Принцип чи загальноприйнята думка. Що є вашим орієнтиром?

ШЕСТИКЛАСНИК Норігіто брав участь у спортивному змаганні. Несподівано він зустрівся з необхідністю зробити рішення. Всі учні повинні були стати учасниками патріотичної церемонії. Чи слід було йому приєднатися до своїх шкільних товаришів у цьому, здавалось би, звичайнісінькому заході?

З Біблії Норігіто дізнався, що приєднуватися до будь-якого акту поклоніння іншому богові, крім Єгови, неправильно (Вихід 20:4, 5; Матвія 4:10). Він також знав, що християни повинні зберігати нейтральність, коли йдеться про світські політичні справи (Даниїла 3:1—30; Івана 17:16). Отже, дарма що шкільні товариші переконували його приєднатись до них,— він сміливо, але з повагою до інших обстояв свою позицію. Що у подібній ситуації зробили б ви?

Бажання бути частиною групи

Святе Письмо показує, що люди були створені Богом так, аби бути товариськими, жити у злагоді з іншими й знаходити радість у співпраці. Природним є бажання бути з рівними собі, бути прийнятим і належати до групи. Такі почуття роблять життя приємнішим і сприяють миру та гармонії у наших стосунках з іншими (Буття 2:18; Псалом 133:1; 1 Петра 3:8).

Природжене бажання належати до групи відображається у великому наголошенні на підпорядкування більшості, що спостерігається в деяких культурах навіть сьогодні. Японських дітей, наприклад, з ранніх років учать здавати собі справу в тому, що існують приписи більшості і що треба діяти відповідно до них. Традиція вчить їх, що один з їхніх найбільших обов’язків — бути в гармонії з суспільством. «Японців характеризує вища ймовірність того, що вони діятимуть колективно, ніж жителі Заходу»,— сказав Едвін Райшауер, колишній американський посол в Японії і проникливий спостерігач японських звичаїв. Він додав: «Там, де жителі Заходу можуть принаймні напустити на себе видимість незалежності та індивідуальності, більшість японців будуть досить-таки раді привести свій одяг, поведінку, стиль життя і навіть мислення у відповідність з нормами своєї групи». А втім, бажання відповідати загальноприйнятим нормам ні в якому разі не обмежується Японією. Воно спільне для людей усього світу.

Тиск відповідати загальноприйнятим нормам

Хоч і бажано не шкодувати зусиль для того, щоб бути у злагоді з іншими, все ж існує небезпека сліпого підкорення тому, що є загальноприйнятим. Чому? Тому що прийняте більшістю часто йде врозріз із тим, що прийнятне для Бога. «Ввесь світ лежить у злі [у владі злого, НС]» (1 Івана 5:19). Сатана спритно використовує всі засоби, що в його розпорядженні: матеріалізм, низьку мораль, расові упередження, релігійний фанатизм, націоналізм тощо, аби впливати на маси і відвертати їх од Бога. Підпорядкування таким речам фактично ставить особу в позицію протидії Богу Єгові та його намірам. Ось чому християнам радилось: «Не стосуйтесь до віку цього, але перемініться відновою вашого розуму, щоб пізнати вам, що то є воля Божа» (Римлян 12:2).

Живучи в цій системі речей, християни перебувають під постійним тиском підкорятись тому, що загальноприйнято. Особливо вразлива до цього молодь. Бажання виглядати і поводитись так, як шкільні товариші, у них надзвичайно сильне. Для того щоб пояснити своїм ровесникам, чому вони не беруть участі в тому чи іншому виді діяльності, їм потрібно сміливості. Проте неспроможність відважно висловити свій погляд може означати для них духовну катастрофу (Приповістей 24:1, 19, 20).

З таким тиском зустрічаються також дорослі на роботі. Можливо, від них вимагають брати участь у певних видах громадської діяльності у позаробочий час або у вихідні та святкові дні. Якщо вони відмовляються, то в інших може скластися враження, що вони відлюдні й не бажають співпрацювати з ними, і це створює важку атмосферу в робочому колективі. Дехто може відчувати себе змушеним багато працювати в позаробочий час тільки тому, що так роблять інші й цього сподіваються і від нього. По́ступки в таких справах завдадуть їм духовної шкоди, а також перешкоджатимуть виконувати інші обов’язки (1 Коринтян 15:33; 1 Тимофія 6:6—8).

Тиск підкорятися загальноприйнятому існує навіть поза школою та роботою. Одна матір-християнка розповіла, що якось вона не покарала свою дитину, хоча цього було дуже потрібно, лише тому, що відчувала: інші домогосподарки, які були поряд, не схвалять такого її вчинку (Приповістей 29:15, 17).

Більшість може помилятися

Біблія дає нам багато прямих порад, коли йдеться про слідування більшості. Наприклад, ізраїльський народ одержав наступне повчання: «Не будеш з більшістю, щоб чинити зло. І не будеш висловлюватися про позов, прихиляючись до більшости, щоб перегнути правду». (Вихід 23:2; порівняйте Римлян 6:16). Цієї поради не завжди дотримувались. Одного разу, невдовзі після виходу з Єгипту, коли Мойсей був відсутній, певні особи підговорили Аарона й народ зробити золоте теля і поклонятися йому у «свято для Господа». Народ їв та пив і забавлявся піснями і танцями після того, як приніс жертву золотому теляті. За цей аморальний, ідолопоклонницький вчинок було страчено близько 3000 призвідників. Але багато інших були також покарані Єговою за те, що бездумно пішли за більшістю (Вихід 32:1—35).

Інший випадок слідування більшості, щоб чинити зло, мав місце в першому столітті у зв’язку зі смертю Ісуса Христа. Переконані заздрісними релігійними провідниками, багато людей приєдналися до тих, хто вимагав страти Ісуса (Марка 15:11). Коли у свято П’ятидесятниці, що відзначалося після Ісусового воскресіння і вознесіння, Петро вказав на їхню серйозну помилку, багато «серцем розжалобились» і зрозуміли, що́ вчинили, пішовши за більшістю (Дії 2:36, 37).

Біблійні принципи кращі

Як ясно показують ці приклади з Біблії, сліпе слідування тому, що загальноприйняте, може мати серйозні наслідки. Наскільки ж краще слідувати Біблії і зробити її принципи орієнтиром у своєму житті! «Бо наскільки небо вище за землю, настільки вищі дороги Мої за ваші дороги, а думки Мої — за ваші думки»,— каже Єгова (Ісаї 55:9). Знову і знову очевидно, що, коли йдеться про питання моралі та людські стосунки, а також усі життєві рішення, йти дорогами Єгови набагато краще, ніж слідувати загальноприйнятому. Це ключ до щасливішого і здоровшого способу життя.

Візьмімо для прикладу те, що пережив Казуя. Хоча він уже якийсь час вивчав Біблію, проте далі дотримувався загальноприйнятої життєвої лінії — намагався стати багатим і добитися успіхів. Його намагання догодити своєму начальству і мати добру репутацію у своїх співробітників часто призводили до того, що він до ночі був на бучних гульбищах. Він став вибагливим, нетерпимим і дратівливим. Його бурхливе, напружене життя незабаром привело до удару, після якого він уже був частково паралізований. У лікарняному ліжку він мав досить часу на роздуми над тим, про що він дізнався з Біблії і яке життя вів. Він вирішив, що настав час застосовувати те, про що він дізнався. Він відмовився од своєї керівної посади і змінив своє товариство. Він також старанно докладав зусиль, щоб зодягнутися в нову християнську особистість і змінити своє ставлення до матеріального багатства. Внаслідок цього його цінності змінилися, а здоров’я поліпшилось. Зрештою він присвятив своє життя Єгові і був охрещений.

Щоб з успіхом йти в напрямку, який не є загальноприйнятим, потрібно знати пов’язані з цим принципи і бути абсолютно впевненим у тому, що вони правильні. Це підтверджується випадком з життя Масару. Коли він був у шостому класі початкової школи, його однокласники висунули його як кандидата на голову учнівської ради. Дещо збентежений, він згадав, що через те, що не розуміє повністю пов’язаних зі цією справою біблійних принципів, він не в змозі пояснити своїм однокласникам, чому він не може виставити свою кандидатуру на цю пов’язану з політикою посаду. Його страх перед людьми не дав йому сказати, що він християнин. Все, що він міг зробити,— це похнюпити голову і повторяти зі слізьми: «Я не можу зробити цього».

Цей неприємний випадок спонукав його дослідити, чому християнин не втручається в діяльність, пов’язану з політикою. (Порівняйте Івана 6:15.) Пізніше, коли він учився в неповній середній школі, виникла подібна ситуація. Проте цього разу він уже був готовий переконливо пояснити свою позицію вчителеві. Вчитель поставився до його пояснення доброзичливо, як і декілька його однокласників, які питали про його основані на Біблії переконання.

Коли всі будуть робити те, що правильне

У прийдешньому новому світі під правлінням Христа загальноприйнятим буде робити те, що правильне. А до того часу ми мусимо остерігатися бажання підкорятися тому, що є загальноприйнятим. Ми можемо знайти підбадьорення в Павловому заклику: «Тож і ми, мавши навколо себе велику таку хмару свідків, скиньмо всякий тягар та гріх, що обплутує нас, та й біжім з терпеливістю до боротьби, яка перед нами» (Євреїв 12:1).

Що ви будете робити, якщо складні питання і ситуації постануть на вашому шляху? Чи поступитесь ви страхові перед людьми і будете робити те, що загальноприйнято? Чи, навпаки, ви звернетесь до Божого Слова, Біблії, і будете дотримуватись його принципів? Якщо ви підете останнім шляхом, то це не тільки забезпечить позитивні результати, але й дасть вам надію на те, що ви будете серед тих, хто «обітниці вспадковує вірою та терпеливістю» (Євреїв 6:12).