Виклад аргументації

МИ ВДЯЧНІ за ті зміни, які Боже Слово зробило в нашому житті, і прагнемо, щоб воно принесло користь також для інших. Крім того, ми розуміємо, що від реакції людей на добру новину залежить їхнє майбутнє (Матв. 7:13, 14; Ів. 12:48). Ми щиро бажаємо, аби вони прийняли правду. Але щоб досягти в цьому найбільших успіхів, слід поєднувати свою ревність та твердість переконань з проникливістю.

Здебільшого людина погано сприймає пряме і різке викриття хибності дорогих для неї вірувань. Це стається навіть тоді, коли використовується довга низка біблійних віршів. Наприклад, якщо просто зганьбити якесь популярне свято за його язичницьке походження, це не змінить погляду його прихильників. Більших успіхів зазвичай вдається досягти, використовуючи розсудливий підхід. А що означає бути розсудливим?

У Святому Письмі говориться: «Мудрість, що зверху вона... спокійна, лагідна [«розсудлива», НС]» (Як. 3:17). Грецьке слово, перекладене тут як «розсудлива», буквально означає «поступлива». У декотрих перекладах його передають словами «чуйна», «смирна» або «стримана». Зверни увагу на те, що розсудливість тісно пов’язана з миролюбністю. У Тита 3:2 (НС) її згадано поряд з лагідністю і протиставлено войовничості. А сказане у Филип’ян 4:5 (НС) заохочує нас бути знаними за свою розсудливість. Особа з цими рисами враховує походження, обставини та почуття свого співрозмовника. Вона охоче поступається, коли це доречно. Завдяки такому ставленню, розуми й серця людей стають більш сприйнятливими до наших біблійних аргументів.

З чого почати. Історик Лука повідомляє, що апостол Павло, будучи у Солуні, ‘виказував та доводив [посиланнями на Писання], що мусів Христос постраждати й воскреснути з мертвих’ (Дії 17:2, 3). Зауваж, що Павло робив це в юдейській синагозі. Його слухачі визнавали авторитет Єврейських Писань. Тому було розумно й доречно почати розмову з того, що вони приймали.

Проте коли Павло промовляв до греків на Ареопазі в Атенах, він не почав з посилань на Святе Письмо. Апостол став говорити про те, що було для них знаним і прийнятним, і за допомогою цього підвів їх до теми про Творця та Його наміри (Дії 17:22—31).

У наші часи для мільярдів осіб Біблія не є авторитетом. Однак майже кожен у цій системі стикається зі скрутними обставинами. Люди прагнуть ліпшого. Тож, аби вони вислухали біблійну звістку про Божий намір, варто застосувати розсудливий підхід — спершу поцікавитись, що їх непокоїть, а тоді показати біблійне пояснення проблеми.

Припустімо, зацікавлена особа успадкувала від батьків певні релігійні вірування та звичаї. І ось вона довідується, що ті вірування та звичаї не подобаються Богові, і відмовляється від них на користь біблійних учень. Як пояснити своє рішення батькам? Вони можуть думати, що відмова від релігійної спадщини — це відмова від них самих. У цій ситуації зацікавлений може вирішити: перш ніж пояснювати біблійні підстави свого рішення, треба запевнити батьків у своїй любові та повазі.

Коли поступатися. Єгова, попри своє всевладдя, сам подає винятковий приклад розсудливості та поміркованості. Коли Божий ангел визволяв Лота та його родину зі Содома, то звелів йому: «Ховайся на гору, щоб тобі не загинути». Але Лот почав благати: «Ні ж бо, Господи!» — і попросив дозволу втекти до Цоара. Єгова виявив чуйність і дозволив Лотові втекти у це місто; тому інші міста було знищено, а Цоар — ні. Однак пізніше Лот таки виконав наказ Єгови і перебрався у гірську місцевість (Бут. 19:17—30). Єгова від початку знав, що його вимога справедлива, однак з терпінням і чуйністю ставився до прохань Лота, поки той не збагнув слушності Божих повелінь.

Нам теж потрібно розсудливості, щоб мати успіх в стосунках з людьми. Можливо, ми впевнені, що інший помиляється, і володіємо арсеналом сильних доводів для підтвердження власної думки. Але іноді ліпше не наполягати на своєму. Бути розсудливим і поміркованим — не означає йти на компроміс з нормами Єгови. Інколи краще подякувати людині за її слова або спокійно вислухати хибні твердження, не спростовуючи їх,— це дає змогу зосередити розмову на благотворніших думках. Не реагуй надто гостро навіть тоді, коли співрозмовник критикує твої вірування. Можеш запитати його, чому він так думає. Уважно вислухай відповідь. Завдяки цьому ти зрозумієш його спосіб мислення, а можливо, і зумієш закласти основу для майбутньої плідної розмови (Прип. 16:23; 19:11).

Єгова наділив людей свободою вибору. Він дозволяє їм користуватися цією здатністю навіть попри те, що іноді вони роблять це нерозумно. Коли Ісус Навин, як речник Єгови, наводив подробиці Божих стосунків з ізраїльтянами, він сказав наприкінці: «А якщо зле в очах ваших служити Господеві, виберіть собі сьогодні, кому будете служити,— чи богам, яким служили ваші батьки, що по тому боці Річки, та чи богам аморейським, що ви сидите в їхньому краї. А я та дім мій будемо служити Господеві» (Іс. Нав. 24:15). Наше нинішнє завдання — давати ‘свідчення’. Ми упевнено викладаємо думки, однак не нав’язуємо своєї віри (Матв. 24:14). Люди повинні вибирати самі, і ми не позбавляємо їх цього права.

Став запитання. Видатний приклад умілого аргументування залишив Ісус. Він зважав на походження людей і вживав добре зрозумілі їм приклади. Опріч того, Ісус уміло ставив запитання. Таким чином він давав людям можливість висловитися і виявити стан свого серця. Це також спонукувало їх розмірковувати над почутим.

Якось один знавець Закону запитав Ісуса: «Учителю, що робити мені, щоб вічне життя осягнути?» Ісус міг з легкістю дати готову відповідь. Замість цього він попросив законника висловити власну думку. «Що в Законі написано, як ти читаєш?» Чоловік дав правильну відповідь. Але чи розмова на тому закінчилась? Аж ніяк. Ісус дозволив чоловікові продовжити думку і той поставив запитання, яким показав, що прагне довести власну праведність. Знавець Закону запитав: «А хто то мій ближній?» Ісус не дав визначення тому поняттю, оскільки його співрозмовник міг не погодитися з почутим через вороже ставлення більшості юдеїв до язичників та самарян. Натомість Ісус запросив його поміркувати над прикладом. У ньому йшлося про милосердного самарянина, котрий, на відміну від священика і левита, допоміг пограбованому та побитому подорожньому. Після цього Ісус поставив співрозмовнику просте запитання, щоб суть розповіді не пройшла повз його увагу. Завдяки Ісусовій аргументації слово «ближній» набуло значення, якого той чоловік раніше не бачив у ньому (Луки 10:25—37). Який чудовий взірець! Отже, не переймай усієї розмови на себе, тобто не думай за співрозмовника, а вчись спонукувати його до мислення тактовними запитаннями та прикладами.

Наводь підстави. Коли апостол Павло промовляв у солунській синагозі, то не просто зачитував з джерела, котре було авторитетним для його слухачів. Лука повідомляє, що Павло тлумачив, доводив і пояснював практичну вартість читаного. У результаті цього «ввірували дехто з них і до Павла та до Сили пристали» (Дії 17:1—4).

Такий спосіб аргументування несе успіх незалежно від того, хто є твоїм слухачем. Це справджується, коли свідчити родичам, співпрацівникам або однокласникам, коли проповідувати незнайомим, проводити біблійне вивчення або виступати перед збором. Іноді ти добре розумієш значення біблійного фрагмента, котрий зачитуєш, а інші — ні. Буває, що твоє тлумачення змісту і практичної вартості звучить як категоричне твердження. Може, тоді варто виділити і пояснити окремі ключові вирази з цього уривка? Чи міг би ти підкріпити свої слова доводами, які взято з контексту або іншого вірша на цю тему? А може, розсудливість своїх міркувань вдалося б проілюструвати якимось прикладом? Чи буде слухачам легше обміркувати сказане, якщо поставити їм кілька влучних запитань? Така аргументація справляє позитивне враження і дає людям багато поживи для роздумів.