Чи віра спонукує тебе до діл?

СОТНИК був упевнений в тому, що Ісус може зцілити його паралізованого раба. Однак сотник не запросив Ісуса до себе, мабуть, тому, що вважав себе недостойним приймати його вдома або тому, що був неєвреєм. Але цей сотник доручив кільком старшим чоловікам, юдеям, передати Ісусу такі слова: «Недостойний я, Господи, щоб зайшов Ти під стріху мою... Та промов тільки слово,— і видужає мій слуга». Ісус побачив, що сотник вірить у його спроможність зціляти навіть на відстані, і сказав людям, які йшли вслід за ним: «Поправді кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої великої віри» (Матвія 8:5—10; Луки 7:1—10).

Ця історія допомагає побачити важливу властивість віри. Правдива віра — це не просто вірування у щось. Віра мусить підкріплятися ділами. Біблійний письменник Яків написав: «Віра, коли діл не має,— мертва в собі» (Якова 2:17). Ми зрозуміємо це ще ліпше, розглянувши приклад із реального життя. Він показує, що може трапитись, коли віра не підкріпляється ділами.

У 1513 році до н. е. через Закон-угоду ізраїльський народ прилучився до Бога Єгови. Мойсей як посередник передав ізраїльтянам Боже слово: «Коли справді послухаєте Мого голосу, і будете дотримувати заповіту Мого, то станете Мені... народом святим» (Вихід 19:3—6). Отже, святість Ізраїлю залежала від покірності.

Через сотні років юдеї почали надавати більшої ваги вивченню Закону, а не застосуванню його принципів. У своїй книжці «Життя і час Ісуса Месії» Альфред Едерсхайм написав: «[Рабини] — «сильні світу цього» — протягом довгого часу насаджували уявлення про те, що дослідження важливіше від діл» («The Life and Times of Jesus the Messiah»).

Звичайно, стародавні ізраїльтяни повинні були старанно вивчати Божі вимоги. Сам Бог сказав: «Будуть ці слова, що Я сьогодні наказую, на серці твоїм. І пильно навчиш цього синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш» (Повторення Закону 6:6, 7). Але чи Єгова хотів, щоб вивчення Закону було важливішим за діла, про які в ньому йдеться? Розгляньмо це питання.

Дослідницький підхід

Ізраїльтянам, можливо, здавалося логічним надавати першорядного значення вивченню Закону, оскільки, за єврейською традицією, сам Бог щодня присвячував вивченню Закону три години. Отже деякі юдеї, мабуть, міркували так: «Якщо Бог регулярно вивчає Закон, чи ж не повинні земні створіння старанно займатися тим самим?»

У I столітті н. е. одержимість аналізом і тлумаченням Закону остаточно викривила погляди рабинів. «Книжники та фарисеї... говорять вони,— та не роблять того! — сказав Ісус.— Вони ж в’яжуть тяжкі тягарі, і кладуть їх на людські рамена, самі ж навіть пальцем своїм не хочуть їх порушити» (Матвія 23:2—4). Ці релігійні провідники обтяжували простих людей безліччю правил, але створювали лазівки для себе, щоб самим не дотримуватись цих правил. Більше того, заглиблюючись у дослідження, вони «найважливіше в Законі покинули: суд, милосердя та віру» (Матвія 23:16—24).

Ось який парадокс. Книжники та фарисеї, намагаючись довести свою праведність, прийшли до того, що порушували Закон, який вони нібито захищали. Довгі століття дебатів щодо слів та інших деталей у Законі не наблизили їх до Бога. Унаслідок цього вони відхилилися від істини. Апостол Павло показав, що до таких результатів призводять «пусті балачки», «суперечки» і «фальшиве знання» (1 Тимофія 6:20, 21, Дерк.). Крім того, нескінченні дослідження призвели до ще одної серйозної проблеми: вони не розвинули віру, яка б спонукувала їх до правильних учинків.

Повний знань розум і зрадливе серце

Спосіб мислення юдейських релігійних діячів не мав нічого спільного зі способом мислення Єгови. Напередодні входу в Обіцяний край Мойсей сказав ізраїльтянам: «Приложіть свої серця до всіх тих слів, які я сьогодні чинив свідками проти вас, що ви накажете їх своїм синам, щоб додержували виконувати всі слова цього Закону» (Повторення Закону 32:46). Цілком зрозуміло, що Божий народ повинен був не просто заглиблюватись у вивчення Закону, а виконувати його.

Однак знову і знову ізраїльський народ відступав від Єгови. Замість того щоб робити добрі діла, сини Ізраїля «не повірили Йому, і не послухалися Його голосу» (Повторення Закону 9:23; Суддів 2:15, 16; 2 Хронік 24:18, 19; Єремії 25:4—7). Зрештою юдеї зробили свій найгірший зрадницький учинок — відкинули Месію (Івана 19:14—16). Тому Бог Єгова відкинув Ізраїля і звернув свою увагу на інші народи (Дії 13:46).

Не припустімося тієї ж помилки, що й стародавні ізраїльтяни,— не слід думати, що можна поклонятися Богові, маючи повний знань розум, але зрадливе серце. Іншими словами, вивчення Біблії не має бути для нас просто засобом накопичення знань. Точне знання справляє благотворний вплив, коли торкається серця. Яка користь вивчати городництво і ніколи не посадити жодної зернини? Знань матимеш багато, але врожаю не збереш! Подібно, дізнавшись із Біблії про те, чого Бог очікує від людей, потрібно дати зернам правди потрапити в серце, щоб вони могли прорости і спонукати нас до діл (Матвія 13:3—9, 19—23).

«Будьте ж виконавцями слова»

Апостол Павло сказав, що «віра від слухання» (Римлян 10:17). Ця природна послідовність дій — перехід від слухання Божого Слова до вияву віри в Божого Сина, Ісуса Христа,— відкриває можливість жити вічно. Звичайно, аж ніяк не достатньо просто сказати: «Я вірю в Бога і Христа».

Ісус закликав своїх послідовників розвивати таку віру, яка б спонукувала їх до діл: «Отець Мій прославиться в тому, якщо рясно зародите й будете учні Мої» (Івана 15:8). Згодом єдиноутробний брат Ісуса Яків написав: «Будьте ж виконавцями слова, а не слухачами самими» (Якова 1:22). Звідки ж відомо, що саме слід виконувати? Як догоджати Богові розповів і показав своїм прикладом Ісус.

На землі Ісус старанно обстоював інтереси Царства і прославляв ім’я свого Отця (Івана 17:4—8). Що ж саме Ісус робив? Багатьом пригадається, що він зціляв хворих і калік. Але Євангеліє від Матвія чітко підкреслює головний вид його діяльності: «Обходив Ісус всі міста та оселі, навчаючи в їхніх синагогах, та Євангелію Царства проповідуючи». Слід зауважити, що Ісус не обмежував своє служіння випадковими розмовами з кількома друзями і знайомими чи сусідами. Він наполегливо і цілеспрямовано відвідував людей «по всій Галілеї» (Матвія 4:23, 24; 9:35).

Також Ісус наказував і своїм послідовникам навчати людей, щоб вони ставали учнями. А сам він подав досконалий приклад для наслідування (1 Петра 2:21). Він сказав своїм вірним учням: «Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів» (Матвія 28:19, 20).

Слід визнати, що проповідувати зовсім не легко. Сам Ісус сказав: «Оце посилаю Я вас, як ягнят між вовки» (Луки 10:3). Коли ми стикаємося з переслідуванням, з’являється цілком природне бажання відступити, щоб захистити себе від горя і тривог. Саме таке бажання з’явилося в учнів у той вечір, коли арештували Ісуса. Охоплені страхом, апостоли втекли. Того ж вечора Петро тричі відрікся від Ісуса (Матвія 26:56, 69—75).

Ви, мабуть, здивуєтесь, але навіть апостол Павло казав, що він переборював себе, щоб проповідувати добру новину. Він написав збору в Солуні: «Ми відважилися в нашім Бозі звіщати вам Божу Євангелію з великою боротьбою» (1 Солунян 2:1, 2).

Якщо Павло та інші апостоли подолали страх і говорили з людьми про Боже Царство, то і ти зможеш. Завдяки чому? Найголовніше — покладатися на Єгову. Якщо ми без тіні сумніву віримо в Єгову, ця віра спонукає нас до діл, і ми зможемо виконувати його волю (Дії 4:17—20; 5:18, 27—29).

Нагорода за твої діла

Єгові добре відомо, яких зусиль ми докладаємо, щоб служити йому. Наприклад, він знає, коли ми хворі або втомлені. Він знає, що ми буваємо невпевнені у своїх силах. Єгова знає, коли нас обтяжують економічні проблеми, коли погіршується здоров’я чи емоційний стан (2 Хронік 16:9; 1 Петра 3:12).

Як же, мабуть, радіє Єгова, коли попри нашу недосконалість і труднощі віра спонукує нас до дій! Ніжність, з якою Єгова ставиться до своїх вірних служителів,— це щось більше, ніж тільки почуття. Вона виражається в Божій обітниці. Під натхненням від Бога апостол Павло написав: «Та не є Бог несправедливий, щоб забути діло ваше та працю любови, яку показали в Ім’я Його ви, що святим послужили та служите» (Євреїв 6:10).

Можна з цілковитою довірою ставитись до слів Біблії про те, що Єгова — «Бог вірний, і кривди немає в Ньому» і «тим, хто шукає Його, Він дає нагороду» (Повторення Закону 32:4; Євреїв 11:6). Наприклад, одна жінка зі штату Каліфорнія (США) згадує: «Поки в нашій сім’ї не з’явилися діти, мій батько протягом десяти років служив повночасно. Я з задоволенням слухала його розповіді про те, як Єгова підтримував його в служінні. Часто батько витрачав останні гроші на бензин, щоб поїхати в служіння. А коли він повертався додому з проповідування, біля дверей на нього не раз чекав несподіваний подарунок — якісь продукти».

Крім того, що Бог підтримує своїх служителів матеріально, «Отець милосердя й Бог потіхи всілякої» дає нам емоційну і духовну підтримку (2 Коринтян 1:3). «Певність у Єгові дає відчуття спокою,— говорить жінка, яка, будучи Свідком, не один рік зносила випробування.— У тебе з’являється нагода довіритись Єгові і побачити, як він допомагає тобі». Ти можеш смиренно наближатись до того, хто ‘молитви вислухує’, і не сумнівайся, він обов’язково приділить увагу твоїм турботам (Псалом 65:3).

Робітники, котрі працюють на духовних жнивах, отримують чимало благословень (Матвія 9:37, 38). Багатьом публічне служіння допомогло поліпшити здоров’я. Отже, і тобі служіння може допомогти. А найголовніше, свідчення іншим зміцнює наші стосунки з Богом (Якова 2:23).

Продовжуй робити добро

Було б помилкою думати, що Єгова розчаровується, коли фізичні вади чи вік заважають його служителям робити все, що вони хотіли б. Це ж стосується і тих, кого обтяжує погане здоров’я, сімейні обов’язки чи інші обставини.

Пригадайте, що якась недуга чи щось інше перешкоджало апостолу Павлу в служінні, і він три рази благав Господа звільнити його від цього. Бог не усунув тієї перешкоди, щоб Павло міг робити більше в служінні, а сказав: «Досить тобі Моєї благодаті,— бо сила Моя здійснюється в немочі» (2 Коринтян 12:7—10). Будь упевнений в тому, що попри будь-які труднощі ти зможеш вистояти. Твій небесний Батько дорожить усім, що ти робиш для поширення його інтересів (Євреїв 13:15, 16).

Наш ніжний Творець не вимагає від нас чогось, що нам не під силу. Він лише очікує, щоб ми мали таку віру, яка спонукувала б нас до діл.

[Ілюстрація на сторінці 26]

Чи достатньо було обмежитись вивченням Закону?

[Ілюстрації на сторінці 29]

Віра повинна підкріплятися ділами.