові найкращих тварин, люди за днів Малахії почали жертвувати таких, котрі були їм не потрібні. Як на це зреагував Єгова? Він сказав священикам: «Коли ви приносите в жертву сліпе, це не зле? І як кульгаве та хворе приносите, чи ж це не зле? Принеси но подібне своєму намісникові, чи тебе він вподобає, чи підійме обличчя твоє? Приносите крадене, і кульгаве та хворе, і таку жертву хлібну приносите. Чи буде воно Мені миле з рук ваших?» (Малахії 1:8, 13).
Як таке може трапитися з кимось із нас? Наші жертви можуть стати «морокою» для нас, якщо нам бракує охочого серця та духу (Вихід 35:5, 21, 22; Левит 1:3; Псалом 54:8; Євреїв 13:15, 16). Приміром, чи не відводимо ми на служіння Єгові лише убогі рештки нашого часу?
Уявіть таку ситуацію: хтось із членів сім’ї або якийсь ревний левит з добрих спонук змусив ізраїльтянина вибрати для жертви найкращу тварину, коли у того насправді не було такого бажання? Як ви гадаєте, чи це було б прийнятним для Бога? (Ісаї 29:13; Матвія 15:7, 8) Єгова відкидав такі жертви, а тим більше людей, які їх приносили (Осії 4:6; Матвія 21:43).
Сповняйте Божу волю з радістю
Для того щоб наше служіння було прийнятне для Бога, мусимо наслідувати приклад Ісуса Христа. «Не шукаю бо волі Своєї,— сказав він,— але волі Отця, що послав Мене» (Івана 5:30). Ісус знаходив велику радість, служачи Єгові з охочим духом. На ньому сповнилися пророчі слова Давида: «Твою волю чинити, мій Боже, я хочу» (Псалом 40:9).
Хоча Ісус із радістю сповняв волю Єгови, це не завжди було легко. Пригадайте, що з ним сталося перед арештом, судом та стратою. Перебуваючи в Гефсиманському саду, Ісус був ‘огорнений сумом’ та «у смертельній тривозі». Він почувався настільки емоційно напруженим, що, коли молився, «піт Його став, немов каплі крови, що спливали на землю» (Матвія 26:38; Луки 22:44).
Чому Ісус відчував таку тривогу? Звичайно, причиною не був страх за себе чи небажання чинити Божу волю. Ісус був готовий померти, і це видно з того, як він гостро зреагував, коли Петро сказав: «Змилуйся, Господи,— такого Тобі хай не буде!» (Матвія 16:21—23). Ісуса справді непокоїло те, що його смерть немов ганебного злочинця може негативно вплинути на Єгову та Його святе ім’я. Ісус усвідомлював, наскільки боляче це буде для його Батька: бачити, як по-варварськи поводяться з Його улюбленим Сином.
Також Ісус розумів, що наближався вирішальний момент у сповненні наміру Єгови. Вірне дотримання Божих законів довело б, що Адам міг зробити такий самий вибір. Вірність Ісуса повністю спростувала б фальшиве твердження Сатани, що люди під час випробувань нездатні охоче й вірно служити Богові. З допомогою Ісуса Єгова остаточно мав знищити Сатану й усунути наслідки бунту (Буття 3:15).
Яка ж велика відповідальність була покладена на плечі Ісуса! Те, в якому світлі постане ім’я його Отця, всесвітній мир та спасіння людства — все це залежало від вірності Ісуса. Усвідомлюючи це, він молився: «Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене... Та проте,— не як Я хочу, а як Ти» (Матвія 26:39). Навіть під найбільшим тиском Ісус був завжди непохитний у своїй готовності підкорятися волі Отця.
«Бадьорий бо дух, але немічне тіло»
Оскільки Ісус, служачи Єгові, зазнав сильного емоційного тиску, то ми, будучи Божими служителями, можемо очікувати, що Сатана намагатиметься подібно вплинути і на нас (Івана 15:20; 1 Петра 5:8). Крім того, ми недосконалі. Отже, навіть коли ми охоче служим Єгові, не слід очікувати, що це буде легко для нас. Ісус бачив, яких зусиль докладали апостоли, аби виконувати все, що він наказував. Ось чому він сказав: «Бадьорий бо дух, але немічне тіло» (Матвія 26:41). В Ісусовому досконалому людському тілі не було жодної успадкованої слабкості. Проте він пам’ятав, що тіла апостолів є немічними через передану від Адама недосконалість. Він знав, що через вспадковану недосконалість та обмеження, які є наслідком цього, апостоли будуть змушені докладати великих зусиль, аби служити Єгові так, як самі того прагнуть.
Отже, можливо, ми почуваємось, як Павло, котрий глибоко шкодував, коли недосконалість перешкоджала йому цілковито віддаватися служінню Богові. «Бажання лежить у мені,— писав Павло,— але щоб виконати добре, того не знаходжу» (Римлян 7:18). Часто ми також не можемо робити все те добре, що хочемо (Римлян 7:19). Це не тому, що в нас немає бажання, просто слабка плоть є перепоною нашим найліпшим намаганням чинити добро.
Але не впадаймо у розпач. Коли маємо щиру готовність робити все, що в наших силах, то таке служіння обов’язково буде прийнятне для Бога (2 Коринтян 8:12). Ми можемо ‘силкуватися’ наслідувати дух Ісуса у тому, як він повністю підкорявся волі свого Отця (2 Тимофія 2:15; Филип’ян 2:5—7; 1 Петра 4:1, 2). Єгова винагородить і підтримає такий охочий дух. Він дасть нам «наднормальну силу», яка переважить наші слабкості (2 Коринтян 4:7, НС; 4:8—10). З допомогою Єгови ми, як і Павло, будемо ‘з охотою витрачатися’ для цього дорогоцінного служіння.
[Ілюстрація на сторінці 21]
Павло охоче служив Богові, роблячи все, що в його силах.
[Ілюстрація на сторінці 23]
Навіть під найбільшим тиском Ісус виконував волю свого Отця.