„Ми мешкали на верху годинникової бомби сповільненої дії”

Одна родина розповідає про небезпеки життя на ганебному Лав Каналі

СОТКИ знервованих осіб стояли в черзі, терплячи від виснажуючої спеки. У душному шкільному будинку, переміненому на допоміжний пробний центр, не було ані трошки вітру. Люди тепер боялись найгіршого.

Жінки плакали. Діти пронизливо верещали, як голками проколювали їхню шкіру, щоб набрати крови для аналізів. Всі боялись наслідків. Чи у крові знайдуть хімічне забруднення?

Між цими були Джін Ґуаґліано й її четверо дітей. Її чоловік лежав у лікарні критично хворий після великої операції. Двоє її дітей плакали. П’ятилітній Френкі благав, „Я боюся, мама, я боюся!” День перед цим, просочуюче звалище — Лав Канал — біля їхнього дому, проголосили бути „великою й неминучою небезпекою [їхньому] здоров’ю”. „Це був неначе сон — якесь жахливе страхіття”, сказала Джін.

Однак, як вона чекала тих п’ять годин зносячи спеку та замішання, то пригадувала собі всі ті дивні випадки на протязі вісімох років їхнього життя на Лав Каналі.

Дивні випадки

Діти дуже любили гратись на тому звалищі. „Чи пам’ятаєш ті ,вогняні каміння’?” питає мати. „Певно, що пам’ятаю”, відповідає Михайло. „Ми кидали їх об бетон, а вони видавали ясні відблиски. Це було забавне. Але найдивніша річ на тому звалищі був спосіб, яким деяка земля змінювала свій колір. Вона ставалась рожева, потім червона, пурпурна, оранжова, зелена — навіть синя”.

Але там були ще серйозніші дивності — задушливий сморід, який перешкоджав її диханню, коли вона проводила дітей по Каналі до школи; незупинна чорна пліснява просочувалась крізь стіни; жалюгідний сусідній собака з його чорним спаленим носом на подобу хворобливого рожевого пенька; ноги в дітей були стало вкриті пухирями й злущувались від босоногого ходіння по звалищі; і її постійні та нестерпні головні болі.

Її восьмелітню дочку часто брали до лікарні — часто до відділу пильного догляду. Зрештою, їй мусіли зробити операцію через серйозну проблему з ниркою та міхурем. Також Френкі, заснувши біля нагрівального отвору, через якого просочувалась пара з підвалу, несподівано перестав дихати через зупинення серця. Тільки швидка допомога лікарів спасла його.

Її сусіди також страждали. Скідень або перервання вагітности, хиби новонародження, астма, хронічні висипки на шкірі, пістряк (рак) і пухлини, ставались загальними предметами розмови. Зрештою появилась криза.

Оголошено критичний стан здоров’я

Другого серпня, 1978 р., комісіонер здоров’я проголосив, що Лав Канал становив критичну небезпеку для здоров’я. Це рішення прискорило аналізи крови. Вернувшись додому після цього тяжкого випробовування, Джін з її дітьми тепер задумувались над їхньою майбутністю. Начальники здоров’я пропонували, щоб усі вагітні жінки й матері з дітьми до двох років віку, „вибрались з їхніх домів так скоро, як можливо”. Однак, її чоловік Френк, ще лежав у лікарні.

Аналіз повітря, якого родина вдихала підтвердив небезпеку. В їхньому домі знайшли дев’ять рак-спричиняючих випаровувань! Але скільки цих випаровувань є в даний час?” благала Джін. Начальник відповів по-діловому, „у вас апарат показує понад 300”.

„То що ж це значить?” запитала Джін, тепер така перелякана, що ледве стримувалась від плачу. „Нуль є безпечним”, признався начальник, „однак, у декотрих ваших сусідів апарат показує вище 1.000!”

Родина зрозуміла неминуче. Але вони, так, як багато інших, не мали куди піти. Також, через позичкові застави на домах, більшість жителів не були спроможні платити квартирну плату десь інше. Продавання домів було безнадійне,— хто ж купить їх? Однак, вони жили на верху хімічної помийної ями, яка вже вдерлася в їхні доми й можливо їхні тіла.

Щоб запобігти паніку, то урядові начальники влаштували збори з жителями. В той час, Френк уже був вийшов з лікарні, і прийшов на збори з Джін.

„Ви залишаєте нас умирати!”

Ми відчували напруження з прибуттям урядових начальників. Багато чекаючих людей ставались збентеженими й здивованими від страху. Очі були червоні від сліз. Матері, тримаючи своїх дітей, відверто плакали. Один чоловік прибіг до начальника з просьбою, щоб він зробив розпорядок перевезти його дітей десь в інше місце. Не одержавши запевнення, він упав на підлогу й плакав істерично.

„Люди кричали й затискували кулаки”, сказав Френк, „а інші дуже благали”. Начальники стали запевняти їх твердячи, що їхнє життя не було в негайній небезпеці. Одна жінка показала пальцем на Канал і пронизливо кричала: „Те, що в ньому тепер є в середині нас!” На одного начальника накинулися. Особа, яка напала на нього вже загубила четвертий утробний плід.

„Ви залишаєте нас вмирати!” крикнув один чоловік. Ви будете стояти й дивитись, як ми всі будемо вмирати!” Проте, уряд дав гроші, щоб купити приблизно 240 домів і організовано вивезти-людей.

Спершу вибралось кілька людей, а потім люди виходили масово. Ґуаґліано родина була між останніми вибратись, і мусіла мешкати за 8-футовою огородою, яку уряд побудував, щоб відокремити шестиквартирну околицю. „Два місяці ми мешкали за тією зеленою огорожою”, додала Джін. „Це було страшне почуття, знаючи, що небезпека ще існувала, але ви не могли втекти від неї”.

Один за другим, доми наших сусідів були забиті дошками. „До цього часу, у сусідстві було багато шуму”, сказав Френк. „Діти грались, газонокосарки, автомашини — але раптом все затихло, стало затихо. Наша вулиця сталась неначе мертвою”. Однак, найогидніше відкриття було ще в майбутньому часі.

Що дійсно знаходиться в Каналі?

Розкопували пробні джерела, не тільки для аналізу хімічного змісту, але також, щоб хімічна речовина трохи стікалась у рови. Відразу більше, як 80 різних хімікалів виявилося. Доповідач місцевих новин, Михаїл Браун, у своїй книжці Laying Waste: The Poisoning of America by Toxic Chemicals (1980 р.), описує небезпеки цих складників:

„Ми тепер знаємо, що те, що було в каналі вміщало справжнє вариво хімії відьми, складники дійсно дуже отруйні. Там були розчинники, котрі атакують серце та печінку, і остачі таких небезпечних і шкідливих отрут для нищення шкідників, що уряд обмежив або цілком заборонив їхню комерційну продаж; декотрі з цих сильно підозрівають є причиною рака”.

Компанія „Гукер Хімікали” призналась, що скинула в канал 200 тонн трихлорофенолу (ТХФ), хімічні відходи з продукування деяких хімікалів для забивання рослин. ,Що ж такого, то це тільки ще один хімікал’, ви можливо подумаєте. „Але незабаром ми стались досвідченими хімічними знавцями’ ”, виявила Джін. „Ми навчились, що в продукуванню ТХФ, то часто побічний продукт є dioxin двооксін”.

„Двооксін є такий отруйний”, перебив Френк, „коли б додати тільки 3 унції (85 грам) двооксіну до Нью Йоркської води, то це знищило б усіх мешканців міста!” Дотиком до шкіри цей невидимий й без запаху газ спричиняє ушкодження шкіри, а навіть мікроскопічна кількість може спричинити рака і хибні народження. На нього нема жодного знаного лікування або протиотруйного засобу. Напруження було велике, як робітники почали копати стічні рови й приближались до самого Каналу. Чи вони проб’ють стару бочку, котра вибухне хмарою отруйних хімікалів?

„Ми знайшли його”, були страшні слова доктора Давида Екселрада, один з спеціалістів здоров’я. „Двооксін, у стікаючому рові за 97 вулицею”— вулиця на якій мешкали Ґуаґліани! Факт, що трохи з його обчислених 130 фунтів (59 кілограм) просочились зі звалища був особливо лякаючим. Бо неначе руки великого восьминога, підземні річки або пухлини розповсюджували хімікали, включаючи двооксін, через великі віддалі від Каналу, і в декотрих випадках у великих згущеннях. „І ми жили саме на одній з тих ,мокрих’ ділянок”, сказала Джін.

Паніка!

Масова істерія або нестямність знову палала по вулицях через те, що нові докази показували збільшення вадного народження, перервання вагітности й багато інших злигоднів між тими людьми, котрі мешкали по цих „мокрих” ділянках за огорожою, у „безпечних” ділянках, так як їм казали урядові начальники. Службовці здоров’я тепер перестерігали жінок, щоб вони не вагітніли принаймні протягом шістьох місяців після того, як виберуться з цієї околиці.

Неповнолітків, перед якими лежить ціле їхнє життя, мучила думка відносно того, яких дітей вони будуть родити в майбутньому часі. Чи їхні діти будуть безпомічно спотворені так, як та одна дитина, котра народилась на Лав Каналі з діркою у своєму слабкому серці, з кісткою закритим носом, частинно глухою, спотвореними зовнішніми вухами, з тріщиною в піднебінні і з сповільненим мозком? Декотрі мешканці марширували протестом.

Тижні тягнулись. Сталось зрозуміло, що сотки інших домів також знаходились у небезпеці й сподівались дуже мало економічної допомоги. Запанувало почуття безнадійности.

„Тому, що людям говорили так багато неправди, й так часто обманювали їх, то декотрі жителі, вже недовіряли ні урядові, ні кому-небудь іншому”, сказав один житель. І те, що „кому-небудь іншому” включало навіть релігію, так як продовжував цей житель. „Я покидаю церкву й не дбаю, якої релігії вона є”. Це не значить, що вони стались безбожниками, але так, як Джін пояснила: „Декотрі казали, що почувались покинені Богом. Вони молились, однак, не одержали допомоги. Тому багато перестали ходити до церкви. Інші, дуже стомлені турбувались тільки виходом і не цікавились релігією”. Єдина дійсна „надія” для багатьох були гроші, так як один житель щиро признався: „Гроші — це життя. Вони дають спроможність вибратись з цього місця!”

Родинне життя потерпіло у цьому горі. „Моя родина розпадається”, признався один житель, і „люди всюди розводяться. Мій чоловік стався такий розпачливий: Він ніяк не може забрати нас з цього місця, ніяк не може охоронити свою родину, і це дратує його. Це нервує всіх людей.

Кажуть, що самогубство й психічні захворювання траплялись у цій околиці 27 разів частіше, як звичайно: „Одна жителька, котра вибрала ,легкий вихід’ мешкала, тільки вісім будинків від нас. Вона була дуже прибита горем, коли їй сказали, що вона загубить свій дім”, сказала Джін. „Вона втратила всю надію”, додав Френк, „і кілька місяців пізніше вона скочила у вузьку ущелину біля Ніагарського Водоспаду й втопилась”.

Тоді, розмірковуючи цей досвід, Джін сказала серйозно: „Не знаючи чого сподіватись накинуло велике хвилююче напруження на всіх людей, але було багато осіб подібних до неї, вони не мали ніякої дійсної надії на майбутність. Нам допомогла тільки наша на-Біблії-заснована надія, як Свідки Єгови, знаючи, що Бог незабаром ,знищить тих, хто нищить землю’ і перемінить нашу земну кулю в гарний рай. Ця надія втримала нас при здоровому розумі”.— Об. 11:18; Луки 23:43.

,Як ви можете підбадьорювати інших?’

„Одна сусідка щоденно ,жалілась’ мені”, сказала Джін. Коли я старалась потішити її, то вона сказала: ,Джін, ти переносиш таке саме горе, як ми. Я не знаю, як ти можеш ще інших підбадьорювати’ ”. Джін тоді розказала цій жінці, як її ціла родина могла переносити це все і підбадьорювати інших. „Я сказала, що моя віра в Бога Єгову підбадьорювала мене. Ми, як родина, покладались на нашу віру й запевнення, яке Бог дає в Біблії, що Він буде підтримувати всіх тих, котрі поклоняються Йому й кладуть свої тягари — без різниці, які тяжкі — на Нього”.— Пс. 55:23.

„Дійсно, це наша віра тримала нас з’єднаними, як родину”, підкреслював Френк. „Ми приблизились один до одного, тоді як багато інших родин ставались нестямними й розійшлись. По суті, тутешнє Товариство Домовласників звітувало, що чотири з кожних десять пар, які вибрались з цієї околиці розлучились. Однак, подолати такі тиски не було легко”.

„Добре виплакались”

„Було багато разів, коли я хотіла плакати”, призналась Джін, „Але чим більше я підбадьорювала інших, навіть наших дітей, покладатись на Бога й молитись, щоб Він зміцняв їх, то тим більше сама підбадьорювалась. Я думала собі, ну, ,чи ж справді покладаюсь на Нього’ ”.

„Але, коли уряд запропонував купити наш дім”, додав Френк „і ми побачили, як мало грошей вони давали нам, і що вже прийшов кінець, то ми всі добре виплакались. Ой, які великі надії вони були збудили в нас! Але урядова сплата поставила нас у глибокий фінансовий рів”. Виплакавшись, родина нарешті приготовлялась вибратись.

Довірливий погляд на — майбутність

Цей досвід знищив багато жителів хвилюючо. Вони відчували, що їхня майбутність уже була зруйнована. До околиці вислали радників, щоб допомогти стримати збільшуюче число самогубства.

Один радник, який довідався про проблему Ґуаґліанів, приступив до Джін і дивувався її оптимізмом. „Але ваші проблеми є дуже дійсні!” він сказав. „Я знаю це”, відповіла Джін, і пояснила основу свого почуття. Після короткої розмови, радник вибухнув плачем і сказав: „Дивіться, я прийшов, щоб підбадьорити вас, а ви мене підбадьорюєте! У вас є дійсне самовладання й внутрішня сила”.

Так, ця внутрішня сила проникала навіть дітей, які теж багато потерпіли. Ліза, зрозумівши можливу причину її ниркових проблем, знервовано запитала свою матір: „Коли ті хімікали є в моєму тілі, то як вони вийдуть з мене?” Однак, ця молода дівчинка зміцнялась особистою студією Біблії та молитвою й підбадьорювала страждаючу шкільну товаришку: „Не турбуйся про Лав Канал, через те, що Єгова направить усе це на новій землі!”

То така дорогоцінна надія дала цій родині довір’я перетерпіти це живуче страхіття. Драма про Лав Канал ще дотепер не закінчилась. У травні 1980 р. вирішили, що 700 додаткових родин ще мусять вибратись до інших місцевостей. Докази відкрили ушкодження хромосомів між декотрими нещасними жителями.

Чи Лав Канал є єдине хімічне звалище з якого отрути потихо просочуються в доми й життя незнаючих жертв? Чи може бути, що ваше власне суспільство — ваш власний дім — знаходиться в небезпеці? У слідуючій статті виявлено декотрі лякаючі факти.

[Рамка на сторінці 9]

ХІМІЧНЕ ЛИХО, ЯКЕ ЗНИЩИЛО МІСТЕЧКО

Голосно пронизливий свистячий звук загрозливо оголосив витікання двооксіну під час нещасливого випадку в хімічнім заводі, який зрештою перемінив містечко в дійсну людиною-витворену пустиню.

Протягом 1976 р., у Севеско, малому містечку біля Мілану, Італії, обчислюють, що від 22 до 132 фунтів (10 до 60 кілограмів) двооксіну було випущено в повітря. Чотири тисячі акрівa землі було забруднено. Тисячі тварин здихали болісною смертю, і жнива треба було знищити. Сотки людей захворіли на нудоту, неясний зір і на суворі болі печінки та нирок. Особливо в дітях розбились текучі болячки на відкритій шкірі. З 1.000 акрів землі люди мусіли евакуювати, лишаючи соток людей бездомних. Навіть два роки після того, що назвали „італійська Гірошіма”, то та ділянка з 215 акрів ще є далі так дуже забруднена, що ніхто не може жити на ній.

Місто,— якого середина ще дотепер є мертва — знаходиться „серед найгарячішої спірної теми в цілому світі”, так, як сказав її мер, який додає: „Це є подія, яка дійсно ставить нашу цивілізацію під сумнів”.

[Примітка]

[Діаграма на сторінці 7]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

ЧИ ЛАВ КАНАЛ РОБИВ РІЗНИЦЮ?

21.1

8.9

8.1

2.0

[Ілюстрація на сторінці 8]

НЕБЕЗПЕКА НЕ ВХОДЬТЕ

[Ілюстрація на сторінці 10]

Ґуаґліано родина з їхніми двома дітьми, котрі народились на Лав Каналі. ,Це наша на-Біблії-заснована надія втримала нас при здоровому розумі’