Митець, котрим найбільше нехтують у наш час

«Природа — це Боже мистецтво» (Сер Томас Браун, лікар XVII сторіччя).

ЛЕОНАРДО ДА ВІНЧІ, Рембрандт, ван Гог... Ці імена відомі мільйонам. Можливо, вам ніколи не доводилося бачити оригінали їхніх картин, однак ви знаєте, що ці люди були славетними маляра́ми. Їхня праця певною мірою увічнила їх.

Вони закарбували на полотні загадкову усмішку, зворушливий образ, фрагменти краси у творенні, що й досі приковують погляд глядачів. Нас полонить те, що полонило їх, хоч і між нами та ними може лежати прірва віків.

Нам не обов’язково бути людьми мистецтва, аби розпізнавати високу майстерність маля́ра. Ми, як і митець, роботою котрого чаруємось, володіємо відчуттям прекрасного. До свого сприйняття кольорів, форм, візерунків та світла ми ставимось як до чогось звичайного, але воно є частиною нашого життя. Поза всяким сумнівом, нам подобається прикрашати своє помешкання предметами та картинами, що милують око. Хоч на колір і смак товариш не всяк, більшість людства володіє даром сприймати красу. І цей дар може нас зблизити з Творцем.

Дар краси

Відчуття прекрасного — це ще одна властивість з багатьох, котра відрізняє нас від тварин. У праці «Вичерпний трактат про мистецтво: загальна історія мистецтва» (ісп.) говориться: «Про людину можна сказати, що це тварина із естетичним відчуттям». Ми відрізняємось від тварин, бо сприймаємо природу інакше. Хіба ж пес цінує мальовничість заходу сонця?

Хто нас створив такими? Біблія пояснює, що «Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив» (Буття 1:27). Це не означає, що наші прабатьки виглядали, мов Бог. Радше це слід розуміти, що Бог обдарував їх рисами, які має сам. Одна з таких рис — здатність сприймати красу.

Людський мозок через якісь нез’ясовані процеси осягає прекрасне. Насамперед наші органи чуття передають у мозок інформацію про звуки, запахи, а також кольори та форми предметів, котрі полонять нашу увагу. Але краса є чимось значно більшим, ніж сукупністю цих електрохімічних імпульсів, що просто передають інформацію про довкілля. Ми не бачимо дерево, квітку чи пташку так, як тварина. Хоч ці предмети і не мають для нас якоїсь особливої ваги, але вони звеселяють нам серця. Завдяки мозку ми усвідомлюємо естетичну цінність.

Така здатність зворушує нас та збагачує наше життя. У пам’яті Марії, що живе в Іспанії, чітко спливає листопадовий вечір, коли вона стояла біля одного глухого озера декілька років тому й милувалася схилом дня. «Журавлі хвилями летіли в мій бік і голосно курликали в небі,— каже вона.— Зграї тисяч птахів утворювали на тлі багряно-червоного неба павутиноподібний орнамент. Їхні щорічні міграційні мандри з Росії та Скандинавії завершувалися в цих іспанських оселях відпочинку. Це видовище було настільки мальовничим, що в мене покотилися сльози».

Чому саме дар краси?

Багатьом людям відчуття прекрасного засвідчує про існування сповненого любов’ю Творця, котрий прагне, аби розумні творіння насолоджувалися його творами. Наскільки ж логічно й розсудливо дякувати за наш дар сприймати красу сердечному Творцеві. Біблія пояснює, що «Бог є любов» і що сама сутність любові — ділитися з іншими (1 Івана 4:8; Дії 20:35). Єгові дуже приємно ділитися з нами своїм творчим мистецтвом. Якщо котрийсь музичний шедевр ніколи не виконувався чи якесь величне полотно нікому не випадала нагода побачити, їхня краса є втраченою. Мистецтво створене, аби ним ділитися та насолоджуватися разом з іншими, воно безплідне без цінителів.

Подібним чином і Єгова створив чудові речі, щоб ними ділитися й насолоджуватися з людьми. Фактично домом наших прабатьків став просторий райський сад, котрий називався Едемом, що означає «втіха». Бог не лише ушляхетнив землю витворами мистецтва, але й також наділив людство здатністю помічати й цінувати їх. І яка ж розмаїтість краси нас оточує! Як зазначає Пол Дейвіс, «вряди-годи здається, ніби природа «доклала особливих зусиль», щоб створити цікавий та продуктивний усесвіт». Наш усесвіт цікавий і продуктивний власне тому, що Єгова «доклав особливих зусиль», створивши нас із здатністю вивчати його та насолоджуватись ним.

Не дивниця, що пізнання краси в природі та жадання відтворювати її притаманне усім культурам — як печерним маляра́м, так й імпресіоністам. Тисячі років тому поселенці Північної Іспанії залишили по собі в печерах Альтаміра (Сантандер) детальні зображення тварин. Понад сторіччя тому малярı́ імпресіонізму виходили зі своїх майстерень, щоб передати на полотні яскраву різнобарвність польових квітів чи мерехтіння світлових зайчиків на хвильках водяного плеса. Навіть малята чітко розуміють прекрасне. По суті, більшість з них, коли їм дати кольорові олівці та аркуш паперу, люблять малювати усе, що полонить їхню увагу.

За наших часів багато дорослих, коли бачать чудові цікавинки, що справили на них враження, воліють робити знімки на пам’ять. Але навіть і без фотоапарата наш розум у стані пригадувати картини прекрасного, які ми бачили десятиріччя тому. Вочевидь, Єгова створив нас так, що ми можемо насолоджуватися своїм домом, Землею, яку він оздобив на славу (Псалом 115:16). А втім, є ще інша причина, чому Бог наділив нас відчуттям прекрасного.

‘Його невидиме стає видиме’

З поглибленням свого цінування мистецтва в природі ми в стані ліпше зрозуміти Творця, витвори котрого довкола нас. Принагідно Ісус попросив своїх учнів придивитися до квітучих трав, що вкривали терени Галілеї. «Погляньте на польові лілеї,— сказав він,— як зростають вони,— не працюють, ані не прядуть. А Я вам кажу, що й сам Соломон у всій славі не вдягався отак, як одна з них» (Матвія 6:28, 29). Граціозність крихітної польової квітки може нагадати нам, що Бог не байдужий до потреб людськості.

А ще Ісус сказав, що людину можна бачити по її «плодах», або вчинках (Матвія 7:16—20). Тому нам слід сподіватися, що вникнення в суть Божих витворів мистецтва допоможе нам ліпше збагнути його особистість. Отже, що таке його «невидиме... [яке] думанням про твори стає видиме»? (Римлян 1:20).

«Які то численні діла Твої Господи,— вигукнув псалмоспівець.— Ти мудро вчинив їх усіх» (Псалом 104:24). Божу мудрість можна бачити навіть в барвах земної фауни й флори. «Кольори вельми підносять людину на дусі та милують око»,— кажуть Фабріс та Джермані у їхній книжці «Кольори. Дизайн та естетика в графіці» (ісп.). Повсюди видніються барви, що гармонують або контрастують,— всі вони підносять на дусі й милують око. Але, здається, найпривабливіші з них веселкові барви — блискучі, подібні до райдуги, вони є разючим доказом розуму в плануванні.

Веселкові барви особливо виражені в оздобі маленьких колібріa. Чому їхнє пір’ячко таке навдивовижу яскраве? Верхня третина їхнього оперення, немов призма, заломлює світло в окремі веселкові барви. Такі народні назви колібрі, як рубін, сапфір і смарагд, придатно передають відблиски червоного, синього та зеленого кольорів, у котрі нарядилися ці клейнодоподібні пташки. «Яка мета невимовної краси цих чудових створінь?»,— запитує Сера Ґадвін у своїй книжці «Колібрі» (англ.). «Науковці не можуть пояснити цього інакше, як лише для зачаровування самовидців»,— відповідає вона. Достеменно, жоден людський маля́р не посідає такої палітри!

Ми бачимо вияв Божої сили в ревінні водоспадів, чергуванні відпливів та припливів, шалених бризках навальних бурунів чи у величному колиханні стрімких лісових дерев під дією сердитих подихів вітру. Таке динамічне мистецтво є настільки зворушливе, наскільки зворушливою є для людського серця тиша. Уславлений американський натураліст Джон М’юер якось описав вплив шторму на узлісок дуґласових смерек у горах Сьєрра-Невада (штат Каліфорнія).

«Хоч вони були порівняно молодими смереками, то таки сягали у небо десь на 100 футів і їх гнучке настовбурчене верховіття нестямно розгойдувалося від несамовитих поривів вітру... Струнке верховіття зі свистом молотило одне одного, розсікаючи нестримні потоки дощовиці, воно вельми розгойдувалося і взад, і вперед, і ліворуч, і праворуч, малюючи в повітрі невимовні поєднання вертикальних і горизонтальних мережив». Тисячі років тому псалмоспівець написав, що ‘хвалить Господа вітер бурхливий’, отже це лише один приклад Божої чудесної сили (Псалом 148:7, 8).

В Японії один з птахів ще зі сивої давнини є символом кохання. А власне це чудовий японський журавель, котрий виконує весняний танок з такою грацією, мов у справжнісінькому балеті. Ці пташині танцюристи у великій повазі в Японії, і їх називають «особливим монументом природи». Позаяк журавлина пара залишається нероздільною на все життя, а декотрі з них живуть 50 і більше років, то для японців вони є символом шлюбної вірності.

А що сказати про Божу любов? Цікаво, що Біблія порівнює те, як Єгова з любов’ю охороняє його вірних і відданих поклонників, до охорони птахи, котра власними крилами прикриває своїх малят від знегоди. У Повторенні Закону 32:11 говориться, як орел «гніздо своє будить... як ширяє він понад своїми малятками, крила свої простягає, бере їх, та носить їх він на рамені крилатім своїм». Орел таким чином заохочує орлят полишити гніздо і навчитись літати. Хоча таке видовище рідко можна побачити, проте є багато очевидців того, як орел допомагав своїм пташенятам, несучи їх на своїх крилах. (Псалом 17:8).

Чим ближче ми придивлятимемось до природи довкола нас, тим більше ми помічатимемо ті її елементи, котрі виявляють риси Божої особистості.

Розмаїтість — насолода життя

Перше, що кидається в очі у творивах Божих рук,— це розмаїття. Численність рослин, птахів, тварин та комах вражає нашу уяву. Лише на одному гектарі тропічного лісу можна віднайти 300 видів дерев і 41 000 видів комах, на площі у три квадратних кілометри можна побачити 1500 видів метеликів, а одне-єдине дерево може стати домом 150 видам жуків! І подібно як серед людей неможливо знайти двох повністю однакових, то така правда й про дуб чи про тигра. Фактично та майстерність, яку цінують митці, є невід’ємною частиною природи.

Звісна річ, ми лише коротко згадали декілька аспектів мистецтва в природі. Якщо ми допитливіше спостерігатимемо природне оточення, то зможемо збагнути багато інших граней Божої особистості. Але для цього нам слід користуватися даним Богом відчуттям прекрасного. Як нам ліпше збагнути мистецтво найбільшого Митця?

[Примітки]

[Рамка на сторінці 7]

Нам потрібно знати Того, з чиєї волі ми живемо

Якось у перекладача Біблії Рональда Нокса зав’язалась теологічна дискусія з вченим Джоном Скоттом Галдейном. «Усесвіт містить мільйони планет,— міркував Галдейн,— то хіба неможливим є те, що принаймні на одній із них повинно зародитися життя?»

«Пане,— відповів Нокс,— якби Скотленд-Ярд знайшов трупа у вашій скрині, то чи ви відповіли б їм: «У світі є мільйони скринь, і, безперечно, в одній з них повинен бути труп»? Мені здається, вони б і далі розслідували, з чиєї волі він там» («Коричнева книжечка анекдотів», англ.).

Окрім нашої допитливості, є ще одна причина, чому варто дізнатися, з чиєї волі ми живемо,— вона полягає в тому, аби віддати Йому належну шану. Як почувався б талановитий маля́р, якби якийсь зухвалий критик назвав його витвір не чим іншим, як випадковим збігом обставин у художній майстерні? Подібно цьому, наскільки принизливо ми ставимось до Творця Всесвіту, коли називаємо його мистецькі витвори сліпим випадком?

[Відомості про джерело]

З ласки ROE/Anglo-Australian Observatory, photograph by David Malin

[Ілюстрації на сторінці 8]

Летять журавлі.

Печерні малюнки в Альтамірі (Іспанія).

[Ілюстрації на сторінці 9]

Дельфіни, колібрі та водоспади — всі вони засвідчують про багатогранність особистості Величного Митця.

[Відомості про джерела]

Godo-Foto

G. C. Kelley, Tucson, AZ

Godo-Foto