«Будьте гостинні один до одного»

ФІВА, християнка I століття, опинилась у складній ситуації. Вона подорожувала з грецького міста Кенхреї до Рима, але не була знайома зі співвіруючими у цьому місті (Римлян 16:1, 2). «У Римській імперії [тих часів] суспільство було порочним і розбещеним,— говорить перекладач Біблії Едгар Гудспід,— і горезвісні заїзди були не місцем для порядної жінки, а тим більше для християнки». Тож де знайшла притулок Фіва?

У біблійні часи люди багато подорожували. Ісус Христос та його учні робили це задля проповідування доброї новини по всій Юдеї і Галілеї. Згодом християнські місіонери, як наприклад Павло, проповідували по цілому Середземномор’ї, у тому числі в Римі, столиці Римської імперії. Де ж зупинялися християни I століття, коли проходили місцевостями, в яких жили євреї чи інші народи? З якими труднощами вони стикалися, коли шукали притулок? Чого ми можемо навчитися від них про гостинність?

«Сьогодні потрібно Мені бути в домі твоїм»

Гостинність визначається як «готовність, бажання приймати гостей і пригощати їх», і вона завжди була характерною рисою правдивих поклонників Єгови. Її виявляли, наприклад, Авраам, Лот і Ревека (Буття 18:1—8; 19:1—3; 24:17—20). Розповідаючи про своє ставлення до чужинців, патріарх Йов зауважив: «Чужинець на вулиці не ночував,— я двері свої відчиняв подорожньому» (Йова 31:32).

Для того щоб мандрівників гостинно прийняли їхні ізраїльські брати, часто було достатньо сісти на майдані міста і чекати на запрошення (Суддів 19:15—21). Господарі мили ноги своїм гостям, частували їх і давали корм їхнім тваринам (Буття 18:4, 5; 19:2; 24:32, 33). Мандрівники, котрі не хотіли обтяжувати тих, хто приймав їх, носили з собою необхідну провізію: хліб і вино для себе та солому і корм для своїх ослів. Вони потребували тільки притулку на ніч.

Хоча Біблія рідко розповідає про те, як Ісус знаходив місце для ночівлі під час своїх проповідницьких подорожей, він та його учні все ж повинні були десь спати (Луки 9:58). У Єрихоні Ісус просто сказав Закхею: «Сьогодні потрібно Мені бути в домі твоїм». Закхей прийняв свого гостя «з радістю» (Луки 19:5, 6). Ісус часто гостював у своїх друзів Марти, Марії і Лазаря у Віфанії (Луки 10:38; Івана 11:1, 5, 18). І схоже, що в Капернаумі Ісус зупинявся у Симона Петра (Марка 1:21, 29—35).

Ісусові настанови щодо служіння, які він дав своїм 12 апостолам, свідчать про те, якого прийому вони могли сподіватися в Ізраїлі. Ісус сказав їм: «Не беріть ані золота, ані срібла, ані мідяків до своїх поясів, ані торби в дорогу, ані двох одеж, ні сандаль, ані палиці. Бо вартий робітник своєї поживи. А як зайдете в місто якесь чи в село, то розвідайте, хто там достойний,— і там перебудьте, аж поки не вийдете» (Матвія 10:9—11). Він знав, що люди праведного серця приймуть його учнів, нагодують їх, дадуть їм притулок і все необхідне.

Однак наближалися часи, коли мандрівні проповідники повинні були б самі дбати про всі свої потреби і покривати свої витрати. З огляду на майбутню ворожість до своїх послідовників і розширення праці проповідування за межами Ізраїлю Ісус сказав: «Якщо хто має гаманця, мусить взяти його. Так само, якщо хто має торбу, хай візьме торбу свою» (Луки 22:36, СМ). Для того щоб проповідувати добру новину, доводилося подорожувати і шукати нічлігу.

«Будьте гостинні до чужинців»

Завдяки відносному миру і розгалуженій мережі мощених доріг по всій Римській імперії у I столітті багато людей часто подорожувалиa. Тому виникла нагальна потреба у приміщеннях для ночівлі. Вирішенням цієї проблеми стали заїзди, які будували вздовж головних шляхів з інтервалом в один день дороги. Однак у праці «Книга Дії у греко-римському контексті» пояснюється: «Те, що відомо з літератури про такі заклади, вимальовує досить плачевну картину. Наявні літературні та археологічні джерела свідчать про те, що це були запущені, неохайні приміщення, в яких водились клопи, майже не було меблів; їжа й напої були нікчемними, власники та їхні слуги — ненадійні, клієнти — підозрілі, і панувала тут атмосфера розпущеності та вседозволеності» («The Book of Acts in Its Graeco-Roman Setting»). Зрозуміло, що порядний подорожній старався б не зупинятися в таких заїздах.

Тож не дивно, що Святе Письмо знову й знову заохочує християн виявляти гостинність до інших. Павло закликав християн у Римі: «Беріть уділ у потребах святих, будьте гостинні до чужинців» (Римлян 12:13). Він нагадав єврейським християнам: «Не забувайте любови до приходнів, бо деякі нею, навіть не відаючи, гостинно були прийняли Анголів» (Євреїв 13:2). Петро настійно заохочував своїх співвіруючих: «Будьте гостинні один до одного без нехоті» (1 Петра 4:9).

Проте за певних обставин виявляти гостинність було недоречно. Стосовно кожного, «хто робить переступ та не пробуває в науці Христовій», апостол Іван сказав: «Не приймайте до дому його, і не вітайте його! Хто-бо вітає його, той участь бере в лихих учинках його» (2 Івана 9—11). Щодо нерозкаяних грішників Павло написав: «Не єднатися з тим, хто зветься братом, та є перелюбник, чи користолюбець, чи ідолянин, чи злоріка, чи п’яниця, чи хижак,— із такими навіть не їсти» (1 Коринтян 5:11).

Самозванці та інші шахраї, напевно, намагалися використати доброту правдивих християн. Небіблійний виклад положень християнської віри, відомий як «Дидахе», або «Вчення дванадцяти апостолів» (II століття н. е.) радить приймати мандрівного проповідника на «один день, а при потребі, ще на один». Коли він вирушатиме в дорогу, «дай йому тільки їжу... Якщо він просить грошей — це лжепророк». Також там сказано: «Якщо він хоче оселитися серед вас і володіє якимось ремеслом, нехай заробляє собі на хліб. Якщо ж він не володіє ремеслом, задовольніть його потреби на ваш розсуд, щоб жоден чоловік не жив серед вас ледарем тільки тому, що він християнин. Інакше він торгує Христом; остерігайтесь таких».

Апостол Павло намагався не накладати фінансового тягаря на господарів помешкань, де він зупинявся під час своїх тривалих візитів у певних містах. Щоб утримувати себе, він виготовляв намети (Дії 18:1—3; 2 Солунян 3:7—12). Щоб допомогти достойним подорожнім, ранні християни, очевидно, давали їм рекомендаційні листи. Наприклад, Павло рекомендував Фіву: «Поручаю ж вам сестру нашу Фіву... щоб ви прийняли її в Господі... і допомагайте їй, у якій речі буде вона чого потребувати від вас» (Римлян 16:1, 2).

Благословення, які приносить гостинність

Християнські місіонери I століття покладались на те, що Єгова подбає про всі їхні потреби. Але чи могли вони сподіватися гостинності з боку співвіруючих? Лідія відчинила двері свого дому для Павла та інших. В Акили та Прискилли в Коринті зупинялися апостоли. Тюремник у Филипах накрив стіл для Павла й Сили. Павла гостинно прийняв Ясон у Фессалоніках, Пилип у Кесарії і Мнасон по дорозі з Кесарії до Єрусалиму. Брати з Путеолі прийняли Павла, коли він прямував до Риму. Яким же духовним відсвіженням це мало бути для господарів! (Дії 16:33, 34; 17:7; 18:1—3; 21:8, 16; 28:13, 14).

Дослідник Фредерік Брюс зазначив: «Ці друзі і співпрацівники, господарі і господині допомагали Павлу лише з любові до нього і до Господа, якому він служив. Вони знали, що, служачи Павлу, вони служать Господу». Це чудова спонука виявляти гостинність.

Потреба у гостинності все ще існує. Співвіруючі виявляють гостинність тисячам роз’їзних представників Свідків Єгови. Деякі вісники Царства подорожують за власні кошти, щоб проповідувати в території, де рідко звіщається добра новина. Хоч би як скромно ми жили, запрошуючи таких братів і сестер до себе, ми отримуємо велику користь. Сердечний прийом, навіть якщо ми можемо запропонувати лише дуже просте частування, дає чудову нагоду «підбадьорити одне одного» і виявити любов до братів і до Бога (Римлян 1:11, 12, СМ). Нагода прийняти гостей особливо цінна для господарів, бо «блаженніше давати, ніж брати» (Дії 20:35).

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 23]

Християни виявляють гостинність.