Правда визволила мене

МІЙ БАТЬКО помер, коли мені було сім років і моя нещасна мама залишилася з шістьома дітьми. Ми виростали у місті Йоганнесбург, що у Південній Африці. В юності я не любив товариства. Розумієте, мені було важко розмовляти, бо я страшно заїкався.

Але ця перешкода допомогла мені розвинути інші здібності. У школі дуже часто, коли клас писав твір, в мене виходило найкраще. Деколи вчителі навіть читали мої твори іншим класам. Заїкання не впливало також на мою здібність співати. Більшість свого вільного часу я проводив у спальні за грою на гітарі і співами.

З часом я став цікавитися виключно музикою. Я прагнув грати в рок-ансамблі і це впливало на моє навчання в школі. У дійсності я покинув школу, не отримавши навіть початкової освіти. Я сформував ансамбль і практично всі вихідні дні ми проводили, граючи в околиці Йоганнесбурга. Скоро я запустив волосся і почав багато пити.

Пам’ятаю, як ми грали в одному нічному клубі в Йоганнесбурзі протягом кількох тижнів. Я сподобався одній працівниці, яка здавалась досить красивою і купувала мені алкогольні напої. Яку відразу я відчув, коли виявилося, що це був мужчина, переодягнений у жінку! У цьому нічному клубі влаштовувалися вечірки для гомосексуалістів. Щоб не вибиватися з графіка роботи цього клубу — шість ночей на тиждень підряд з 9-ої години вечора до 5-ої ранку — ми стали залежними від наркотиків, що викликають галюцинації.

Через п’ять років після того, як ми почали грати, сталась подія, яка заставила мене серйозно задуматися про релігію. Католицький священик запросив нас пограти у залі його церкви для одної молодіжної організації. На цьому заході було понад 500 підлітків і католицький священик був касиром. Ми грали справді дику музику і багато дітей було під впливом алкоголю. Але мою увагу привернула інша група дітей. Вони сиділи колом на підлозі танцмайданчика і передавали по колу наркотики. У мене зародилися сумніви щодо того, чи Бог справді існує.

Чи існує Бог?

У своїх пошуках я ходив до адвентистів сьомого дня, методистів, католиків та до інших церков. Але мені здалося, що в них немає нічого особливого і я скоро перестав ходити до них. Моє розчарування посилилося тим, що я побачив одного недільного вечора на дискотеці. Світло було затемнене, музика грала дуже голосно. Я помітив бармена, який був місцевим католицьким священиком. На ньому були джинси, жилетка без сорочки і велике розп’яття на шиї. Ми не вважали його кращим від нас і прозвали священиком-хіпі.

Я почав цікавитися буддизмом і купив собі маленьку статуетку Будди, яку поставив у своїй кімнаті коло ліжка. Кожного дня я ставав навколішки перед нею і говорив: «О, Будда, прошу, поможи мені». Я вірив також у те, що людина має астральну душу, з’єднану з тілом срібним шнурком і що таким чином люди можуть подорожувати всесвітом, куди захочуть.

Ця фальшива віра в безсмертя душі впливала на нашу музику. (Порівняйте Екклезіястова 9:5, 10 і Єзекіїля 18:4). Я почав писати пісні під впливом наркотиків. Ансамбль вивчав мою музику і ми зробили професійний запис. Запис тривав дві години і пісні були про життя астрального мандрівника. Одна з цих пісень була про Сатану, у ній підтримувалася блюзнірська ідея про те, що Диявол є сильнішим від Бога.

Моя одержимість окультними справами і наркотики, що викликають галюцинації, завдавали мені справжньої шкоди. Я прокидався серед ночі і бачив темні постаті, які рухалися по кімнаті. Однієї ночі я так перелякався, що в мене заніміли руки і я не міг рухатись, коли якийсь жахливий об’єкт почав наближатись до мене. Іншим разом я лежав у ліжку, коли дивні об’єкти раптово з’явилися в моїй кімнаті. Тоді мені захотілося звільнитися від цього рабства.

День, який змінив моє життя

У цей час мій брат Чарльз і його дружина Лорейн стали Свідками Єгови. Дуже часто в суботу зранку я прокидався в похміллі і одного разу я знайшов маленький аркуш паперу коло свого ліжка. Чарльз написав на ньому кілька біблійних текстів, які стосувалися мого хаотичного стилю життя.

У неділю Чарльз і Лорейн запросили мене піти з ними на біблійну драму, поставлену Свідками Єгови на їхньому щорічному обласному конгресі в місті Преторія. Зацікавившись драмою, я вирішив піти. Як приємно я був вражений, коли побачив стільки чистих людей! Мені дуже сподобалось там, хоча я не розумів 90 відсотків з того, що там говорилося. Коли Чарльз познайомив мене зі своїми друзями, на мене справило враження те, як тепло вони привітали мене, хоча я мав довге волосся і не був одягнений відповідно до ситуації. Ми домовилися, щоб якийсь Свідок вивчав зі мною Біблію.

Наступного тижня, замість піти на репетицію, я пішов на зібрання Свідків Єгови до Залу Царства. У кінці того тижня я вирішив покінчити з ансаблем і продати свою музичну апаратуру. Після розпаду ансамблю всі погодилися, щоб перший оригінал нашого запису зберігався в мене, тому що я був автором слів і музики до цих пісень. Я не міг перебороти спокусу взяти на зберігання цей запис. Я беріг також свою акустичну гітару і продовжував грати цю оккультну музику, яку я написав під впливом наркотиків.

Я продовжував вивчати Біблію і відвідувати християнські зібрання і моє розуміння Божих вимог значно зросло. Скоро я зрозумів: щоб задовольняти Бога, я повинен брати участь у християнських зібраннях і в розповсюдженні доброї новини від дому до дому, як один зі Свідків Єгови (Дії 5:42; Римлян 10:10). Від самої думки про це мене кидало в дрож. Я так сильно заїкався, що зосереджувався тільки на собі, впевнений, що інші будуть говорити за мене.

Заїкання не зупинило мене

Під час зібрань я говорив про себе: «Якби я тільки міг давати такі коментарі, як інші!» В кінці кінців я відповів, але скільки зусиль мені коштувало видобути з себе цих кілька слів! Після зібрання багато підходили до мене і хвалили. Від цього я почував себе, як футболіст, який тільки що забив гол. Я почав відчувати справжню любов, яка є відзнакою правдивого християнства (Івана 13:35).

Наступний бар’єр з’явився тоді, коли я записався до Школи теократичного служіння і отримав завдання читання Біблії перед невеликою аудиторією. Я так сильно заїкався, що не міг вкластися у призначений для мене час. Після зібрання наглядач школи лагідно порадив мені вправлятися в читанні вголос. Я так і робив — день за днем я вголос читав Біблію і журнал «Вартова Башта». Впевненість, яку я здобув у Школі теократичного служіння, допомогла мені справлятися з нелегким завданням відвідувати незнайомих людей у службі від дому до дому. У жовтні 1973 року я символізував своє присвячення Богові Єгові хрещенням.

Остаточний розрив

Проте я все-ще був новим, незрілим християнином. Наприклад, після служби від дому до дому холодної неділі я сідав у свою машину, закривав вікна. Гріючись, слухав касету з першим оригіналом запису моєї музики. У цей самий час я почав залицятися до молодої красивої дівчини на ім’я Деббі, яка повночасно працювала у роботі свідчення. Одного разу, коли я слухав цю касету, Деббі підходила до машини і я швидко виключив магнітофон. Я глибоко усвідомив, що це не була музика для християнина.

Невдовзі після того, як ми з Деббі побралися, у нас почали виникати проблеми. Я часто прокидався серед ночі мокрий і тремтячий. У мене були жахливі нічні кошмари, в яких я переходив через ріки крові, переслідуваний демонами. Моя бідна дружина була змушена багато місяців зносити ці атаки демонів. Хоча Деббі не була повністю знайома із змістом моїх пісень, вона підозрювала, що ця музика мала поганий вплив на мене і висловила цю думку. Але я вперто наполягав, що «буду зберігати цю касету на згадку».

Ми сперечалися також про багато інших справ і я часто переходив на крик. Через те, що в нас було так багато суперечок, Деббі мудро поступила, коли попросила допомоги в старійшин. Деколи нас відвідував один зі старійшин і старався допомогти нам, але після його відходу я знову злився на Деббі. Я був занадто гордим, щоб визнати, що нам потрібна допомога і говорив Деббі: «Яке право ти маєш йти до старших і розмовляти з ними. Це моя відповідальність. Я голова сім’ї!» Так, у мене був неврівноважений погляд на справу головування. Потім я дувся і не говорив з нею днями. Тепер я розумію, що вона тільки старалася врятувати свого чоловіка і свою сім’ю.

Одного вечора Деббі розповіла старійшині про мою гру на гітарі і про музику, яку я слухав. Отже, старійшина прийшов і ми мали довгу, дружню дискусію. Пам’ятаю, як він запитав мене: «Чи ти не маєш вдома чогось, що могло б бути причиною твоїх проблем?» Врешті я відкрився перед ним, розповів про касету і визнав, що вона турбувала моє сумління (1 Тимофія 1:5, 19).

Того самого вечора, після того як старійшина пішов, я вирішив позбутися касети. Ми з Деббі винесли її на подвір’я і пробували спалити, але вона не горіла. Отже, ми викопали ямку і закопали касету. Я теж продав свою гітару. Я подумав про себе: «Якщо я хочу порвати з цією деморалізуючою музикою, я мушу зробити це повністю». Мої нічні кошмари, на диво, припинилися. З цього часу справи у нашій сім’ї поступово покращились.

Труднощі ораторського мистецтва

Хоча Школа теократичного служіння піддала мені впевненості, я все ще сильно заїкався. Я прагнув виголошувати промови у Залі Царства без заїкання. Деббі лагідно порадила, щоб я сходив до лікаря-логопеда. Я погодився і протягом чотирьох місяців отримував професійну допомогу раз на тиждень. Приймаючи лікування і застосовуючи добрі поради від організації Єгови, я зробив прогрес в ораторському мистецтві.

У 1976 році я мав привілей отримати призначення на старійшину у нашому зборі. Через два місяці я мав першу 45-хвилинну публічну промову. Через кілька років я вперше отримав завдання виголосити промову на районному конгресі. З часом мені призначали промови майже на всіх районних конгресах. Потім у грудні 1990 року я досягнув вершини у своєму досвіді публічного оратора. Я мав привілей виголосити 20-хвилинну промову про життя християнської сім’ї більше як чотирьом тисячам присутніх на англійській сесії обласного конгресу Свідків Єгови «Чиста мова» в Йоганнесбурзі.

Мені постійно потрібно працювати над проблемою заїкання. Якщо я не буду цього робити, вона може повернутися, і як тільки я почну затинатися, мені буде дуже важко вдруге перебороти проблему. Часу від часу невеликі проблеми все ще з’являються, але надія на Єгову справді допомагає. Коли б я не йшов на трибуну, щоб виголошувати промову, я молюся до Єгови, щоб він допоміг мені бути спокійним і добре донести інформацію до слухачів. Слід теж сказати, що я ніколи не забуваю подякувати Єгові після промови, бо це з його допомогою мені вдається робити це.

Ми з Деббі були поблагословлені двома чудовими дітьми: Пендрей має 15 років, а Кайл — 11. Отримуємо велику радість, коли ходимо цілою сім’єю в службу від дому до дому. Ентузіазм, який виявляють в праці Пендрей та Кайл, є справжнім підбадьоренням для нас з Деббі.

Оглядаючись назад на своє життя, я відчуваю і щастя, і жаль. Жаль за поганий вплив, який моя музика мала на інших, а щастя — бо знайшов правду, перестав грати деморалізуючу музику і добився успіху у переборюванні заїкання. Я часто думаю про Ісусові слова, які він сказав до своїх учнів: «І пізнаєте правду,— а правда вас вільними зробить!» (Івана 8:32). Через незаслужену доброту Єгови я теж відчув це на своєму досвіді. (Розповів Вільям Йордан).

[Ілюстрації на сторінці 26]

Деббі та Вільям Йордан сьогодні.

Мені постійно потрібно працювати над проблемою заїкання.