Цар кличе запрошених на бенкет

Служіння Ісуса наближається до завершення. Він і далі наводить приклади, викриваючи книжників і старших священиків. Тому вони хочуть вбити його (Луки 20:19). Але Ісус ще не все їм сказав. Він розповідає такий приклад:

«Царство небесне можна прирівняти до царя, який влаштував весільний бенкет для свого сина. Цар послав рабів, щоб вони покликали запрошених на весільний бенкет, але ті не захотіли прийти» (Матвія 22:2, 3). На початку прикладу Ісус згадує про «Царство небесне», тож логічно, що «цар» — це Бог Єгова. А кого представляють царський син і запрошені на весільний бенкет? Цілком очевидно, що царський син — це Син Єгови, той, хто розповідає приклад, а запрошені — це особи, які будуть з Сином в небесному Царстві.

Кого запрошують першими? Поміркуймо: кому Ісус та апостоли проповідують про Царство? Євреям (Матвія 10:6, 7; 15:24). У 1513 році до н. е. Бог уклав з ними Закон-угоду, завдяки чому вони першими отримали можливість стати «царством священиків» (Вихід 19:5—8). Коли ж їх запросили на «весільний бенкет»? Логічно, що в 29 році н. е., коли Ісус почав проповідувати про небесне Царство.

Як євреї відреагували на це запрошення? Ісус сказав, що вони «не захотіли прийти». Більшість релігійних провідників і народ в цілому не прийняли його як Месію і призначеного Богом Царя.

Проте, за словами Ісуса, євреї мали отримати ще одне запрошення: «Тоді [цар] вислав інших рабів, говорячи: “Скажіть запрошеним: «Я вже приготував обід, зарізав биків та інших відгодованих тварин, тож усе готове. Приходьте на весільний бенкет»”. Але ті байдуже пішли собі: один — на своє поле, інший — до своєї справи, а ті, що залишились, схопили його рабів, почали з них знущатися і зрештою вбили їх» (Матвія 22:4—6). Ісусові слова виконалися, коли був заснований християнський збір. На той час євреї все ще мали нагоду увійти в Боже Царство, однак більшість з них відкинули запрошення і навіть познущалися з «рабів» царя (Дії 4:13—18; 7:54, 58).

Якими були наслідки цього? Ісус каже: «Цар розлютився, послав своє військо й вигубив тих убивць, а їхнє місто спопелив» (Матвія 22:7). Єврейський народ побачив сповнення цих слів у 70 році н. е., коли римляни зруйнували «їхнє місто», Єрусалим.

Чи їхня відмова означає, що більше ніхто не буде запрошений? Зовсім ні. Ісус далі говорить: «Потім [цар] сказав рабам: “Весільний бенкет готовий, але запрошені виявились недостойними. Тому підіть на дороги, що виходять з міста, і запросіть на весільний бенкет кожного, кого тільки зустрінете”. І вийшли раби на дороги та зібрали всіх, кого зустріли: і поганих, і добрих. Тож весільний зал заповнився гістьми, які сіли їсти» (Матвія 22:8—10).

Ці слова виконались, коли апостол Петро почав проповідувати язичникам (тим, хто не був євреєм за походженням і не навернувся на юдаїзм), допомагаючи їм стати правдивими християнами. У 36 році н. е. римський сотник Корнилій та його домашні отримали Божий святий дух, а отже і можливість успадкувати небесне Царство (Дії 10:1, 34—48).

Ісус показує, що не кожен, хто прийшов на бенкет, зрештою отримає схвалення «царя». Він каже: «Коли цар увійшов, щоб оглянути гостей, то побачив чоловіка, який не був одягнений у весільне вбрання. Отож цар сказав йому: “Чоловіче, як ти ввійшов сюди без весільного вбрання?” Але той мовчав. І цар наказав своїм слугам: “Зв’яжіть йому руки і ноги та викиньте в темряву. Там він буде плакати й скреготати зубами”. Бо запрошених багато, але вибраних мало» (Матвія 22:11—14).

Релігійні провідники, які слухають Ісуса, можливо, не до кінця розуміють значення всього, про що він говорить. Однак цей приклад обурює їх, і вони ще рішучіше налаштовані вбити того, хто завдає їм стільки неприємностей.