Розділ чотирнадцятий

Два царі змінюють своє обличчя

1, 2. а) Що змусило Антіоха IV прийняти вимоги Риму? б) Коли Сирія стала римською провінцією?

СИРІЙСЬКИЙ монарх Антіох IV вторгається в Єгипет і оголошує себе його царем. На прохання єгипетського царя Птолемея VI Рим висилає в Єгипет посла Гая Попілія Лената. Ленат прибуває з великим флотом, а також привозить із собою наказ від римського сенату, в якому говориться, щоб Антіох IV відмовився від титулу царя Єгипту і покинув цю державу. Сирійський цар і римський посол зустрічаються віч-на-віч в Елевсіні (передмісті Александрії). Антіох IV просить часу, щоб провести нараду зі своїми радниками, але Ленат креслить довкола царя коло й ставить вимогу дати відповідь, перш ніж він переступить його. Принижений Антіох IV приймає вимоги римлян і в 168 році до н. е. повертається до Сирії. На цьому закінчилась боротьба між північним царем із Сирії та південним царем з Єгипту.

² Рим, який мав панівний вплив на Близькому Сході, і далі диктував політику Сирії. Тому, хоча у Сирії після смерті Антіоха IV 163 року до н. е. правили інші царі з династії Селевкідів, вони вже не займали становища «північного царя» (Даниїла 11:15). Зрештою у 64 році до н. е. Сирія стала римською провінцією.

 3. Коли і як Рим запанував над Єгиптом?

³ Після смерті Антіоха IV династія Птолемеїв у Єгипті продовжувала займати становище «південного царя» трохи більше ніж 130 років (Даниїла 11:14). У битві коло Акція 31 року до н. е. римський правитель Октавіан завдав поразки об’єднаним військам Клеопатри VII, останньої цариці з династії Птолемеїв, та її римського коханця Марка Антонія. Після того як наступного року Клеопатра покінчила життя самогубством, Єгипет також став римською провінцією; відтоді він уже більше не відігравав ролі південного царя. У 30 році до н. е. Рим запанував як над Сирією, так і над Єгиптом. Чи після того роль північного та південного царів взяли на себе інші держави?

НОВИЙ ЦАР ВИСИЛАЄ ‘ПОБІРНИКА ПОДАТКІВ’

 4. Чому нам слід сподіватись, що інша правляча сила повинна була взяти на себе роль північного царя?

⁴ Навесні 33 року н. е. Ісус Христос сказав своїм учням: «Коли ви побачите ту «гидоту спустошення», що про неї звіщав був пророк Даниїл, на місці святому... тоді ті, хто в Юдеї, нехай в гори втікають» (Матвія 24:15, 16). Посилаючись на Даниїла 11:31, Ісус застеріг своїх послідовників про «гидоту спустошення», яка мала прийти в майбутньому. Те пророцтво, що стосувалося північного царя, було дане 195 років після смерті Антіоха IV, останнього сирійського царя, який займав це становище. Тому зрозуміло, що інша правляча сила мала взяти на себе роль північного царя. Хто ж саме?

 5. Хто встав як північний цар, зайнявши місце Антіоха IV?

⁵ Ангел Бога Єгови передрік: «А на його місці [Антіоха IV] стане той, що скаже побірникові податків перейти пишноту царства, та за кілька днів він загине, але не від гніву й не від бою» (Даниїла 11:20). Перший римський імператор Октавіан, відомий як Цезар Август, і є саме тим, хто ‘встав’. (Дивіться інформацію в рамці «Один шанований, другий погорджуваний», сторінка 248).

 6. а) Коли ‘побірник податків’ був спонуканий перейти «пишноту царства» і чому це було важливо? б) Чому можна сказати, що Август помер «не від гніву й не від бою»? в) Як змінив своє обличчя північний цар?

⁶ До ‘пишноти царства’ Августа входив ‘Пишний Край’ — римська провінція Юдея (Даниїла 11:16). У 2 році до н. е. Август послав ‘побірника податків’, наказавши провести перепис, тобто ценз. Мабуть, йому були потрібні дані про кількість населення для проведення оподаткування та призову до військової служби. Саме через цей наказ Йосип та Марія вирушили до Віфлеєма для перепису, і тому Ісус народився у цьому передреченому місці (Михея 5:1; Матвія 2:1—12). У серпні 14 року н. е.,— «за кілька днів», тобто незадовго після виходу указу,— 76-літній Август помер. Його смерть настала «не від гніву», бо він помер не від руки вбивці, і «не від бою», а через хворобу. Північний цар таки змінив своє обличчя! Цього разу ним стала Римська імперія, яку представляли її імператори.

‘ПОГОРДЖУВАНИЙ ВСТАЄ’

7, 8. а) Хто встав замість Августа, зайнявши становище північного царя? б) Чому ‘царську пошану’ було неохоче дано наступнику Августа Цезаря?

⁷ Продовжуючи пророцтво, ангел сказав: «І стане на його [Августа] місці погорджуваний, та не дадуть йому царської пошани, але він прийде непомітно, й опанує царство лестощами. А війська, що затоплювали, він затопить і знищить [«зламає», НС], і навіть самого володаря, що з ним поєднався [«а також Вождя угоди», НС]» (Даниїла 11:21, 22).

⁸ «Погорджуваний» — це Тіберій Цезар, син Лівії, третьої дружини Августа. (Дивіться інформацію в рамці «Один шанований, другий погорджуваний», сторінка 248). Август ненавидів свого пасинка за його погані риси характеру і не хотів, щоб той став наступним цезарем. Він дав ‘царську пошану’ Тіберію неохоче, і то лише після того, як повмирали всі, хто міг стати наступником. Август усиновив Тіберія в 4 році н. е. й призначив його наступником престолу. Після смерті Августа 54-літній Тіберій — погорджуваний — ‘встав’, узявши на себе роль римського імператора та північного царя.

 9. Як сталося, що Тіберій ‘опанував царство лестощами’?

⁹ «Тіберій,— говориться в «Новій британській енциклопедії»,— вів із сенатом нечесну політичну гру і майже місяць [після смерті Августа] не дозволяв називати себе імператором». Він сказав сенату, що лише Август був у змозі нести тягар правління Римською імперією, і попросив сенаторів відновити республіку, давши таку владу групі чоловіків, а не одній особі. «Не наважуючись послухатись його,— написав історик Вілл Дюрант,— сенат обмінявся з ним поклонами, аж поки той зрештою прийняв владу». Дюрант додав: «Гру добре зіграли обидві сторони. Тіберій прагнув принципату, тобто він знайшов би якийсь спосіб його уникнути; а сенат боявся та ненавидів його [Тіберія], однак не наважувався знову встановити республіку, що, як і стара, опиралася б на теоретично незалежні збори». Таким чином Тіберій ‘опанував царство лестощами’.

10. Як були ‘зламані війська, що затоплювали’?

¹⁰ Про «війська, що затоплювали» — військові сили довколишніх царів — ангел сказав: ‘Він затопить [їх] і зламає’. Коли Тіберій став північним царем, його племінник Германік Цезар був командиром римських загонів на річці Рейн. У 15 році н. е. Германік повів своїх людей проти вождя германських племен Армінія і мав певний успіх. Однак ціна цих невеликих перемог була високою, і згодом Тіберій припинив військові операції на території Германії. Замість того він став розпалювати між цими племенами війну, намагаючись таким чином запобігти їхньому об’єднанню. Загалом Тіберій підтримував оборонну зовнішню політику й зосереджувався на зміцненні кордонів. Він зайняв досить вдалу позицію. Таким чином «війська, що затоплювали» трималися під контролем і були ‘зламані’.

11. Як був ‘зламаний Вождь угоди’?

¹¹ Також був ‘зламаний’ «Вождь угоди», котру Бог Єгова уклав з Авраамом для благословення всіх родин землі. Ісус Христос був Авраамовим Насінням, обіцяним у цій угоді (Буття 22:18, Ог., 1988; Галатів 3:16). Чотирнадцятого нісана 33 року н. е. Ісус стояв перед Понтієм Пилатом в єрусалимському палаці римського намісника. Єврейські священики звинувачували Ісуса в зраді імператора. Але Ісус сказав Пилату: «Моє Царство не із світу цього... Моє Царство не звідси». Щоб римський намісник не звільнив невинного Ісуса, євреї кричали: «Якщо Його пустиш, то не кесарів приятель ти! Усякий, хто себе за царя видає, противиться кесареві». Висловивши вимогу стратити Ісуса, вони сказали: «Ми не маєм царя, окрім кесаря!» Згідно із законом про «заподіяння образи величності»,— котрий Тіберій розширив, включивши практично будь-яку образу, завдану цезарю,— Пилат видав Ісуса, щоб його ‘зламали’, тобто розп’яли на стовпі мук (Івана 18:36; 19:12—16; Марка 15:14—20).

ТИРАН ‘ЗАМИШЛЯЄ СВОЇ ЗАДУМИ’

12. а) Хто поєднався з Тіберієм? б) Як Тіберій ‘зміцнився малим народом’?

¹² Продовжуючи пророкувати про Тіберія, ангел сказав: «Від часу поєднання з ним він робитиме оману, і підійметься, і зміцниться малим народом» (Даниїла 11:23). Члени римського сенату законно ‘поєдналися’ з Тіберієм, і він формально залежав від них. Але Тіберій був оманливим, бо насправді ‘зміцнявся малим народом’. Той малий народ — це римська преторіанська гвардія, що таборилася неподалік від мурів Рима. Її близьке розташування залякувало сенат і допомагало Тіберію тримати під контролем будь-яке повстання населення проти його влади. Тож, опираючись на якихось 10 000 преторіанців, Тіберій залишався міцним.

13. У чому Тіберій перевершив своїх прабатьків?

¹³ Ангел пророчо додав: «Він увійде непомітно в ситу округу, і зробить те, чого не робили батьки його та батьки його батьків. Він порозкидає їм награбоване, і здобич, і маєток, і на твердині буде замишляти свої задуми, але до часу» (Даниїла 11:24). Тіберій усіх в усьому підозрював, за наказами цього правителя багатьох було вбито. Другий період його правління відзначався терором, який в основному здійснювався під впливом Сеяна, командира преторіанської гвардії. Зрештою підозра впала на самого Сеяна, якого теж було страчено. Тиранізуючи народ, Тіберій перевершив своїх прабатьків.

14. а) Яким чином Тіберій порозкидав по всіх римських провінціях «награбоване, і здобич, і маєток»? б) Як ставились до Тіберія на час його смерті?

¹⁴ Однак Тіберій порозкидав «награбоване, і здобич, і маєток» по всіх римських провінціях. На час його смерті всі підкорені народи жили в достатку. Податки були невисокими. Він міг бути щедрим до людей з тих місцевостей, де була скрута. Якщо солдати або урядові особи когось пригноблювали чи порушували закон, то могли зазнати кари від імператора. Залізна рука утримувала в державі громадську безпеку, а поліпшені системи зв’язку сприяли торгівлі. Тіберій подбав про те, щоб управління велося справедливо й надійно як у Римі, так і по всій державі. Закони удосконалилися, а завдяки тому, що Тіберій сприяв здійсненню реформ, запроваджених Августом Цезарем, було поліпшено цивільний та моральний кодекс. Однак Тіберій ‘замишляв свої задуми’, тому римський історик Таціт написав, що він був лицеміром і вмів майстерно прикидатися. На час смерті Тіберія в березні 37 року н. е. його стали називати тираном.

15. Які обставини склалися в Римі наприкінці першого та на початку другого століть н. е.?

¹⁵ Наступниками Тіберія, які виконували роль північного царя, були Гай Цезар (Калігула), Клавдій I, Нерон, Веспасіан, Тіт, Доміціан, Нерва, Траян та Адріан. У «Новій британській енциклопедії» говориться: «Наступники Августа переважно продовжували дотримуватися його адміністративної політики та будівельної програми, хоча за їхнього правління було менше нововведень і більше хвастощів». Та сама енциклопедія далі говорить: «Наприкінці першого та на початку другого століть Рим досяг вершини своєї величі й був найбільш заселеним». Хоча в той час Рим стикався з деякими проблемами на своїх кордонах, його перша передречена сутичка з південним царем відбулася в третьому столітті н. е.

ЗБУДЖЕНИЙ ПРОТИ ПІВДЕННОГО ЦАРЯ

16, 17. а) Хто взяв на себе роль північного царя, згаданого в Даниїла 11:25? б) Хто зайняв становище південного царя і як це сталося?

¹⁶ Божий ангел продовжував проголошувати пророцтво: «Він [північний цар] збудить свою силу та своє серце на південного царя з великим військом. А південний цар підготується до війни з військом великим та дуже міцним, та [північний цар] не встоїть, бо замишляють на нього задуми. А ті, що їдять його поживу, поб’ють його, і його військо позаливає край [«розсиплеться», Хом.], і попадають численні забиті» (Даниїла 11:25, 26).

¹⁷ Приблизно 300 років після того, як Октавіан зробив Єгипет римською провінцією, римський імператор Авреліан взяв на себе роль північного царя. Тим часом Септімія Зіновія, цариця римської колонії Пальміри, зайняла становище південного царяa. (Дивіться інформацію в рамці «Зіновія — войовнича цариця Пальміри», сторінка 252). У 269 році н. е. пальмірська армія захопила Єгипет під приводом того, що хотіла нібито забезпечити там спокій для Риму. Зіновія прагнула зробити Пальміру головним містом на сході і стати правителькою римських східних провінцій. Стривожений прагненнями Зіновії, Авреліан збудив «свою силу та своє серце», щоб вирушити проти неї.

18. Чим закінчився конфлікт між імператором Авреліаном, який виступав у ролі північного царя, та царицею Зіновією — південним царем?

¹⁸ Як правляча сила, очолювана Зіновією, південний цар ‘підготувався’ до війни проти північного царя «з військом великим та дуже міцним», яке мало двох полководців — Завдія та Заббая. Але Авреліан взяв Єгипет і тоді вирушив у Малу Азію та Сирію. Коло Емесси (тепер Хомс) Зіновія зазнала поразки, після чого вона відступила до Пальміри. Коли Авреліан оточив це місто, Зіновія хоробро захищала його, проте без успіху. Вона та її син втекли у напрямку Персії, але біля річки Євфрат їх захопили римляни. Мешканці Пальміри здали своє місто у 272 році н. е. Авреліан не вбив Зіновії, а зробив її окрасою своєї тріумфальної процесії через Рим, що відбулася у 274 році н. е. Решту свого життя вона провела як римська матрона.

19. Як Авреліан упав, через те що ‘на нього замишляли задуми’?

¹⁹ Авреліан теж ‘не встояв, бо замишляли на нього задуми’. У 275 році н. е. він вирушив у похід проти персів. Коли цей імператор чекав у Фракії слушної нагоди, щоб переправитись через протоку Босфор до Малої Азії, ті, що ‘їли його поживу’, змовились проти нього і ‘побили’ його. Він збирався покарати свого секретаря Ероса за порушення закону. Але Ерос вигадав список імен деяких офіцерів, нібито призначених до страти. Коли офіцери побачили цей список, то склали змову і вбили Авреліана.

20. Як ‘військо’ північного царя ‘розсипалося’?

²⁰ Смерть імператора Авреліана не поклала краю діяльності північного царя. Йому на зміну прийшли інші римські правителі. Був час, коли імперією правили два імператори — на сході і на заході. Під правлінням тих чоловіків ‘військо’ північного царя ‘розсипалося’, а внаслідок вторгнень германських племен з півночі ‘попадали численні забиті’. У четвертому столітті н. е. через римські кордони прорвалися готи. Навали продовжувались, одна навала йшла слідом за іншою. У 476 році н. е. начальник однієї з германських дружин Одоакр скинув останнього імператора, що правив у Римі. На початку шостого століття Західна Римська імперія розпалася, і германські королі правили в Британії, Галлії, Іспанії, Італії та Північній Африці. Східна частина імперії проіснувала аж до XV століття.

ВЕЛИКУ ІМПЕРІЮ ПОДІЛЕНО

21, 22. Які зміни ввів Константин у четвертому столітті н. е.?

²¹ Не подаючи зайвих подробиць про розпад Римської імперії, який відбувався протягом століть, ангел Єгови передрік подальші сутички між північним та південним царями. Однак стислий огляд деяких подій, що відбувались у Римській імперії, допоможе нам визначити, ким були ті два царі-суперники у пізніші часи.

²² У четвертому столітті римський імператор Константин офіційно визнав відступницьке християнство. У 325 році н. е. він навіть скликав Нікейський церковний собор у Малій Азії й сам головував на ньому. Пізніше Константин переніс свою імперську резиденцію з Рима до Візантія (Константинополя), зробивши це місто новою столицею. Аж до 17 січня 395 року н. е., коли помер імператор Феодосій I, у Римській імперії правив один імператор.

23. а) Як було поділено Римську імперію після смерті Феодосія? б) Коли було покладено край існуванню Східної Римської імперії? в) Хто почав правити Єгиптом у 1517 році?

²³ Після смерті Феодосія Римську імперію було поділено між його синами. Гонорій отримав західну частину, а Аркадій — східну разом з її столицею Константинополем. Британія, Галлія, Італія, Іспанія та Північна Африка були провінціями західної імперії, а Македонія, Фракія, Мала Азія, Сирія та Єгипет — східної. У 642 році н. е. єгипетську столицю Александрію захопили сарацини (араби) і Єгипет було зроблено провінцією халіфів. У січні 1449 року Константин XI став останнім імператором Східної Римської імперії. Двадцять дев’ятого травня 1453 року турки-османи під проводом султана Мехмеда II захопили Константинополь, поклавши край існуванню Східної Римської імперії. А в 1517 році Єгипет став турецькою провінцією. Однак з часом цей край стародавнього південного царя перейшов під контроль іншої імперії із заходу.

24, 25. а) Що, згідно з деякими істориками, позначило початок «Священної Римської імперії»? б) Що зрештою сталося з титулом «імператора» «Священної Римської імперії»?

²⁴ У західній частині Римської імперії постав католицький єпископ Риму, а саме папа Лев I, відомий за зміцнення папської влади у п’ятому столітті н. е. З часом папа присвоїв собі право коронувати імператора західної частини імперії. Це сталося 800 року н. е. в Римі під час Різдва, коли папа Лев III коронував франкського короля Карла (Карла Великого) на імператора нової Західної Римської імперії. Ця коронація відновила імператорський престол Риму і, згідно з деякими істориками, позначила початок «Священної Римської імперії». Відтоді існувала Східна Римська імперія та «Священна Римська імперія» на заході, причому обидві заявляли, що є християнськими.

²⁵ З плином часу стало очевидно, що наступники Карла Великого виявились невмілими правителями. Імператорський престол навіть залишався певний період порожнім. А тим часом німецький король Оттон I здобув контроль над великою частиною Північної та Центральної Італії. Він проголосив себе королем Італії. Другого лютого 962 року н. е. папа Іоанн XII коронував Оттона I на імператора «Священної Римської імперії». Її столиця була в Німеччині, імператорами були німці, як і більшість їхніх підданих. П’ять століть пізніше представники австрійської династії Габсбургів отримали титул «імператора» і носили його майже весь позосталий період існування «Священної Римської імперії».

ДВА ЦАРІ ЗНОВУ ВИХОДЯТЬ НА СВІТЛО

26. а) Як закінчила своє існування «Священна Римська імперія»? б) Хто з’явився в ролі північного царя?

²⁶ Наполеон I після перемог у Німеччині, які він здобув 1805 року, відмовився визнати існування «Священної Римської імперії», завдавши їй тим смертельного удару. Шостого серпня 1806 року імператор Франц II, неспроможний захистити свою корону, зрікся титулу римського імператора і став правити урядом своєї держави як імператор Австрії. «Священна Римська імперія», заснована папою римсько-католицької церкви Левом III та франкським королем Карлом Великим, прийшла до свого кінця через 1006 років. У 1870 році Рим став столицею Італії, королівства, незалежного від Ватикану. Наступного року було засновано Німецьку імперію на чолі з Вільгельмом I, якого стали називати цезарем, тобто кайзером. Так на сцені світових подій з’явився сучасний північний цар — Німеччина.

27. а) Як Єгипет став англійським протекторатом? б) Хто зайняв становище південного царя?

²⁷ Але що сказати про сучасного південного царя? Історія показує, що Британія стала імперією в XVII столітті. Наполеон I, прагнучи створити англійцям перешкоди на їхніх торгових шляхах, у 1798 році завоював Єгипет. Вибухнула війна, і союзні англо-турецькі війська змусили французів покинути Єгипет, котрий був південним царем на самому початку конфлікту. Протягом наступного століття вплив Великобританії в Єгипті посилився. Після 1882 року Єгипет фактично потрапив у залежність від неї. Коли 1914 року вибухнула Перша світова війна, Єгипет належав Туреччині і в ньому правив хедив, тобто віце-король. Однак коли Туреччина стала в цій війні на бік Німеччини, Великобританія позбавила хедива влади і проголосила Єгипет англійським протекторатом. Поступово встановлюючи тісні стосунки, Великобританія та Сполучені Штати Америки стали Англо-Американською світовою державою. Разом вони зайняли становище південного царя.

[Примітка]

ЩО ВИ ЗРОЗУМІЛИ?

• Який римський імператор першим встав як північний цар і коли він послав ‘побірника податків’?

• Хто зайняв становище північного царя після Августа і як було ‘зламано Вождя угоди’?

• Чим закінчився конфлікт між Авреліаном — північним царем — та Зіновією, яка виступала у ролі південного царя?

• Що сталося з Римською імперією і які держави зайняли становище двох царів наприкінці XIX століття?

[Рамка/Ілюстрація на сторінках 248—251]

ОДИН ШАНОВАНИЙ, ДРУГИЙ ПОГОРДЖУВАНИЙ

ОДИН перетворив республіку, в якій панував розбрат, на світову імперію. Другий за 23 роки побільшив її багатства у двадцять разів. Одного шанували, коли він помер, другим погорджували. Періоди правління цих імператорів Риму припадають на час життя та служіння Ісуса. Хто вони? І чому одного шанували, а другого ні?

ВІН «ПРИЙНЯВ РИМ ЦЕГЛЯНИМ, А ПОКИНУВ МАРМУРОВИМ»

Коли в 44 році до н. е. підступно вбили Юлія Цезаря, внуку його сестри Гаю Октавіану було лише 18 років. Як названий син та головний спадкоємець Юлія Цезаря, молодий Октавіан одразу ж вирушив у Рим, щоб заявити про свою спадщину. Там він зіткнувся з могутнім супротивником — головним заступником Цезаря Марком Антонієм, який сподівався стати головним спадкоємцем. Після того політичні інтриги та боротьба за владу тривали 13 років.

Октавіан став незаперечним правителем Римської імперії лише після того, як завдав поразки об’єднаним військам єгипетської цариці Клеопатри та її коханця Марка Антонія (31 рік до н. е.). Наступного року Антоній та Клеопатра вчинили самогубство, й Октавіан приєднав Єгипет до складу Римської імперії. У результаті було усунено останній залишок Грецької імперії, і Рим став світовою державою.

Пам’ятаючи про те, що деспотичне панування Юлія Цезаря призвело до його вбивства, Октавіан намагався не повторювати цієї помилки. Тому, щоб не образити римлян, які надавали перевагу республіці, він прикривав своє монархічне правління республікою. Октавіан відмовився від титулів «цар» та «диктатор», а також зробив ще один крок далі: оголосив про свій намір передати правління над усіма провінціями римському сенату і сказав, що відмовиться від усіх посад, які займав. Ця тактика виявилась ефективною. Вдячні члени сенату заохотили Октавіана залишитись на своєму становищі й особисто керувати деякими провінціями.

Крім того, 16 січня 27 року до н. е. сенат дав Октавіану титул «Август», що означає «звеличений, священний». Октавіан не тільки прийняв цей титул, але й перейменував місяць на свою честь і забрав один день від лютого, щоб серпень (August) мав стільки ж днів, скільки липень (Julius) — місяць, названий на честь Юлія Цезаря. Отже, Октавіан став першим імператором Риму й після того його називали Цезар Август або «Август Перший». Пізніше він також взяв собі титул «pontifex maximus» (верховний жрець), а 2 року до н. е.— у році народження Ісуса — сенат дав йому титул Pater Patriae, що означає «батько вітчизни».

У тому ж році «вийшов наказ царя Августа переписати всю землю... І всі йшли записатися, кожен у місто своє» (Луки 2:1—3). Унаслідок виходу цього указу Ісус народився у Віфлеємі, як і було пророковано в Біблії (Даниїла 11:20; Михея 5:1).

Загалом уряд Августа правив чесно, і вартість грошей була стабільною. Август заснував також ефективну поштову мережу й збудував дороги та мости. Він реорганізував армію, створив постійний військово-морський флот і заснував преторіанську гвардію — добірний загін імператорських охоронців (Филип’ян 1:13). Завдяки його сприянню процвітали такі письменники, як Вергілій та Горацій, скульптори творили шедеври у стилі, який тепер називають класичним. Август завершив будівлі, залишені недобудованими після Юлія Цезаря, й відреставрував багато храмів. Pax Romana («римський мир»), який він увів, тривав понад 200 років. Дев’ятнадцятого серпня 14 року н. е. на 76-му році життя Август помер. Після смерті його стали обожнювати.

Август хвалився, що «прийняв Рим цегляним, а покинув мармуровим». Прагнучи, щоб у Рим не повернулися чвари, які існували за часів республіки, він мав намір «виплекати» наступного імператора. Але в нього не було вибору. Його племінник, два внуки, зять та названий син померли, залишився тільки пасинок — Тіберій, котрий міг стати наступником.

«ПОГОРДЖУВАНИЙ»

Не пройшло й місяця після смерті Августа, як римський сенат проголосив 54-літнього Тіберія імператором. Тіберій жив і правив до березня 37 року н. е. Отже, він був римським імператором тоді, коли Ісус виконував своє публічне служіння.

Як імператор, Тіберій мав і добрі риси, і пороки. Однією з добрих рис було те, що він не поспішав витрачати гроші на розкішне життя. У результаті імперія процвітала і він мав кошти для надання допомоги під час стихійних лих та скрути. Слід визнати, що він вважав себе просто людиною і відмовився від багатьох шанобливих титулів. Загалом Тіберій хотів, щоб поклонялися як імператору не йому, а Августу. Він не назвав на свою честь календарного місяця, як це зробили Август та Юлій Цезар, і не дозволяв іншим вшановувати його в такий спосіб.

Однак пороки Тіберія перевершили його добрі риси. Він був надзвичайно підозріливим та лицемірним у стосунках з іншими, за його наказом багатьох людей було вбито, і дуже часто жертвами ставали його колишні друзі. Окрім звинувачення в бунтарських вчинках, він додав до закону про «заподіяння образи величності» просто наклеп на нього. Припускають, що, посилаючись на цей закон, євреї змусили римського намісника Понтія Пилата видати Ісуса на смерть (Івана 19:12—16).

Тіберій зосередив преторіанську гвардію неподалік від Рима, збудувавши укріплені казарми на північ від міста за його мурами. Римський сенат боявся цієї гвардії, тому що вона становила загрозу його владі й тримала під контролем будь-який спалах бунтарства. Також Тіберій заохочував людей ставати донощиками, й останній період його правління відзначився терором.

На час смерті Тіберія вважали тираном. Коли він помер, римляни веселилися, а сенат відмовився його обожнювати. Ці та інші факти допомагають нам бачити, як на Тіберієві сповнилось пророцтво про те, що «погорджуваний» підніметься як «північний цар» (Даниїла 11:15, 21).

ЩО ВИ ЗРОЗУМІЛИ?

• Як Октавіан став першим імператором Риму?

• Що можна сказати про досягнення уряду, очолюваного Августом?

• Назвіть добрі риси та пороки Тіберія.

• Як пророцтво стосовно ‘погорджуваного’ сповнилось на Тіберієві?

[Ілюстрація]

Тіберій.

[Рамка/Ілюстрації на сторінках 252—255]

ЗІНОВІЯ — ВОЙОВНИЧА ЦАРИЦЯ ПАЛЬМІРИ

«У НЕЇ була темна шкіра... Зуби виблискували білизною, наче перли, а великі чорні очі іскрилися незвичайними вогниками, які ставали непомітними на тлі найпривабливішої чарівності. Її голос був сильний та милозвучний. Свій чоловічий розум вона зміцняла та прикрашала навчанням. Ця жінка знала латину, але, крім того, досконало володіла грецькою, сирійською та єгипетською мовами». Так вихваляв історик Едуард Гіббон Зіновію — войовничу царицю сирійського міста Пальміри.

Чоловік Зіновії Оденат походив із пальмірської знаті; у 258 році н. е., коли він з успіхом завершив похід на Персію, який проводився в інтересах Римської імперії, йому було присвоєно звання римського консула. Два роки після того римський імператор Галлієн дав йому титул corrector totius Orientis («намісник всього Сходу»). Цей титул він отримав як нагороду за перемогу над перським царем Шапуром I. Зрештою Оденат присвоїв собі титул «цар царів». Своїми успіхами Оденат багато в чому завдячував силі духу та розсудливості Зіновії.

ЗІНОВІЯ НАМАГАЄТЬСЯ СТВОРИТИ ІМПЕРІЮ

У 267 році н. е., коли Оденат був у самому зеніті своєї кар’єри, його самого та його спадкоємця підступно вбили. Оскільки син Зіновії був ще занадто малим, вона сама зайняла становище покійного чоловіка. Зіновія — вродлива й честолюбна жінка, здібна управителька, яка нерідко брала участь зі своїм покійним чоловіком у військових походах та чудово володіла кількома мовами,— спромоглася заручитись повагою та підтримкою своїх підданих. Зіновія любила вчитися та оточила себе мислителями. Одним з її радників був філософ і ритор Кассій Лонгін — «жива бібліотека й ходячий музей», як про нього якось сказали. У своїй книжці «Пальміра та її імперія. Повстання Зіновії проти Риму» (англ.) письменник Стоунмен зауважує: «За п’ять років, які пройшли після смерті Одената... Зіновія в розумах народу створила собі образ володарки Сходу».

Володіння Зіновії межували з двома державами: з одного боку — Персія, яку вона разом зі своїм чоловіком дуже ослабили, з другого боку — Рим, який на той час також занепадав. Ось що написав про тогочасне становище Римської імперії історик Дж. М. Робертс: «Третє сторіччя було... жахливим часом для римських кордонів,— і східних, і західних,— тимчасом як у самій країні почався новий період громадянської війни та суперечки за престол. За той час змінилося двадцять два імператори (не рахуючи самозванців)». На відміну від цього, сирійська правителька була абсолютним монархом у своїй державі. «Утримуючи рівновагу між двома імперіями [Перською та Римською],— зауважує Стоунмен,— вона тепер могла спробувати утворити третю, аби панувати над тими двома».

У 269 році н. е., коли в Єгипті з’явився самозванець, що кинув виклик Риму, Зіновія отримала слушну нагоду розширити кордони своєї держави. Її армія миттю вирушила до Єгипту, знищила бунтаря та встановила своє панування в країні. Зіновія проголосила себе царицею Єгипту й почала карбувати власну монету. Тепер її царство простягалося від Нілу до Євфрату. І саме в цей момент свого життя вона зайняла становище «південного царя» (Даниїла 11:25, 26).

СТОЛИЦЯ ЦАРСТВА ЗІНОВІЇ

Зіновія настільки зміцнила й прикрасила столицю своєї держави, Пальміру, що вона не поступалася великим містам римського світу. Вважають, що населення міста становило більше 150 000 мешканців. По всьому місті можна було побачити розкішні громадські будинки, храми, сади, колони й пам’ятники, а навколо нього височіли мури, окружність котрих, як кажуть, становила 21 кілометр. На головній вулиці міста було зведено колонаду. Вона складалася приблизно із 1500 колон (кожна більше 15 метрів заввишки), виконаних у стилі Коринфського ордеру. Також у багатьох куточках міста можна було побачити статуї та бюсти героїв і багатих добродійників. У 271 році н. е. Зіновія встановила статуї на свою честь та на честь покійного чоловіка.

Однією з найкрасивіших споруд Пальміри був храм сонця; немає сумніву, що поклоніння сонцю справляло найбільший вплив на релігійне життя всього міста. Вірогідно, Зіновія також поклонялася якомусь божеству, пов’язаному з богом сонця. Проте в Сирії третього століття існувало багато релігій. У володіннях Зіновії жили люди, котрі сповідували християнство, юдеї та поклонники сонця й місяця. Як вона розглядала існування різних форм поклоніння у своїй державі? Письменник Стоунмен зауважує: «Мудрий правитель не зневажатиме жодних звичаїв, які здаються підхожими для його народу. (...) Вважалося, що боги стоять на стороні Пальміри». Очевидно, ­Зіновія дотримувалася принципу релігійної толерантності.

Через яскраву особистість Зіновії багато хто був у захопленні від цієї жінки. Найбільше значення має її роль як представника політичної сили, передреченої в пророцтві Даниїла. Однак правління Зіновії тривало не більше п’яти років. У 272 році н. е. римський імператор Авреліан завдав Зіновії поразки і зрештою сплюндрував Пальміру так, що її вже не можна було відбудувати. Зіновію помилували. Кажуть, що вона вийшла заміж за римського сенатора і, як припускають, решту свого життя провела на самоті.

ЩО ВИ ЗРОЗУМІЛИ?

• Як описують особистість Зіновії?

• Які подвиги здійснила Зіновія?

• Як Зіновія ставилась до релігії?

[Ілюстрація]

Цариця Зіновія звертається до своїх воїнів.

[Таблиця/Ілюстрації на сторінці 246]

ЦАРІ, ОПИСАНІ В ДАНИЇЛА 11:20—26

Північний цар Південний цар

Даниїла 11:20 Август

Даниїла 11:21—24 Тіберій

Даниїла 11:25, 26 Авреліан Цариця Зіновія

[Ілюстрація]

Тіберій.

[Ілюстрація]

Авреліан.

[Ілюстрація]

Статуетка Карла Великого.

[Ілюстрація]

Август.

[Ілюстрація]

Англійський військовий корабель XVII століття.

[Сторінкова ілюстрація на сторінці 230]

[Ілюстрація на сторінці 233]

Август.

[Ілюстрація на сторінці 234]

Тіберій.

[Ілюстрація на сторінці 235]

Внаслідок указу Августа, Йосип та Марія вирушили в подорож до Віфлеєма.

[Ілюстрація на сторінці 237]

Згідно з передреченням, Ісуса було ‘зламано’, коли він помер.

[Ілюстрації на сторінці 245]

1. Карл Великий. 2. Наполеон I. 3. Вільгельм I. 4. Німецькі солдати (Перша світова війна).