Останній день людського життя Ісуса

П’ятниця, 14 нісана 33 року н. е. Надходить вечір. Група чоловіків та жінок збирається поховати свого любого друга. Один з чоловіків, Никодим, приніс пахощі, аби підготувати тіло до похорону. Інший, Йосип, подбав про полотно, в яке можна було б загорнути понівечене й поранене тіло тієї людини.

ЩО ТО за люди і кого вони ховають? Чи ця подія якось торкається вас? Аби відповісти на ці запитання, повернімося у минуле, до початку того знаменного дня.

Четвер, 14 нісана, вечір

Яскравий повний місяць повільно сходить над Єрусалимом. Метушливе місто вщухає після напруженого дня. Цього вечора повітря сповнене приємним запахом печених ягнят. Це тисячі людей готуються до особливої події — щорічного святкування Пасхи.

У великій кімнаті для гостей ми бачимо накритий стіл, а за ним — Ісуса Христа та його 12 апостолів. Прислухайтесь! Говорить Ісус. «Я дуже бажав спожити цю пасху із вами, перш ніж муки прийму»,— каже він (Луки 22:15). Ісус знає, що релігійні вороги мають намір його вбити. Але це буде пізніше; цього ж вечора має статися щось дуже важливе.

Відзначивши Пасху, Ісус заявляє: «Один із вас видасть Мене» (Матвія 26:21). Апостоли занепокоєні. Кого він має на увазі? Якийсь час апостоли намагаються з’ясувати це, а тоді Ісус каже Юді Іскаріотському: «Що ти робиш — роби швидше» (Івана 13:27). Хоча ніхто нічого так і не зрозумів, Ісус показав, що зрадником був саме Юда. Той залишає оселю, аби зіграти свою підлу роль у змові проти Ісуса.

Особливе святкування

Тепер Ісус запроваджує зовсім нове святкування, котрим відзначатиметься його смерть. Узявши в руки хліб, Ісус промовляє молитву вдячності, а тоді ламає його. «Прийміть, споживайте,— каже він.— Це тіло Моє, що за вас віддається». Коли кожний з апостолів з’їдає хліба, Ісус бере чашу з червоним вином та молиться над нею про благословення. «Пийте з неї всі,— каже їм Ісус, а тоді пояснює: — Оця чаша — Новий Заповіт у Моїй крові, що за вас проливається». Звертаючись до позосталих 11 вірних апостолів, він наказує: «Це робіть на спомин про Мене!» (Матвія 26:26—28; Луки 22:19, 20; 1 Коринтян 11:24, 25).

Ісус переживає за своїх вірних і відданих апостолів, тож цього вечора готує їх до майбутніх випробувань та запевняє їх у своїй глибокій любові. «Ніхто більшої любови не має над ту,— пояснює він,— як хто свою душу поклав би за друзів своїх. Ви друзі Мої, якщо чините все, що Я вам заповідую» (Івана 15:13—15). Справді, ті 11 апостолів довели, що є правдивими друзями Ісуса, оскільки залишалися разом з ним в усіх випробуваннях.

Пізно ввечері (можливо, вже після півночі) Ісус звертається до Бога з незабутньою молитвою, а тоді разом з апостолами співає пісні хвали Єгові. Закінчивши співати, вони виходять надвір. Зійшов яскравий повний місяць. Ісус з апостолами залишає місто та йде на другий бік долини Кедрону (Івана 17:1—18:1).

У Гефсиманському саду

Невдовзі Ісус з апостолами приходить до Гефсиманського саду. Залишивши вісьмох із них коло входу в сад, Ісус бере Петра, Якова та Івана й разом з ними йде трохи далі, туди, де ростуть оливкові дерева. «Обгорнена сумом смертельним душа Моя!— каже він цим трьом учням.— Залишіться тут і пильнуйте!» (Марка 14:33, 34).

Ісус іде далі вглиб саду, аби помолитися, а троє апостолів залишаються його чекати. З голосінням великим та слізьми він благає: «Отче, як волієш,— пронеси мимо Мене цю чашу!» На Ісусових плечах лежить величезна відповідальність. Як же йому болісно думати про те, що́ казатимуть вороги Єгови, коли Його єдинородного Сина розіпнуть, немов якогось злочинця! Однак більш болючою для нього є думка про те, що він може зганьбити свого дорогого небесного Отця, коли не витримає цього жахливого випробування. Під час цієї надзвичайно палкої молитви Ісус відчуває такий біль, що піт його стає, немов краплі крові, які падали на землю (Луки 22:42, 44).

Ісус тільки-но закінчив утретє молитися. З’являються люди зі смолоскипами й ліхтарями. Той, хто йде попереду,— це не хто інший, як Юда Іскаріотський. Він підходить прямо до Ісуса, дуже ніжно цілує його й каже: «Радій, Учителю!» ‘Юдо,— відповідає Ісус,— чи оце поцілунком ти видаєш Сина Людського?’ (Матвія 26:49; Луки 22:47, 48; Івана 18:3).

Несподівано апостоли усвідомлюють, що діється. Їхнього Господа й любого друга зараз арештують! Тож Петро вихоплює меча й відсікає вухо рабу первосвященика. «Лишіть,— уже досить!»— швидко втручається Ісус. Простягнувши руку, він зціляє раба й наказує Петрові: «Сховай свого меча в його місце, бо всі хто візьме меча,— від меча і загинуть» (Луки 22:50, 51; Матвія 26:52). Офіцери й солдати хапають та зв’язують Ісуса. Розгублені й сповнені страху, апостоли кидають Ісуса та, ховаючись під покровом ночі, втікають (Матвія 26:56; Івана 18:12).

П’ятниця, 14 нісана, ранок

Уже давно минула північ; почав займатися новий день, п’ятниця. Ісуса спочатку ведуть до будинку колишнього первосвященика Анни, котрий досі має великий вплив та владу. Анна вчиняє допит, а тоді відправляє Ісуса додому до первосвященика Кайяфи, де зібрався синедріон.

Тут релігійні лідери намагаються знайти свідків, аби сфабрикувати проти Ісуса справу. Проте навіть фальшиві свідки не можуть дійти до згоди у своїх показаннях. Увесь цей час Ісус не промовляє ані слова. Змінивши тактику, Кайяфа ставить вимогу: «Заприсягаю Тебе Живим Богом, щоб нам Ти сказав,— чи Христос Ти, Син Божий?» Заперечувати цього факту неможливо, тож Ісус мужньо відповідає: «Я! І побачите ви Сина Людського, що сидітиме по правиці сили Божої, і на хмарах небесних приходитиме!» (Матвія 26:63; Марка 14:60—62).

«Він богозневажив!— вигукує Кайяфа.— Нащо нам іще свідки потрібні?» Тепер одні дають Ісусові ляпаси й плюють в обличчя, інші ж б’ють його кулаками та осипають образами (Матвія 26:65—68; Марка 14:63—65). Невдовзі після сходу сонця в п’ятницю синедріон збирається знову, можливо, щоб придати хоча б якогось вигляду законності своєму незаконному нічному суду. Ісус і тепер мужньо визнає, що є Христом, Божим Сином (Луки 22:66—71).

Тепер первосвященики й старші чоловіки ведуть Ісуса на допит до Понтія Пилата, римського намісника в Юдеї. Вони звинувачують Ісуса у підбурюванні народу до бунту, кажуть, що він забороняє платити кесарю податки та «говорить, що Він — Христос Цар». (Луки 23:2; порівняйте Марка 12:17). Пилат допитує Ісуса, а тоді проголошує: «Я не знаходжу жодної провини в Цій Людині» (Луки 23:4). Почувши, що Ісус походить із Галілеї, він відправляє його до Ірода Антипи, правителя Галілеї, котрий перебував у Єрусалимі з приводу Пасхи. Ірода мало хвилює правосуддя. Єдине, чого він хоче,— щоб Ісус зробив якесь чудо. Оскільки Ісус не задовольняє його цікавості й продовжує мовчати, Ірод починає разом із солдатами глумитися над ним, а тоді відправляє назад до Пилата.

«Яке ж зло вчинив Він?— знову питає Пилат.— Я нічого, що на смерть заслуговувало б, на Нім не знайшов. Отже я покараю Його й відпущу» (Луки 23:22). За наказом Пилата Ісуса бичують батогом, сплетеним із численних ремінців, котрі болюче врізаються йому в спину. Тоді солдати з силою одягають йому на голову вінок із колючої тернини. Вони глузують з нього та б’ють по голові міцною тростиною, через що вінок із тернини ще глибше впивається в шкіру. Ісус зносить увесь цей невимовний біль та образу, виявляючи виняткову гідність і силу.

Сподіваючись, що жахливий стан Ісуса викличе хоч якесь співчуття натовпу, Пилат знову виводить його назовні. «Ось Його я виводжу назовні до вас,— вигукує він,— щоб ви переконались, що провини ніякої в Нім не знаходжу». Та первосвященики кричать: «Розіпни, розіпни!» (Івана 19:4—6). Коли заклики натовпу стають ще настійнішими, Пилат здається та віддає Ісуса на розп’яття.

Страшна смерть

Минає ранок; можливо, наближається полудень. Ісуса ведуть за Єрусалим до місця, званого Голгофа. Великі цвяхи, котрими його там прибивають до стовпа мук, пронизують руки й ступні ніг. Неможливо передати словами тих страждань, які відчуває Ісус, коли стовп піднімають і вся вага тіла переноситься на рани від цвяхів. Збирається натовп людей, котрі бажають подивитися на Ісуса та розп’ятих разом з ним двох злочинців. Багато хто ганьбить Христа. Первосвященики та інші насміхаються: «Він інших спасав,— а Самого Себе не може спасти!» Навіть солдати та двоє розп’ятих злочинців глузують з нього (Матвія 27:41—44).

Опівдні, коли Ісус уже деякий час провисів на стовпі, землю несподівано починає окутувати моторошна темрява. Цю темряву спричинив Бог, і триває вона цілих три годиниa. Можливо, саме вона спонукує одного зі злочинців докорити іншому. Тоді, повернувшись до Ісуса, він благає: «Спогадай мене, Господи, коли прийдеш у Царство Своє!» Яку ж надзвичайну віру виявив цей чоловік перед лицем неминучої смерті! «Поправді кажу тобі сьогодні,— відказав Ісус,— ти будеш зі мною в Раю» (Луки 23:39—42; 23:43, НС).

Коло третьої години дня Ісус відчуває, що ось-ось помре. «Прагну!— каже він, а тоді голосно викрикує: — Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?» Ісус, можливо, відчуває, немовби Отець забрав свою охорону, аби до кінця випробувати його непорочність, тож цитує слова, сказані Давидом. Хтось прикладає до уст Ісуса губку, змочену в оцті, або кислому вині. Трохи скуштувавши його, Ісус ледь чутно говорить: «Звершилось!» Тоді він викрикує: «Отче, у руки Твої віддаю Свого духа!»,— схиляє голову й помирає (Івана 19:28—30; Матвія 27:46; Луки 23:46; Псалом 22:2).

Оскільки наближається вечір і з заходом сонця почнеться єврейська субота (15 нісана), Ісуса хочуть поховати якомога швидше. Йосип з Ариматеї — відомий член синедріону, котрий був таємним учнем Ісуса,— отримує дозвіл на похорон. Никодим, який також був членом синедріону і потай вірував в Ісуса, приносить 100 фунтів (33 кг) мира й алое. Вони обережно кладуть тіло Ісуса в нову гробницю неподалік звідти.

Знову живий!

Коли недільного ранку Марія Магдалина з деякими іншими жінками приходять до Ісусової гробниці, надворі ще темно. Але що це! Хтось відвалив камінь коло входу до гробниці. Більш того, сама гробниця пуста! Марія Магдалина поспішає до Петра й Івана, щоб розповісти їм про це (Івана 20:1, 2). Не встигла вона піти, як іншим жінкам з’являється ангел. Він каже: «Не лякайтеся». Ангел також наказує: «Ідіть же хутко, і скажіть Його учням, що воскрес Він із мертвих» (Матвія 28:2—7).

Вони поспішають, аби сповістити про цю новину; і як ви думаєте, кого вони зустрічають? Самого Ісуса! «Ідіть, повідомте братів Моїх», — каже він їм (Матвія 28:8—10). Пізніше, коли Марія Магдалина плаче коло гробниці, Ісус з’являється і їй. Вона не може стримати радості й біжить, щоб поділитися з іншими учнями цією дивовижною звісткою (Івана 20:11—18). Протягом тієї незабутньої неділі воскреслий Ісус п’ять разів з’являється різним учням, не залишаючи жодного сумніву в тому, що він дійсно знову живий!

Як це впливає на вас

Як події, що сталися 1966 років тому, можуть вплинути на вас — людину, котра живе на порозі XXI сторіччя? Очевидець тих подій пояснює: «Любов Божа до нас з’явилася тим, що Бог Сина Свого Однородженого послав у світ, щоб ми через Нього жили. Не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина вблаганням за наші гріхи» (1 Івана 4:9, 10).

В якому розумінні смерть Христа є «вблаганням»? У тому, що завдяки Христовій жертві стають можливими добрі стосунки з Богом. Перший чоловік, Адам, збунтувався проти Бога і, як наслідок цього, передав у спадок своїм потомкам гріх та смерть. Ісус же віддав своє життя як викуп, котрий треба було сплатити для відкуплення людства від гріха й смерті; завдяки цьому Бог тепер міг виявити милосердя й ласку (1 Тимофія 2:5, 6). Виявляючи віру в Ісусову жертву, через яку спокутуються гріхи, ви можете звільнитися від осуду, успадкованого від грішного Адама (Римлян 5:12; 6:23). Це у свою чергу дає вам чудову можливість мати особисті взаємини з вашим люблячим небесним Отцем, Богом Єговою. Коротко кажучи, Ісусова надзвичайно цінна жертва може означати для вас нескінченне життя (Івана 3:16; 17:3).

Ці та інші пов’язані з цими питання будуть обговорюватись у четвер увечері, 1 квітня, коли мільйони людей зберуться в десятках тисяч різних місць по цілому світі, аби відзначити смерть Ісуса Христа. Запрошуємо й вас на цю урочистість. Свідки Єгови із вашої місцевості з радістю повідомлять, де і коли ви зможете відвідати таку зустріч. Можете бути певними: відвідавши її, ви станете ще більше цінувати все те, що наш люблячий Бог та його дорогий Син зробили того останнього дня людського життя Ісуса.

[Примітка]

[Таблиця/Ілюстрації на сторінці 7]

СМЕРТЬ І ВОСКРЕСІННЯ ІСУСА

НІСАН 33 РОКУ Н. Е. ПОДІЇ «НАЙБІЛЬША ЛЮДИНА»b

[Примітка]