Візьмімо урок у першої людської пари

БОГ оглянув планету Земля, котру готував як оселю для людей. Він бачив: усе, що зробив — добре. А завершивши працю, Бог засвідчив, що воно навіть «вельми добре» (Буття 1:12, 18, 21, 25, 31). Однак перш ніж визнати своє твориво досконалим, Бог сказав, що щось «не добре». Безсумнівно, він не зробив чогось недосконалого. Річ у тім, що творення ще не було завершено. Єгова сказав: «Не добре, щоб бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього [«як його доповнення», НС]» (Буття 2:18).

Єгова мав намір, аби в земному раю люди насолоджувалися вічним життям у здоров’ї, щасті та достатку. Батьком усього людства був Адам. Його дружина Єва — «мати всього живого» (Буття 3:20). Проте хоч на землі живе багато їхніх нащадків, людям зараз далеко до досконалості.

Історія про Адама та Єву добре відома. Але яку практичну користь знаходимо в ній для себе? Чого можна навчитися з того, що сталося з першою людською парою?

«Як чоловіка та жінку створив їх»

Коли Адам давав тваринам назви, то побачив, що кожна з них мала пару, а він — ні. Тому Адам дуже зрадів, побачивши прекрасне створіння, яке Єгова зробив з його ребра. Усвідомивши, що це твориво було особливою частиною його самого, Адам вигукнув: «Оце тепер вона — кість від костей моїх, і тіло від тіла мого. Вона чоловіковою буде зватися, бо взята вона з чоловіка» (Буття 2:18—23).

Чоловікові потрібна була «поміч». Тепер він мав помічницю, причому саме таку, яку потребував. Єва мала стати досконалим доповненням для Адама, допомагаючи доглядати за їхнім райським домом і тваринами, народжуючи дітей та підтримуючи свого справжнього друга мудрими порадами (Буття 1:26—30).

Єгова дав усе, щоб ця пара могла в розумних межах задовольняти свої бажання. Привівши Єву до чоловіка й схваливши цим їхній подружній зв’язок, Бог заснував шлюб та сім’ю — розпорядок, за яким мали жити люди. У книзі Буття читаємо: «Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї,— і стануть вони одним тілом». Благословляючи перше подружжя й наказуючи їм плодитися, Єгова, безсумнівно, хотів, щоб кожне дитя народжувалося в турботливій сім’ї, де б за ним доглядали і батько, і мати (Буття 1:28; 2:24).

«На образ Божий»

Адам був досконалим сином Бога, зробленим за його ‘образом і подобою’. Але оскільки «Бог є Дух», ця схожість не могла бути фізичною (Буття 1:26; Івана 4:24). Подібність полягала в рисах, що роблять людину вищою від тварин. Ще з самого початку в ній було закладено такі риси, як любов, мудрість, сила та справедливість. Бог також наділив її свободою волі й духовністю. Володіючи природженим умінням давати правильну моральну оцінку своїм учинкам, тобто володіючи сумлінням, людина могла відрізняти правильне від неправильного. Завдяки розумовим здібностям вона мала можливість розмірковувати над сенсом життя, набувати знань про Творця та розвивати з ним близькі взаємини. Отже, в Адама було все необхідне, щоб виконувати свій обов’язок — доглядати земне твориво Бога.

Провина Єви

Безумовно, Адам одразу ж розповів Єві про єдину заборону, яку наклав Єгова. У своєму райському домі вони могли їсти плоди з усіх дерев, крім одного — дерева знання добра й зла. Плоди з нього вони не повинні були споживати, бо, зробивши це, померли б того самого дня (Буття 2:16, 17).

Незабаром стосовно забороненого плоду постало спірне питання. До Єви звернувся змій, через якого промовляв невидимий дух. Ця тварина начебто невинно запитала: «Чи Бог наказав: Не їжте з усякого дерева раю?» Єва відповіла, що вони можуть їсти плоди з усіх дерев, крім одного. Потім змій, заперечивши Божі слова, сказав жінці: «Умерти — не вмрете! Бо відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючі добро й зло». Жінка почала по-іншому дивитися на заборонене дерево. Вона побачила, що «дерево добре на їжу, і принадне для очей». Єву було зведено, і вона порушила Божий Закон (Буття 3:1—6; 1 Тимофія 2:14).

Чи Єва неминуче мала згрішити? Аж ніяк! Уявіть себе на її місці. Змій цілком перекрутив слова Бога й Адама. Що б ви подумали, коли б якийсь незнайомець звинувачував у нечесності особу, котру ви любите й довіряєте їй? Єві слід було діяти інакше: виявити огиду та обурення, відмовившись навіть слухати. Зрештою, ким був для неї цей змій, щоб піддавати сумніву праведність Бога та слова її чоловіка? З поваги до принципу головування Єві належало порадитися, перш ніж приймати якесь рішення. Такий крок слід зробити й нам, коли почуємо інформацію, котра суперечить Божим настановам. Проте Єва повірила словам Спокусника й захотіла сама вирішувати, що добре, а що погано. Чим більше жінка зосереджувалася на цій думці, тим більше вона її приваблювала. Якою ж помилкою було плекати неправильне бажання, замість того щоб прогнати його з думок чи обговорити все з головою сім’ї (1 Коринтян 11:3; Якова 1:14, 15).

Адам послухався жінки

Невдовзі Єва схилила до гріха й Адама. Як розуміти цю його безвільну по́ступку? (Буття 3:6, 17) Адам опинився перед вибором: щодо кого зберігати вірність і відданість? Чи він послухається Творця, котрий дав йому все, у тому числі й улюблену дружину Єву? Чи шукатиме Адам Божого керівництва в тому, що тепер робити? Чи він радше вирішить згрішити разом з дружиною? Адам дуже добре знав: те, що вона сподівалася отримати, з’ївши заборонений плід,— примара. Апостол Павло написав під натхненням святого духу: «Адам не був зведений, але, зведена бувши, жінка попала в переступ» (1 Тимофія 2:14). Отже, Адам свідомо не послухався Бога. Очевидно, страх розлучитися з дружиною був сильнішим від віри в те, що Бог зможе зарадити цій ситуації.

Адамів учинок був рівнозначний самогубству. Він також приніс смерть для всіх його нащадків, які з’явилися з милостивого дозволу Єгови, оскільки вони народилися приречені померти через гріх (Римлян 5:12). Яку ж велику втрату спричинили непослух та егоїзм!

Наслідки гріха

Першим наслідком гріха був сором. Замість того щоб з радістю поспішити на розмову з Єговою, ця пара сховалася (Буття 3:8). Дружбі з Єговою прийшов край. Коли Бог запитав їх про скоєне, вони не розкаялися, хоч обидвоє знали, що порушили Божий закон. З’ївши заборонений плід, ті люди відкинули Божу доброту.

Після цих подій Бог сказав, що діти народжуватимуться у великих муках. Єва буде жадати свого чоловіка, а він пануватиме над нею. Отже, її спроба здобути незалежність мала цілком протилежні наслідки. Тепер Адам повинен був у скорботі їсти плоди землі. Живучи в Едені, він міг задовольняти голод, причому не докладаючи для цього великих зусиль. А так Адам мав важко працювати, щоб здобувати найнеобхідніше для життя, аж поки не повернеться до пороху, з якого зроблений (Буття 3:16—19).

Зрештою Адама та Єву було вигнано з Едемського саду. Єгова сказав: «Ось став чоловік, немов один із Нас, щоб знати добро й зло. А тепер коли б не простяг він своєї руки, і не взяв з дерева життя, і щоб він не з’їв,— і не жив повік віку». Учений Ґордон Венем зазначає: «Це речення незавершене, і нам потрібно самим докінчити думку Бога. Мабуть, продовження було таке: «Вижену його з саду». У цілому, біблійний письменник передав намір Бога. Однак Венем говорить далі: «Те, що не сказано остаточного рішення, виявляє, наскільки швидко Бог діяв. Він ще не встиг договорити, як вислав їх з Раю» (Буття 3:22, 23). На цьому, очевидно, раптово припинилося будь-яке спілкування між Єговою та першою людською парою.

Адама з Євою не спіткала буквальна смерть протягом того ж дня. Проте вони померли в духовному плані. До Джерела життя повороту вже не було, і ці люди почали деградувати й урешті мали померти. Уявіть лише, як, напевно, їм було гірко вперше зустрітися зі смертю, коли їх первісток Каїн убив свого молодшого брата Авеля! (Буття 4:1—16).

Нам порівняно мало відомо про подальше життя першої людської пари. Коли Адаму було 130 років, у них народився третій син Сиф. Ставши батьком «синів і дочок», Адам помер через 800 літ у віці 930 років (Буття 4:25; 5:3—5).

Урок для нас

З життя першого подружжя ми дізнаємося не лише про те, що саме через них людське суспільство переживає такий занепад, а й можемо навчитися чогось дуже важливого. Будь-яке намагання здобути незалежність від Бога Єгови — справжнє безглуздя. Дійсно мудра особа вірить у Єгову та його Слово, а не вважає, ніби має достатньо знання і таким чином може задовольнити всі свої потреби. Це Єгова вирішує, що добре й що погано, а суть правильної поведінки полягає в послусі йому. Неправильно ж — порушувати Божі закони та нехтувати його принципами.

Бог пропонував і пропонує людям усе, чого тільки можна бажати: вічне життя, свободу, задоволення, щастя, здоров’я, мир, добробут, а також нові горизонти знань. Однак, аби насолоджуватися всім цим, потрібно визнати, що ми цілковито залежимо від нашого небесного Отця Єгови (Екклезіяста 3:10—13; Ісаї 55:6—13).

[Ілюстрація/Рамка на сторінці 26]

Чи історія про Адама і Єву — Це просто міф?

Ще серед стародавніх вавилонян, ассирійців, єгиптян та інших народів дуже поширилося вірування в те, що колись існував рай, який було втрачено через гріх. У багатьох легендах згадується дерево життя і говориться, що якби хтось з’їв його плід, то жив би вічно. Отож, трагічні події, котрі трапилися в Едені, залишилися в пам’яті людства.

У наш час багато хто вважає біблійну розповідь про Адама та Єву звичайним міфом. Проте чимало вчених визнає: людство — одна родина, яка має спільного предка. На думку багатьох теологів, неможливо заперечити те, що дія первородного гріха, вчиненого спільним пращуром, поширилася на ціле людство. Віра в те, що людина мала більше, ніж одного прабатька, змушувала б визнати, ніби первородний гріх вчинило кілька осіб. А це у свою чергу привело б до заперечення того, що Христос, «останній Адам», викупив людство. Однак перед Ісусом та його учнями такий вибір не стояв. Вони вірили: розповідь з Буття — правда (1 Коринтян 15:22, 45; Буття 1:27; 2:24; Матвія 19:4, 5; Римлян 5:12—19).