Складайте прийнятні жертви Єгові

ЗА ПЕВНОГО періоду історії біля східного входу в Едемський сад можна було побачити дивовижне явищеa. Там стояли на варті могутні херувими, а своїм загрозливим виглядом вони наголошували на тому, що нікому не слід наважуватись увійти в нього. Таким же загрозливим було полум’яне лезо меча, що оберталося, і, очевидно, вночі воно кидало гнітючі відблиски на довколишні дерева (Буття 3:24, НС). Хоч би яким захопливим це було, усі спостерігачі трималися подалі від них.

Каїн та Авель, мабуть, неодноразово відвідували це місце. Народжені Адамові та Єві за межами саду, вони тільки могли уявляти, як їхнім батькам жилося в Раю, де була добре зрошувана, буйна рослинність і багатство овочів та фруктів. Тепер маленька видима частинка Едему, поза всяким сумнівом, здавалася необробленою та занедбаною.

Адам і Єва напевно розповідали своїм дітям, чому сад запущений і чому їх вигнано звідти (Буття 2:17; 3:6, 23). Як же прикро було, мабуть, Каїнові та Авелеві! Вони могли бачити сад, але не могли зайти в нього. Рай був так близько й так далеко. Каїн та Авель — заплямовані недосконалістю, але вони ніяк не могли цьому зарадити.

Стосунки їхніх батьків аж ніяк не могли поліпшити ситуації. Виголошуючи вирок Єві, Бог сказав: «До мужа твого [буде] пожадання твоє,— а він буде панувати над тобою» (Буття 3:16). Згідно з цим пророцтвом, Адам тепер панував над своєю дружиною, можливо, вже не ставлячись до неї як до товаришки й помічниці. І Єва, здавалося, виявляла хворобливу залежність від цього чоловіка. В одному коментарі її «пожадання» навіть називається «бажанням, що межує з хворобою».

Біблія не говорить про те, наскільки ця ситуація в подружжі вплинула на ставлення хлопців до батьків. Однак явним є те, що Адам і Єва залишили своїм дітям бентежний приклад.

Обирають різні шляхи

Зрештою Авель став пастухом, а Каїн взявся за рільництво (Буття 4:2). Доглядаючи за своєю чередою, Авель, безсумнівно, мав багато часу роздумувати над незвичайним пророцтвом, виголошеним перед вигнанням його батьків з Едемського саду: «Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п’яту» (Буття 3:15). Авель, мабуть, думав: «Як сповниться Божа обітниця про насіння, котре розчавить змія, і як насіння буде вжалене у п’яту?»

Через деякий час, очевидно, коли Каїн та Авель уже були дорослими, кожен з них приніс жертву Єгові. Оскільки Авель був пастухом, не дивно, що він приніс «від своїх перворідних з отари та від їхнього лою». На відміну від нього, Каїн приніс жертву «від плоду землі». Єгова прийняв Авелеву жертву, а «на Каїна й на жертву його не зглянувся» (Буття 4:3—5). Чому?

Дехто вказує на те, що Авель приніс жертву «від своїх перворідних з отари», тимчасом як Каїн — «від плоду землі». Проте проблема полягала не в якості продуктів, які пожертвував Каїн, бо в оповіді говориться, що Єгова дивився прихильно «на Авеля й на жертву його» і неприхильно — «на Каїна й на жертву його». Єгова дивився в першу чергу на стан серця поклонника. Що ж він побачив? В Євреїв 11:4 говориться, що Авель приніс свою жертву «вірою». Отже, Каїнові таки не вистачало віри, завдяки якій Авелева жертва була прийнятною.

Визначним у цьому є те, що в Авелеве жертвоприношення входило пролиття крові. Він міг слушно дійти висновку, що Божа обітниця стосовно насіння, яке буде вжалене в п’яту, призведе до пожертвування життя. Тому Авелеве жертвоприношення було благанням про окуплення, і цим виражалася віра, що Бог у відповідний час постачить жертву умилостивлення за гріхи.

На противагу цьому, Каїн, мабуть, тільки поверхово думав про своє жертвоприношення. «Його жертвоприношення було простим визнанням Бога добродійником,— висловився один тлумач Біблії в XIX сторіччі.— Чітко видно, що він не брав до уваги жодного істотного розриву між собою та своїм Творцем і не усвідомлював потреби визнання гріха або залежності від окуплення».

Крім того, як первородний, Каїн навіть міг зухвало вважати, що він і є обіцяним насінням, котре знищить Змія, Сатану. Також Єва могла виношувати ці честолюбні сподівання щодо свого первородного сина (Буття 4:1). Звичайно, якщо саме цього сподівалися Каїн та Єва, вони глибоко помилялися.

Біблія не розповідає, як Єгова засвідчив про схвалення Авелевого жертвоприношення. Декотрі говорять про те, що її пожер вогонь з неба. Хоч би як там було, зрозумівши, що його жертва відкинута, «сильно розгнівався Каїн, і обличчя його похилилось» (Буття 4:5). Каїн наближався до лиха.

Порада Єгови й відповідь Каїна

Єгова переконував Каїна. «Чого ти розгнівався, і чого похилилось обличчя твоє?» — запитав він. Це дало Каїнові чудову нагоду докладно переглянути свої почуття й спонуки. «Коли ти добре робитимеш, то підіймеш обличчя своє, а коли недобре, то в дверях гріх підстерігає. І до тебе його пожадання, а ти мусиш над ним панувати» (Буття 4:6, 7). (Дивіться інформацію в рамці на сторінці 23).

Каїн не послухався. Натомість він вивів Авеля в поле й убив його. Пізніше, коли Єгова запитав, де знайти Авеля, Каїн додав до свого гріха ще й брехню. «Не знаю,— відрізав той.— Чи я сторож брата свого?» (Буття 4:8, 9).

Як перед вбивством Авеля, так і після нього, Каїн відмовлявся ‘робити добре’. Він допустив, щоб гріх запанував над ним, і за це був вигнаний з місцевості, де проживали люди. Бог встановив «знака», можливо, проголосив всього-на-всього урочисту постанову, аби ніхто не помстився за Авелеву смерть, убивши Каїна (Буття 4:15).

Пізніше Каїн взявся за побудову міста й назвав його ім’ям свого сина. Не дивно, що його нащадки уславилися своїм насильством. Кінець кінцем, коли Потоп за днів Ноя змів усіх неправедних людей, Каїнова династія закінчилася (Буття 4:17—24; 7:21—24).

Біблійна оповідь про Каїна та Авеля збережена не лише для читання. Радше вона «написана нам на науку» й «корисна до навчання, до докору» (Римлян 15:4; 2 Тимофія 3:16). Чого ми можемо навчитися з цієї оповіді?

Урок для нас

Бог закликає християн сьогодні, подібно як закликав колись Каїна й Авеля, приносити йому жертву — не буквальне цілопалення, а «жертву хвали, цебто плід уст, що Ім’я Його славлять» (Євреїв 13:15). Тепер це виконують по цілому світі Свідки Єгови, проповідуючи добру новину про Боже Царство в понад 230 країнах (Матвія 24:14). Чи ви берете участь у цій праці? Тоді можете бути певними, що «не є Бог несправедливий, щоб забути діло ваше та працю любови, яку показали в Ім’я Його ви» (Євреїв 6:10).

Так само як у випадку Каїнового й Авелевого жертвоприношень, ваша жертва не оцінюється за зовнішнім виглядом, наприклад, лише за кількістю проведених у служінні годин. Єгова дивиться глибше. В Єремії 17:10 говориться, що він «досліджує серце» й навіть «випробовує нирки» — найглибші думки, почуття й спонуки людини. Тому вирішальними є спонуки, а не кількість. Дійсно, чи велика жертва, чи мала, вона цінна для Бога, коли приноситься від спонуканого любов’ю серця. (Порівняйте Марка 12:41—44 з 14:3—9).

Водночас ми повинні усвідомлювати, що Єгова не прийматиме кульгавих жертв, так само як він не прийняв жертви Каїна, котру той приніс з розділеним серцем (Малахії 1:8, 13). Єгова вимагає, щоб ви давали йому найліпше, аби служили йому всім серцем, усією душею, всім розумом та з цілої сили (Марка 12:30). Чи ви служите так? Тоді ви маєте добрий привід бути задоволеними зі своєї жертви. Павло написав: «Нехай кожен досліджує діло своє, і тоді матиме тільки в собі похвалу, а не в іншому [«а не в порівнянні з іншою особою», НС]!» (Галатів 6:4).

Каїн та Авель були однаково виховані. Але час та обставини дали кожному можливість розвинути виняткові риси. Заздрість, суперництво й приступи гніву поступово розклали спосіб мислення Каїна.

Проте Авеля Бог пам’ятає як праведного чоловіка (Матвія 23:35). Рішення Авеля з усіх сил догоджати Богові зробило його разючим контрастом невдячним членам його родини: Адамові, Єві й Каїнові. Біблія говорить нам, що, хоча Авель помер, він «ще промовляє». Його вірне служіння Богові — це частина незмінної історичної оповіді з Біблії. Наслідуймо приклад Авеля, постійно складаючи Богові прийнятні жертви (Євреїв 11:4).

[Примітка]

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 23]

Зразок для християнських порадників

«ЧОГО ти розгнівався, і чого похилилось обличчя твоє?» Цим запитанням Єгова доброзичливо звернувся до Каїна. Він не змушував Каїна змінитися, бо той мав свободу волі. (Порівняйте Повторення Закону 30:19). Однак Єгова не стримався повідомити про можливі наслідки свавільної поведінки Каїна. Він попередив Каїна: «Коли ти добре робитимеш, то підіймеш обличчя своє, а коли недобре, то в дверях гріх підстерігає» (Буття 4:6, 7).

Вартим уваги є те, що навіть гостро докоряючи Каїнові, Єгова не вважав його «безнадійною особою». Радше він розповів Каїнові про можливі благословення, якби той змінився, і Бог висловив упевненість, що при бажанні Каїн може подолати цю проблему. «Коли ти добре робитимеш,— сказав Єгова,— то підіймеш обличчя своє». Він також сказав Каїнові стосовно його лютого гніву: «А ти мусиш над ним панувати».

Сьогодні старійшини в християнському зборі повинні наслідувати приклад Єгови. Як зазначається в 2 Тимофія 4:2, вони інколи повинні «докоряти» й «забороняти», відверто вказуючи на наслідки свавільної поведінки провинника. Водночас старійшини повинні «напоумлювати» (Хом.). Грецьке слово паракале́о означає «підбадьорювати». «Напоумлення не є гострим, полемічним або критиканським,— говориться в «Теологічному словнику Нового Завіту» (англ.).— На це вказує інше значення цього слова — розрада».

Варто згадати, що споріднене грецьке слово пара́клетос може стосуватися помічника або захисника в юридичній справі. Отже, навіть коли старійшини небезпідставно докоряють, вони повинні пам’ятати, що є помічниками, а не супротивниками особи, якій потрібна порада. Подібно до Єгови, старійшини мають бути позитивними й виявляти впевненість, що людина, якій дається порада, може запанувати над проблемою. (Порівняйте Галатів 6:1).

У кінцевому підсумку, людина, звичайно, сама вирішує, чи застосовувати слова напоумлення (Галатів 6:5; Филип’ян 2:12). Порадники можуть бачити, що декотрі люди не беруть до уваги їхні попередження, подібно як Каїн ігнорував докір від самого Творця. Наслідуючи Єгову, який є досконалим Зразком для християнських порадників, старійшини можуть бути впевнені, що роблять усе потрібне.