Молоді люди запитують...

Що робити, коли я зустріну когось зі школи?

«Щопонеділка мені страшенно не хотілося йти до школи. Якщо хтось із друзів бачив мене, то я вигадував детально продуману історію. Наприклад, говорив, що збирав гроші для лейбористської партії» (Джеймс з Англії).

«У школі однокласники, які бачили мене, насміхалися наді мною. Я відчувала сильний тиск» (Дебора з Бразилії).

ЧОМУ ці молоді люди так боялися, що їх побачать друзі? Чи вони займалися чимось забороненим? Навпаки, вони виконували найшляхетнішу і найважливішу працю, яка сьогодні проводиться на землі. Вони робили те, що наказав Ісус: «Тож ідіть, і навчіть всі народи... навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів» (Матвія 28:19, 20).

Згідно з опитуванням, проведеним у США службою громадської думки Ґеллапа, понад 90 відсотків підлітків вірить у Бога. Половина з них щотижня відвідує церкву. І хоча чимало молодих людей бере участь у заняттях, які фінансує церква, наприклад співає у церковному хорі, небагато з них розмовляє про Бога зі своїми однокласниками. Однак Свідки Єгови знані по всьому світі за те, що виконують проповідницьку працю від дому до дому. Тисячі молодих Свідків займаються цією діяльністю.

Якщо ти молодий Свідок, то, безсумнівно, вже також проповідуєш. Проте це не обов’язково означає, що тобі легко все дається. Подібно до молодих людей, слова яких наводились на початку, тобі, можливо, неприємна сама думка про те, що біля дверей ти зустрінеш однокласника. Молода британка, Дженні, визнає: «Для мене однією з найбільших неприємностей було побачити когось із класу, коли я йшла гарно вбрана, у спідниці і з портфелем та й взагалі виглядала не так, як у школі».

Страх стикнутися з однокласниками буває настільки сильним, що деякі молоді християни вдаються до різних хитрощів. Юнак, на ім’я Ліон, каже: «Я знаю одного молодого Свідка, котрий, ідучи в служіння, вдягає куртку з каптуром, аби натягнути його на обличчя, якщо побачить шкільних друзів». Інші ж молоді люди просто уникають проповідувати в деяких околицях. «Пам’ятаю, як я молився, щоб під час служіння ми не пішли на певну вулицю,— пригадує Саймон,— оскільки знав, що там було багато знайомих зі школи».

Коли зустрічаємо когось знайомого під час проповідування, цілком нормально почуватись трохи незручно. Але якщо дозволити такому страху запанувати над собою, то цим можна лише зашкодити. «У мене було настільки погане ставлення до проповідування,— зізнається молода Алісе з Німеччини,— що це негативно вплинуло на мою духовність».

Отже, чому, не зважаючи ні на що, ти повинен проповідувати, особливо якщо тобі це нелегко? Щоб знайти відповідь, розгляньмо, чому Бог накладає на тебе таке зобов’язання. Потім подивимось, як, докладаючи зусилля і виявляючи рішучість, можна подолати страх.

Обов’язок проповідувати

Насамперед тобі допоможе усвідомлення того, що розповідати про свої вірування іншим не є чимось новим або незвичайним. Ще з давніх-давен це робили богобоязливі чоловіки й жінки. Наприклад, Ноя добре знають як будівничого величезного ковчега (Буття 6:14—16). Але, згідно з 2 Петра 2:5, він також був «проповідником праведності». Ной відчував обов’язок попередити людей про неминуче знищення (Матвія 24:37—39).

Пізніше, хоча євреї не отримали спеціального наказу проповідувати неєвреям, багато хто ділився своїми віруваннями з іншими. Таким чином чужинка, на ім’я Рут, довідалась про Єгову. Виявляючи вдячність своїй свекрусі Ноомі, яка була єврейкою, Рут сказала їй: «Народ твій буде мій народ, а Бог твій — мій Бог» (Рут 1:16). Згодом цар Соломон засвідчив, що багато неєвреїв почують про «велике Ім’я» Єгови і поклонятимуться у його храмі (1 Царів 8:41, 42).

Тепер подумай: якщо ці стародавні служителі Бога розповідали іншим, попри відсутність прямої вказівки, то наскільки ж більше сьогодні християни повинні відчувати обов’язок робити це! Зрештою нам наказано проповідувати «добру новину про Царство» (Матвія 24:14, НС). Подібно до апостола Павла, ми теж маємо повинність звіщати Євангелію (1 Коринтян 9:16). Від цього залежить наше спасіння. У Римлян 10:9, 10 сказано: «Коли ти устами своїми визнаватимеш Ісуса за Господа... то спасешся, бо серцем віруємо для праведности, а устами ісповідуємо для спасіння [«вголос підтверджуємо віру, щоб дістати спасіння», СМ]».

Де ти можеш «вголос підтверджувати віру»? Хоча неформальне свідчення важливе, служіння від дому до дому є надалі одним з найефективніших методів проповідування (Дії 5:42; 20:20). Чи ти можеш не брати участі в цій праці, оскільки ще молодий? Аж ніяк. У Біблії говориться про цей наказ у Псалмі 148:12, 13: «Юнаки та дівиці, старі разом із дітьми,— нехай усі хвалять Господнє Ім’я».

Проповідування одноліткам вимагає зусиль

Слід визнати, що, зустрівши під час служіння когось зі школи, ти можеш відчути незручність і занепокоєння. Врешті прагнути визнання з боку інших — це природне бажання. Ніхто не хоче, аби його дражнили, висміювали чи принижували. А, як каже Таня, «діти у школі бувають такі жорстокі!» Отже ти, звичайно, занепокоєний, як зреагують однокласники, коли побачать тебе гарно вбраним і з Біблією в руках. На жаль, цілком імовірно, що вони насміхатимуться. «Зі мною в класі вчився хлопець, який жив у моєму будинку,— пригадує юнак Філіпі з Бразилії.— Він завжди казав: «А, це ти з тою Біблією! А що там у тебе в портфелі?»

Якщо ти став жертвою ущипливих зауважень, то тобі, звичайно, не до сміху. Біблія розповідає, що Ісак, син Авраама, зазнавав від свого єдинокровного брата, Ізмаїла, жорстоких насмішок (Буття 21:9). Апостол Павло не вважав таке поводження чимось неістотним. У Галатів 4:29 він справедливо назвав це переслідуванням.

Подібно Ісус попереджав, що деякі люди будуть вороже ставитися до його послідовників. Він сказав: «Коли вас світ ненавидить, знайте, що Мене він зненавидів перше, як вас. Коли б ви зо світу були, то своє світ любив би. А що ви не зо світу, але Я вас зо світу обрав, тому світ вас ненавидить» (Івана 15:18, 19).

Тому як християнин ти повинен бути готовим до певного роду переслідувань (2 Тимофія 3:12). Навіть якщо ти ніколи не казав своїм одноліткам і слова про Біблію, вони все одно можуть переслідувати тебе, оскільки ти дотримуєшся високих норм поведінки і не чиниш таких поганих вчинків, як вони (1 Петра 4:4). Однак Ісус потішає християн: «Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене» (Матвія 5:11). Чи можливо, щоб насмішки й різні шпильки робили когось щасливим? Так, оскільки ти знаєш, що потішаєш серце Бога Єгови! (Приповістей 27:11). А догоджаючи Богові, отримаєш нагороду — вічне життя! (Луки 10:25—28).

На щастя, правдоподібно не всі, можливо, навіть меншість твоїх однокласників зреагує вороже, зустрівши тебе в служінні. Молода британка, на ім’я Анжела, каже: «Коли ти зустрічаєш однокласника біля дверей, часто він почувається ще більш незручно, ніж ти!» А декому може бути навіть досить цікаво, що́ ти скажеш. Так чи інакше багато молодих християн успішно свідчить своїм однокласникам. Наступна стаття з цієї серії розглядатиме кілька способів, як ти теж можеш це робити.

[Ілюстрація на сторінці 21]

Багато молодих людей боїться зустрітися в служінні з однокласниками.

[Ілюстрація на сторінці 23]

Ніколи не дозволяй, щоб ущипливі зауваження змусили тебе засоромитися своєї віри.