«Моє слово — моє зобов’язання»
УЖЕ минуло 15 років від моєї останньої прогулянки цією Лондонською вулицею. Коли б ви бачили мене, з чорним котелком (капелюхом) на голові, із звитою парасолькою в руках, то правильно розуміли б мене бути типічним англійським комерсантом. Це правда, я був один з тисячів, які їздили в «місто», столичної фінансової дільниці.
Недалеко цієї дільниці живе «стара пані вулиці Треднідл», тобто Англійський банк. Фондова біржа стоїть біля неї. За рогом вулиці стоїть Ллойдс Лондона, славна страхова біржа. Але моє діло повело мене на вулицю Сен Мері Екс, на якій стоїть третя головна біржа в Лондоні — Балтік.
По корпоративній драбині
Закінчивши школу в 1937 р., я працював розсильником (виконавцем різних доручень) торговельної фірми, яка розвозила вантаж по цілому світі. Я серйозно виконував свої обов’язки, палко жадаючи повищитись на посаді. Я мав надію колись стати директором відділу.
Я був наймолодшим робітником нашої фірми, коли Друга світова війна перервала мою кар’єру, і в 1941 р. я записався на службу при Британській військово-повітряній силі. Вернувшись до цивільного життя, років із п’ять пізніше, я знову став працювати в моїй колишній фірмі. Але обставини змінились. Декотрі колишні робітники вже не були з нами. Загинули на війні.
Я взявся до роботи, і через негайне переведення на посаду директора відділу, мав контакт з клієнтурою нашої фірми. Я вів переговори в таких справах, як зафрахтовування (наймання судна для перевезення вантажу) нафтових суден, робив розпорядок навантажувати їх пальним. Щоб поширити нашу торгівлю, фірма затвердила мою кандидатуру в біржі Балтік.
З фірмою Балтік
Гордовито Балтік торгова й вантажна біржа має на собі герб з гаслом «наше слово — наше зобов’язання». До початку 1970 років близько 700 фірм приєднались до цього правила. Вони уповноважили своїх 2400 представників дотримувати традицію, яка датується до зібрань капітанів суден і торговців у 17-му столітті, яких усні угоди завжди зобов’язували. До цих пір біржа вимагає, чесності від своїх членів.
З 1954 р., я регулярно приходив до біржі Балтік проводити торгівлю й встановлювати вантаж для торгових суден різних вантажних фірм. Коли, як представник нашої фірми, я дав слово у згоді, то це було непорушним обов’язком, незважаючи на можливість зміни обставин. Я завжди застосовував цей принцип у приватному житті.
Час випробовування
Я вірив, що Бог існує, і більше ні. Друга світова війна розгромила мої релігійні ідеали. Священики проповідували мир, однак благословляли нашу участь у війні. «Як же,— я часто питав себе,— можна довіряти таким людям?»
У 1954 р., Свідки Єгови почали відвідувати мою дружину, Вів, і говорили їй про Біблію. Я не противився цьому, але ставив дружині те що думав були недоладні запитання. Ставивши їй все більше й більше трудних запитань на яких вона не могла відповідати, Вів запропонувала, щоб я поговорив із Свідками Єгови. Я погодився на це.
Пані якій дружина представила мене була скромно вдягнена й ясно відповідала на мої запитання. Я запитав її про безсмертя душі, вона коротко відповіла мені цитатою з Єзекіїля 18:4: «Душа, що грішить,— вона помре». Тоді я поставив їй кілька політичних запитань. Вона відповіла, що так як Ісус з Його учнями не були частиною світу, то Свідки беруть нейтральну позицію в таких спірних питаннях. Це мені не сподобалось. Різко я заперечив: «Коли б ми не воювали, а Гітлер вторгнувся в нашу країну, то де б ми тепер були?» На це вона безтурботно відповіла, що німецькі Свідки теж відмовились воювати. Вони додержувались свого переконання незважаючи на те, що їх могли стратити за це!
Я почав студіювати Біблію з нею, в надії спростувати її віру. Мало-помалу я почав вірити в Біблію. Але чи мене піддурювали? Я подумав про тутешніх священиків. Поставлю їм такі самі запитання як Свідкам.
З дружиною ми зробили розпорядок піти до церкви на дискусію. Зустріч доказалась катастрофічною і зовсім не збільшила мого довір’я в засновану церкву. Таж, священики відкидали історію в 1 Мойсеєвій, з якою Ісус погоджувався! (Матвія 19:3—6) Та і дві подібні дискусії переконали мене, що Біблія справді була Боже Слово, що Свідки Єгови підтримували Біблію й застосовували її принципи до свого життя. Це зміцнило мою віру.
Моє слово — моє зобов’язання
Продовжуючи студіювати Біблію, я знав до чого це доведе й журився як це вплине на мою репутацію, не тільки в «місті», як заповзятливий адміністратор, але також у суспільстві де я був славним спортсменом. Я цікавився знати, що люди подумають коли довідаються, що я підтримував віру Свідків Єгови.
Тому що я згодився проповідувати добру новину з місцевими Свідками, то додержав свого слова, думаючи що коли піду з ними тільки раз, то цим докажу, що не боюсь ходити на службу. Я запропонував проповідувати людям не в нашій місцевості, яким то людям я не був знайомий. У першому домі, люди прагнули навчитись правди, і ми відразу почали студіювати з ними Біблію.
Наступного тижня, я знову пішов на службу. Ранок ще не закінчився, коли я зробив моє рішення. Я знав правду, й відчував відповідальність допомагати іншим людям навчитись її.
Щодо моїх торговельних стосунків, я мусив добре обдумати теперішні користі з майбутніми результатами. Я вирішив служити Єгові й присвячувати скільки часу можливо на Його працю. Буду працювати скільки потрібно, щоб отримувати мою родину. Восьме січня 1956 р., я охрестився й публічно доказав своє присвячення виконувати Божу волю.
Першості роботи
Вів і я планували вибратись з нашого апартаменту до більшого дому а тоді збільшити нашу родину. Але тепер, інтереси Царства були на першому місці в нашому житті, і ми вирішили не вибиратись. Коли дочка закінчила школу в 1969 р., і почала проповідувати повночасно, то настав час для мене збільшити мою службу. Я зробив розпорядок на інтерв’ю з директором нашої фірми, щоб розказати йому мої плани зменшити світську роботу.
У голові я репетирував, що буду казати йому. Шановно представлю перед ним три альтернативи: Нехай дасть мені неповночасну роботу, відпустить мене, або я сам залишу роботу. Він вислухав, широко усміхнувся, і сказав: «Почекайте хвилинку, вислухайте моєї пропозиції. Мислю, що обдумаєтеся». Він став пояснювати, що правління фірми погодилось підвищити мене на посаду директора й збільшити зарплату в чотири рази, запевняючи що до трьох років я стану головою фірми. У надії переконати мене, він сказав: «Коли підвищемо вам зарплату, тоді ви зможете найняти кілька людей ходити на працю й проповідувати за вас». На жаль, він не розумів мого погляду Божої праці.
Не було сумніву про те що мені слід робити. Я дав Єгові своє слово, що перш за все, буду виконувати Його волю. Зрештою, директор погодився дати мені неповночасну роботу, якщо тільки торгівля не потерпить. Я погодився на знижену зарплату.
Єгова не опустив мене. Чотири місяці пізніше, мене підвищили на посаду директора фірми, працювати неповночасно але за колишню зарплату.
Допомагаючи іншим людям покладати довір’я на Бога
Між колегами на роботі, я знайшов інших, які послухались звістки Всевишнього, Якому можна довіряти й зазнав радість з того, що допоміг чотирьом з їхніми родинами присвятити своє життя виконувати Божу волю.
При закінченні 60-их і на початку 70-их років, у світі крамарства відбувались швидкі зміни. Наша фірма об’єдналась з іншими. Зрештою її поглинула мультинаціональна корпорація, і тому що я відмовився працювати повночасно, то відступив від праці в 1972 р.
Через змінені обставини я тепер був вільний служити Богові повночасно. Фінанси зменшувались, і я задумував працювати неповночасно лектором перевезення вантажу, коли Товариство запропонувало мені подорожувати й відвідувати збори Свідків Єгови. З того часу про мене й мою дружину дуже добре подбали.
Сьогоднішній торговий світ дуже змінився. Норми й етика поступово руйнуються. Дуже конкурують. Здається є більше ворогів ніж друзів. Але я маю радість широко подорожувати по Англії як районний служитель. Як же гарно працювати з людьми, які покладають їхнє довір’я на Бога, Який каже: «Я це сказав і це вчиню, як це призначив і це зроблю». (Ісаї 46:11, Переклад Хоменка) — Так як розповів Тед Гуннінгс.
[Ілюстрація на сторінці 13]
Обслуговує конвенцію Свідків Єгови як надзиратель району.