Розгляньте доказ з тваринного світу

СВІТ тварин зустрічає проблему зовсім іншу від рослинного світу. У більшості, рослини є нерухомі, не переходять з одного місця в друге. Ростючи в одному місці рослина мусить пристосовуватися, щоб витримувати зміни і несприятливі чинники свого оточення. Також, рослина мусить виробляти собі їжу з неорганічних матеріялів.

Тварини переважно переходять з одного місця на друге. Вони не можуть виробляти свою їжу, отже мусять збирати або полювати за нею. Щоб пережити і продовжувати свій рід, вони мусять різними способами шукати їжу. І ці способи різняться з кожним родом тварин, однак кожний є успішний.

Тілесна будова тварин і їхні способи дуже гарно порівнюються з винаходами та приладами, яких людина вживає полювати, для охорони, тощо. В дійсності, людина могла поліпшити такі проекти своїх винаходів, як літаки, оптичні прилади, кораблі та інші „передові” приладдя, через дослідження та спостереження будови та поведінку тварин. Тварини не мають розуму винаходжувати таких речей, і певно не можуть формувати або змінювати свої власні тіла, щоб розвивати таких речей. Звідки ж, тоді, ця мудрість прийшла?

Споріднення між розмноженням, а небезпекою зникнення

Маємо доказ, що, між яйцероднимиa тваринами, кількість яєць залежить від небезпек до яких ці яйця або новонароджені є наражені. Наприклад, звичайна устриця несе коло 50 мільйонів яєць за один раз. Для всіх морських тварин ці яйця є дуже смачний харч. І вони мають нагоду з’їдати мільйони яєць, тому що ці яйця плавають по воді кілька днів перед тим ніж причіплюються до чогось, де вони дозрівають. Хоч тварини з’їдають мільйони таких яєць, то однак досить багато залишається, щоб устриці не зникли. Одначе, устриці, безперечно, не знають, що стається з їхніми яйцями. Подібно цьому, багато морських тварин, хоч не є такі плодючі, як устриця, і які також не можуть хоронити своїх яєць, несуть дуже багато.

З другого боку, гірська орлиця несе від одного до чотирьох яєць на один раз, а лиса орлиця від одного до трьох. Ці птахи будують свої гнізда по дуже високих та неприступних місцях, і з їхньою здібністю літати та їхніми сильними пазурями вони можуть добре охороняти свої гнізда. Тому велика кількість яєць була б непотрібна.

Про загальні наслідки такого різноманітного розмноження різних тварин, Енциклопедія Британікаb пише:

„У середньому, населення більшости тварин не зменшується, ані збільшується, і в таких населеннях . . . норма розмноження є така сама, як смертність яєць, молодих і дозрілих”.

Деякі захисники еволюції кажуть, що ця рівність або рівновага між розмноженням, а смертністю є еволюційний механізм, щоб відвернути перенаселення. Інші підтримують погляд природного добору. Але коли б подумати про всі чинники — клімат, розмноження, запаси їжі та інші — то чи можна дійсно вірити, на логічній основі, що якісь нерозумові сили рішили та провадили цей дуже складний стан з таким великим успіхом?

Приклад складності, щоб тримати рівновагу в екології маємо черепаху, яка несе коло сто яєць на рік. Самиця виходить на берег по смерку, вириває ями у піску, несе свої яйця і закриває їх. Тоді, вона лишає яйця вигріватися. Коли прийде час виводити їх, то молоді черепашенята вилуплюються з яєць. Для цього на голові черепашенятка виростає твердий кінчик, яким воно проколює шкаралупу. Тоді черепашеня виривається з піску, і без жодного вагання, спішиться у море. По дорозі є велика небезпека від хижаків, а особливо птахів. Хоч черепашеня не знає цього, то однак воно дуже спішиться через різні перепони, і коли б його підняти та завернути, то воно зараз обертається назад до охорони свого природного оточення, до моря. Навіть у морі є небезпека, бо риба з’їдає багато черепашенят. Таким чином черепашенята постачають харч птахам та рибам, однак, досить багато черепах залишаються живими, щоб забезпечити продовження рід черепахи.

Чи ж сліпий випадок міг провадити кожну черепаху так безпомилково та рішучо, щоб вона втікала в море? Як вона знає, що мусить видовбуватися з своєї шкаралупи яйця і вириватися з піску? Чи це так сталося випадково, що вона має таке спеціальне приладдя, щоб поламати свою шкаралупу? Кожний крок, починаючись від часу, коли мати виходить на берег вночі заривати свої яйця у пісок, щоб схоронити їх від більшости хижаків, аж поки черепашеня не ввійде в море, є дуже потрібний. Якщо б один зв’язок цього ланцюга не збувся, то черепаха зникла б.

Охоронні засоби

Кацік птах Центральної Америки так хоронить своїх молодих, що навіть буде бентежити наймудрішу людину. Лісовим котам, великим ящіркам та енотподібним тваринам було б дуже легко вдертися в їхні гнізда, навіть ті, які були б високо по деревах. Але ці птахи розстроюють своїх ворогів використовуючи з допомоги союзників, і то без запрошення союзників. Вони будують багато гнізд, часом п’ятдесят або і більше, на одній галузці великого дерева. Вони вибирають галузку з великим гніздом тропічних ос. Ці гнізда нібито не докучають діяльности птахів, але горе комусь, що старається дібратися до гнізда!

Гусениця метелика Західної Африки має дуже небезпечних паразитичних ворогів. Ці паразити вдираються через кокон гусениці і несуть яйця в її тілі. Коли гусениця дозріває, то паразити роз’їдають її. Тоді пуголовки паразитів вириваються з кокона і сплітають свої власні маленькі пінні кокони. Тому гусениця, коли сплітає кокон виробляє пінні бульки, яких причипляє назовні кокона, щоб дати вигляд, що хтось вже вдерся в її дім. Такий обман часто є успішний відвертати паразитичних ворогів. Як то є можливо, щоб випадок провадив спонуки тіла гусениці так хитро замасковуватися?

Спорядження для полювання

Маленька рибка Караїбського моря, що називається Anableps dowei, любить кормитися ласощами, що плавають на поверхні води. Вона мусить дивитися на поверхню, щоб ловити їжу, і вниз, щоб хоронити себе від ворогів. Очі однофокусного зору не могли б зробити цього. Але очі цієї риби є „двофокусні”. Маючи дві зіниці, то око цієї рибки може дивитися на поверхню води і під воду. Таким чином вона добре бачить, хоч швидкість світла є інша у повітрі ніж у воді. Щоб тримати вищі зіниці мокрими, то рибка поринає у воду кожних кілька хвилин.

Ще одна риба, що є дуже чудово пристосована перемагати заломлювання проміння світла у воді, є Арчер риба. Майже кожний знає, що якась річ під водою виглядає бути блище під верхом коли б дивитися на неї з-понад води, або що коли б застромити патик у воду, то він виглядає кривий. Коли б хтось хотів поцілити револьвером в якусь річ у воді, то він мусів би зробити досить складне вираховування, щоб вцілити в ту річ. Але Арчер риба має зворотну проблему. Вона бачить комашку на галузці й зараз вистромлює свою голову, або лише свій рот з води і забиває комаху струмком води. Щоб поцілити, ця риба мусить примірювати, коли виринає з води зрівнюючи заломлення води. Чи ця здібність так негайно математично вираховувати була дана арчер рибі з певною ціллю, або чи складний зразок різних чинників лише випадково відбився у тілесному механізмі у деяких ранішніх арчер рибах і переходив до пізніших потомків?

Аеродинаміка пташок

Багато досліджень робили про аеродинаміку полетів пташок. Кожна пташка є пристосована для її ролі в екологічному розпорядку. Полярні морські ластівки перелітають десять тисяч миль (16.000 кілометрів) у своїх перелітних полетах. Такі перелітні птахи можуть дуже скоро летіти. Крила деяких пташок діють так, як пропелер, щоб летіли вперед. Деякі птахи мають крила подібні до крил планера, отже можуть дуже високо і плавно літати довгий час. Коли птах летить вдолину, то крила вирівнюються, або закриваються, щоб „тиснути” проти повітря. Коли птах летить вгору, то пір’я рухається і розходиться, щоб крило не впиралося проти повітря. Пір’я при кінці крила дає птахові стійкість у повітрі й помагає йому підніматися. Люди наслідували цей зразок, коли виробляли крила для літаків.

Колібрі птах, хоч його крила є дещо подібні до крил інших пташок, літає за принципом „гелікоптера”. Але, замість крутитися навколо так, як пропелер гелікоптера, його крила крутяться взад то вперед від шістдесят до сімдесят разів на секунду. Кожне крило повертається вперед при лопатці, коли махає крилами вдолину, а перекручується майже половину кола так, що передове вістря тепер лежить позаді, коли крило спадає вдолину. В дійсності, пташка вирисовує форму горезонтальної вісімки. Кожний рух крила піднімає її вгору, але не вперед. Таким чином птах може висіти у повітрі в той час, як висосує сік з квітки.

Чудо в регулюванні теплоти

В Австралії птах називаючись малі удосконалив подвиг, якого люди ніяк не могли б повторити без сучасних складних приладів — він виробляє свій власний інкубатор — штучний апарат, виводити пташенята з яєць.

У напівпустині де цей птах плодиться, температура змінюється від 17 градусів Фаренгайта (8 градусів нижче зера на термометрі Цельсія), до 115 градусів Фаренгайта (46 градусів Цельсія), птах малі заховує вогке листя у землю, щоб воно розгнивалося замість висихало. У травні, коли приближається зима, цей птах копає яму п’ятнадцять футів (4.6 метрів) в діаметрі, а три до чотири фути (від 1 до 1.2 метрів) глибини і згортає листя в яму з далечини сорок ярдів (36.5 метрів) навколо. Тоді, у серпні, коли позимніє він засипає яму покриваючи листя двома футами (.6 метрів) землі. Тоді, в ямці при верху купи самиця несе свої яйця.c

Один дослідник звичаїв цього птаха Г. Й. Фрит, так як рапортує журнал Scientific American, з серпня 1959 р., ст. 54 до 58, каже:

„Весною [самець малі] мусить зменшати жар, який сягає яйця, від розгниваючого листя. Кожного ранку він приходить до купи і розкриває яму недалеко яєць. Коли земля прохолодиться, то він закриває яму холодним піском.

„Пізніше, в літі сонце робиться дуже гаряче, і багато теплоти переходить від поверхні землі до яєць. Деяка теплота також підходить від розгниваючого листя. Тоді яйцям може бути загарячо, отже птах мусить робити щось, щоб знижити температуру. Він не може припинити норми, якою листя розгнивається, але він знижує провідність теплоти від сонця. Щоденно він досипає більше землі на купу. Коли купа землі збільшується, то цим яйця є більш ізольовані від гарячого сонця. Але часом, очевидно, птах не може робити купу вищою і жар від сонця знову проходить до яєць. Тоді самець приходить до купи кожного тижня і дуже раненько розкопує всю землю, щоб трошки прохолодити її на холодному повітрі. Коли земля прохолодиться, то він згортає її назад в яму. Це є тяжка робота, але це є дуже корисний спосіб прохолоджувати яйця. Таким чином температура яєць залишається однакова коло 92 градуси [33 градуси на термометрі Цельсія].

„В осени, птах зустрічає протилежну проблему: Земля тепер дуже прохолоджується. Листя вже не гниє, отже не видає теплоти, і сонце не є таке гаряче. Щоб змагатися з цим новим станом птах тепер уживає іншу тактику. Колись він прилітав вранці розкопувати пісок прохолоджувати його, а тепер прилітає кожного дня коло десятої години ранку, коли сонце світить, і розкопує землю так, що купа стає подібна до великої миски, лишаючи верству кілька інчів над яйцями. Сонце огріває цю тонку верству землі, але не досить, щоб гріти яйця цілу ніч. Тепер миску треба засипати теплою землею. Цілий день птах розпорпує землю навколо миски, щоб сонце добре нагріло її. Коли кожна верства землі нагріється, то він згортає її в яму. Він розкладає час так, що коли сонце починає заходити о четвертій годині, то вся яма є засипана теплим піском”.

Цей дослідник робив експеримент, коли заховав електричного огрівача у пісок і включав та виключав його. Цим чином тримав птаха дуже зайнятим, але самець таки міг втримати температуру приблизно 92 градусів.

Яка сліпа сила може показувати цьому птахові, що температуру треба тримати точно 92 градуси на термометрі Фаренгайта (33 градуси за термометром Цельсія), щоб вигрівати яйця, і крім цього, як це, що птах бажає виводити пташенята? Також це є дивно, що коли пташенята вигріються і випорпаються з піску, то родичі зараз покидають їх. Вони не дають жодної помочі пташенятам. Однак, самець дуже трудився під гарячим сонцем, щоб вигрівати яйця, нібито збереження цього роду малі птаха було дуже важне для екології, так як безперечно воно є.

Поведінка, яка доказує намір

Є тисячі інших рис тваринної поведінки, яких легко зрозуміти, що вони є наслідком наміру розума майстера, але на яких треба тисячі здогадів, щоб оправдати теорію, що все це появилося через випадок. Наприклад, як це, що у бобера є хвіст такий придатний для його „штукатурення”, зуби, які можуть зрубувати дерева і спонука будувати, перше дамбу, а тоді безпечний, вигідний дім, і запасати його харчами? Як це, що дамби, яких він будує є помічником, так, потребою для іншого тваринного життя тієї околиці? Ми не можемо сказати, що бобер свідомо трудиться на користь інших тварин.

Як це, що трипальцевий тушканчик в Азії вириє собі нору, вдень засипає головний вхід піском, і будує кілька запасних виходів? Хто навчив Такагея — птах Нової Зеландії, будувати кілька гнізд, кожне з двома виходами, щоб міг переходити з одного гнізда до другого гнізда? Навіть людині не прийде на думку планувати все це наперед, щоб хоронити себе від ворогів. Також мусимо зауважити, що тварини не навчаються цього від родичів, хоч деякі привчають своїх молодих, як хоронити себе, полювати і оборонятися. Певно, що нема жодного доказу показати, що тварини самі будують знання або дістають знання відкриттям їхніх предків, щоб робити поступ у знанні так, як люди роблять. Однак, кожна тварина поводиться за зразком, що є потрібний для пережитку її роду.

Бачимо ціль у розрізненні родів

Хоч багато читачів можливо ще не знають цього, то факт є, що Чарлс Дарвін не був цілковито переконаний про еволюцію. При закінченні своєї книжки Origin of Species (Джерело Родів), він говорить: „У цьому погляді життя бачимо величність, з його кількома силами, яких Творець на початку вдихнув в кілька форм або в одну”.

Але нема жодного доказу, що теперішня різноманітність різних „родів” тварин на землі появилася з одної, або лише кількох створених формів, хоч у „родах” є різноманітність тварин, яких неможливо змішувати розведенням. Про цю точку, Г. В. Четфілд, у своїй книжці А Scientist in Search of God (Науковець Шукає Бога), пише:

„Необролений, безконтрольний інстинкт множитися був би катастрофою для тваринного життя, але, що це керує тварин їхнім чесним та відповідальним шляхом, якщо не втручання розумної провідничої сили, якої ми не розуміємо, яка дуже безпечно контролює порядок творення? Ця сила дала тваринам дві статі з потрібною привабливістю між ними, щоб підтримувати життя, але розумно контролює привабливість, щоб запобігати неправильне керівництво.

„Хтось може сперечатися, що меншебільш 800.000 признаних родів тварин появилися з ранішнього змішання, і чи це правда чи ні, то факт залишається, що сьогодні бачимо різницю між цими родами. Якщо, на протязі мільйонів років, між тваринами було нерозбірливе змішане розведення, про яке зоологи та прихильники еволюції люблять перекручувати факти, то дотепер не було б можливо пізнати жодного особистого роду. Нас дивує, що до цього самого дня далі можна розрізняти тваринне життя в його гострих та легкопізнаних родах”.— Ст. 138, 139.

Щодо життя на землі, то Біблія дає відповідь, що життя є продукт майстерного Творця, а не випадку. Ми читаємо: „Достойний Ти, Господи [Єгова] й Боже наш, прийняти славу, і честь, і славу, і силу, бо все Ти створив і з волі Твоєї існує та створене все”.— Об. 4:11.

А відносно розмноження різних родів є закон, який контролює їх, і ми знаємо, що жодний закон не починається через випадок, але його видає якийсь законодавець. Цей закон є, що кожний рід рослини і тварин мусить розмножуватися „за родом своїм”. Чи ви сказали б, що факти показують, що життя на землі появилося через випадок, чи за певною ціллю? — 1 Мойс. 1:11, 12, 21, 24, 25.

[Примітки]

[Ілюстрація на сторінці 9]

Риба „Anableps dowei” має „двофокусні” лінзи — вона може бачити їжу на поверхні води і ворога у воді

[Ілюстрація на сторінці 9]

Як арчер риба зрівнює заломлювання води, щоб могла „стріляти”в комахи?

[Ілюстрація на сторінці 10]

Як це, що птах „малі” „знає”, як контролювати температуру?