Прощайте від серця

«Так само й Отець Мій Небесний учинить із вами, коли кожен із вас не простить своєму братові з серця свого» (МАТВІЯ 18:35).

1, 2. а) Як одна відома грішниця виявила Ісусові свою вдячність? б) Яку думку висловив Ісус у відповідь на це?

ОЧЕВИДНО, вона була проституткою — особою, котру ви навряд чи очікували б побачити в домі релігійної людини. І якщо сама її присутність там для декого була несподіваною, то тим більше їх, мабуть, шокувало те, що вона зробила далі. Вона підійшла до чоловіка, котрий дотримувався надзвичайно високих моральних норм, і на знак вдячності за його вчинки обмила слізьми його ноги та витерла їх своїм волоссям.

² Той чоловік, Ісус, не відігнав від себе жінки, хоча вона була «відома [в місті] як грішниця». Але фарисея на ім’я Симон, хазяїна дому, збентежило те, що вона була грішницею. У відповідь на це Ісус розповів про двох чоловіків, котрі були винні гроші позикодавцю. Борг одного з них був дуже великий — майже дворічний заробіток людини, яка виконує тяжку працю. Інший був винен лише десяту частину тієї суми — менше тримісячної зарплати. Коли жоден з них не міг віддати борг, позикодавець ‘простив їм обом’. Зрозуміло, що чоловік, котрому простили більше, мав більшу спонуку з любов’ю відгукнутися на той вчинок. Пояснивши зв’язок між своєю розповіддю та добрим учинком тієї жінки, Ісус додав наступний принцип: «Кому ж мало прощається, такий мало любить». Тоді він сказав їй: «Прощаються тобі гріхи» (Луки 7:36, 37, СМ; 7:38—48).

 3. Які запитання ми повинні собі поставити?

³ Запитайте себе: «Якби я був тією жінкою або якби опинився в подібній ситуації і до мене виявили милосердя, то чи був би я тоді невблаганною людиною, котра не вміє прощати іншим?» Можливо, ви скажете: «Звичайно ж ні!» Однак чи ви справді переконані, що схильні прощати? Чи ви є такою людиною з природи? Чи ви робили вже це часто та з готовністю і чи інші можуть назвати вас особою, котра вміє прощати? Розгляньмо, чому кожний з нас повинен дати собі відверту оцінку в цій справі.

Ми самі потребуємо прощення і отримуємо його

 4. Який факт щодо себе ми повинні визнати?

⁴ Ви є недосконалою людиною і дуже добре це усвідомлюєте. Коли б хтось запитав вас про це, то ви навіть могли б відверто визнати свою недосконалість, можливо, процитувавши слова з 1 Івана 1:8, де говориться: «Коли ж кажемо, що не маєм гріха, то себе обманюємо, і немає в нас правди» (Римлян 3:23; 5:12). Гріховність деяких осіб виявляється в їхніх серйозних, огидних гріхах. І навіть якщо ви не вчиняли чогось такого, то все одно тим чи іншим способом багаторазово порушували Божі норми, тобто грішили. Хіба ж не так?

 5. За що ми повинні бути вдячними Богові?

⁵ Отже, ваша ситуація може відповідати наступному опису, даному апостолом Павлом: «І вас, що мертві були в гріхах та в необрізанні вашого тіла, Він [Бог] оживив разом із Ним [Ісусом], простивши усі гріхи» (Колосян 2:13; Ефесян 2:1—3). Зверніть увагу на вираз «простивши [нам] усі гріхи». Сюди входить дуже багато. Кожний з нас має достатньо причин, щоб, подібно до Давида, благати Єгову: «Ради Ймення Свого, о Господи, прости мені прогріх, великий бо він» (Псалом 25:11).

 6. У чому ми можемо бути певними щодо Єгови й прощення?

⁶ Як ви чи будь-хто з нас може отримати прощення? Для цього слід пам’ятати про один важливий чинник: Бог Єгова схильний прощати. Це є характерною рисою його особистості (Вихід 34:6, 7; Псалом 86:5). Зрозуміло, Бог очікує, аби ми зверталися до нього в молитві й просили вибачення, тобто просили, щоб він нас простив (2 Хронік 6:21; Псалом 103:3, 10, 14). Він також забезпечив законну підставу для виявлення прощення, якою є Ісусова викупна жертва (Римлян 3:24; 1 Петра 1:18, 19; 1 Івана 4:9, 14).

 7. У чому необхідно наслідувати Єгову?

⁷ У Божій готовності прощати ви повинні побачити для себе взірець того, як слід ставитись до інших. Павло звернув на це увагу такими словами: «Ви один до одного будьте ласкаві, милостиві, прощаючи один одному, як і Бог через Христа вам простив» (Ефесян 4:32). Зрозуміло, що, даючи таку пораду, Павло заохочував нас вчитися з прикладу самого Бога, оскільки в наступному вірші говориться: «Отже, будьте наслідувачами Богові, як улюблені діти» (Ефесян 5:1). Бачите зв’язок? Бог Єгова простив вам,— переконливо аргументує Павло,— тому ви повинні наслідувати Його й ‘бути ласкавими, милостивими та прощати один одному’. Однак запитайте себе: «Чи я справді так роблю? Якщо я не є таким з природи, то чи працюю в цьому напрямку, від усього серця намагаючись наслідувати даний Богом приклад прощення?»

Необхідно вчитися прощати

 8. Який факт стосовно членів збору ми мусимо визнати?

⁸ Було б добре думати собі, що в християнському зборі рідко коли виникають ситуації, де треба застосовувати Божий приклад прощення. Але дійсність є зовсім інакшою. Безумовно, наші християнські брати й сестри намагаються йти шляхом любові, вказаним Ісусом (Івана 13:35; 15:12, 13; Галатів 6:2). Вони довго працювали й далі працюють над тим, аби позбутися способу мислення, а також мови та вчинків, притаманних цьому злому світу. Вони від душі прагнуть виявляти нову особистість (Колосян 3:9, 10). Проте ми не можемо ігнорувати того факту, що як усесвітній збір, так і кожний окремий місцевий збір складаються з недосконалих людей. Якщо взяти в цілому, то вони, безперечно, стали ліпшими людьми, ніж були колись, однак далі залишаються недосконалими.

9, 10. Чому не слід дивуватись тоді, коли між братами виникають проблеми?

⁹ Бог спеціально говорить нам у Біблії, що в зборі ми можемо наштовхнутися на недосконалість наших братів і сестер. Зважмо, наприклад, на Павлові слова, записані в Колосян 3:13: «Терпіть один одного, і прощайте собі, коли б мав хто на кого оскарження. Як і Христос [«Єгова», НС] вам простив, робіть так і ви».

¹⁰ Зауважмо: Біблія нагадує нам про зв’язок між тим, що Бог нам простив, та нашим обов’язком і потребою прощати інших. Чому це є досить нелегкою справою? Тому що, як визнає Павло, дехто може мати «оскарження» на іншого. Таких випадків не уникнути, і Павло розумів це. Траплялися вони і в першому сторіччі навіть між християнськими ‘святими’, котрі мали ‘надію, приготовану для них у небі’ (Колосян 1:2, 5). Тож чи можна сподіватися, що ситуація буде інакшою сьогодні, коли більшість правдивих християн не мають свідчення духу про їхню приналежність до числа ‘Божих вибранців, святих та улюблених’? (Колосян 3:12). Тому, коли в нашому зборі виникають підстави для оскаржень, тобто уражені почуття з приводу явних чи позірних образ, не слід робити висновку, ніби діється щось абсолютно неправильне.

11. Перед чим нас застеріг учень Яків?

¹¹ Слова Якова, єдиноутробного брата Ісуса, також показують, що принаймні іноді ми можемо опинятися в ситуаціях, коли треба буде прощати братів. «Хто мудрий і розумний між вами? Нехай він покаже діла свої в лагідній мудрості добрим поводженням! Коли ж гірку заздрість та сварку ви маєте в серці своєму, то не величайтесь та не говоріть неправди на правду» (Якова 3:13, 14). ‘Гірка заздрість та сварка’ в серцях правдивих християн? Так, слова Якова чітко показують, що подібні тенденції виходили на поверхню в християнському зборі першого століття і того ж самого можна очікувати сьогодні.

12. Яка проблема виникла в старожитньому зборі у Филипах?

¹² Можна згадати лише один приклад з реального життя — ситуацію, яка виникла між двома помазаними християнками, котрі заробили собі добре ім’я за самовіддану співпрацю з Павлом. Може, ви пам’ятаєте їх — це Еводія та Синтихія, члени збору в місті Филипи. Біблія не повідомляє нам подробиць щодо тієї ситуації, але, згідно з Филип’ян 4:2, 3, між ними виникла якась проблема. Чим вона була викликана: необдуманим, непривітним зауваженням, позірною неуважністю до когось із родичів чи, може, якимсь виявом суперництва й заздрості? Хоч би яка була причина, проблема стала настільки серйозною, що Павло почув про неї аж у далекому Римі. Можливо, між цими духовними сестрами запанувало крижане мовчання, і через це вони почали триматися подалі одна від одної на зібраннях або несхвально відгукуватись одна про одну в присутності друзів.

13. Що, очевидно, допомогло Еводії та Синтихії вирішити проблему і який урок із цього можемо винести ми?

¹³ Чи такий опис не здається вам хоча б трохи знайомим? Може, щось подібне сталося колись із деякими членами вашого збору або й з вами? Можливо, проблема такого роду, хоч і не така серйозна, існує навіть тепер. Що ж робити у подібних ситуаціях? Тих двох присвячених сестер у першому сторіччі Павло настійно закликав «думати однаково в Господі». Очевидно, вони погодились обговорити цю справу, розрядити атмосферу, висловити взаємну готовність простити одна одну і тоді вже на ділі виявити прощення, наслідуючи в цьому ставлення самого Єгови. У нас є всі підстави вважати, що Еводія та Синтихія успішно вирішили свою проблему, і ми також можемо це з успіхом робити. Така ж готовність прощати може принести добрі наслідки й сьогодні.

Шукайте миру — прощайте

14. Чому в багатьох випадках, можливо, було б найліпше дати проблемі особистого характеру пройти стороною?

¹⁴ Які ж кроки слід зробити, аби простити християнина, з яким у вас виник конфлікт? Відверто кажучи, жодного простого способу не існує, але в Біблії даються цінні приклади й реалістичні поради щодо цього. Головна порада — хоча її і не так легко приймати та застосовувати — це просто забути образу, дозволити їй пройти стороною. Часто, коли існує проблема, як це було у випадку з Еводією та Синтихією, кожна сторона впевнена, що неправий інший, що він є головним винуватцем. Тож, опинившись у такій ситуації, цілком можливо, що вам здаватиметься, ніби основна вина лежить на іншому християнинові й саме він спричинив найбільше шкоди. А втім, чи не могли б ви просто взяти й припинити справу, простивши брата? Зрозумійте: навіть якщо основна, а то й уся вина лежить на іншому християнинові,— а ймовірність цього є дуже-дуже незначна,— то саме ви, простивши його, маєте ідеальну можливість припинити справу, дати їй пройти стороною.

15, 16. а) Як Михей описав Єгову? б) Як розуміти, що Бог «пробачує прогріх», тобто переходить над прогріхом, обминає його?

¹⁵ Ніколи не переставаймо брати приклад з Бога, адже саме він показує, як слід прощати (Ефесян 4:32—5:1). Пророк Михей писав про те, як Він вибачає прогріхи: «Хто Бог інший, як Ти, що прощає провину і пробачує прогріх останку спадку Свого, Свого гніву не держить назавжди, бо кохається в милості?» (Михея 7:18).

¹⁶ Хоча, згідно з біблійним описом, Єгова «пробачує прогріх», або переходить над прогріхом, обминає його, це не означає, що він не спроможний згадати провин, так, ніби в нього були часткові провали пам’яті. Пригадайте приклад Самсона або Давида: вони обоє допустилися серйозних помилок. Навіть коли минуло багато часу, Бог міг згадати про ті гріхи; ми також знаємо про деякі з них, оскільки Єгова наказав написати про них у Біблії. Незважаючи на це, наш вибачливий Бог виявив тим двом чоловікам милосердя і поставив їх нам у приклад як мужів віри, гідних наслідування (Євреїв 11:32; 12:1).

17. а) Який підхід може допомогти нам переходити над провинами інших, тобто образами, які вони завдають? б) Коли ми намагатимемося так робити, то як наслідуватимемо Єгову? (Дивіться примітку під текстом).

¹⁷ Отже, очевидно: Єгова в стані «пробачати»a прогріхи, або переходити над прогріхами, обминати їх, про що його неодноразово й просив Давид (2 Самуїла 12:13; 24:10). Чи можемо ми наслідувати в цьому Бога, виявляючи готовність обходити стороною різні неприємні зауваження та провини, яких допускаються через людську недосконалість наші співслужителі? Уявіть себе в реактивному літаку, котрий починає розганятися на злітно-посадочній смузі. Раптом в ілюмінаторі ви бачите знайому, котра стоїть недалеко від смуги й по-дитячому невиховано показує язика. Ви знаєте, що перед цим вона була чимось розстроєна й, можливо, показує язика саме вам. З другого боку, вона може думати взагалі про когось іншого. Хоч би як там було, літак розвертається, все вище піднімаючись у повітря, і ви на великій висоті обминаєте те місце, де стояла жінка, котра тепер здається всього-на-всього маленькою цяточкою. Через годину ви вже за сотні кілометрів, і образливий жест тієї знайомої залишився далеко позаду. Подібно як у цій ілюстрації, нерідко нам буде легше прощати, коли ми намагатимемося брати приклад з Єгови й мудро переходити над провинами (Приповістей 19:11). Хіба неприємне зауваження не буде здаватися мізерним через 10 або 200 років під час Тисячоліття? Чому б тоді просто не закрити очі на таку образу?

18. Якщо нам здається не під силу залишити образу, яку пораду можна застосувати?

¹⁸ Проте деколи, дуже рідко, може статися так, що ви молитесь про допомогу й намагаєтесь простити, але це здається вам просто не під силу. Що тоді? Ісус настійно заохочував іти в таких випадках до другої особи й постаратися особисто залагодити незгоду, аби досягти миру. «Тому, коли принесеш ти до жертівника свого дара, та тут ізгадаєш, що брат твій щось має на тебе,— залиши отут дара свого перед жертівником, і піди, примирись перше з братом своїм,— і тоді повертайся, і принось свого дара» (Матвія 5:23, 24).

19. Який підхід слід мати і якого слід уникати, шукаючи примирення з братом?

¹⁹ Варто зауважити: Ісус не казав іти до брата, аби переконати його, що ви праві, а він — ні. Може, він і був неправий. Але найімовірніше, що кожен з вас був по-своєму винен. Хоч би як там було, не можна ставити собі за мету змусити іншу сторону визнати свою провину й, так би мовити, стати перед нами на коліна. Якщо підійти до розмови саме так, невдача вам майже гарантована. Також необов’язково ставити собі за мету розбір кожної подробиці тої провини — чи то реальної, чи позірної. Коли в ході спокійної розмови, яка ведеться в дусі християнської любові, з’ясовується, що головна причина конфлікту полягає в прикрому непорозумінні, ви можете спробувати разом його залагодити. І навіть якщо наприкінці бесіди ви так і не дійшли до повної згоди, хіба це є конче необхідним у кожному випадку? Хіба не було б ліпше, коли б кожний з вас принаймні погодився, що інший щиро прагне служити нашому вибачливому Богові? Коли подивитись в очі цьому факту, кожному з вас, мабуть, буде легше сказати від серця: «Шкода, що через недосконалість між нами виникла така незгода. Дуже прошу тебе: забудьмо про неї».

20. Чого можна навчитися з прикладу апостолів?

²⁰ Згадаймо, що апостоли також мали між собою суперечки; наприклад, тоді, коли деякі з них домагалися більш привілейованого становища (Марка 10:35—39; Луки 9:46; 22:24—26). Це викликало напруженість, можливо, були уражені чиїсь почуття, а може, хтось навіть глибоко образився. Але вони змогли обминути такі образи, переступити через них і далі працювати разом. Один із них пізніше написав: «Хто хоче любити життя та бачити добрі дні, нехай стримає свого язика від лихого та уста свої від говорення підступу. Ухиляйся від злого та добре чини, шукай миру й женися за ним» (1 Петра 3:10, 11).

21. Яку важливу пораду щодо прощення дав Ісус?

²¹ У ході обговорення ми вже звернули увагу на одну закономірність: Бог простив нам багато гріхів, учинених в минулому, тож ми повинні наслідувати його й прощати наших братів (Псалом 103:12; Ісаї 43:25). Але існує ще один аспект цієї закономірності. Навчивши учнів взірцевої молитви, Ісус додав: «Як людям ви простите прогріхи їхні, то простить і вам ваш Небесний Отець». Більш як через рік він повторив суть тих слів, коли учив своїх послідовників молитися: «Прости нам наші гріхи, бо й самі ми прощаємо кожному боржникові нашому» (Матвія 6:12, 14; Луки 11:4). Тоді, буквально за кілька днів до смерті, Ісус додав: «Коли стоїте на молитві, то прощайте, як маєте що проти кого, щоб і Отець ваш Небесний пробачив вам прогріхи ваші» (Марка 11:25).

22, 23. Як готовність прощати може вплинути на наше майбутнє?

²² Отже, надія на те, що Бог і далі прощатиме нам, великою мірою залежить від нашої готовності прощати братам. Коли між вами та іншим християнином виникає конфлікт особистого характеру, запитайте себе: «Хіба отримання Божого прощення не є набагато важливішим від спроби довести, що брат (або сестра) неправий, бо в певній ситуації повівся дещо неуважно, допустився якоїсь дрібної провини чи якось інакше виявив свою людську недосконалість?» Відповідь ви добре знаєте й самі.

²³ А що, коли справа набагато серйозніша, ніж просто невелика особиста образа чи проблема? І в яких ситуаціях застосовується Ісусова порада з Матвія 18:15—18? Розгляньмо ці питання наступного разу.

[Примітка]

Чи ви пригадуєте?

◻ Який приклад для наслідування дає нам Єгова щодо прощення?

◻ Що ми повинні пам’ятати стосовно членів збору?

◻ Чого ми повинні бути в змозі досягти в більшості випадків, коли до нас ставляться з неуважністю чи коли нас ображають?

◻ Що в разі необхідності ми можемо зробити, аби примиритися з братом?

[Ілюстрація на сторінці 15]

Коли виникає незгода зі співхристиянином, намагайтесь дати їй пройти стороною; з часом справа стане неважливою.