Рабство було чимось звичним у Римській імперії. Римські закони регулювали деякі сфери відносин між рабами і їхніми панами. Заможні родини жили по всій території Римської імперії, і в їхніх домах раби виконували значну частину домашніх справ. Дехто готував їжу, прибирав і доглядав за дітьми, інші працювали в майстернях, копальнях або на фермах. Освічені раби були лікарями, вчителями і секретарями. По суті, раб міг мати будь-яку професію, але він не міг бути військовим. У деяких випадках рабів відпускали на волю. (Див. глосарій, «Вільний; вільновідпущений».) Християни I століття не виступали проти влади і не підтримували повстань рабів (1Кр 7:21). Вони поважали законне право інших, у тому числі одновірців, мати рабів. Саме тому апостол Павло відправив Онисима, який був рабом, назад до свого пана, Филимона. А оскільки Онисим став християнином, він охоче повернувся до свого пана та духовного брата і надалі був покірний йому (Флм 10—17). Павло заохочував рабів бути працьовитими і чесними (Тит 2:9, 10).