Місіонери. Посланці світла чи темряви? Частина 3

Місіонери загальновизнаного християнства повертаються туди, звідки все почалось

АЗІЯ була первісною оселею людства. Саме там Творець навчив людей правдивого поклоніння. Хоча й вони з часом нерозумно замінили це поклоніння фальшивою релігією, але згодом воно знову відродилось в Азії серед ізраїльтян, а пізніше і серед християн. Отже, коли європейські місіонери загальновизнаного християнства понесли свою звістку в Азію, то фактично вони понесли її на той континент, де з’явилося життя та правдиве поклоніння. Але чи вони стали посланцями світла, чи, навпаки, глибшої темряви? (Буття 2:10—17).

А що, коли одним богом більше або менше?

Не можна з впевненістю сказати, коли і як християнські віровчення з’явилися в Індії. Релігійний історик IV сторіччя Євсевій сказав, що до Індії християнську вістку приніс у першому сторіччі апостол Хома. Інші кажуть, що «християнство» проникло в Індію у період між другим і четвертим сторіччями. Коли під кінець XV сторіччя туди прибули португальські завойовники, вони побачили, що християни «в індійському суспільстві формували цілком прийнятні і поважні общини» («Релігійна енциклопедія», англ.).

Іспанський священик Френсіс Хав’єр прибув на індійський субконтинент 1542 року. Він був колегою Ігнатія Лойоли, засновника релігійного ордену Товариства Ісуса, загальновідомого як орден єзуїтів. «Нова британська енциклопедія» (англ.) говорить про Хав’єра як про «найвидатнішого римсько-католицького місіонера нинішнього часу», називаючи його «інструментом у заснуванні християнства в Індії, на Малайському архіпелазі та в Японії».

Хоча життя Хав’єра було порівняно коротким (він помер 1552 року у віці 46 літ), десятирічний період його місіонерської діяльності відзначався активністю. Кажуть, що він заохочував місіонерів пристосовуватися до звичаїв тих людей, котрим вони служили, та вивчати їхню мову.

Перші протестантські місіонери прибули в Індію 1706 року, десь за 85 років перед тим, як Вільям Карі опублікував свій «Розгляд обов’язків християн у застосовуванні засобів для навернення поган» (англ.). Ця книжка була названа «поворотним пунктом у християнській історії». По написанні цієї праці Карі служив місіонером в Індії 40 років.

З бігом часу місіонери загальновизнаного християнства поширилися на всі частини країни. Непривілейовані нижчі класи, особливо парії, які не мали в індуїзмі жодних перспектив, почали навертатися на релігії загальновизнаного християнства. Проте у «Релігійній енциклопедії» зазначається, що «цей рух не був схвалений більшістю місіонерів та освічених індійських християнських провідників».

Історик Вілл Дюрант, вказуючи на неефективність загальновизнаного християнства, написав: «Нині, як і колись, Індія непохитно вірить у богів, котрі вже так довго мовчазно дивляться на її убогість та відчай. ...Коли якісь єресі чи чужі боги ставали небезпечно популярними, вони [брахмани] толерували їх, а пізніше їх поглинали бездонні печери індуської віри; одним богом більше або менше — не робить великої різниці в Індії». Манфред Бартел пише у своїй книжці «Єзуїти» (англ.), опублікованій 1984 року: «Зрештою індійці почали триматися своїх священних коров; індуїзм пережив як єзуїтів, так і моголів, і, здається, нині він експортує надлишок своїх божеств на християнський Захід».

Неспроможність утримати вплив

Раннє загальновизнане християнство, вже розділене на католицизм і православ’я, у V сторіччі пережило ще одну схизму. Константинопольський патріарх Несторій втягнувся у суперечки з православною церквою, що призвело до виокремлення ще однієї течії — несторіанства.

Несторіани надавали особливого значення місіонерству. Один з їхніх місіонерів, Алопен, очевидно, заніс несторіанське вчення до Китаю у 635 році н. е. Католики ж прибули в Китай аж 1294 року, коли францісканський чернець Джованні да Монтекорвіно заснував там місію.

Місіонерська діяльність у Китаї почалась фактично аж у 80-х роках XVI сторіччя, коли туди прибув італійський єзуїт Маттео Річчі. Тоді як протестантизм намагався зміцнити свої позиції у постреформаційній Європі, католицизм заповзятливо займався наверненням за межами Європи. Дослідницькі кампанії Португалії та Іспанії, країн щирих католиків, добре служили церкві у поширенні її вчень.

У XVII і XVIII сторіччях місіонери досягнули певного успіху, либонь, як говориться у праці «Кембріджська історія Китаю» (англ.), через те що «велика кількість [їх] (особливо серед єзуїтів) почала терпимо ставитися до інших». Професор історії Китаю Ганс Г. А. Біленштайн пояснює: «[Єзуїти] наголошували на подібностях між християнством та конфуціанством, порівнюючи християнського Бога з китайським Небом, і не заперечували поклоніння предкам. Це пояснює, чому єзуїти навертали людей певних кіл, але не були спроможні утримати свій вплив».

Китайський імператор 1724 року засудив релігії загальновизнаного християнства і вигнав більшість чужоземних місіонерів. Католицькі місіонери повернулися в Китай при першій слушній нагоді. Протестантські місіонери не відставали — Роберт Моррісон з Лондонського місіонерського товариства прибув туди першим, у 1807 році. Він заснував коледж, розрахований не лише на поширення його віри, але й на ознайомлення китайців із західною культурою, а західних студентів — зі східною. До 1819 року Моррісон за допомогою Вільяма Мілна переклав цілу Біблію.

Деякі місіонери вбачали своє покликання у тому, щоб нести людям інше світло. Доктор Пітер Паркер був у Китаї першим з медичною місією, і 1838 року він допоміг організувати у Гуанчжоу Медичне місіонерське товариство. Інші місіонери присвячували себе освітянській справі, підтримці філантропічних заходів або розв’язуванню соціальних проблем. За працею «Кембріджська історія Китаю», деякі переклади, зроблені місіонерами, «більше служили поліпшенню розуміння європейцями Китаю, аніж формуванню у китайців сприйнятливості до християнства».

Місіонери загальновизнаного християнства також не спромоглися подати китайцям приклад християнської єдності та братерства. Особливо не мали єдності між собою протестанти. За чотири десятиріччя кількість їхніх місіонерів зросла від 189 до 3445 чоловік. До 1905 року кожне з понад 60 місіонерських товариств, до якого належали ці місіонери, поширювало свою власну версію християнської правди. Католицькі місіонери також створювали у людей зовсім небажане уявлення про християнство. У «Кембріджській історії Китаю» згадується їхнє «дуже часте втручання у місцеву політику та судові справи, щоб схилити на свій бік потенційних навернених».

Пошуки навернених в інших місцях

Менше ніж за сторіччя після прибуття португальського мореплавця Фернана Магеллана на Філіппінські острови у 1521 році католицькі місіонери охрестили там близько двох мільйонів чоловік. Нині 84 відсотки населення римо-католики. Безсумнівно, такий успіх можна пояснити системою освіти, впровадженою церквою. Але іншим фактором, котрого не слід обминати увагою, як говорить один письменник, є те, що місіонери «дозволили наверненим залишити багато своїх віровчень та традицій».

В інших місцях церква мала менший успіх. Приміром, кількість католиків у Японії складає лише 0,3 відсотка усього японського населення. У Кореї ця цифра сягає майже 6 відсотків.

Перший контакт Японії з Європою відбувся 1542 року. У 1549-му єзуїтський місіонер Френсіс Хав’єр разом з декількома своїми товаришами був там прийнятий дружелюбно. Незабаром цей початковий ентузіазм згас, коли японські лідери «почали підозрювати, що європейська місіонерська діяльність може бути прелюдією до політичного завоювання держави іспанським королем (як це було на Філіппінах і про що вони знали)»,— пише професор історії Дж. Масон Ґенцлер.

У 1614 році «місіонерів було оголошено державними ворогами, й імператор видав декрет, що християнство вже більше не толеруватиметься в його володіннях. ...Навернених, що не бажали відмовитися від нової релігії, розпинали десятками тисяч... тоді як місіонерам було приготовлено значно жахливіші катування... їх спалювали чи запікали живцем, їм відрізали руки і ноги, їх кидали у ями, повні отруйних змій» тощо («Єзуїти»).

У Корею католицизм був запроваджений 1784 року, а через сторіччя — протестантизм. Останній «набув поширення набагато швидше, позаяк американські місіонери принесли зі собою не лише Євангеліє, але й освіту, медицину та технологію»,— пояснюється у журналі «Тайм». Ця політика навернення за допомогою ще чогось іншого, окрім релігійних настанов, і далі залишається в силі. Сон Бонґ Го, професор філософії із Сеульського національного університету, говорить: «Ті церкви, що наголошують матеріальні благословення, зростають швидше, ніж конформістські віросповідання».

Як буде в майбутньому

Як нам дивитися на місіонерів загальновизнаного християнства в минулому? Те, що вони репрезентували, не було чистою формою поклоніння, котру впровадив Ісус. Проте багато з них, без сумніву, були щирими місіонерами. Хоч би як там було, але вони переклали Біблію на багато місцевих мов і навчили бодай деяких біблійних поглядів.

А що сказати про місіонерів загальновизнаного християнства в Африці, яку названо «чорним континентом»? Читайте, будь ласка, в нашому наступному номері статтю «Духовне світло для «чорного континенту».

[Рамка на сторінці 27]

«Єгова» в китайській Біблії

Джон В. Дейвіс, місіонер і перекладач XIX сторіччя, роздумував: «Якщо Святий Дух староєврейською мовою всюди говорив Єгова, то чому б перекладачу не говорити Єгова англійською чи китайською мовами? Яке право він має казати: «Я застосую «Єгова» в цьому місці, а в іншому заміню його чимось іншим?» ...Якщо у всіх місцях неправильно писати «Єгова», то чому ж натхнений письменник застосовував це ім’я в оригіналі?»