Біблійна книга 33. Михея

Письменник: Михей

Місце написання: Юда

Написання закінчено: до 717 року до н. е.

Описаний період: бл. 777—717 роки до н. е.

УЯВІТЬ зрілу людину, яка провела багато років у вірному служінні Єгові. Також уявіть мужню людину, що наважилася сказати правителям своєї країни: «Добро ви ненавидите та кохаєте зло... Ви останок народу Мого їсте та стягаєте з них їхню шкіру». Уявіть покірну людину, яка приписувала всю заслугу за свої сміливі осуди Єгові, адже говорила духом Божим. Хіба ви не хотіли б познайомитися з нею? Її знання і мудрі поради могли б збагатити не одного з нас! Такою людиною був пророк Михей. Його добірні поради доступні й сьогодні. Їх можна знайти у книзі, що носить його ім’я (Мих. 3:2, 3, 8).

² Як і у випадку з багатьма пророками, про самого Михея у його книзі є дуже мало інформації; важливою була звістка, яку він проголошував. Ім’я Михей — скорочена форма від Михаїл (що означає: «Хто є, як Бог?») або Міхая (що означає: «Хто є, як Єгова?»). Він служив пророком за часу царювання Йотама, Ахаза й Єзекії (777—717 роки до н. е.), отже, його сучасниками були пророки Ісая та Осія (Ісаї 1:1; Ос. 1:1). Точний період його пророкування невідомий, але він тривав щонайбільше 60 років. Пророцтва про знищення Самарії, напевно, були виголошені до зруйнування цього міста у 740 році до н. е., а сама книга, мабуть, була закінчена наприкінці правління Єзекії, тобто до 717 року до н. е. (Мих. 1:1). Михей — пророк, котрий походив із села Морешет, що було розташоване у родючій Шефелі, на південний захід від Єрусалима. Те, що він добре знав сільське життя, видно з ілюстрацій, які наводив, аби донести до сердець людей свою звістку (Мих. 2:12; 4:12, 13; 6:15; 7:1, 4, 14).

³ Михей жив у небезпечний і важливий період. Бурхливі події віщували недобре для царств Ізраїлю та Юди. Моральне зіпсуття й ідолопоклонство поширилися в Ізраїлі, і це призвело до того, що Ассирія знищила цей народ, очевидно, ще за життя Михея. За правління Йотама жителі Юди чинили праведність, під час царювання бунтівного Ахаза робили таке ж зло, як Ізраїль, а в часи Єзекії знову навернулись до Бога. Через Михея Єгова рішуче попередив свій народ, що́ Він спровадить на них. Пророцтва Михея підтверджували пророцтва Ісаї та Осії (2 Цар. 15:32—20:21; 2 Хр., розд. 27—32; Ісаї 7:17; Ос. 8:8; 2 Кор. 13:1).

⁴ Чимало доказів підтверджують достовірність книги Михея. Євреї завжди вважали її частиною єврейського канону. В Єремії 26:18, 19 прямо вказано на слова Михея: «Сіон буде на поле заораний, а Єрусалим на руїни обернеться» (Мих. 3:12). Це пророцтво точно сповнилось у 607 році до н. е., коли цар Вавилону зруйнував Єрусалим (2 Хр. 36:19). Також сповнилось подібне пророцтво про Самарію: вона мала стати «руїною в полі» (Мих. 1:6, 7). Ассирійці зруйнували Самарію в 740 році до н. е., коли захопили північне царство Ізраїлю (2 Цар. 17:5, 6). Потім у IV столітті до н. е. це місто завоював Александр Македонський, а в II столітті до н. е. під проводом Йоана Гіркана I його спустошили юдеї. У «Новому вестмінстерському словнику Біблії» (англ.), опублікованому 1970 року, на сторінці 822 зазначається про останнє знищення Самарії: «Переможець сплюндрував її, намагаючись стерти всі докази того, що на пагорбі колись стояло укріплене місто».

⁵ Археологія теж підтверджує, що пророцтва Михея збулися. Про знищення Самарії ассирійцями згадують ассирійські літописи. Приміром, ассирійський цар Саргон вихвалявся: «Я оточив та переміг Самарію (Са-ме-рі-на)»a. Проте насправді це міг бути попередник Саргона, Салманасар V, який здійснив підкорення. Стосовно Салманасара у вавилонських літописах говориться: «Він спустошив Самарію»b. Передречене Михеєм вторгнення, якого зазнала Юда під час правління Єзекії, детально записав у літописах Санхерів (Мих. 1:6, 9; 2 Цар. 18:13). На стіні його палацу в Ніневії був великий рельєф, що складався з чотирьох частин і зображав захоплення Лахіша. На глиняній призмі написані слова цього царя: «Я обложив і підкорив 46 його сильних міст... забрав і залічив до здобичі 200 150 людей... Самого ж його я замкнув, як птаха в клітці, в Єрусалимі, його царському місті». Він теж згадав про данину, яку заплатив йому Єзекія, хоча вартість перебільшив. Але цар нічого не згадав про лихо, яке спіткало його військоc (2 Цар. 18:14—16; 19:35).

⁶ Знаменне пророцтво в Михея 5:1, яке передрікає місце народження Месії, розвіює всі сумніви щодо божественної натхненності цієї книги (Матв. 2:4—6). Крім того, певні уривки з книги Михея перегукуються з думками у Християнських Грецьких Писаннях (Мих. 7:6, 20; Матв. 10:35, 36; Луки 1:72, 73).

⁷ Хоча Михей, очевидно, походив із сільської місцевості Юди, безперечно, він умів добре висловлюватись. Одні з найвишуканіших висловів у Божому Слові знаходимо саме у його книзі. Розділ 6 написано у формі вражаючого діалогу. Раптові переходи заволодівають увагою читача, оскільки Михей швидко переходить від однієї думки до іншої: від прокляття до благословення, а потім знову до прокляття (Мих. 2:10, 12; 3:1, 12; 4:1). Мова пророцтва надзвичайно образна: коли Єгова виходить, «топляться гори під Ним, і тануть долини, мов віск, від огню, мов ті води, що ллються з узбіччя». (1:4; дивіться також 7:17).

⁸ Цю книгу можна поділити на три частини, кожна з яких починається словом «Послухайте» і містить докори, попередження, покарання та обіцянки благословення.

ЧОМУ КОРИСНА

⁹ Понад 2700 років тому пророцтво Михея стало дуже ‘корисне для напучення’, оскільки цар Юди Єзекія відгукнувся на пересторогу Михея та спонукав народ до каяття й релігійних змін. (Мих. 3:9—12; Єрем. 26:18, 19; порівняйте 2 Царів 18:1—4). Нині це натхнене пророцтво набагато корисніше. Послухайте ви всі, що вважаєте себе поклонниками Бога, ці відверті перестороги Михея щодо фальшивої релігії, ідолопоклонства, брехні та насилля! (Мих. 1:2; 3:1; 6:1). Павло підтверджує слушність цих попереджень у 1 Коринфян 6:9—11. Там він каже, що правдиві християни обмились і жоден, хто займається речами, які він описав, не успадкує Божого Царства. Просто і зрозуміло у Михея 6:8 викладено вимоги Єгови для людини — ходити з Ним в правосудді, милосерді та скромності.

¹⁰ Михей виголошував свою звістку серед народу настільки поділеного, що ‘вороги чоловіку були домашні його’. Правдиві християни часто проповідують за подібних обставин, а декотрі навіть стикаються зі зрадою та запеклим переслідуванням у власних сім’ях. Їм завжди необхідно терпеливо чекати на Єгову, ‘Бога їхнього спасіння’ (Мих. 7:6, 7; Матв. 10:21, 35—39). Під час переслідувань або виконуючи нелегке призначення ті, хто з відвагою покладається на Єгову, будуть, як Михей, ‘повні сили й Господнього Духа’, коли проголошуватимуть звістку Бога. Михей пророкував, що така відвага буде особливо помітна серед «Яковового залишку», який буде, ‘як лев між людами, серед численних народів’ і водночас як відсвіжна роса та дощ від Єгови. Такі риси, без сумніву, були очевидні в ‘Ізраїлевому (Якововому) останку’, з якого складався християнський збір першого століття (Мих. 3:8; 5:6, 7; Рим. 9:27; 11:5, 26).

¹¹ Народження Ісуса у Віфлеємі, що стало сповненням пророцтва Михея, не лише підтверджує божественне натхнення самої книги, але й показує, що контекст цього вірша пророчий, і говорить про прихід Божого Царства під правлінням Ісуса Христа. Ісус є тим, хто з’явився з Віфлеєма («Дому хліба») з життєдайними благами для всіх, хто вірить у його жертву. Він є тим, хто буде «пасти Господньою силою», і тим, хто стане великим та встановить мир аж до кінців землі серед оновленої, об’єднаної отари Бога (Мих. 5:1, 3; 2:12; Ів. 6:33—40).

¹² Надзвичайно підбадьорює пророцтво Михея про те, що́ відбудеться «наприкінці днів», коли «численні народи» прагнутимуть навчання від Єгови. «І вони перекують мечі свої на лемеші, а списи свої — на серпи. Не підійме меча народ на народ, і більше не будуть навчатись війни! І буде кожен сидіти під своїм виноградником, і під своєю фіґовницею, і не буде того, хто б страшив, бо уста Господа Саваота оце прорекли». Відкинувши будь-які форми фальшивого поклоніння, вони приєднуються до слів Михея, кажучи: «Ми будем ходити Ім’ям Господа, нашого Бога, на віки віків». Дійсно, пророцтво Михея зміцнює віру, бо дає нам змогу побачити наперед й розуміти ці важливі події. Це пророцтво знаменне ще й тим, що звеличує Єгову як вічного Владику та Царя. Які ж захопливі слова: «Зацарює над ними Господь на Сіонській горі відтепер й аж навіки!» (Мих. 4:1—7; 1 Тим. 1:17).

[Примітки]