Після трьох років роз’їзної праці у Сполучених Штатах ми отримали листа з бюро президента Товариства Вартової Башти, в якому запитувалося, чи ми хотіли б проповідувати в Ефіопії, а також давати уроки в школі. Одна з вимог уряду полягала в тому, щоб місіонери навчали в школах. Ми погодилися і влітку 1952 року виїхали в Ефіопію.

Коли ми прибули в Ефіопію, то до обіду проводили уроки в початковій школі, а після обіду проводили безплатні біблійні уроки. Незабаром на біблійні вивчення почало приходити так багато людей, що ми часто навчали Біблії три або чотири години на день. Декотрі із студентів були поліцейськими, інші були вчителями або дияконами в місіонерських та ефіопських православних школах. З часом на кожному біблійному вивченні було 20 або й більше осіб! Багато із студентів покинули фальшиву релігію та почали служити Єгові. Ми були сповнені запалу. Коли я просипався щоранку, то знову дякував Єгові.

Батьківство та проповідування під забороною

У 1954 році ми довідались, що станемо батьками, отже, нам треба було вирішити, чи повернутись до Сполучених Штатів, чи залишитись в Ефіопії. Те, чи ми залишимось, звичайно, залежало від того, чи я знайду світську роботу. Я знайшов роботу інженера у сфері радіомовлення по обслуговуванню радіостанції для імператора Хайле Селассіє. Отже, ми залишилися.

Наша дочка Джудіт народилася 8 вересня 1954 року. Мені здавалося, що в мене була безпечна робота, оскільки я працював для імператора, але через два роки мене розрахували. Проте не пройшов і місяць, як мене найняли в поліцейський відділ — ще й за вищий оклад — викладати для молодих чоловіків уроки з ремонтування рацій дуплексного радіозв’язку. Протягом трьох років у нас народилося двоє синів: Філіп та Леслі.

Тим часом відбувалися зміни щодо нашої свободи виконування проповідницької роботи. Представники Ефіопської православної церкви намовили уряд вигнати всіх місіонерів Свідків Єгови. За порадою Товариства я поміняв свою візу — з цілі прибуття для місіонерської діяльності на ціль прибуття для світської роботи. Наша місіонерська діяльність була заборонена і треба було бути обережними та розсудливими. Усі зібрання збору продовжувалися, але ми сходилися невеличкими групами.

Поліція обшукувала доми декотрих Свідків, які були під підозрою. Проте вона не знала, що лейтенант поліції, який був поклонником Єгови, завжди повідомляв нам, коли були заплановані рейди. Результатом було те, що в ті роки не було конфісковано ніякої літератури. Ми проводили вивчення «Вартової Башти» щонеділі, відвідуючи ресторани на краю міста, де на вільному повітрі знаходилися столи для пікніка.

Це було в той час, як я навчав радіосправи поліцейських курсантів, коли курсант, про якого я згадав на самому початку, попросив мене про біблійне вивчення. Я вважав, що він був щирим, отже, ми почали. Лише після двох зустрічей він привів другого курсанта, а потім третього. Я перестеріг їх, щоб вони нікому не говорили про вивчення Біблії зі мною, і вони послухалися мене.

Наступного року президент Товариства Натан Г. Норр приїхав до нас в Ефіопію. Він дав хороші поради щодо виконування роботи в умовах заборони, також цікавився нашою сім’єю, тим, як ми почуваємо себе духовно. Я розповів, що ми навчаємо дітей молитися. І потім запитав, чи він хоче послухати, як молиться Джудіт. Він відповів, що так, і опісля звернувся до Джудіт: «Джудіт, ти молодець». Потім перед обідом я попросив помолитися брата Норра і, коли він закінчив, Джудіт сказала: «Брате Норр, ти молодець!»