Розділ 8

Чи мутації — основа еволюції?

1, 2. Який механізм називають основою еволюції?

ТЕОРІЯ еволюції зустрічає на своєму шляху ще одну трудність. Як саме мав проходити процес еволюції? Що є тим головним механізмом, котрий, як уважається, дав змогу одному типові живих істот еволюціонувати в інший? Еволюціоністи кажуть, що немалу роль у цьому відіграють різноманітні зміни всередині ядра клітини. А основними з них є «випадкові» зміни, відомі як мутації. Вважається, що в тих мутаційних змінах особливу участь беруть гени та хромосоми статевих клітин, оскільки мутації в них можуть передаватися нащадкам.

² «Мутації... є основою еволюції»,— зазначає «Уорлд бук енсайклопідія»¹. Подібно й палеонтолог Стівен Стенлі назвав мутації «вихідним матеріалом» для еволюції². А генетик Пео Коллер заявив, що мутації «необхідні для еволюційного прогресу»³.

 3. Які мутації були б необхідними для еволюційного процесу?

³ Проте еволюційний процес вимагає не просто будь-якої мутації. Роберт Ястров вказав на необхідність «повільного нагромадження сприятливих мутацій»⁴. А Карл Саган додав: «Мутації — раптові зміни у спадковості — передаються незміненими. Вони дають вихідний матеріал для еволюції. Середовище відбирає ті нечисленні мутації, які збільшують шанси організму вижити, результатом чого стає ряд повільних перетворень однієї форми життя в іншу і поява нового виду»⁵.

 4. Яка трудність постає у зв’язку з заявою, що мутації можуть брати участь у різких еволюційних змінах?

⁴ Крім того, існує думка, що мутаціями можна пояснити різкі зміни, на яких базується теорія «переривчастої рівноваги». У «Науковому дайджесті» Джон Ґлідман написав: «Еволюційні ревізіоністи вважають, що мутації в основних регуляторних генах можуть бути саме тим генетичним відбійним молотком, якого вони потребують для своєї теорії великих стрибків». Однак англійський зоолог Колін Паттерсон відзначив: «Припущень можна робити скільки завгодно. Ми нічого не знаємо про ці головні регуляторні гени»⁶. Але незважаючи на такі припущення, загальноприйнятою є думка, що мутації, які начебто беруть участь в еволюції,— це невеликі випадкові зміни, що нагромаджуються протягом тривалого часу.

 5. Як виникають мутації?

⁵ Як виникають мутації? Вважається, що більшість із них відбувається під час звичайного процесу розмноження клітини. Але експерименти показали, що вони також можуть викликатися зовнішніми факторами, як, наприклад, радіацією та хімічними речовинами. Наскільки часто трапляються мутації? Відтворення генетичного матеріалу в клітині відзначається дивовижною сталістю. І якщо взяти до уваги кількість клітин, що діляться у живому організмі, то можна сказати, що в цілому мутації виникають не дуже часто. Як зазначила «Американська енциклопедія», відтворення «ланцюгів ДНК, котрі складають ген, надзвичайно точне. Помилкові відбитки чи копії — нечасті аварії»⁷.

Благотворні вони чи шкідливі?

6, 7. Яке співвідношення шкідливих мутацій і корисних?

⁶ Якщо ж корисні мутації становлять основу еволюції, то яка їхня частка у загальній кількості всіх мутацій? У цьому питанні еволюціоністами досягнуто неабиякої єдності. Наприклад, Карл Саган визнає: «У своїй більшості вони шкідливі або летальні»⁸. Пео Коллер стверджує: «Для носія мутованого гена більшість мутацій є згубними. Результати експериментів свідчать про те, що на кожну вдалу або корисну мутацію припадає багато тисяч шкідливих»⁹.

⁷ Коли не враховувати «нейтральних» мутацій, то шкідливі мутації у тисячі разів переважають ті, що розглядаються як корисні. «Таких результатів і слід сподіватися від випадкових змін, що виникають у будь-якій високоорганізованій системі»,— зазначає «Британська енциклопедія»¹⁰. Ось чому говориться, що мутації спричиняються до сотень хвороб, зумовлених генетичними факторами¹¹.

 8. Як експериментальні дані підтверджують висловлювання енциклопедії?

⁸ З огляду на згубну природу мутацій «Американська енциклопедія» визнала: «Здається, той факт, що більшість мутацій шкодять організму, важко примирити з поглядом, що мутації є джерелом вихідного матеріалу для еволюції. Мутанти, зображені в посібниках з біології, являють собою колекцію потвор і страховищ, і, здається, мутація є швидше деструктивним, ніж конструктивним процесом»¹². Коли мутантних комах ставлять в умови конкуренції з нормальними комахами, то результат завжди однаковий. Як зазначив Дж. Ледіард Стеббінс, «після більшої чи меншої кількості поколінь мутанти гинуть»¹³. Вони не могли конкурувати, бо були не вдосконаленими, а, навпаки, виродженими і в невигідному становищі.

9, 10. Чому припущення, що мутації є основним фактором еволюції, необґрунтоване?

⁹ У своїй книжці «Витоки життя» письменник і науковець Айзек Азімов визнав: «Більшість мутацій — це зміни на гірше». Проте далі він стверджує: «Кінець кінцем мутації, безперечно, спрямовують еволюційний процес уперед та вгору»¹⁴. Але чи так воно насправді? Чи може вважатися корисним процес, що завдає шкоди в 999 випадках з 1000? Якби ви задумали збудувати дім, то чи найняли б будівельника, відомого тим, що один раз він виконує роботу добре, а тисячі разів — погано? Чи хотілося б вам їхати в машині, у водія котрої на одне правильне вирішення під час їзди припадають тисячі неправильних? Чи хотіли б ви, щоб вас оперував хірург, в якого на кожен правильний рух під час операції припадають тисячі хибних?

¹⁰ Генетик Добжанський якось сказав: «Навряд чи можна сподіватися, щоб якась поломка, випадкове відхилення в роботі точного механізму поліпшили його якість. Штрикання палицею в механізм годинника чи радіоприймач рідко коли змушує його запрацювати ліпше»¹⁵. Тож запитайте себе, чи виглядає розсудливим твердження, що всі ці дивовижно складні клітини, органи, члени тіла й процеси, які відбуваються у живих організмах, утворились під дією руйнівного процесу?

Чи мутації породжують щось нове?

11—13. Чи мутації можуть привести до появи чогось нового?

¹¹ Навіть якби всі мутації були корисними, чи могли б вони привести до появи чогось нового? Ні. Результатом мутацій може бути лише зміна тих ознак, які вже існують. Мутації забезпечують різноманітність, але ніколи не породжують нічого нового.

¹² «Уорлд бук енсайклопідія» наочно ілюструє, до чого можуть привести корисні мутації: «Рослина в посушливій місцевості може мати мутантний ген, який зумовлює ріст довшого та міцнішого коріння. Рослина матиме більше шансів вижити, ніж інші особини того ж виду, бо її корені можуть вбирати більше води»¹⁶. Однак чи з’явилося щось нове? Ні, це та сама рослина. Вона не еволюціонує у щось інше.

¹³ Мутації можуть змінити колір або структуру волосся. Але волосся завжди буде волоссям. Воно ніколи не перетвориться у пір’я. Людська рука може змінитися внаслідок мутацій. Вона може мати аномальні пальці. Часами навіть бувають руки з шістьма пальцями чи іншими відхиленнями від норми. Але рука завжди залишається рукою. Вона ніколи не обертається у щось інше. Нічого нового не виникає, та й не може виникнути.

Експерименти з плодовими мушками

14, 15. Що з’ясувалося в результаті експериментів над плодовими мушками, які проводилися впродовж десятиріч?

¹⁴ Небагато експериментів з мутаціями можуть зрівнятися масштабністю з тими, що проводилися на звичайних плодових мушках Drosophila melanogaster. З початку 1900-х років учені піддавали мільйони цих мушок дії рентгенівських променів. Це збільшило частоту мутацій більше як у сто разів.

¹⁵ Що ж засвідчують експерименти, які проводились протягом усіх тих десятиріч? Про один з результатів Добжанський висловився так: «Виразні мутанти дрозофіли, з якою було проведено так багато класичних генетичних дослідів, майже всі без винятку поступаються перед дикими мушками життєздатністю, плодючістю й тривалістю життя»¹⁷. Інший результат полягав у тому, що мутації так і не привели до появи чогось нового. Плодові мушки мали здеформовані крила, ноги й тіла та інші спотворення, але вони завжди залишалися плодовими мушками. При схрещуванні мутантних мушок з’ясувалося, що після ряду поколінь на світ починали з’являтись нормальні плодові мушки. Якби цих нормальних мушок залишили в їхньому природному стані, то вони б зрештою мали більше шансів вижити, ніж слабіші від них мутанти, і це забезпечило б збереження плодової мушки в її початковій формі.

16. Як носій спадкової інформації сприяє збереженню живих організмів незмінними?

¹⁶ Носій спадкової інформації — ДНК має чудову властивість усувати завдане їй генетичне ушкодження. Це сприяє збереженню характерних рис організму, який розвиватиметься згідно зі своїм генетичним кодом. «Саєнтифик америкен» описує, як «життя кожного організму та його незмінність із покоління в покоління» оберігається «ферментами, які безупинно усувають» генетичні ушкодження. У вищезгаданому журналі зазначено: «Зокрема негайною реакцією на значне ушкодження молекул ДНК може стати синтез більшої кількості репаративних ферментів»¹⁸.

17. Чому Ґольдшмідта розчарували експерименти з мутаціями?

¹⁷ Отже, автор книжки «Справу Дарвіна переглянуто» розповідає про шанованого генетика, покійного нині Річарда Ґольдшмідта наступне: «Після багаторічних спостережень за мутаціями в плодових мушок Ґольдшмідт впав у розпач. Зміни, скаржився він, були такі безнадійно мікроскопічні, що, якби в одній особині зосередилась і тисяча мутацій, нового виду й тоді б не було»¹⁹.

Березовий п’ядун

18, 19. Що стверджується у зв’язку з березовим п’ядуном і чому?

¹⁸ Часто в літературі, присвяченій темі еволюції, про англійського березового п’ядуна говориться як про сучасний приклад еволюції в дії. «Міжнародна енциклопедія живої природи» повідомляє: «Це найразючіша еволюційна зміна, яку людям будь-коли доводилося спостерігати»²⁰. Знаючи, що Дарвіна непокоїла власна неспроможність продемонструвати еволюцію хоча б одного виду, Ястров зауважив наступне у своїй книжці «Червоні гіганти й білі карлики»: «У нього під руками був приклад, котрий дав би йому необхідні докази, якби він тільки знав про нього. То був украй рідкісний випадок»²¹. Під тим прикладом, звичайно ж, розуміється березовий п’ядун.

¹⁹ Що ж саме сталося з березовим п’ядуном? Спочатку світла форма цих метеликів переважала над темною. Світлі особини були непомітними на фоні світлої кори дерев, а отже, ліпше захищеними від птахів. Але згодом, унаслідок забруднення в індустріальних районах, стовбури дерев потемніли. Тепер світле забарвлення метеликів обернулося проти них, оскільки птахам було легше їх побачити й склювати. Тому темніші березові п’ядуни, яких називають мутантами, виявились більш здатними до виживання, бо птахам було важко помітити їх на тлі притемнених сажею дерев. Темніший різновид метеликів невдовзі став переважати.

20. Як один англійський медичний журнал пояснив, що березовий п’ядун не еволюціонував?

²⁰ Проте чи еволюціонував березовий п’ядун в якусь іншу комаху? Ні, він залишився тим же березовим п’ядуном, набувши всього лиш іншого забарвлення. Тому спроби використати цей приклад як доказ еволюції англійський медичний журнал «Он кол» назвав «сумнозвісними». У ньому зазначалося: «Це відмінний приклад маскування, але оскільки все почалось і закінчилось метеликами, а жодного нового виду так і не з’явилося, то він зовсім незастосовний як доказ еволюції»²².

21. Що можна сказати про здогадну властивість бактерій ставати резистентними до антибіотиків?

²¹ Існує й декілька інших прикладів, котрі мають спільні риси з цим помилковим твердженням, нібито березовий п’ядун еволюціонує. Скажімо, стверджують, що, оскільки деякі бактерії виявилися резистентними до антибіотиків, значить відбувається еволюція. Але стійкіші бактерії далі належать до того самого виду і не еволюціонують у щось інше. Визнано навіть, що, можливо, зміна зумовлена не мутаціями, а тим, що деякі бактерії були імунними з самого початку. Імунні бактерії розмножилися і стали переважати, тоді як усі інші загинули під дією антибіотиків. У книжці «Еволюція з космосу» говориться: «Ми вагаємося, однак, у тому, що, крім відбору вже існуючих генів, у цих випадках відіграли роль ще якісь чинники»²³.

22. Чи той факт, що деякі комахи виявляють стійкість до отрутохімікатів, означає, що вони еволюціонують?

²² Такий самий процес міг відбуватись і у випадку комах, стійких до отрутохімікатів, що застосовувалися проти них. Отрутохімікати або нищили тих комах, проти яких застосовувались, або були неефективними. Знищені комахи не могли виробити стійкість, бо були мертві. Те, що інші вижили, може означати, що вони були імунними з самого початку. Такий імунітет є генетичним фактором, який в одних комах виявляється, а в інших — ні. Так чи інакше, комахи залишалися комахами того самого виду. Вони не еволюціонували у щось інше.

«За родом своїм»

23. Яке правило з книги Буття було підтверджено також і мутаціями?

²³ Отже, мутації є ще одним підтвердженням формули з 1-го розділу книги Буття: живі істоти розмножуються тільки «за родом своїм». Причина полягає в тому, що генетичний код не допускає, аби рослина чи тварина надмірно відхилялась од типової форми. Може існувати велика різнорідність (як це можна бачити, наприклад, серед людей, котів чи собак), але не настільки велика, щоб одна жива істота могла перетворитися в іншу. Це підтверджують усі проведені на сьогодні експерименти з мутаціями. Доведено також закон біогенезу, суть якого полягає в тому, що життя походить тільки від уже існуючого життя і що батьківський організм та його потомство належать до одного «роду».

24. Як експерименти з селекціонуванням показують, що живі істоти розмножуються лише «за родом своїм»?

²⁴ Підтверджують це також експерименти з селекціонуванням. Учені намагалися без кінця змінювати різні тварини та рослини шляхом схрещування. Вони хотіли з’ясувати, чи не зможуть з часом дати початок новим формам життя. Які були результати? Журнал «Он кол» повідомляє: «Селекціонери, як правило, виявляють, що після декількох поколінь досягається оптимуму, так що подальше поліпшення вже неможливе, і що нові види не утворюються... Тому селекціонерство, здається, швидше спростовує еволюцію, ніж підтримує її»²⁴.

25, 26. Що говориться в наукових виданнях про межі розмноження живих істот?

²⁵ Подібні міркування висловлені в журналі «Наука»: «Види дійсно мають здатність набувати невеликих змін у своїх фізичних та інших особливостях, але ця здатність обмежена і у віддаленішій перспективі відображається коливаннями в межах середнього рівня»²⁵. Тож у такому разі живими істотами успадковується не можливість нескінченних змін, а 1) стабільність і 2) обмежена амплітуда відхилень.

²⁶ Отже, у книжці «Від молекул до живих клітин» говориться: «Клітини моркви чи мишачої печінки здатні після незліченних репродуктивних циклів послідовно зберігати свою тканинну тотожність і належність до конкретного організму»²⁶. А у праці «Симбіоз в еволюції клітини» зазначається: «Все живе... відтворюється з неймовірною точністю»²⁷. Журнал «Саєнтифик америкен» також зауважує: «Живі організми надзвичайно різноманітні за формою, але їхня форма дивовижно стала у межах кожної окремої лінії родоводу: з покоління в покоління свині залишаються свиньми, а дуби — дубами»²⁸. І один науковий письменник відзначив: «Трояндовий кущ завжди цвіте трояндами й ніколи — камеліями. Коза завжди народжує козеня й ніколи — ягня». Він підсумував, що мутаціями «неможливо пояснити загальну еволюцію: чому існують риби, плазуни, птахи і ссавці»²⁹.

27. Що неправильно витлумачив Дарвін стосовно в’юрків на Галапагоських островах?

²⁷ Та обставина, яка вплинула на становлення еволюційних поглядів Дарвіна, теж пояснюється існуванням різновидностей у межах виду. Під час перебування на Галапагоських островах Дарвін спостерігав за пташкою, званою в’юрком. Ці птахи належали до того ж типу, що і їхні предки з південноамериканського континенту, звідки вони, очевидно, мігрували. Проте між ними були цікаві відмінності, як, наприклад, у будові дзьоба. Дарвін витлумачив це як еволюцію в дії. Але, по суті, то був просто ще один приклад розмаїття у межах виду, що його уможливлює генетична будова живих створінь. Адже в’юрки і далі були в’юрками. Вони не перетворилися у щось інше, та й ніколи не перетворяться.

28. Чому можна казати, що наукові факти перебувають у повній гармонії із записаним у книзі Буття правилом: «за родом своїм»?

²⁸ Отже, записане в книзі Буття перебуває у повній гармонії з науковими фактами. Якщо ви посадите насіння, то воно вродить лише «за родом своїм», тому ви можете насадити сад, покладаючись на надійність цього закону. У котів завжди народжуються коти. Коли батьками стають люди, то їхні діти завжди є людьми. При цьому між окремими особинами існують відмінності у кольорі, розмірах та формі, але вони ніколи не виходять за межі свого виду. Чи особисто ви бачили, щоб у житті траплялося по-інакшому? Цього не бачив ніхто.

Не є основою еволюції

29. Що сказав про мутації один французький біолог?

²⁹ Висновок ясний. Жодна кількість випадкових генетичних змін не може спричинитися до того, щоб одна форма життя обернулася в іншу. Французький біолог Жан Ростан якось сказав: «Я ніяк не можу змусити себе повірити, що цим «похибкам» спадковості — нехай навіть при взаємодії з природним добором і при наявності величезних проміжків часу, впродовж якого еволюція працювала над життям,— вдалося побудувати цілий світ з його структурною ряснотою та витонченістю, з його вражаючими «пристосуваннями»³⁰.

30. Як висловився про мутації один генетик?

³⁰ Подібно висловився про загальноприйнятий погляд на мутації генетик К. Г. Ваддінґтон: «Дійсно, це скидається на теорію, що коли ви візьмете будь-яких чотирнадцять рядків зв’язного англійського тексту і мінятимете в ньому літеру за літерою, зберігаючи лише те, що все ще має сенс, то зрештою одержите один із сонетів Шекспіра. ...Ця логіка вражає мене своєю безглуздістю; гадаю, що ми повинні спромогтися на щось більше»³¹.

31. Як один учений назвав думку про те, що мутації є вихідним матеріалом для еволюції?

³¹ Істину можна виразити словами Джона Мура: «Після ретельних досліджень та аналізів усяке догматичне твердження... що мутації генів є вихідним матеріалом для якого-небудь еволюційного процесу, здійснюваного шляхом природного добору, сприймається як міф»³².

[Вставка на сторінці 99]

«Мутації... є основою еволюції».

[Вставка на сторінці 100]

Мутації прирівнюються до «аварій» у генетичному апараті. Але аварії не приносять користі, вони шкодять.

[Вставка на сторінці 101]

«Здається, мутація є швидше деструктивним, ніж конструктивним процесом».

[Вставка на сторінці 105]

«Якби в одній особині зосередилась і тисяча мутацій, нового виду й тоді б не було».

[Вставка на сторінці 107]

«[Цей приклад] зовсім незастосовний як доказ еволюції».

[Вставка на сторінці 107]

Мутації підтверджують, що живі істоти розмножуються тільки «за родом своїм».

[Вставка на сторінці 108]

«Селекціонерство, здається, швидше спростовує еволюцію, ніж підтримує її».

[Вставка на сторінці 109]

«З покоління в покоління свині залишаються свиньми, а дуби — дубами».

[Вставка на сторінці 110]

Мутаціями «неможливо пояснити загальну еволюцію».

[Вставка на сторінці 110]

«Ця логіка вражає мене своєю безглуздістю; гадаю, що ми повинні спромогтися на щось більше».

[Рамка/Ілюстрація на сторінках 112, 113]

Що відповідає фактам?

Прочитавши попередні розділи, доцільним буде замислитися: що ж відповідає фактам — еволюція чи творення? У нижчеподаній таблиці висвітлюється еволюційна модель, модель творення і реальні факти довколишнього світу.

Еволюційна модель Модель творення Реальні факти

...Логічний висновок

Якщо порівняти реальні факти довколишнього світу з моделями еволюції і творення, то хіба не очевидно, котра з них відповідає фактам, а котра суперечить їм? Свідчення світу живих істот, що оточує нас, і літопису викопних решток організмів, які існували у давні часи, веде нас до одного й того самого висновку: життя було створене, а не розвинулося шляхом еволюції.

Ні, життя не взяло свого початку в якомусь незнаному первісному «бульйоні». Люди не походять від мавпоподібних пращурів. Натомість у своєму великому розмаїтті живі істоти були створені як окремі родини. Представники кожної з них, розмножуючись, могли створювати велику розмаїтість живих істот усередині власного «роду», але не могли переступити межі, що відділяють різні види. Ті межі, як це добре видно із спостережень за живими істотами, зумовлені несхрещуваністю. А розмежування між видами забезпечене тим, що кожен з них має свій унікальний генетичний апарат.

Однак свідчення на користь Творця аж ніяк не обмежується тим, що факти перебувають у відповідності з моделлю творення. Подумайте про дивовижну будову та складність усього, що є на Землі та у Всесвіті. Це також засвідчує існування Найвищого Розуму. Темою кількох наступних розділів будуть усього лиш декілька цих чудес — від Усесвіту, що вселяє благоговійний страх, до надзвичайно складних конструкцій у мікросвіті.

[Ілюстрації на сторінці 102]

Чи найняли б ви будівельника, відомого тим, що один раз він виконує роботу добре, а тисячі разів — погано?

Чи хотілося б вам їхати в машині, у водія котрої на одне правильне вирішення припадають тисячі неправильних?

Чи хотіли б ви, щоб вас оперував хірург, в якого на кожен правильний рух припадають тисячі хибних?

[Ілюстрація на сторінці 103]

Добжанський: «Штрикання палицею в... радіоприймач рідко коли змушує його запрацювати ліпше».

[Ілюстрації на сторінці 104]

У результаті експериментів з плодовими мушками було одержано багато потворних мутантів, але вони завжди залишалися плодовими мушками.

Нормальна плодова мушка

Мутантні мушки

[Ілюстрації на сторінці 106]

Змінене забарвлення березового п’ядуна не наслідок еволюції, а всього лиш приклад розмаїтості в межах основного виду.

[Ілюстрації на сторінці 108]

Існує багато різних порід собак, але собаки завжди залишаються собаками.

[Ілюстрації на сторінці 109]

Людський рід характеризує велика розмаїтість, але люди розмножуються лише «за родом своїм».

[Ілюстрації на сторінці 111]

В’юрки, за якими Дарвін спостерігав на Галапагосах, завжди залишалися в’юрками, отже, він бачив розмаїтість, а не еволюцію.