Нехай усі звіщають славу Єгови

«Дайте Господу славу та силу, дайте Господу славу ймення Його» (ПСАЛОМ 96:7, 8).

1, 2. З якого джерела лунає хвала Єгові і хто ще закликається робити це?

ДАВИД, син Єссея, був пастушком і виростав у околицях Віфлеєма. Як же часто, доглядаючи отари свого батька на відлюдних пасовищах, він, мабуть, вдивлявся у нічній тиші в безмежний простір зоряного неба! Без сумніву, та яскрава картина оживала в його уяві, коли під натхненням Божого святого духу він складав і співав чудові слова 19-го Псалма: «Небо звіщає про Божую славу, а про чин Його рук розповідає небозвід. ...По цілій землі пішов відголос їхній, і до краю вселенної їхні слова!» (Псалом 19:2, 5).

² Без мови, без слів, без голосу, дивовижно створене Єговою небо звіщає про його славу — день у день, ніч у ніч. Твориво ніколи не припиняє звіщати про Божу славу, і, розмірковуючи над цим мовчазним свідченням, яке можуть бачити «по цілій землі» всі її жителі, починаєш усвідомлювати, наскільки ти незначний. Проте свідчення лише безмовних створінь недостатньо. Вірні люди закликаються долучити до їхнього свідчення свій голос. Неназваний псалмоспівець звернувся до вірних Божих поклонників з такими натхненими словами: «Дайте Господу славу та силу, дайте Господу славу ймення Його» (Псалом 96:7, 8). Люди, які мають тісні взаємини з Єговою, із запалом відгукуються на це заохочення. Але що означає віддавати Богові славу?

 3. Чому люди віддають славу Богові?

³ Потрібні не лише слова. За часів Ісаї ізраїльтяни славили Бога своїми устами, але більшості з них бракувало щирості. Єгова сказав через Ісаю: «Народ цей устами своїми наближується, і губами своїми шанує Мене, але серце своє віддалив він від Мене» (Ісаї 29:13). Хвала від таких людей не мала жодного значення. Справжня хвала походить із глибини серця, сповненого любові до Єгови, коли людина щиро визнає його неповторну славу. Тільки Єгова — Творець. Він Усемогутній, Найсправедливіший, а також є уособленням любові. Єгова — джерело нашого спасіння. Він має законне право бути Владикою, якому зобов’язані підкорятися всі, хто живе як у небі, так і на землі (Об’явлення 4:11; 19:1). Якщо ми дійсно віримо в це, то прославляймо його від усього серця.

 4. Які настанови дав Ісус щодо прославлення Бога і як ми можемо їх виконувати?

⁴ Ісус Христос пояснив нам, як можна прославляти Бога. Він сказав: «Отець Мій прославиться в тому, якщо рясно зародите й будете учні Мої» (Івана 15:8). Як ми можемо рясно зародити, тобто приносити рясний плід? По-перше, для цього потрібно від усієї душі проповідувати добру новину про Царство. Чинячи так, ми приєднаємось до всіх творив, які «розповідають» про Божі «невидимі риси» (Матвія 24:14; Римлян 1:20, НС). До того ж таким способом ми — прямо чи непрямо — братимемо участь у підготовці нових учнів, які долучають свої голоси у співанні хвали Богу Єгові. По-друге, треба розвивати в собі плід, який виробляється в нас святим духом, і намагатися наслідувати неперевершені риси Бога Єгови (Галатів 5:22, 23; Ефесян 5:1; Колосян 3:10). Завдяки цьому ми щодня славитимемо Бога своєю поведінкою.

«По всій землі»

 5. Поясніть, як Павло наголошує, що християни мають обов’язок прославляти Бога, ділячись своєю вірою з іншими.

⁵ Павло у своєму Посланні до римлян наголошує, що християни мають обов’язок прославляти Бога, ділячись своєю вірою з іншими. Основна тема цього послання така: спастися можуть лише ті, хто вірить в Ісуса Христа. У 10-му розділі Римлян Павло показав, що в його дні ізраїльтяни за походженням усе ще намагалися досягти праведного стану, дотримуючись Мойсеєвого Закону, тимчасом як «кінець Закону» був Христос. Тому Павло говорить: «Коли ти устами своїми визнаватимеш Ісуса за Господа, і будеш вірувати у своїм серці, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся». Починаючи з того часу, «нема різниці поміж юдеєм та гелленом, бо той же Господь є Господом усіх, багатий для всіх, хто кличе Його. Бо «кожен, хто покличе Господнє Ім’я, буде спасений» (Римлян 10:4, 9—13).

 6. З чим Павло пов’язав слова з Псалма 19:5?

⁶ Після цього Павло ставить логічне запитання: «Як покличуть Того, в Кого не ввірували? А як увірують у Того, що про Нього не чули? А як почують без проповідника?» (Римлян 10:14). Про ізраїльтян Павло каже: «Не всі послухались Єва́нгелії». Чому ізраїльтяни не виявили послуху? Вони не відгукнулися на добру новину через брак віри, а не тому, що не мали такої нагоди. Павло показує це, коли, цитуючи Псалом 19:5, пов’язує його не з мовчазним свідченням творива, а з християнською працею проповідування. Він говорить: «По всій землі їхній голос пішов, і їхні слова в кінці світу» (Римлян 10:16, 18). Дійсно, як неживі творіння прославляють Єгову, так і християни першого сторіччя всюди проповідували добру новину спасіння і в такий спосіб вихваляли Бога «по всій землі». У своєму листі до Колосян Павло також описав, наскільки поширилася добра новина. Він сказав, що добра новина була «проповідана всьому створінню під небом» (Колосян 1:23).

Ревні Свідки

 7. Який обов’язок, відповідно до Ісусових слів, мають християни?

⁷ Очевидно, Павло написав свій лист до Колосян приблизно через 27 років після смерті Ісуса Христа. Як проповідницька праця змогла протягом такого відносно короткого часу поширитися аж до міста Колоси? Це сталося завдяки тому, що християни першого століття були ревними і Єгова благословляв їхню ревність. Ісус передрік, що його послідовники будуть активними проповідниками, сказавши: «Євангелія мусить бути народам усім проповідувана» (Марка 13:10). До цього пророцтва Ісус додав наказ, записаний у кінцевих віршах Євангелія від Матвія: «Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів» (Матвія 28:19, 20). Невдовзі після Ісусового сходження на небо його послідовники почали сповнювати ці слова.

8, 9. Згідно з книгою Дії, як християни відгукнулися на Ісусові накази?

⁸ Перше, що зробили вірні Ісусові послідовники після злиття святого духу в П’ятдесятницю 33 року н. е., було те, що вони пішли проповідувати, розповідаючи натовпам людей у Єрусалимі «про великі діла Божі». Їхнє проповідування було дуже ефективним, і тому охрестилося «душ тисяч зо три». Учні й далі з ревністю публічно вихваляли Бога, і це приносило добрі результати (Дії 2:4, 11, 41, 46, 47).

⁹ На діяльність цих християн невдовзі звернули увагу релігійні провідники. Занепокоєні прямотою Петра та Івана, вони наказали цим двом апостолам перестати проповідувати. У відповідь апостоли заявили: «Не можемо ми не казати про те, що ми бачили й чули!» Петро та Іван вислухали погрози на свою адресу, і після цього їх відпустили. Вони повернулися до своїх братів, і всі разом звернулися до Єгови в молитві. Сповнені відважності, вони попросили Єгову: «Дай Своїм рабам із повною сміливістю слово Твоє повідати» (Дії 4:13, 20, 29).

10. З якою протидією зіткнулися правдиві християни і як вони на неї зреагували?

¹⁰ Ця молитва, як виявилося трохи пізніше, узгоджувалася з волею Єгови. Після того як апостолів заарештували, їх за допомогою чуда звільнив ангел. Він сказав апостолам: «Ідіть, і, ставши, говоріть до народу у храмі всі слова цього життя» (Дії 5:18—20). Вони послухалися, й тому Єгова і далі благословляв їх. Завдяки цьому вони «щоденно у храмі й домах безупинно навчали, і звіщали Євангелію Ісуса Христа» (Дії 5:42). Це показує, що рішуча протидія аж ніяк не могла утримати Ісусових послідовників від того, щоб публічно віддавати славу Богові.

11. Як ставилися до проповідницької праці ранні християни?

¹¹ Невдовзі був заарештований і побитий камінням Степан. Після його вбивства в Єрусалимі спалахнули жорстокі переслідування, і всі учні, крім апостолів, розпорошилися. Чи вони занепали духом через гоніння? В жодному разі. Ми читаємо: «Ходили тоді розпорошенці, та Боже Слово благовістили» (Дії 8:1, 4). Знову і знову можна було побачити, з якою ревністю звіщається Божа слава. У 9-му розділі книги Дії читаємо, що фарисей Савл із Тарса вирушив до Дамаска, щоб там переслідувати Ісусових учнів. По дорозі він побачив у видінні Ісуса і після цього осліп. У Дамаску за допомогою чуда Ананій зцілив Савла від тої сліпоти. Що відразу ж зробив Савл, пізніше відомий як апостол Павло? У Біблії сказано: «Він зараз зачав у синагогах звіщати про Ісуса, що Він — Божий Син» (Дії 9:20, курсив наш).

Проповідували усі

12, 13. а) Чим, згідно з висловлюваннями деяких істориків, вирізнявся ранній християнський збір? б) Як книга Дії і Павлові слова узгоджуються з твердженнями цих істориків?

¹² Чимало людей визнає, що в ранньому християнському зборі всі брали участь у праці проповідування. У своїй книжці Філіп Шафф так описує тогочасних християн: «Кожен збір був місіонерською громадою, а кожен християнин — місіонером» («Історія християнської церкви», англ.). В. С. Вільямс стверджує: «Факти свідчать про те, що всі християни ранньої Церкви, зокрема ті, що мали харизматичні дари [дари духу], проповідували Євангеліє» («Славетне служіння мирян», англ.). Він також заявляє: «Ісус Христос ніколи не вважав, що право проповідувати повинна мати лише певна категорія служителів». Навіть стародавній філософ Цельс, який був ворогом християнства, визнавав, що «ткачі, шевці, чинбарі, найменш освічені та прості люди були ревними проповідниками Євангелія».

¹³ Правдивість цих висловлювань підтверджується історичною розповіддю в книзі Дії. У П’ятдесятницю 33 року н. е., після злиття святого духу, всі учні — і чоловіки, і жінки — публічно проголошували про величні Божі діла. Коли після вбивства Степана почалися переслідування, всі християни, які розпорошилися, всюди поширювали добру новину. Приблизно через 28 років Павло, звертаючись до всіх єврейських християн, а не до якогось невеликого класу духівництва, писав: «Завжди приносьмо Богові жертву хвали, цебто плід уст, що Ім’я Його славлять» (Євреїв 13:15). Говорячи про своє ставлення до праці проповідування, Павло сказав: «Коли я звіщаю Євангелію, то нема чим хвалитись мені,— це бо повинність моя. І горе мені, коли я не звіщаю Євангелії!» (1 Коринтян 9:16). Зрозуміло, що такої ж думки дотримувались і всі інші вірні християни першого століття.

14. Який зв’язок існує між вірою і проповідуванням?

¹⁴ Безсумнівно, справжній християнин повинен брати участь у праці проповідування, оскільки вона нерозривно пов’язана з вірою. Павло сказав: «Серцем віруємо для праведности, а устами ісповідуємо для спасіння» (Римлян 10:10). Чи в зборі лише якась невелика група — певний клас духівництва — виявляє віру і тому має обов’язок проповідувати?a Звичайно, ні! Усі правдиві християни розвивають міцну віру в Господа Ісуса Христа і тому відчувають спонуку публічно проголошувати свою віру іншим. Інакше їхня віра була б мертва (Якова 2:26). Оскільки всі вірні християни першого сторіччя нашої ери показували свою віру в такий спосіб, ім’я Єгови голосно вихвалялося.

15, 16. Наведіть приклади, які показують, що праця проповідування йшла вперед всупереч труднощам.

¹⁵ У першому столітті завдяки благословенню Єгови його народ зростав кількістю всупереч труднощам усередині збору та поза його межами. Наприклад, у 6-му розділі книги Дії повідомляється про незгоду між новонаверненими, одні з яких говорили єврейською мовою, а інші грецькою. Апостоли розв’язали це питання. У результаті «росло Слово Боже, і дуже множилося число учнів у Єрусалимі, і дуже багато священиків були слухняні вірі» (Дії 6:7).

¹⁶ Пізніше виникли політичні тертя між царем Юдеї Іродом Агріппою і жителями Тира та Сидона. Мешканці тих міст спробували лестощами добитися миру з царем. Коли у відповідь Ірод звернувся до народу, натовп почав кричати: «Голос Божий, а не людський!» Тої ж миті ангел Єгови вразив Ірода Агріппу, і той помер, бо «не віддав слави Богові» (Дії 12:20—23). Яким же це було ударом для тих, хто покладався на людських правителів! (Псалом 146:3, 4). А християни продовжували прославляти Єгову. Завдяки цьому «Слово... Боже росло та помножувалось» попри таку політичну нестабільність (Дії 12:24).

У минулому і сьогодні

17. Що в першому сторіччі починало робити чимраз більше людей?

¹⁷ Безперечно, всесвітній християнський збір першого століття складався з ревних, активних хвалителів Бога Єгови. У поширенні доброї новини брали участь усі вірні християни. Зустрічаючи тих, хто відгукувався на їхню звістку, вони, як і говорив Ісус, навчали їх слухатися всього, що він заповів (Матвія 28:19, 20). Завдяки цьому збір зростав і чимраз більше людей починало вихваляти Єгову, як колись це робив цар Давид. Усі вони вторували таким натхненим словам: «Я буду всім серцем своїм вихваляти Тебе, Господи, Боже Ти мій, і славити буду повіки Ім’я Твоє, велика-бо милість Твоя надо мною» (Псалом 86:12, 13).

18. а) Яка відмінність існує між християнським збором першого століття і сьогоднішнім загальновизнаним християнством? б) Що розглядатиметься в наступній статті?

¹⁸ З огляду на це змушують замислитись слова професора теології Еллісона Трайтса. Порівнюючи загальновизнане християнство наших часів із християнами першого століття, він сказав: «Сьогодні церкви зростають здебільшого біологічним шляхом (коли діти, сім’я котрих належить до певної місцевої церкви, починають самі сповідувати віру) або завдяки переходу (коли нова особа переходить з одної місцевої церкви до іншої). Проте ріст, описаний у книзі Дії, відбувався завдяки наверненню, оскільки церква лише розпочинала свою працю». Чи це означає, що ріст правдивого християнства вже не відбувається так, як про це говорив Ісус? Звичайно, що ні. Сьогодні правдиві християни з такою ж ревністю публічно вихваляють Бога, як і християни першого століття. Ми довідаємося про це з наступної статті.

[Примітка]

Чи ви можете пояснити?

• Як ми можемо прославляти Бога?

• З чим Павло пов’язав слова з Псалма 19:5?

• Який зв’язок існує між вірою і проповідуванням?

• Чим вирізнявся християнський збір першого століття?

[Ілюстрація на сторінках 8, 9]

Небо постійно свідчить про славу Єгови.

[Відомості про джерело]

З люб’язного дозволу Anglo-Australian Observatory, photograph by David Malin

[Ілюстрації на сторінці 10]

Проповідницька праця тісно пов’язана з молитвою.