Церемонія й Вимоги Подружжя

 1. Які звичаї весілля існували між Ізраїльтянами?

КНИЖКИ Біблії написані спеціяльно для христіянів не подають ніякої форми церемонії для подружжя. Вони вказують, що після того, як родичі або староста умовилися про подружжя, тоді настає період заручення через один рік, якщо молода була дівчиною. Потім увечорі весілля князь(наречений) йшов до дому княгині (нареченої) й забирав її до її нового дому. Така процесія до дому відбувала серед веселої ґрупи учасників. Таке весілля ставалося публичною власністю й було зареєстроване на публичній памяті, й привівши її домів, там була весільна гостина на котру сходилися всі запрошені, як це приготували родичі князя. Щасливі були ті, що були запрошені на весільну вечерю. Молода княгиня не затримувала встані очікування свого олюбленого жениха — ні, це вона чекала на цього, вбрана в її найкращі шати, готова бути відданою її батьком або старостою.— Мат. 1:24; 22:1—11; 25:1—10; Йоана 2:1—11; 3:29; Марка 2:19; Іса. 61:10; 62:5; Одкр. 19:7, 8; 21:2, 9—11.

 2. Які факти відносно подружжя є ясні в писаннях Біблії?

² Треба памятати, що перші христіяни були Жиди, або Ізраїльтяни, як Ісус був. Можна розумно припускати, що жидівські христіяни затримали їх звичаї подружжя й розпорядження від їх попередньої жидівської системи і занесли в нову христіянів систему. Але одну річ треба завважати напевно, що від часів Авраама там не було священиків, Левітів або реліґійної старшини, щоб виконати такий шлюб. Однак подружжя було важне й признане Богом Єговою. Воно було також зареєстроване в місті або селі, в урядовому бюрі, й також уродини від такого подружжя були записані там. Дві генеалогії (родоводи) записані про Ісуса, були безсумніву відписані з міських записок в Вефлеємі Маттеєм й Лукою. Це провадить до питання: Хто може провести присягу христіянського подружжя? Чи цивільні або нереліґійні шлюби є так обовязкові як і реліґійні, або чи супружжя є свята тайна і важне тільки коли реліґійне?

 3. Що Біблія показує відносно способу в який Ісаак подружився?

³ Ні, подружжя не є сакраментом, і не вимагає присутності й обряду реліґійних духовників або христіянського міністра. Як Божий пророк, Авраам був його священиком для великої родини, але нема записки, щоб він був присутний, коли найстарший слуга привів Ребеку із Месопотамії до Ісаака в Нахорів, Палестині. Ісаак проходжавсь самий, і роздумував, й слуга привів Ребеку до нього й розказав Ісааку як він дістав її для нього. “Увійшов же Ісаак унамет матері своєї, і взяв Ребеку, і стала йому жінкою.” Але це, що він взяв її за жінку, мало публичних свідків, іменно, Авраамів староста подружжя і “мужі котрі були з ним” і “рабині” Ребеки і її інші “служниці.” (1 Мойс. 24:2, 54, 59—61, 66, 67, НС) Ісаак не вибирав ніякої ліцензії на подружжя, ані цього не потрібно робити в деяких краях сьогодні. Ісааків батько Авраам, голова теократичної орґанізації, уповажнив це й Бог Єгова, від котрого він глядів за провідництвом, справляв стопи подружжя увесь час. Отже ліцензії на подружжя не було потрібно в цім случаї. Але те, що він взяв її за жінку, свідчило більше чотирьох осіб, й це було зареєстроване в записках Авраамового теократичного установлення і, розуміється, воно записане в Біблії сьогодні. Там не було реліґійної церемонії хоч вони шукали Божої волі й признання всякого часу.

 4. (а) Чого закон не укреслює відносно подружжя? (б) Подружжя було якого рода справою і як його зобовязання були підкрислені?

⁴ Ніде не згадується про реліґійну церемонію для Ісаакового сина Якова, коли він подружився з Леєю й Рахелею. (1 Мойс. 29:18—30) Ані Бог Єгова у всіх своїх сотках законів для вибраних людей Ізраїля не визначив реліґійного подружжя з церемонією для них. Право й обовязок давати шлюб не було призначене священичій родині Арона або храмовим Левітам. Подружжя, від часу заручення аж до злучення князя й княгині в їх батька домі, було все приватним, родинним розпорядком без священичої або Левітів участі (поза поколінням самих Левітів). Це було оголошено для всієї суспільності, і було належно засвідкуване й тоді зареєстроване в місцевім урядовім бюрі, тому то й від Йосифа вимагалось йти з його нареченою Вефлеємкою Мариєю до їх родинного міста й зареєструватись в часі імператора римського Кесаря Августина.— Луки 2:1—6, НС.

 5. На весіллю в Канаан, яку часть Ісус відограв й що він не робив відносно подружжя між його послідовниками?

⁵ Коли Ісус виконав своє перше чудо в Канаан, в провінції Галилеї, він був на весіллю. Але він не був запрошений сповнити обовязок як міністер, бо він не походив з священиної родини Арона, ані з покоління Левітів й не був призначений як реліґійний міністер. Він був запрошений із його матірю й учениками тільки як гість, тому що те місто було поблизько його попереднього теслярського зайняття. Тому він не освячував подружжя, коли був там, але постачив найлучшого вина для дальшої втіхи всіх присутніх. (Йоана 2:1—11) У всіх своїх заповідях для дванацяти апостолів й своїх євангелистів він ніколи не казав або поручив їм виконувати шлюб подружжя, але полишив справу подружжя як вона й була між людьми Єгови. Він ніколи не переіначив подружжя в сакрамент і не давав виключної сили апостолам або христіянським міністрам відносно подружжя.

 6. Яка є позиція Біблії відносно цивільного подружжя і вимог закону?

⁶ Отже чи реліґійне подружжя є конечне? Ні. Чи Біблія Божа Книжка уповажняє цивільний шлюб? Так, й в цім случаї христіянин може ‘дати кесарові що належить до Кесаря.’ У більшості краях Христіянства цивільне подружжя виконує урядник назначений державою і це є дозволене або абсолютно потрібне. Через те ніякого соціяльного або реліґійного пятна не причіпається до цивільного подружжя, й Всевишній Бог признає таке цивільне подружжя своїх посвячених людей й тримає їх звязаними. В деяких краях внутрі й на зовні Христіянства уряди признають шлюби виконані римо-католицькими священиками й міністрами інших призначених реліґій. Ці міністри мають дозвіл давати шлюб в реліґійних будинках або в певних місцях реґістрації. Разом із ними є призначені Свідки Єгови й уповажнені або мають ліцензію давати шлюби. У всіх цих случаях виконуючий міністер реліґії діє як слуга держави, узаконуючи подружжя. Отже таке подружжя є звязуюче й має Боже призначення. Коли люди приходять в товариство Нового Світу, котрі подружились в реліґійних церемоніях в котрій будь із цих призначених реліґіях, то Свідки Єгови признають подружжя цих новоприбулих людей, що вони є шлюбні. Де Свідки Єгови не мають призначених міністрів давати шлюби, то вони можуть сумлінно йти до призначеного урядом чинника й отримати законне й божественне признання подружжя, виконане державним урядником.

 7. Як римо католицька церква дивиться на цивільне подружжя, як це показано недавно подією?

⁷ В краях де уряд уповажнює, вимагає й признає тільки цивільний шлюб, там римо-католицька церква не дивиться на цивільний шлюб як важний, й тому вимагає від католиків, щоб вони опісля брали шлюб у реліґійного священика. Наприклад, недавно тому коли католицький принц Монако одружився з католицькою Голівуд зіркою рухомих образків, то Ню Йорк Таймс (20 квітня, 1956) писав: “32 роки віку Принц й його 26 років віку княгиня, котрі були подружені цивільним шлюбом вчора в палаті, були злучені в очах Церкви єпископом Монако, монсіньором Біліс Варте. Вони отримали благословення від Папи Пія XII через його Нунція в Парижі, монсіньора Паола Марела. . . . Вони пійшли до свого місця перед білий мармуровий вівтар перше, звичай віддавати суверенові право наслідства. Принц прилучився до неї кілька хвилин пізніше.”

 8. Якої вартости є реліґійне зібрання з князем й княгинею після цивільного шлюбу?

⁸ Розуміється, Римо-католицьке реліґійне подружжя після цивільного шлюбу не має лєґальної вартости, ані реліґійна церемонія якої іншої реліґії. Але де можливо, або де про це просять, Свідки Єгови можуть мати реліґійне зібрання з женихом й його княгинею опісля. Це зібрання не є конечне й не є шлюбом й не відбувається якби додаток до лєґального виконання подружжя. Це відбувається тільки тому, щоб дати новим подруженим здорове і начасі Біблійне напоминання і пораду у слушний час й обовязки подружжя й привести подружжя більше визначно перед місцевий собор й дати свідоцтво Єгови про розпорядок подружжя перед всіма людьми доброї волі присутними. Це також постачає відповідний час й докази для реєстрування подружених з собором.

 9. Коли закон вимагає реєстрації у віддаленім місці, котре не вигідне для новоподружених, то що можна зробити про це?

⁹ Що зроблено перед собором, те зроблено “перед Богом,” так як в стариннім Ізраїлі, що було виконано перед суддями або управителями, те було призначене перед Богом. (2 Мойс. 21:6; 22:8, 9, 28, НС; ПС) А що робити, коли африканське подружжя між христіянами відбудеться в місті або в селі, але воно мусить бути зареєстроване в уряді в далекому місті, котре не є вигідне для новоподружених дістатись там зараз? В такому разі треба в Залі Царства Свідків Єгови підписати “Визнання Подружжя”. Це не має ніякої лєґальної вартости і не бере місця в цивільній реґістрації, але воно має признання між Божими людьми. Це свідчить перед товариством Нового Світу, що їх шлюб є правосильний, й що вони зареєструються в Цивільнім Законі так скоро як це буде вигідно. Це “Визнання Подружжя” ставиться з записками собору й бюрі Вартової Башти, й новоподружені можуть входити в супружні стичності поки вони зареєструються цивільно. Ось так Товариство має записки подружених протягом часу, коли цивільний уряд не має його, й через своїх слуг Товариство може перевірити чи властиве цивільне реєстровання зроблено і чи подружена пара поступила законно.

10. (а) Що є властивим для тих подружених племінними звичаями робити? (б) Яке подружжя радиться для племінних людей, котрі належать до товариства Нового Світу, і чому?

¹⁰ Де племенні люди подружені згідно з племенним звичаєм заки вони дістали правду Царства й увійшли в товариство Нового Світу, їх подружжя таки вяжуть їх й є признані. Другого шлюбу не потрібно, але це намісці записати племенне подружжя з товариством Нового Світу через підписання Визнання Подружжя, якщо там не було цивільної реєстрації в уряді. Але в деяких краях може бути корисним лєґально для чоловіка й його родини мати поновний шлюб під цивільним законом краю. Для неподруженого племеника, котрий стався частю товариства Нового Світу, ми радимо цивільне подружжя, бо це має більше користі й забезпечення й більшу протекцію від закону, і робить провізію для жінки й дітей після смерті її мужа. Певна річ для бувшого поганина дружитись з поганським звичаєм, це крок назад, й якщо там були небіблійні поганські обряди злучені з ним, тоді це було б компромісом з цим світом, й запереченням віри, й може довести до виключення.

11, 12. (а) Чому княжної винагороди не потрібно повторяти, коли людина приходить до правди? (б) Яку допомогу можуть собори дати щодо цивільного подружжя? (в) Що розсудок й теократичне правило вказує відносно “шоверів”, запрошень, весілля, й гостини?

¹¹ Посаг або княжний дар подружжя, заки людина станеться христіянином, не потребує бути замінений коштовним весіллям. Прийшовши до правди й посвятившися Богу, це не робить попереднього княжного дару безвартісним, ані це не визнає таких людей, котрі були подружені племенним звичаєм й котрі остаються далі в такім подружжі, перелюбниками. Щоб облегчити людям великі весільні видатки, то записки, яких вимагає товариство Нового Світу, є виписані й затримані безплатно. Якщо собор бажає заплатити або помогчи заплатити за цивільну реєстрацію подружжя свого члена, то це похвальна річ робити тим, що добровільно бажають помогти нести цей видаток. Це не зобовязує ніякого члена в соборі давати “шовер,” тобто, збиратись й обдаровувати подарунками наміченій княгині для її вжитку й втіхи після шлюбу. “Шовер” це приватна справа й кожному муситься полишити без наполягання.

¹² Оголошення про “шовер” й весілля повинно робитися приватно, а не із плятформи Залі Царства або через інші повідомлення в Залі Царства. Щодо висилання формально видрукованого запрошення на весілля й прийняття опісля, то треба розсудности. Декотрі, що не є близько познайомлені або тільки познайомлені на побачення, живуть далеко, то це непрактичним для них прийняти запрошення на весілля. Церемонії шлюбу можуть відбуватись в Залі Царства в кожному разі, якщо це не перешкаджає зібраням або іншим служебним справам. Гостина після шлюбу не повинна відбуватись в Залі Царства, з чого може повстати місце забави.

13. Як треба убиратися для весілля, і чому брак перстеня не є зневагою?

¹³ Коштовного убрання не є конечно при цивільному шлюбі. Важне це, щоб бути убраним чисто, пристойно, і, як христіянин, бути духово добре зодягненим в любов, покору, послух і вірність. Шлюбний перстень може бути не по звичаю, або може бути поза змогою купити його. Стан подружжя не всюди символізується через весільний перстень. Він не є конечною частю церемонії шлюбу. Не мати шлюбного перстеня не є ніяким позадництвом. Навіть де весільний перстень і признається, як відзнака подруженої жінки проти пристрасного хотіння, то дехто може сумлінно противитися перстеню в церемонії, маючи на думці поганське походження весільного перстеня в Христіянстві. В деяких місцях стан подружжя жінки вказаний через стиль убрання, яке вона вбирає, або новий додаток який вона додає до свойого убрання. В тій місцевості така річ є так ефективна, як й перстень на пальці, а в дійсності більше завважане. Весільний перстень не значить нічого, якщо там нема дійсної звязі, або коли шлюбна звязь не є шанована. Розпусна жінка не дозволить, щоб перстень стримав її від перелюбу. Вживання перстеня в церемонії подружжя повиннося оставити для кожного одного вирішувати згідно з совістю й місцевим звичаєм.

14. (а) Коли многоженець приходить до правди, то що він мусить робити? (б) Й прийнявши правду, що повинна жінка робити, котра подружена з многоженцем де це є лєґальним або звичаєм?

¹⁴ Для христіянів Слово Боже виключає многоженство, і то без ріжниці як національний або племенний уряд відноситься до цього. Христіянський чоловік не може бути многоженним: христіянська жінка не може бути багатошлюбна. Якщо многошлюбний бажає увійти в товариство Нового Світу, посвятити себе Богу через Христа, то він може мати тільки одну жінку, яку він набув через посаг або лобола, як ціну за княгиню. Він мусить відпустити інші й післати їх назад до дому, так як священик Езра і жидівський управитель Неємія сказали Ізраїльтянам робити, котрі переступили Божий закон проти подружжя з поганами. (Ездри 10:1—44; Неємії 13:23—31) Якщо жінка прийме правду Царства й є подружена з многошлюбним чоловіком, де це є лєґальним або звичаєм, то що вона повинна робити? Вона повинна пояснити йому який крок вона рішилась взяти і обовязки перед Богом, які це положить на ній, як христіянинові й свідкові його. Тоді вона мусить взяти наслідки її постанови. Нехай многошлюбний чоловік заверне її до її родичів або опікунів й вимагає назад посагу, який він дав за неї, й так звільнить її. Божий закон визнає її споріднення з многошлюбним чоловіком, як перелюбство, а не подружжя. Продовжаючи в цім спорідненні, це позволяє їй бути охрещеною, хоч вона може й приходить на зібрання й говорить про правду Слова Божого іншим.

ПОДРУЖЖЯ “НА ВІРУ”

15, 16. (а) Що є подружжя “на віру” а що є подружжя зазгодою? (б) Які обставини й умовини є відповідальні, що многі знаходяться в такім положенні?

¹⁵ Це провадить до предмету подружжя “на віру”. Таке подружжя “на віру” (а не громадське або основане на законі), це подружжя без лєґальної урядової церемонії, де чоловік і жінка приватно рішились жити разом як чоловік і жінка, за спільною згодою. В цім случаї нема посагу ані княжного дару. Часто буває в краях, де канонічний закон церков рядить, зазгодою подружжя не є лєґально признане, тоді обидвоє, що живуть “на віру” бажають взяти шлюб, але ціни, якої вимагають духовники, котрі вважають це як сакрамент, вони не всилі заплатити бо вони забідні. Тоді таку конечність, як посвідка уродження, що може й не існує, трудно віднайти. Або може бути, що державний уряд під жадними обставинами не дозволить на лєґальний розвід; або дістати розвід від подруги навіть на підставі Писання є надто коштовний й довго тягнучою справою. Тоді нерозведена людина, котра бажає подружитись знову, приватно входить в споріднення з другою особою противного полу, щоб жити як чоловік і жінка. Це случай, коли вони живуть разом без шлюбу. Але часто буває, що чоловік приймає жінку на підставі спільної згоди тому, що він бажає тримати жінку, залежною від нього. Якщо вона бажає його утримування в домі, який він постачає, то вона мусить бути вірною йому. Але це не значить, що він бажає тримати її на завжди. Якщо він не є лєґально обовязаний до неї шлюбом, він може всякого часу вирішити полишити свого зазгодою спільника й діти, й тоді жити так само з другою жінкою. Тому жінки бажають леґального шлюбу для протекції себе і своїх дітей, але чоловік може самолюбно відмовитись узаконити шлюб.

¹⁶ Многі живуть без шлюбу ізза повоєнних причин, щоб жінка могла отримувати допомогу від уряду, як повоєнна вдова, інакше вона б втратила це, якщо б подружилась. Отже вона й чоловік годяться жити разом без шлюбу, щоб затримати запомогу від уряду, й незаконні діти цієї злуки навчені тримати цю притенсію й кличуть чоловіка “вуйком” а не “батьком”.

17. (а) Як подружжя “на віру” часто починається, й чому це зло? (б) Який є вислід із подружжя “на віру”, й як вони є узаконені в деяких краях?

¹⁷ Часто таке зазгодою подружжя починається, коли дівчина дозволить чоловікові мати зносини з нею на підставі його обітниці, що він ожениться з нею. Опісля, як він почне мати споріднення з нею, він ніколи не бере лєґальних кроків. Але ж обітниця оженитися не є біблійною підставою для розпочаття споріднення. Навіть зарученим людям Писання забороняють віддаватись половим сполученням протягом їх періоду заручення. Спробне подружжя є нелєґальне; це тільки спроба чи пара може погодитись разом, і Божий закон прямо визнає їх перелюбними, неморальними. Деякі краї признають подружжя “на віру”, так що воно є дійсним подружжям з лєґальними обліґаціями; але многі держави й краї (навіть католицькі краї), що не признають це, не роблять нічого про такі зазгодою-подружжя. Як наслідок цього, воно дуже поширене в многих краях, і більшість з сусідів приймають його за звичайну річ. Через це многі незаконні діти родяться; в одному краї ми знаємо де є пядесять пять процент таких дітей, а в другому вісімдесять процент. В деяких краях такому зазгодою-подружжю належиться лєґальний або реліґійний шлюб, після того як вони жиють разом через кілька років або після народження дитини. Суд може тоді признати його як лєґальне подружжя автоматично. Це “на віру” подружжя може бути зареєстроване в уряді на аплікацію одного або обох, що жиють “на віру”.

18. Які писання показують, що ми повинні бути свідками для тих, що жиють “на віру”?

¹⁸ Товариство Нового Світу не признає такого подружжя “на віру” як повне. Це не значить, що ми не проповідуємо правди людям, котрі жиють в такім подружжі. При Яковім колодязі в Самарії місті Сихар самий Ісус говорив приватно до Самарянинки жінки, котра мала пять чоловіків й котрої чоловік мав стичності з нею, що не був її мужем. Цій жінці Ісус проповідував спасення а навіть визнав їй, що він був обітуваним Месією або Христос. (Йоана 4:4—30) Якщо правда не може проповідуватися неморальним, то як Павло міг згадувати чужоложників, перелюбників і содомців, як негідні для Божого царства, і тоді казати до вірних христіян: “А такими деякі з вас були”? — 1 Корин. 6:9—11, НС.

19. Що товариство Нового Світу вимагає від своїх членів відносно подружжя “на віру”?

¹⁹ Нікому, хто приходить до товариства Нового Світу, не дозволяється жити у подружжі “на віру”. А що тих, що вже живуть у нім, вість Царства досягне їх, вони мусять зробити лєґальним їх подружжя заки вони можуть бути охрещені у воді, символ їх посвяти Богу. Отже муситься виразно признати обліґації подружжя як рівнож й поставити себе під протекцію й інші користі закону із зареєстрованого подружжя й лєґального признання. Вони мусять мати сертифікати народження їх дітей і лєґально мусять признати, що вони є їх родичами. Тоді, також, товариство Нового Світу виробляє й тримає записки такого лєґального подружжя. Як й написано: “У чому кожен покликаний, брати, в тому нехай і пробуває перед Богом.” (1 Корин. 7:24, НС) Він не може спілкувати з Богом в нечистивих обставинах.

20. (а) Над якими обставинами може подружжя зазгодою бути признане, і під якими обліґаціями це ставить жінку? (б) Серед яких обставин жінка мусить відмовитись мати до діла з її одного разу мужем “на віру”?

²⁰ Припустім, що жінка живучи “на віру” прийме правду й вона бажає законного шлюбу й зареєструвати його, але чоловік задля самолюбної причини абсолютно відмовляється бути вговореним жінкою. Тоді товариство Нового Світу признає подружжя як “де факто” (дійсне) на тій підставі, що безпомічна жінка обітовує й підписує виписану заяву, що вона буде вірною в цім зазгодою-подружжі мужеві й зробить подружжя лєґальним так скоро, як тільки вона зможе заставити чоловіка зробити шлюб. Тим чином вона може сама стерте те “де факто” подружжя через відлученняся від того чоловіка. Це тимчасове признання її “де факто” подружжя не дасть такої лєґальної пільги, але це принесе їй духову користь й вона може мати привілеї проповідувати вість Царства. Як це апостол Петро радить жінкам, що вона буде пробувати привести чоловіка до правди й привести його до зрозуміння зробити законним їх де факто подружжя і зареєструвати його. Реєстрування подружжя є обліґацією, яку ця пара винна суспільності в котрій вони живуть, визнаючи їх споріднення як чоловіка й жінки через закон перед цілою суспільністю і перед урядом під котрим вони живуть. Чоловік, що любить свою жену зробить лєґальним й зареєструє своє подружжя до неї охотно. Якщо “на віру” муж не зробить подружжя лєґальним й якщо жінка є незалежна, і якщо вона не рішилась визнати себе перед собором Божим як його зобовязана жінка, то вона мусить сказати чоловікові, щоб він йшов геть, й щоб вона не мала нічого дальше до чинення з ним. Вона мусить жити самітна аж доки вона увійде в лєґальне подружжя. В краях або державах, де закон призначає подружжя “на віру”, тоді таке подружжя може бути розвязане тільки лєґальним кроком взятим одною або обома сторонами.

21, 22. Що повинен чоловік робити, коли правда знайде його, що він жив з двома жінками? (б) Коли одна або обидві жінки приймуть правду, то яка є їх відвічальність?

²¹ У многих краях під управою католиків чоловік має дві або більше “на віру” жінок в той самий час. Часом случай виринає, де дві жінки приймають вість Божого царства, і чоловік може прийняти вість або ні. Як тоді можна глядіти на посвячення котрого з них або всіх їх як прийнятним Богом, й як може хрещення у воді бути виконане тут? Якщо чоловік приймає правду, то він мусить рішити котру із двох або більше жінок він бажає за свою жінку й тоді робить лєґальне подружжя для неї і вже не має більше споріднення з іншими. Якщо він не приходить до правди, тоді це справа між двома жінками. Обидві не можуть продовжати мати споріднення з одним чоловіком, щоб підтримувати чужоложство. Одна мусить погодитись з чоловіком бути його одною жінкою й заставити його до шлюбного подружжя або вона мусить визнати себе перед собором, як зобовязана йому і його вибрана жінка, як покіль лєґальний шлюб буде можливий. Друга жінка мусить признати це вирішенння і нехай дальшого споріднення не має з чоловіком. Інакше, обидві жінки не можуть мати нічого спільного з чоловіком особливше, якщо він не практикує інші “на віру” споріднення з іншими жінками. Вони не можуть постачити жіночих привілеїв многоженному чоловікові.

²² Більше про цю дискусію про проблєми подружжя і погляд Писання про самітність буде подано в наступаючім числі Вартової Башти.