Ісаї
Останні дні при́йдуть, і при́йде кара
2 Слово, що його бачив* Іса́я, син Амо́сів, про Юдею та про Єрусалим:
2 І ста́неться на кінці днів,
мı́цно поста́влена буде гора́
дому Господнього на шпилı́ гір,
і пı́днята буде вона понад згı́р’я, —
і поли́нуть до неї всі люди.
3 І пı́дуть числе́нні наро́ди та й скажуть:
„Ходіть та зберı́мось на го́ру Господню,
до дому Бога Якового,
і доріг Своїх Він нас навчи́ть,
і ми пı́демо стежка́ми Його!
Бо ви́йде з Сіону Зако́н,
і слово Господнє — з Єрусалиму“.
4 І Він бу́де судити між лю́дьми,
і буде числе́нні наро́ди розсу́джувати.
І мечı́ свої перекую́ть вони на лемешı́,
а списи́ свої — на серпи́.
Не підı́йме меча народ проти наро́ду,
і більше не бу́дуть навча́тись війни́!
5 Доме Яковів, — ідіть,
і попросту́ємо в світлі Господньому!
6 Бо Ти був покинув наро́да Свого, дім Яковів,
— бо по́вні безла́ддя зо схо́ду вони,
та ворожби́тів, немов филисти́мляни,
і наклада́ють із дı́тьми чужи́нців.
7 І напо́внився край його срı́блом та золотом, —
і немає кінця́ його ска́рбам.
І напо́внився край його кı́ньми, —
і немає кінця колесни́цям його́.
8 І напо́внився край його ı́долами, —
він кла́няється ділу рук своїх,
тому́, що зробили були́ Його па́льці, —
9 і поклонилась люди́на,
і чоловік упокори́вся.
А Ти їм не дару́й!
10 Іди в скелю,
і сховайся у по́рох
від стра́ху Господнього,
і від пишноти́ Його ве́личі!
11 Горді о́чі люди́ни поникнуть,
і буде обни́жена лю́дська високість, —
і буде високим Сам тільки Госпо́дь того дня!
12 Бо настане день Господа Савао́та
на все горде й високе, і на все ви́сунене, —
і пони́жене буде воно,
13 і на всі ке́дри лива́нські, високі та ви́сунені,
і на всіля́кі баша́нські дуби́,
14 і на всі го́ри високі,
і на всі згір’я підне́сені,
15 і на всі ба́шти високі,
і на всі му́ри стрімкі,
16 і на всі кораблі із Таршішу,
і на все, на що ди́вимося пожадли́во!
17 І пони́зиться гордість люди́ни,
й обни́жена буде високість люде́й, —
і буде високим Сам тільки Госпо́дь того дня,
18 а бо́жища зо́всім ми́нуться!
19 І вони пı́дуть до ске́льних пече́р
та до по́роху в ями
від стра́ху Господнього
і від пишноти́ Його ве́личі,
коли при́йде Він о́страх збудити на землі!
20 Покине люди́на того дня божкı́в своїх срібних
і божкı́в своїх золотих,
що собі нароби́ла була́,
щоб вклоня́тись крота́м і кажана́м,
21 щоб піти у пече́ри й розщілини ске́льні
від стра́ху Господнього
і від слави вели́ччя Його́,
коли при́йде Він о́страх збуди́ти на землі!
22 Відки́нься ж собі від люди́ни, що вı́ддих у носі її,
бо за́що її поважа́ти?