Долаючи бар’єри у Панамі

«ПАНАМА — міст, що з’єднує світ». Півстоліття тому таке гасло пролунало в популярній радіопрограмі цієї центральноамериканської країни. Сьогодні це гасло виражає почуття багатьох людей.

Панама з’єднує Північну та Південну Америку, однак справжнім мостом між континентами Америки є відомий Панамський канал. Цей канал, дивовижне досягнення інженерії, перетинає всю країну, сполучаючи Атлантичний і Тихий океани. Завдяки йому морські судна значно скоротили свою подорож, і тепер вона триває не кілька днів чи тижнів, а тільки лічені години. Справді, Панама є важливим сполученням між багатьма частинами світу.

Міст, що об’єднує різні народи

Панама — це країна, де змішались люди різних національностей та етнічних груп. Разом з корінними мешканцями вони утворюють різноманітне населення, що розкидане по цій мальовничій країні. Та чи можливо подолати труднощі, які викликані соціальними, культурними, релігійними і мовними відмінностями? Чи можна досягти єдності думки та наміру, беручи за основу безцінну правду з Божого Слова?

Цього можна досягти. Слова апостола Павла, записані в Ефесян 2:17, 18, показують, що християнам першого століття — як юдеям, так і язичникам — вдалося досягти єдності на основі Христової жертви. Павло написав: «Прийшовши, він [Ісус] звістив добру новину про мир як вам, далеким, так і близьким, оскільки через нього ми — обидва народи — маємо доступ до Батька завдяки одному духу».

Подібно сьогодні Свідки Єгови проголошують «добру новину про мир» у Панамі як окремим людям, так і групам осіб, які живуть далеко чи то в буквальному, чи в переносному значенні. Таким чином між тими, хто наближається до Єгови, починає панувати єдність. Унаслідок цього в Панамі утворилися декілька іншомовних зборів. Зібрання проводяться шістьма мовами — іспанською, англійською, кантонським діалектом, панамською мовою жестів й двома місцевими мовами, а саме куна і гуаймі. Нам було б цікаво дізнатися, як ці різномовні групи людей об’єднуються в поклонінні Єгові.

Долаючи труднощі в комарці

Нгобе — найчисленніший з восьми корінних народів Панами, який налічує близько 170 000 осіб. Більшість з них проживає у просторій місцевості, якій недавно надали статус комарки, тобто заповідника. Велику частину цієї території займають гори, вкриті непрохідними хащами, та мальовниче узбережжя моря. Люди тут зазвичай поселяються біля річок, які є зручними каналами для транспортування, або вздовж узбережжя. Чимало мешканців комарки досить убогі, вони працюють на гірських плантаціях кави і займаються рибальством чи землеробством. Багато жителів є членами церков загальновизнаного християнства. Проте існують прихильники місцевої релігії, знаної як Мама Тата. Інші звертаються до місцевих сюкіас (шаманів), щоб зцілитися від хвороби чи звільнитися від злих духів. Хоча немало людей говорять іспанською мовою, проте найкраще розуміють гуаймі.

У пошуках щиросердних людей

Свідки Єгови усвідомлюють, наскільки важливо навчати людей правди і не лише допомогти їм зрозуміти її, але й досягнути їхнього серця. Бо лише тоді вони зроблять необхідні зміни в житті відповідно до біблійних принципів. Тому у вісім різних частин заповідника було призначено спеціальних піонерів, котрі з допомогою місцевих Свідків вивчили мову гуаймі.

Те, що у цій місцевості утворилося 14 зборів, свідчить про чудову можливість для росту. Приміром, декілька років тому спеціальні піонери, подружжя Дімас і Гізела, були призначені в збір на узбережжі Тобебе. У цьому зборі налічувалось близько сорока вісників. Піонерам було важко звикнути до частих подорожей каное, для того щоб проповідувати смиренним людям вздовж узбережжя Атлантичного океану. Дімас і Гізела переконалися, що спокійні води океану можуть швидко перетворитися на смертельні. Після веслування від одного села до іншого їх часто боліли руки та спини. Іншою трудністю було вивчення місцевої мови. Однак їхня жертовність і наполегливість винагородились — у 2001 році аж 552 особи відвідали Спомин Христової смерті.

З Тобебе через затоку можна дістатися до села Пунта Ескондіда. Деякий час мала група вісників регулярно перепливала затоку, якщо дозволяла погода, і відвідувала зібрання в Тобебе. Звіти показували, що у цій території можна утворити збір. Саме через це Дімаса і Гізелу попросили переїхати в Пунту Ескондіду. Менше ніж через два роки у цьому селі утворився збір, в якому було 28 вісників, і щотижня на публічну промову приходило в середньому 114 осіб. Вісники нового збору дуже зраділи, коли 2004 року на Спомин Христової смерті прийшло 458 осіб.

Боротьба з неписьменністю

Багато щирих людей, подолавши неписьменність, розвинули близькі взаємини з Єговою. Ось що трапилося з молодою жінкою на ім’я Ферміна, яка мешкає в гористій місцевості комарки. Місіонерки, проповідуючи у віддаленій території, де жила ця жінка, побачили, що вона сильно цікавиться звісткою про Царство. Коли їй запропонували вивчення Біблії, вона погодилась, бо хотіла дізнатися більше. Проте була одна проблема. Хоча Ферміна говорила іспанською та гуаймі, вона не могла ні читати, ні писати жодною з цих мов. Місіонерка запропонувала їй навчатися за допомогою брошури «Наполегливо займайтесь читанням і писанням»a.

Ферміна була гарною ученицею. Вона старанно готувала домашні завдання і наполегливо вчилась грамотно писати. За рік жінка зробила достатній поступ для того, щоб вивчати брошуру «Ви можете стати Божим другом!»b. І, коли почали проводити зібрання, Ферміна стала їх відвідувати. Але через бідність їй було дуже тяжко оплачувати вартість проїзду, щоб добратися з дітьми на зібрання. Одна піонерка, яка знала обставини Ферміни, запропонувала їй шити і продавати традиційний жіночий одяг народу нгобе. Ферміна так і зробила. Хоча їй не вистачало коштів на життя, вона використовувала зароблені гроші лише для того, щоб відвідувати християнські зібрання. Тепер Ферміна з сім’єю переїхала в іншу територію і продовжує робити духовний поступ. Вони задоволені не лише тому, що подолали неписьменність, а й тому, що познайомилися з Єговою.

Допомога людям, які не чують

У Панамі є багато сімей, члени яких почувають себе ніяково через проблеми зі слухом. Іноді такі особи не мають жодної освіти. Чимало людей, які не чують, є відокремленими і самотніми, оскільки спілкуватися з ними дуже складно.

Щоб донести добру новину таким людям, було докладено певних зусиль. Роз’їзний наглядач заохотив групу ревних піонерів та вісників вивчити панамську мову жестів. Їхні зусилля були винагороджені.

У кінці 2001 року в місті Панама утворилася група, зібрання якої проводяться мовою жестів. Близько двадцяти осіб відвідувало зібрання. Чим краще брати й сестри оволодівали мовою, тим ліпше їм вдавалося доносити біблійну правду людям, які ще ніколи її не «чули». На зібрання почало приходити багато Свідків з дітьми, які мали вади слуху. Свідки побачили, що їхнім дітям легше розуміти біблійні вчення, а правда стала для них цікавішою. Чимало батьків вивчили мову жестів для того, щоб краще спілкуватися з дітьми. Вони змогли духовно допомогти своїм дітям і зміцнити свої сім’ї. Приклад з життя Ельси та її дочки Ірайди гарно це ілюструє.

Одна сестра-Свідок, котра співпрацювала з групою, зібрання якої проводились мовою жестів, почула про Ірайду. Сестра відвідала її і дала їй брошуру «Утішайтеся вічним життям на землі!»c. Ірайда дуже зраділа, дізнавшись про новий світ з ілюстрацій. Почалося біблійне вивчення по брошурі. Закінчивши вивчати цю публікацію, вони почали вивчення за допомогою брошури «Чого Бог вимагає від нас?»d. Ірайда просила маму допомогти їй готуватися і пояснювати матеріал.

Але було дві проблеми. По-перше, Ельса не була Свідком, тож не знала біблійної правди. По-друге, вона не розуміла мови жестів. Колись Ельсі сказали, що вона не мусить володіти мовою жестів, а її дочка повинна навчитися говорити. Отже, спілкування між дочкою та мамою було обмежене. Прохання Ірайди про допомогу змусили Ельсу попросити Свідків вивчати також і з нею. Вона сказала: «Я прошу вас заради моєї дочки, бо ніколи не бачила, щоб Ірайда так сильно чимось захоплювалась». Ельса приєдналася до біблійного вивчення з дочкою і вивчила мову жестів. Завдяки тому, що Ельса присвятила більше часу дочці, спілкування в сім’ї покращилося. Ірайда стала більш розбірливою у виборі друзів і спілкується зі збором. Тепер вони обидві регулярно приходять на зібрання. Ельса недавно охрестилась, а Ірайда і далі навчається, щоб досягнути цієї мети. Ельса розповідає, що вона заново взнає свою дочку і тепер вони можуть поговорити про багато важливих речей, які цікавлять їх обох.

У квітні 2003 року був утворений збір, зібрання якого проводяться мовою жестів. Число вісників Царства у зборі зросло до понад 50, але зібрання відвідує значно більше осіб. Понад одну третю цього збору становлять люди, у яких проблеми зі слухом. Групи, зібрання яких проходять мовою жестів, формуються також у трьох великих містах неподалік столиці. Однак все ще залишається чимало роботи. Без сумніву, було зроблено дуже багато для того, щоб подолати «німу тишу» між щиросердними людьми, які не чують, і люблячим Творцем, Богом Єговою.

Такі чудові результати проповідування характерні для цілої Панами. Хоча в людей, які живуть у Панамі, різне походження, культура і мова, чимало з них об’єднано служать єдиному правдивому Богові. Незважаючи на труднощі у спілкуванні, правда про Єгову успішно поширюється по цій країні. Справді, «Панама — міст, що з’єднує світ» (Ефесян 4:4).

[Примітки]

[Карти на сторінці 8]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

КАРИБСЬКЕ МОРЕ

ПАНАМА

Тобебе

ТИХИЙ ОКЕАН

Панамський канал

[Ілюстрація на сторінці 8]

Жінки, які розмовляють мовою куна, тримають гобелени.

[Ілюстрація на сторінці 9]

Місіонерка проповідує жінці з племені нгобе.

[Ілюстрація на сторінці 10]

Свідки з народності нгобе добираються каное на спеціальний одноденний конгрес.

[Ілюстрації на сторінці 11]

Біблійна правда подолала культурні та мовні бар’єри у Панамі.

[Ілюстрація на сторінці 12]

Вивчення «Вартової башти» мовою жестів.

[Ілюстрація на сторінці 12]

Ельса і її дочка Ірайда насолоджуються змістовним спілкуванням.

[Відомості про ілюстрації, сторінка 8]

Ship and Kuna women: © William Floyd Holdman/Index Stock Imagery; village: © Timothy O’Keefe/Index Stock Imagery