Не втрачайте мужності!

«Роблячи добре, не знуджуймося [«не втрачаймо мужності», НС], бо часу свого пожнемо, коли не ослабнемо» (ГАЛАТІВ 6:9).

 1, 2. а) Як полює лев? б) На кого Диявол особливо полює?

ЛЕВ полює по-різному. Деколи він чекає на свою жертву у засідці біля водних джерел або коло стежок, якими часто ходять тварини. Але в інших випадках, згідно з книжкою «Картини дикої природи» (англ.), лев «просто користає із ситуації, коли, наприклад, випадково натрапляє на сонне лоша зебри».

² Апостол Павло пояснює, що наш «противник... диявол, як лев рикаючий, ходить, шукаючи кого пожерти» (1 Петра 5:8, Куліш). Знаючи, що його час короткий, Сатана створює щораз більший тиск на людей, щоб стримати їх від служіння Єгові. Та особливо цей «лев рикаючий» цікавиться слугами Єгови (Об’явлення 12:12, 17). Його мисливські методи подібні до методів буквальних левів у царстві звірів. Чим саме?

 3, 4. а) Які методи Сатана використовує у полюванні на слуг Єгови? б) Які виникають питання з огляду на те, що ми живемо у «тяжкі часи»?

³ Деколи Сатана нападає із засідки — використовує переслідування й опір, щоб зламати нашу бездоганність і змусити нас припинити служіння Єгові (2 Тимофія 3:12). Але в інших випадках Диявол, як лев, використовує нагоду. Він чекає, коли ми знеохотимося або знесилимося, і тоді пробує скористатися нашим пригніченням, щоб примусити нас втратити мужність. Ми не повинні ставати легкою здобиччю!

⁴ Ми живемо у найважчий період усієї людській історії. У ці «тяжкі часи» багато з нас деколи відчуває знеохочення та пригнічення (2 Тимофія 3:1). Але як нам не знесилюватися настільки, щоб аж стати легкою здобиччю для Диявола? Як нам слухатися натхненої поради апостола Павла: «Роблячи добре, не знуджуймося [«не втрачаймо мужності», НС], бо часу свого пожнемо, коли не ослабнемо»? (Галатів 6:9).

Коли нас засмучують інші

 5. Що пригнічувало Давида, але чого він не робив?

⁵ У біблійні часи навіть найвірніші слуги Єгови деколи почувалися пригніченими. «Змучився я від стогнання свого,— писав псалмоспівець Давид,— щоночі постелю свою обмиваю слізьми, сльозами своїми окроплюю ложе своє!... Моє око зів’яло з печалі». Чому Давид так себе почував? «Через усіх ворогів моїх»,— пояснив він. Вчинки інших людей завдавали йому такого душевного болю, що він аж плакав. Але Давид не відвертався від Єгови через те, що́ йому чинили інші (Псалом 6:7—10).

 6. а) Як на нас можуть вплинути слова або вчинки інших? б) Як дехто робить себе легкою здобиччю для Диявола?

⁶ Слова та вчинки інших людей можуть подібним чином пригнічувати нас і завдавати нам багато душевного болю. «Інший пустослов ранить язиком, мов мечем»,— говориться в Приповістей 12:18 (Кул.). Коли ті пусті слова походять від християнського брата чи сестри, «рана» може бути дуже глибокою. Люди схильні ображатися, можливо навіть затаювати образу. Це особливо стосується ситуацій, коли ми відчуваємо, що з нами повелися недобре або несправедливо. Нам може важко розмовляти з кривдником, так що ми навіть свідомо уникаємо його чи її. Пригнічені образою, деякі навіть втратили мужність і перестали приходити на християнські зібрання. На жаль, таким чином вони ‘дають місце дияволові’, стаючи для нього легкою здобиччю (Ефесян 4:27).

 7. а) Як нам вести себе, щоб не грати на руку Дияволові, коли інші засмучують нас або завдають нам болю? б) Чому нам слід залишити свою образу?

⁷ Як же нам не грати на руку Дияволові, коли інші засмучують нас або завдають нам болю? Слід докладати зусиль, щоб не затаювати образи. Замість цього проявляймо ініціативу, щоб помиритися і владнати справу якомога швидше (Ефесян 4:26). Вірш у Колосян 3:13 (Деркач) наполягає: «Прощайте взаємно, коли б хтось мав скаргу на кого». Прощення особливо доречне, коли кривдник визнає свою помилку і щиро жалкує про неї. (Порівняйте Псалом 32:3—5 і Приповістей 28:13). Однак корисно пам’ятати, що прощати не означає оправдувати чи применшувати чиїсь погані вчинки. Простити означає залишити свою образу. Почуття образи — важкий тягар. Воно може поглинути наші думки і позбавити нас радості. Воно також може вплинути на здоров’я. На відміну від нього, прощення, коли належне, приносить користь нам самим. Тому-то нам потрібно, як це робив Давид, не втрачати мужності і не віддалятися від Єгови через те, що́ інші люди кажуть чи роблять!

Коли ми згрішили

 8. а) Чому деколи люди почуваються особливо винними? б) Чому небезпечно настільки піддатися почуттю вини, щоб аж махнути на себе рукою?

⁸ В Якова 3:2 говориться: «Багато ми всі помиляємось». Цілком природно, що тоді ми почуваємося винними (Псалом 38:4—9). Почуття вини може бути особливо сильним, коли ми боремося з якоюсь плотською слабістю і періодично зазнаємо невдачa. Одна християнка, яка вела таку боротьбу, пояснила: «Мені вже не хотілося жити, бо я не знала, чи мій гріх простимий, чи ні. Також я вважала, що нема чого докладати зусиль у служінні Єгові, оскільки вже, напевно, запізно». Коли нас настільки поглинає почуття вини, що ми махаємо на себе рукою, то даємо Дияволу можливість діяти і він може швидко скористатися нею! (2 Коринтян 2:5—7, 11). Можливо, що в такому випадку потрібно мати більш врівноважений погляд на вину.

 9. Чому нам слід покладатися на Боже милосердя?

⁹ Коли ми грішимо, то цілком природно до певної міри відчувати вину. Але деколи почуття вини залишається, бо християнин вважає себе негідним Божого милосердя. Проте Біблія тепло запевнює нас: «Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої» (1 Івана 1:9). Чи існують якісь поважні причини вважати, що Бог не зробить цього у нашому випадку? Пам’ятаймо, Єгова каже у своєму Слові, що він «вибачливий [«готовий прощати», НС]» (Псалом 86:5; 130:3, 4). Оскільки він не може обманювати, то вчинить згідно з обіцянкою у його Слові, якщо ми тільки приступаємо до нього з розкаяним серцем (Тита 1:2).

10. Яке сердечне запевнення про боротьбу з плотськими слабостями було опубліковано у ранішому номері «Вартової башти»?

¹⁰ Що тобі робити, коли ти борешся з якоюсь слабістю і повторно піддаєшся їй? Не втрачай мужності! Рецидив не мусить закреслювати всього прогресу, який ти зробив до цього часу. У номері цього журналу за 15 лютого 1954 року (англ.) давалося таке сердечне запевнення: «Ми [можливо] спотикаємося і падаємо багато разів через одну і ту ж саму погану звичку, яка через наш колишній спосіб життя засіла глибше, ніж ми собі уявляли... Не впадай у розпач. Не роби висновку, що ти вчинив непростимий гріх. Сатана хоче, щоб ти думав саме так. Оскільки ти засмучений і занепокоєний, це доказує, що ще не пізно. Ніколи не зволікай смиренно і щиро звернутися до Бога й попросити його прощення, очищення і допомоги. Приступай до нього з проблемами, як дитина до свого батька, без різниці, скільки разів з одної і тої ж причини, і Єгова ласкаво допоможе тобі через свою незаслужену доброту. Якщо ти робиш це щиро, він дасть тобі відчуття чистого сумління».

Коли ми почуваємо, що робимо недостатньо

11. а) Як ми повинні ставитися до своєї участі в праці проповідування Царства? б) З якими почуттями стосовно своєї участі у служінні борються деякі християни?

¹¹ Праця проповідування Царства відіграє важливу роль в житті християнина, і участь у цій праці приносить радість (Псалом 40:9). Проте деякі християни почуваються дуже винними через те, що не можуть робити більше у служінні. Таке почуття вини може навіть знищити радість і позбавити нас мужності, оскільки нам здається, що Єгова ніколи не задоволений тим, що ми робимо. Подумаймо про те, як дехто почувається.

«Чи ви знаєте, скільки часу забирає бідність? — писала одна християнка, яка разом зі своїм чоловіком виховує трьох дітей.— Я мушу економити, де тільки можу. Це значить витрачати час на магазини вживаних речей, розпродажі та пошиття одягу. Кожного тижня я також витрачаю кілька годин на вирізання, складання і отоварювання відривних талонів [на харчі по знижених цінах]. Деколи я почуваюся винною за все це, бо думаю, що цей час я повинна проводити у проповідуванні».

«Я думала, що недостатньо люблю Єгову,— пояснює сестра, яка має чотирьох дітей і невіруючого чоловіка.— Тому я з усіх сил старалася служити Єгові. Я докладала багато зусиль, але ніколи не відчувала, що вже роблю достатньо. Справа в тім, що я не мала почуття власної гідності, тому не могла собі уявити, як Єгова може приймати моє служіння».

Інша християнка, яка була змушена припинити повночасне служіння, сказала: «Я не могла позбутися думки, що відступаю від своєї постанови повночасно служити Єгові. Ви не можете собі уявити, яке це було розчарування! Я ще сьогодні плачу, коли згадую про той час».

12. Чому деякі християни почуваються дуже винними через те, що не можуть робити більше у служінні?

¹² Це природно хотіти служити Єгові якомога повніше (Псалом 86:12). Але чому дехто почувається винним, коли не може робити більше? Здається, що у декого це має зв’язок з почуттям нікчемності, яке деколи є результатом неприємних випадків у житті. В інших неналежне почуття вини корениться в нереалістичному погляді на те, чого Єгова сподівається від нас. «Я вважала, що коли ти не вибиваєшся із сил, то не робиш достатньо»,— призналася одна християнка. Через це вона ставила собі занадто високі норми, і, коли не могла їх досягнути, її почуття вини ще більше поглиблювалося.

13. Чого від нас сподівається Єгова?

¹³ Чого від нас сподівається Єгова? Просто кажучи, Єгова сподівається, що ми служитимемо йому від душі, роблячи те, що дозволяють наші обставини (Колосян 3:23). Однак може існувати велика різниця між тим, що ми хотіли б робити і що ми реально можемо. Нас часто обмежують такі фактори, як вік, стан здоров’я, брак фізичних сил або сімейні обов’язки. Проте коли ми робимо все, що в наших силах, то можемо з упевненістю вважати, що ми служимо Єгові від душі, не більше і не менше, ніж хтось інший, чиє здоров’я або обставини дозволяють служити повночасно (Матвія 13:18—23).

14. Що можна зробити, коли тобі потрібна допомога визначити, чого реалістично сподіватися від себе?

¹⁴ Як же визначити реалістичний рівень, якого ми могли б дотримуватися? Можна обговорити справу з надійним, зрілим християнським другом, наприклад старійшиною або досвідченою сестрою, що знає наші можливості, обмеження та сімейні відповідальності (Приповістей 15:22). Пам’ятай, що в Божих очах твоя цінність не вимірюється тим, скільки ти проповідуєш. Усі слуги Єгови цінні для нього (Огія 2:7; Малахії 3:16, 17). Твоя участь у проповідницькій праці може бути більшою чи меншою від участі інших, але поки ти робиш все, що у твоїх силах, Єгова задоволений і тобі немає потреби почуватися винним (Галатів 6:4).

Коли від нас багато вимагається

15. Чому можна сказати, що від старійшин збору багато вимагається?

¹⁵ «Від кожного, кому дано багато, багато вимагається»,— говорив Ісус (Луки 12:48, Дерк.). Безумовно, від старійшин збору «багато вимагається». Подібно до Павла, вони використовують свої сили на користь збору (2 Коринтян 12:15). Вони мусять готувати промови, робити пастирські візити, займатися судовими справами і поряд з цим не занедбувати своїх сімей (1 Тимофія 3:4, 5). Деякі старійшини зайняті будуванням Залів Царства, служінням у Комітетах зв’язку з лікарнями і добровільною службою на конгресах. Як же цим відданим чоловікам, що так тяжко працюють, не знесилитися під тягарем стількох відповідальностей?

16. а) Яке практичне розв’язання проблеми запропонував Мойсеєві Їтро? б) Яка риса допоможе старійшині ділитися відповідними обов’язками з іншими?

¹⁶ Коли Мойсей, скромний і смиренний чоловік, виснажився, турбуючись проблемами людей, його тесть Їтро запропонував практичне розв’язання: поділитися відповідальністю з іншими компетентними чоловіками (Вихід 18:17—26; Числа 12:3). «З сумирними [«скромними», НС] — мудрість»,— говориться в Приповістей 11:2. Бути скромним значить усвідомлювати і визнавати обмеженість своїх можливостей. Скромний чоловік не боїться надавати іншим повноважень, він також не побоюється, що втрачає контроль, наділяючи відповідними обов’язками інших кваліфікованих чоловіківb. (Числа 11:16, 17, 26—29). Він завжди охочий допомогти їм прогресувати (1 Тимофія 4:15).

17. а) Як члени збору можуть полегшити ношу старійшин? б) Чим жертвують дружини старійшин і як ми можемо показувати, що цінуємо це?

¹⁷ Члени збору можуть значно полегшити ношу старійшин. Розуміючи, що старійшини мають власні сім’ї, брати і сестри не будуть ставити нерозсудливих вимог щодо часу й уваги старійшин. Вони також не будуть недооцінювати те, що дружини старійшин багато чим жертвують, коли несамолюбно діляться зі збором часом своїх чоловіків. Одна сестра з трьома дітьми, чоловік якої служить старійшиною, пояснює: «Я ніколи не нарікаю на додаткові обов’язки, які охоче беру на себе вдома, щоб мій чоловік міг служити старійшиною. Я знаю, що Єгова щедро благословляє нашу сім’ю за служіння чоловіка, і не жалкую за часом та енергією, яку він віддає. Однак на ділі мені доводиться більше працювати на городі і дисциплінувати дітей, бо чоловік зайнятий». На жаль, ця сестра каже, що дехто, замість цінувати її за такі додаткові навантаження, робить холодні зауваження, як, наприклад: «Чому ти не піонеруєш?». (Приповістей 12:18). Наскільки ж краще хвалити інших за те, що вони роблять, ніж критикувати їх за те, чого вони не можуть робити! (Приповістей 16:24; 25:11).

Через те, що кінець ще не прийшов

18, 19. а) Чому зараз не час припиняти біг за вічним життям? б) Яку вчасну пораду дав апостол Павло єрусалимським християнам?

¹⁸ Коли бігун знає, що кінець довгого бігу близько, він не втрачає мужності. Його тіло, можливо, вже на межі витривалості — виснажене, перегріте, обезводнене, але коли вже так близько до фінішу, це не час припиняти біг. Подібно і ми, як християни, біжимо за нагородою життя і вже дуже близько до фінішу. Сьогодні не час припиняти біг! (Порівняйте 1 Коринтян 9:24; Филип’ян 2:16; 3:13, 14).

¹⁹ Християни першого століття були у подібній ситуації. Близько 61 року н. е. апостол Павло написав до християн в Єрусалимі. Час закінчувався, зле «покоління» — відступницька єврейська система речей — невдовзі мало «перейти». Особливо єрусалимським християнам слід було пильнувати і залишатися вірними; вони мали втікати з міста, коли побачать, що його оточили війська (Луки 21:20—24, 32, НС). Тому вчасною була Павлова натхнена порада: ‘Не знемагайтеся і не ослабніть душами вашими’ (Євреїв 12:3, Філарет). Апостол Павло використав тут два яскравих грецьких слова: «знемогтися» (ка́·мно) і «ослабнути» (е·кли́·о·маі). Згідно з одним біблеїстом, ці слова «Арістотель застосовував до бігунів, які розслаблюються і падають після того, як перетнули фінішну лінію. Для читачів [Павлового послання] біг ще не закінчився. Вони не повинні передчасно піддаватися втомі. Вони не повинні дозволяти собі розслаблюватися і падати через знесилення. Знову дається заклик бути стійкими перед лицем труднощів».

20. Чому Павлова порада вчасна для нас сьогодні?

²⁰ Якою ж вчасною є Павлова порада і для нас сьогодні! Проблем стає щораз більше, і деколи ми можемо почуватися, як той виснажений бігун, ноги якого ось-ось здадуть. Але оскільки вже так близько до фінішної лінії, нам не можна втрачати мужності! (2 Хронік 29:11). Саме цього хоче наш Супротивник — «лев рикаючий». Але Єгова «змученому дає силу» (Ісаї 40:29). Те, як він робить це і як нам скористатися з його допомоги, обговорюватиметься у наступній статті.

[Примітки]

Яка ваша відповідь?

◻ Як ми можемо не втрачати мужності, коли інші засмучують нас чи завдають нам болю?

◻ Який врівноважений погляд на почуття вини не дасть нам втратити мужності?

◻ Чого сподівається від нас Єгова?

◻ Як скромність допоможе старійшинам збору не знесилюватися?

◻ Чому Павлова порада в Євреїв 12:3 вчасна для нас сьогодні?