Лист із Сполучених Штатів Америки

Подорож у минуле

УЯВІТЬ, наскільки було б цікаво повернутись у минуле і подивитись, як жили наші предки. Можна сказати, що ми здійснили таку подорож, поїхавши зі Швейцарії у Сполучені Штати Америки. Звичайно, для більшості людей США — це сучасна, розвинена країна, однак саме тут нам здалося, що ми повернулись на двісті років у минуле. Дозвольте розповісти чому.

Нас запросили на три місяці в штат Індіана, де живуть сотні родин амішів. Ці люди, як і ми, розмовляють швейцарським діалектом німецької мови. Ми приїхали до них, аби розповісти добру новину про Боже Царство.

Релігійна течія амішів бере початок у XVII столітті, коли від анабаптистів відкололася група віруючих. Провідником амішів був Якоп Амман, котрий жив у Швейцарії, і їхня назва походить від його імені. Ретельно вивчаючи Біблію, ці віруючі люди збагнули, що хрестити немовлят та брати участь у війні неправильно. Тогочасна влада переслідувала амішів, і дехто з них навіть втратив життя через свої релігійні переконання. Гоніння посилювались, тому багато хто мусив тікати в інші частини Швейцарії та у Францію. Аміші іммігрували також у США. В середині XIX століття тут їх проживало вже тисячі. Вони зберегли свою культуру і мову.

Наскільки здивувались ці лагідні люди, коли ми приїхали до них і заговорили їхнім діалектом. Реакція була приблизно такою:

— Ви розмовляєте нашою мовою? — з подивом запитує господар.

— Так. Ми приїхали зі Швейцарії.

— Але ж ви не аміші! — вигукує наш співрозмовник.

Вони гостинно приймають нас у своїх домівках. Час тут наче зупинився: замість лампочок домівку освітлюють гасовими лампами, замість машин тут їздять на кінних повозках, воду беруть не з крану, а з криниці, а замість радіо слухають спів.

Втім, найбільше нас вражає смирення і скромність господарів. Аміші мають звичку щодня читати Біблію і охоче обговорюють біблійні теми. Тому нам неважко починати розмови про Божий намір щодо людства і землі.

Невдовзі вже всі знають, що приїхали відвідувачі зі Швейцарії. Чимало людей просить, щоб ми завітали до їхніх родичів. Нас навіть запрошують прийти до місцевої школи. Ми з нетерпінням чекаємо зустрічі з вчителем та учнями.

Двері школи відчиняє вчитель і запрошує ввійти всередину. Тут зібралися учні всіх восьми класів — 38 допитливих дітей, віком від 7 до 15 років. Дівчата одягнені в сині сукні і білі чепці, а хлопці — в темно-сині сорочки та чорні штани. У класі висока стеля, а стіни пофарбовані в яскраво-синій колір. На стіні висить велика дошка, біля неї — глобус і декілька згорнутих в рулон карт. У кутку стоїть велика чавунна піч.

Ми сідаємо перед учнями, і вони з цікавістю нас розглядають. Вчитель викликає учнів з кожного класу. Ті підходять до столу, і він перевіряє домашнє завдання, ставлячи запитання про швейцарські Альпи. Учитель запитує нас, чи Швейцарія досі така, як на чорно-білих зображеннях старого підручника. Чи випасають улітку корів на альпійських луках? Чи вкриває сніг гірські вершини? Обличчя вчителя сяє від радості, коли ми показуємо йому кольорові фотографії засніжених альпійських гір.

Учителю допомагає його дружина. Її цікавить, чи ми вміємо співати йодлемa. Нас вже не раз запитували про це, але, на жаль, ми не вміємо. Втім, ми знаємо, що аміші дуже вправні співаки, і просимо заспівати для нас. Хор із сорока осіб справляє незабутнє враження! Потім вчитель відпускає дітей на перерву.

Дружина вчителя просить нас заспівати. Ми вивчили кілька швейцарських народних пісень, тому погоджуємось. Діти миттю прибігають у клас. Нам дуже приємно співати для такої аудиторії.

Нас запрошує на обід велика сім’я. На довгому дерев’яному столі повно смачних страв: картопляне пюре, шинка, кукурудза, хліб, сир, овочі, тістечка та інші солодощі. Батьки і всі десятеро дітей моляться подумки, після чого починається обід. Ми розмовляємо про Швейцарію, батьківщину їхніх предків, а також про життя на фермі. Діти перешіптуються і хіхікають. Коли всі поїли, кожен знову коротко молиться, і діти знають, що тепер можна встати з-за столу. Але замість того, щоб грати, вони прибирають та миють посуд. Для цього їм спочатку треба принести з криниці води і нагріти її.

Діти пораються на кухні, а їхні батьки запрошують нас до вітальні. У цій кімнаті немає диванів, проте є зручні дерев’яні крісла-гойдалки. Господар виймає з шафи стару німецьку Біблію, і, як це прийнято в родинах амішів, розпочинається жвава розмова на духовну тему. У чому полягає Божий намір щодо людей та землі? Як розуміти слова Ісуса про те, що лагідні успадкують землю? Чи Бог дійсно мучить людей у пеклі? Хто в наші дні виконує наказ Ісуса проповідувати по цілому світі про Боже Царство? Скільки ж радості ми отримали, обговорюючи ці та інші питання з людьми, які справді цінують духовне та поважають Біблію!

Нам дуже приємно згадувати нашу подорож у минуле. Ми тішимось, що, почувши рідний швейцарський діалект, аміші радо відчиняли нам свої двері. Тепер ми молимось, щоб ці лагідні люди відчинили також свої серця і набули точних знань про правду з Божого Слова.

[Примітка]