Божий дух свідчить разом з нашим духом

 1—3. Завдяки яким подіям П’ятидесятниця стала особливим днем і як ці події сповнили пророцтво з Писань? (Дивіться ілюстрацію на початку статті).

БУЛА неділя, коло дев’ятої години ранку. Для людей у Єрусалимі це був особливий день — свято, а також субота. У храмі вже, безперечно, принесли ранкову жертву. Всюди панувало піднесення, а первосвященик готувався принести жертву коливання — два замішані на заквасці хліби з борошна нового врожаю (Лев. 23:15—20). Це приношення вказувало на початок жнив пшениці. Події відбувалися в день П’ятидесятниці 33 року н. е.

² У той самий час сталося щось набагато важливіше — однак не в храмі, а в одній горішній кімнаті міста. У ній зібралося приблизно 120 християн, які «перебували в молитві» (Дії 1:13—15). Раптом з ними відбулося те, що має прямий зв’язок з діями первосвященика під час кожної П’ятидесятниці. Цією подією також сповнилося пророцтво, яке виголосив пророк Йоіл приблизно за 800 років до того дня (Йоіла 2:28—32; Дії 2:16—21). Чим ця подія була така особлива?

³ Прочитайте Дії 2:2—4. На християн у тій горішній кімнаті зійшов Божий святий дух (Дії 1:8). Ці люди почали пророкувати, або свідчити, про те, які дивовижні речі вони бачили й чули. Невдовзі зібрався великий натовп. Тоді апостол Петро пояснив значення того, що сталося. Він промовив до своїх слухачів: «Покайтесь, і нехай кожен з вас охреститься в ім’я Ісуса Христа, щоб отримати прощення гріхів, і тоді ви одержите в дар святий дух». Того дня на це заохочення відгукнулося коло 3000 людей. Вони охрестилися й отримали обіцяний святий дух (Дії 2:37, 38, 41).

 4. а) Чому нас мають цікавити події, котрі відбулись у день П’ятидесятниці? б) Яка важлива подія, можливо, відбулася в той самий день багато років до того? (Дивіться примітку).

⁴ Чому П’ятидесятниця 33 року н. е. має важливе значення для нас? Звісно, не через те, що відбувалося в Єрусалимському храмі. Швидше, вона важлива тому, що Ісус Христос, Великий Первосвященик, сповнив згаданий вище пророчий образ^[1]. У той день у храмі первосвященик приносив Єгові два замішані на заквасці хліби. Ці хліби символізували помазаних учнів, яких було вибрано з грішного людства для того, щоб вони стали Божими усиновленими дітьми. Таким чином для цих «перших плодів» з-посеред людства відкрилася можливість згодом піти на небо і стати співцарями Ісуса в Божому Царстві, через яке на решту слухняного людства будуть зливатися незліченні благословення (Як. 1:18; 1 Пет. 2:9). Незалежно від того, яка в нас надія,— оселитися в небі разом з Ісусом чи жити вічно в раю на землі,— події того дня мають неабияке значення для нас.

 5. Звідки ми знаємо, що не всі помазані християни стають помазанцями однаковим способом?

⁵ Якби ти був одним з тих учнів, на яких тоді опустилися немовби вогняні язики, то, мабуть, ніколи б не забув той день. У тебе не було б і тіні сумніву в тому, що ти помазаний святим духом, особливо якби ти теж почав чудом говорити іншою мовою (Дії 2:6—12). Але чи всі помазані святим духом християни стають помазанцями таким самим видовищним способом, як та перша група з приблизно 120 учнів? Ні. Тисячі інших у Єрусалимі були помазані того дня під час свого хрещення (Дії 2:38). На них не опускалися немовби вогняні язики. Більш того, не всі помазані християни отримують помазання під час свого хрещення. Самаряни були помазані святим духом через деякий час після хрещення (Дії 8:14—17). А випадок Корнилія і присутніх у його домі був винятковим: вони були помазані святим духом ще перед тим, як охрестилися (Дії 10:44—48).

 6. Що отримують усі помазанці і як це впливає на них?

⁶ Тож не всі стають помазанцями однаково. Можливо, дехто усвідомив своє небесне покликання відразу, а інші — поступово. А втім, хоч би як відбувалося помазання, кожен помазанець має те, про що говорив апостол Павло: «Завдяки йому ви, повіривши, отримали печатку — обіцяний святий дух, даний наперед як знак нашої спадщини» (Еф. 1:13, 14). Ця особлива дія святого духу є наче перший внесок (або завдаток), гарантія того, що має настати. Завдяки цьому знаку помазаний християнин набуває внутрішнього переконання, що він є помазанцем. (Прочитайте 2 Коринфян 1:21, 22; 5:5).

 7. Що повинен робити кожен помазаний християнин, аби отримати нагороду в небі?

⁷ Чи отримання цього знаку гарантує християнину нагороду в небі? Ні. Така людина впевнена, що отримала запрошення. Але чи отримає зрештою вона небесну нагороду, залежить від того, чи залишиться вона вірною. Петро пояснив це так: «Отож, брати, робіть усе можливе, щоб триматися свого покликання та вибрання. Продовжуючи робити все це, ви ніколи не впадете і будете великодушно наділені можливістю ввійти у вічне Царство нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа» (2 Пет. 1:10, 11). Тож кожен помазаний християнин повинен докладати зусиль, щоб зберігати вірність. Якщо він цього не робить, його небесне покликання, або запрошення, не матиме для нього жодної цінності (Євр. 3:1; Об’яв. 2:10).

8, 9. а) Чому більшості людей важко збагнути, що відбувається, коли хтось стає помазанцем? б) Звідки людина знає, що вона має запрошення піти на небо?

⁸ Сьогодні абсолютній більшості Божих служителів, можливо, важко збагнути, як відбувається помазання. І в цьому немає нічого дивного, адже вони не помазанці. Початковий намір Бога полягав у тому, щоб люди жили вічно на землі (Бут. 1:28; Пс. 37:29). Обрання деяких людей, щоб вони правили в небі як царі і священики, не є чимось звичайним. Це винятковий захід. Коли хтось отримує таке покликання, його мислення, світогляд і надія докорінно змінюються. (Прочитайте Ефесян 1:18).

⁹ А звідки людина знає, що вона має небесне покликання, тобто насправді отримала цей особливий знак? Відповідь очевидна зі слів Павла до помазаних християн у Римі, «покликаних бути святими». Він написав до них: «Ви отримали не дух рабства, який знову викликає страх, а дух усиновлення, що й спонукує нас вигукувати: “А́вва, Батьку!” Тож Божий дух свідчить разом з нашим духом, що ми Божі діти» (Рим. 1:7; 8:15, 16). Іншими словами, Бог за допомогою святого духу дає тій людині чітко зрозуміти, що її запрошено стати майбутнім спадкоємцем Царства (1 Фес. 2:12).

10. Що означають слова з 1 Івана 2:27 про те, що помазані християни не потребують, щоб їх хтось навчав?

¹⁰ Ті, хто отримав це особливе запрошення від Бога, не потребують свідчення з якогось іншого джерела. Їм не треба, аби ще хтось підтверджував, що вони мають небесне покликання. Єгова не залишає жодних сумнівів в їхніх розумах і серцях. Апостол Іван звертається до таких помазаних християн: «Ви отримали помазання від Святого, і всі ви маєте знання». Далі він каже: «Що ж до вас, то отримане від нього помазання залишається у вас. І ви не потребуєте, щоб вас хтось навчав, бо помазання від нього навчає вас про все. Тому, як воно і навчило вас, залишайтеся в єдності з ним» (1 Ів. 2:20, 27). Ці люди потребують духовних настанов так само, як і будь-хто інший. Але їм не потрібно, аби хтось підтверджував, що вони помазанці. У цьому їх запевняє наймогутніша сила у всесвіті!

11, 12. Про що може думати помазаний християнин і в чому він не сумнівається?

¹¹ Коли святий дух вселяє у християнина переконання, що він помазанець, з ним відбуваються глибокі зміни. Ісус назвав ці внутрішні зміни народженням знову або народженням згори^[2] (Ів. 3:3, 5, прим.). Після цього він пояснив: «Не дивуйся тому, що я сказав: “Ви повинні народитися знову”. Вітер дме, куди хоче, і ти чуєш його шум, хоча й не знаєш, звідки та куди він дме. Щось подібне відбувається з кожним, хто народжений від духу» (Ів. 3:7, 8). Як видно, почуття помазаної особи неможливо повністю пояснити людям, які не є помазанцями.

¹² Ті, хто отримав таке запрошення, можуть думати: «Чому вибрано мене? Чому мене, а не когось іншого?» Такі люди можуть навіть сумніватися, чи вони достойні. Однак вони не сумніваються в тому, що отримали запрошення. Їхні серця переповнені радістю і вдячністю. Вони почуваються подібно до Петра, який під натхненням сказав: «Хай лине хвала Богу і Батькові нашого Господа Ісуса Христа, бо він виявив велике милосердя: народив нас знову і через воскресіння Ісуса Христа з мертвих дав живу надію, а також спадщину нетлінну, неопоганену й нев’янучу. Вона зберігається в небі для вас» (1 Пет. 1:3, 4). Коли помазані християни читають ці слова, то не мають жодного сумніву, що їхній небесний Батько звертається до них особисто.

13. Як змінюється мислення людини, помазаної святим духом, і що спричиняє ці зміни?

¹³ Ці християни перед тим, як отримати таке свідчення Божого духу, плекали земну надію. Вони з нетерпінням чекали часу, коли Єгова очистить землю, і бажали втішатися майбутніми благословеннями земного життя. Мабуть, вони навіть уявляли, як зустрічатимуть своїх близьких, котрі воскреснуть. Ці люди сподівалися побудувати собі доми і жити в них, садити дерева і споживати їхні плоди (Ісаї 65:21—23). Чому змінилося їхнє мислення? Вони не розчарувались у земній надії і не змінили свій світогляд через стрес або збентеження. Вічне життя на землі не втратило для них сенсу, так ніби вони раптом почали думати, що воно буде нудним, або вирішили відкрити для себе нові обрії в небі. Ні, такі люди змінилися через вплив Божого духу, який не лише їх покликав, або запросив, але й змінив їхнє мислення та надію.

14. Що помазанці думають про своє життя на землі?

¹⁴ Чи повинні ми робити висновок, що ці помазанці хочуть померти? Павло під натхненням відповів: «Перебуваючи в теперішньому наметі, ми стогнемо під тягарем. Це не означає, що ми хочемо скинути з себе цей намет. Ми просто прагнемо одягнути інший, аби смертне було поглинуте життям» (2 Кор. 5:4). Помазані християни не втратили інтересу до життя і не хочуть, щоб воно чимшвидше закінчилось. Навпаки, вони прагнуть кожен день служити Єгові разом з друзями і рідними. Все ж, хоч би що ці християни робили, вони постійно пам’ятають свою славну надію (1 Кор. 15:53; 2 Пет. 1:4; 1 Ів. 3:2, 3; Об’яв. 20:6).

15. Що не є доказом того, що людина помазана святим духом?

¹⁵ Можливо, ти роздумуєш над тим, чи не отримав і ти це дивовижне запрошення. Якщо так, то поміркуй над деякими важливими запитаннями. Чи ти вважаєш, що маєш особливу ревність у служінні? Чи ти старанний дослідник Божого Слова і любиш докопуватися до «Божих глибин»? (1 Кор. 2:10). Чи ти бачиш, що Єгова по-особливому благословляє тебе у служінні? Чи палаєш бажанням виконувати волю Єгови? Чи відчуваєш сильну спонуку допомагати іншим духовно? Чи бачиш руку Єгови у своєму житті? Навіть якщо ти впевнено відповідаєш «так» на всі ці запитання, це не означає, що ти маєш небесне покликання. Чому? Тому що згадані вище риси притаманні не лише тим, хто має небесне покликання. Дух Єгови так само впливає і на тих, хто сподівається жити вічно на землі. Фактично, якщо ти роздумуєш над тим, чи маєш небесне покликання, чи ні, це вже само по собі вказує на те, що ти його не отримав. Покликані Єговою не роздумують, чи їх запрошено, чи ні. Вони знають це точно!

16. Звідки ми знаємо, що не всі, хто отримав Божий дух, мають запрошення іти до неба?

¹⁶ У Святому Письмі є багато прикладів людей, які мали віру і були керовані святим духом. Проте ці люди не сподівалися жити в небі. Одним з них був Іван Хреститель. Ісус дуже хвалив його, але сказав, що Іван не буде в небесному Царстві (Матв. 11:10, 11). Святий дух впливав також на Давида (1 Сам. 16:13). Він мав глибоке духовне розуміння і навіть під Божим натхненням написав певні частини Біблії (Марка 12:36). Все ж Петро в П’ятидесятницю сказав, що «Давид на небо не піднявся» (Дії 2:34). Ці люди відчували на собі сильний вплив святого духу. Але вони не отримали особливого свідчення духу, що вибрані для небесного життя. Чи це означало, що вони були недостойні або їм чогось бракувало? Ні. Це лиш означало, що Єгова воскресить їх до життя на райській землі (Ів. 5:28, 29; Дії 24:15).

17, 18. а) На яку нагороду з нетерпінням чекає більшість Божих служителів у наш час? б) Які запитання ми розглянемо в наступній статті?

¹⁷ Переважна більшість Божих служителів у наш час не має небесного покликання. У них така ж надія, як у Давида, Івана Хрестителя та інших вірних чоловіків і жінок давнини. Подібно до Авраама, вони сподіваються бути підданими Царства (Євр. 11:10). Якщо ж говорити про вибраних для небесного життя, то в цей час кінця на землі живе лише невелика їхня кількість (Об’яв. 12:17). Це означає, що більшість зі 144 000 вже померли, зберігши вірність.

¹⁸ А як мають ставитися Божі служителі з земною надією до будь-кого, хто стверджує, що в нього небесна надія? Як тобі реагувати, якщо хтось у твоєму зборі почне споживати хліб і вино на Спомині смерті Христа? Чи треба перейматися тим, що збільшується кількість людей, які стверджують, що мають небесне покликання? Відповіді на ці запитання будуть обговорюватися в наступній статті.