Віра Ноя засуджує світ

ЧИ ВИ колись чули про богобоязливого чоловіка Ноя, який збудував ковчег, аби врятувати життя під час всесвітнього Потопу? Хоч ця історія досить давня, її знають мільйони. Проте багато людей не усвідомлює, що життя Ноя має велике значення для всіх нас.

Чому нас повинне цікавити те, що було записано тисячі років тому? Чи існує якийсь зв’язок між ситуацією Ноя та нашою? Якщо так, що цінного можна почерпнути з його прикладу?

Світ за часу Ноя

Згідно з біблійною хронологією, Ной народився 2970 року до н. е., через 126 років після смерті Адама. За часу Ноя земля наповнилась насильством, і більшість Адамових нащадків обрали шлях своїх свавільних предків. Отож, «бачив Господь, що велике розбещення людини на землі, і ввесь нахил думки серця її — тільки зло повсякденно» (Буття 6:5, 11, 12).

Бунт людини — не єдина причина, чому Єгова був незадоволений. У Буття зазначається: «Побачили Божі сини людських дочок, що вродливі вони, і взяли собі жінок із усіх, яких вибрали... За тих днів на землі були велетні, а також по тому, як стали приходити Божі сини до людських дочок. І вони їм народжували,— то були силачі, що славні від віку» (Буття 6:2—4). Якщо порівняти ці вірші зі словами апостола Петра, то стане зрозуміло, що «Божі сини» — це неслухняні ангели. Нефілім з’явились у результаті незаконних статевих зносин, вони були гібридними нащадками людських жінок та матеріалізованих ангелів, що відступили від Бога (1 Петра 3:19, 20).

Слово «нефілім» означає «ті, що примушують інших падати». Це були тирани й задираки, і гріх їхніх похітливих батьків прирівнюється до зіпсуття Содому і Гоморри (Юди 6, 7). Разом вони підбурювали до нестерпного зла на землі.

«Невинний у своїх поколіннях»

Зло настільки поширилось, що Бог постановив винищити людство. Але у натхненій оповіді говориться: «Ной знайшов милість у Господніх очах... Ной був чоловік праведний і невинний у своїх поколіннях. Ной з Богом ходив» (Буття 6:8, 9). Як було можливо ‘ходити з Богом’ у безбожному світі, який заслуговував лише на знищення?

Без сумніву, Ной багато чого навчився від свого батька Ламеха, чоловіка віри й сучасника Адама. Назвавши свого сина Ноєм (вважають, що це ім’я означає «Відпочинок» або «Утіха»), Ламех пророкував: «Цей нас потішить у наших ділах та в труді рук наших коло землі, що Господь її викляв». Це пророцтво сповнилось, коли Бог забрав своє прокляття із землі (Буття 5:29; 8:21).

Якщо діти мають побожних батьків, це не обов’язково означає, що вони теж будуть духовними. Кожна людина повинна розвинути особисті взаємини з Єговою. Ной «з Богом ходив», тобто йшов шляхом, який Бог схвалював. Те, що Ной довідався про Бога, спонукало його служити йому. Віра Ноя не похитнулась, коли він дізнався про Божий намір ‘навести потоп і винищити кожне тіло’ (Буття 6:13, 17).

Ной був упевнений, що така небувала катастрофа настане, тому він послухався наказу Єгови: «Зроби собі ковчега з дерева ґофер. З перегородками зробиш ковчега, і смолою осмолиш його ізсередини та ізнадвору» (Буття 6:14). Виконати усі детальні вказівки Бога щодо спорудження ковчега було не легко. Однак «зробив Ной усе,— як звелів йому Бог, так зробив він» (Буття 6:22). У цьому йому допомагали дружина та сини Сим, Хам і Яфет разом зі своїми дружинами. Єгова поблагословив таку віру. Який чудовий приклад для сімей у наш час!

Що включало в себе будування ковчега? Єгова наказав Ною спорудити велетенську водонепроникну дерев’яну скриню завдовжки 133 метри, завширшки 22 метри і заввишки 13 метрів, яка б мала три поверхи (Буття 6:15, 16). Очевидно, це судно могло мати таку ж місткість, як багато сучасних вантажних кораблів.

Скільки ж роботи! Ймовірно, це означало, що йому довелося звалити тисячі дерев, притягти їх до місця будування і розрізати на дошки або бруси. Потрібно було також робити риштування, виготовляти стержні для скріплення або кілочки, добувати смолу для водонепроникності, діставати десь посудини та інструменти і ще багато іншого. Аби виконувати цю роботу, мабуть, необхідно було вести переговори з купцями і платити за товар та послуги. Все це, безсумнівно, вимагало навичок у теслярській справі, щоб правильно з’єднати колоди та дошки і звести достатньо міцну будівлю. Лише уявіть: будівництво, мабуть, тривало приблизно 50—60 років!

Далі Ной мав зосередити увагу на підготовці достатньої кількості їжі та корму (Буття 6:21). Йому довелося зібрати в ковчег силу-силенну тварин, а також доглядати за ними. Ной виконував усі вказівки Бога, і зрештою роботу було завершено (Буття 6:22). Завдяки благословенням Єгови він мав цілковитий успіх.

«Проповідник праведности»

Ной не тільки будував ковчег, він ще й проголошував пересторогу та вірно служив як «проповідник праведности». Проте люди «не знали [«не звертали уваги», НС], аж поки потоп не прийшов та й усіх не забрав» (2 Петра 2:5; Матвія 24:38, 39).

За тих днів панувало духовне та моральне зіпсуття, тож зрозуміло, чому з родини Ноя могли насміхатися скептичні сусіди, а також ображати й глузувати. Люди, мабуть, вважали їх божевільними. Незважаючи на це, Ной успішно підбадьорював і підтримував свою сім’ю. Вони ніколи не стали такими жорстокими, неморальними та бунтівними, як їхні безбожні сучасники. Своєю мовою і поведінкою, що було ознакою віри, Ной засудив тогочасний світ (Євреїв 11:7).

Пережив потоп

Незадовго до початку потопу Бог сказав Ною увійти у завершений ковчег. Коли сім’я Ноя і тварини вже були всередині, «замкнув Господь за ним ковчега», перекриваючи дорогу будь-яким глузіям. Коли прийшов Потоп, неслухняні ангели, очевидно, дематеріалізувалися й уникнули знищення. А що трапилося з іншими? На суші загинуло кожне живе створіння, яке не увійшло до ковчега. Не уникнули знищення навіть нефілім! Залишився живим лише Ной зі своєю родиною (Буття 7:1—23).

Ной та його сім’я провели в ковчезі місячний рік та десять днів. Вони мали багато роботи: годували й напували тварин, прибирали сміття та вели відлік часу. У книзі Буття, подібно як у журналі вахтового на кораблі, чітко зазначається час, коли відбувалися різні етапи Потопу, і це вказує на точність розповіді (Буття 7:11, 17, 24; 8:3—14).

У ковчезі Ной, безперечно, вів із сім’єю розмови на духовні теми і віддавав подяку Богу. Очевидно, допотопна історія була збережена саме завдяки Ною та його родині. Під час Потопу вони могли почерпнути для себе багато корисного з достовірних усних традицій чи історичних писемних документів, які вони мали.

Яке ж щастя, мабуть, відчував Ной із сім’єю, знову ступивши на сушу! Перше, що він зробив,— це збудував жертовника і виконав обов’язок священика: приніс жертви Тому, хто врятував їх (Буття 8:18—20).

«Як було за днів Ноєвих»

Ісус Христос сказав: «Як було за днів Ноєвих, так буде і прихід [«присутність», НС] Сина Людського» (Матвія 24:37). Нині християни теж є проповідниками праведності, вони спонукують людей до покаяння (2 Петра 3:5—9). Беручи до уваги таку подібність, нас може цікавити, які думки з’являлися у Ноя перед Потопом. Чи він хоч іноді відчував, що його проповідування було марним? Чи він часом стомлювався від цього? Біблія нічого про це не говорить. Нам лише відомо, що Ной слухався Бога.

Чи ви бачите для себе практичну цінність того, що трапилося з Ноєм? Він підкорявся Єгові, всупереч переслідуванню і труднощам. Саме тому Єгова вважав його праведним. Родина Ноя не знала точно, коли Бог наведе Потоп, але усі члени сім’ї були переконані, що він настане. Віра у Боже слово підтримувала Ноя впродовж років важкої праці і, як тоді могло здаватись, неплідного проповідування. Ми читаємо: «Вірою Ной, як дістав був об’явлення про те, чого ще не бачив, побоявшись [«виявив побожний страх», НС], зробив ковчега, щоб дім свій спасти; нею світ засудив він, і став спадкоємцем праведности, що з віри вона» (Євреїв 11:7).

Як Ной здобув таку віру? Очевидно, він виділяв час, аби обдумувати все, що знав про Єгову, і керувався тим знанням. Безперечно, Ной розмовляв з Богом у молитві. Ной дуже зблизився з Єговою, тому про нього було сказано, що він «з Богом ходив». Як голова родини, Ной охоче присвячував час і щиру увагу своїм домашнім. Сюди входила турбота про духовність його дружини, трьох синів та невісток.

Подібно до Ноя, сучасні правдиві християни знають, що невдовзі Єгова покладе край цій безбожній системі речей. Ми не знаємо ні дня, ні години, однак усвідомлюємо, що, наслідуючи віру та послух цього «проповідника праведности», ми ‘спасемо душу’ (Євреїв 10:36—39).

[Рамка на сторінці 29]

Чи це справді трапилося?

Антропологи назбирали аж 270 легенд про потоп майже з усіх племен і народів. «Розповідь про потоп можна зустріти по цілому світі,— каже вчений Клаус Вестерман.— Як і оповідь про створення, ця історія є частиною нашого основного культурного спадку. Справді, дуже вражає те, що у кожному куточку земної кулі натрапляємо на опис великого первісного потопу». Як це можна пояснити? Тлумач Енріко Ґалбіаті говорить: «Той факт, що у розпорошених по цілій землі народах перекази про потоп є невід’ємною частиною їхніх традицій, свідчить: подія, взята за основу цих передань,— історична реальність». Проте для християн переконливішим доказом того, що Потоп був реальною подією в історії людства, є не так спостереження вчених, як те, що про нього говорив сам Ісус (Луки 17:26, 27).

[Рамка на сторінці 30]

Нефілім у міфології?

Легенди про любовні зв’язки богів з людьми, а також легенди про «героїв» або «напівбогів», які народжувались в результаті таких стосунків, були надзвичайно поширені у грецькій, єгипетській, угарітській, хуритській та месопотамській теологіях. Боги грецької міфології мали вигляд людини і надзвичайну красу. Вони їли, пили, спали, мали статеві зносини, сварилися, бились, вводили в оману й ґвалтували. Хоча вони вважалися святими, але були здатні на обман і злочин. Казали, що такі герої, як Ахілл, мали як божественне, так і людське походження і були наділені надлюдськими можливостями, проте не безсмертям. Отож, записане в Буття про нефілім проливає світло на можливе, навіть ймовірне, походження таких міфів.