«Ми повинні підкорятися Богові, а не людині»

«Це війна Господа»

У ДОЛИНІ дві суперницькі армії розташувалися одна навпроти одної. Сорок днів могутній філістимський воїн Ґоліят погрожує ізраїльтянам і залякує їх (1 Самуїла 17:1—4, 16).

Ґоліят голосно зневажає ізраїльтян такими словами: «Оберіть собі кого, і нехай він зійде до мене. Якщо він зможе воювати зо мною, і вб’є мене, то ми станемо вам за рабів. А якщо я переможу його, і вб’ю його, то ви станете нам за рабів, і будете служити нам... Дайте мені чоловіка, і будемо битися вдвох» (1 Самуїла 17:8—10).

У стародавні часи існував звичай: на двобій виходили воїни, які представляли свої війська. Перемога належала тій стороні, воїн котрої переміг. Але воїн, який глузує з Ізраїля, не є простим солдатом. Це кремезний велетень, лютий і грізний ворог. Проте, насміхаючись над військом народу Єгови, Ґоліят прирікає себе на загибель.

Це не просто битва, а конфлікт між Єговою і богами філістимлян. Замість того щоб відважно вести військо на боротьбу з ворогами Бога, ізраїльський цар Саул перелякався (1 Самуїла 17:11).

Юнак покладається на Єгову

У цей період безвиході один юнак, помазаний на царя Ізраїлю, навідує своїх братів у війську Саула. Його звати Давид. Почувши слова Ґоліята, він питає: «Хто цей необрізаний филистимлянин, що так зневажає полки Живого Бога?» (1 Самуїла 17:26). В очах Давида Ґоліят представляє як філістимлян, так і їхніх богів. Справедливо обурений Давид намагається захистити ім’я Єгови та Ізраїль і хоче боротися з язичницьким велетнем. Проте цар Саул каже: «Ти не можеш піти на того филистимлянина битися з ним, бо ти малий, а він вояк від своєї молодости» (1 Самуїла 17:33).

Як же відрізняється погляд Саула від погляду Давида! Саул бачить хлопця-пастуха, який хоче битися з жорстоким велетнем. Але Давид бачить людину, яка зневажає Всевладного Господа Єгову. Відвага Давида ґрунтується на впевненості, що Бог не дозволить, аби безкарно насміхалися з його імені та імені його народу. Тоді як Ґоліят хизується своєю силою, Давид покладається на Єгову і дивиться на ситуацію з Божого погляду.

«Я йду на тебе в Ім’я Господа»

Віра Давида обґрунтована. Він пам’ятає, як Бог допомагав йому рятувати овець від ведмедя й лева. Молодий пастух упевнений, що Єгова і тепер допоможе йому завдати удару цьому грізному філістимському супротивнику (1 Самуїла 17:34—37). Озброївшись простою пращею і п’ятьма камінцями, Давид вступає у бій з Ґоліятом.

Молодий Давид приймає цей, здається, нерозсудливий виклик, покладаючись на силу від Єгови. Він хоробро говорить філістимлянину: «Ти йдеш на мене з мечем і списом та ратищем, а я йду на тебе в Ім’я Господа Саваота, Бога військ Ізраїлевих, які ти зневажив. Сьогодні віддасть тебе Господь у мою руку... І пізнає вся земля, що є Бог Ізраїлів! І пізнає вся громада те, що Господь спасає не мечем та списом,— бо це війна Господа» (1 Самуїла 17:45—47).

Який результат цієї битви? У натхненній оповіді говориться: «Переміг Давид филистимлянина пращею та каменем,— і вдарив він филистимлянина, та й убив його, а меча не було в Давидовій руці» (1 Самуїла 17:50). У його руці не було меча, але він мав могутню підтримку Бога Єговиa.

Як же оправдалося Давидове довір’я до Єгови у тій боротьбі! Коли ми мусимо зробити вибір — боятися людей чи покладатися на силу Єгови, то відповідь очевидна: «Ми повинні підкорятися Богові, а не людині» (Дії 5:29). Крім того, коли ми дивимося на важкі ситуації так, як на них дивиться Єгова, то зможемо мати врівноважений погляд навіть на величезні проблеми.

[Примітка]

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 9]

ЯКИМ БУВ ҐОЛІЯТ?

У розповіді, записаній у 1 Самуїла 17:4—7, повідомляється, що висота Ґоліята була більше ніж шість ліктів — понад три метри. Також на розмір й силу філістимлянина вказує його мідний панцир, який важив 57 кілограмів. Держак його списа був, як дерев’яна балка, а залізний наконечник важив 7 кілограмів. Найімовірніше, озброєння Ґоліята було важче від самого Давида.