Розгляньте докази

УЯВІТЬ, що ви потрапили на далекий безлюдний острів. Гуляючи узбережжям, ви бачите великий камінь, на якому написано: «John 1800». Чи ви дійдете висновку, що оскільки острів далекий і безлюдний, то цей напис з’явився внаслідок дії вітру і води? Звичайно, ні! Логічно припустити, що цей напис хтось зробив. Чому? По-перше, послідовність чітких літер і цифр — навіть якщо це літери незрозумілої вам мови — не може з’явитись сама собою. По-друге, напис передає змістовну інформацію, а це вказує на те, що його зробила розумна істота.

У повсякденному житті ми отримуємо інформацію, подану різними знаками і сигналами, наприклад: шрифтом Брайля, літерами алфавіту, схемами, музичними нотами, словами, жестами, радіосигналами. Крім того, комп’ютери обробляють інформацію, представлену за допомогою двійкового коду, тобто у вигляді послідовностей нулів і одиниць. Сьогодні використовуються найрізноманітніші засоби передачі інформації: від паперу і чорнила до світлових променів і радіохвиль. У всякому разі, якщо є змістовна інформація, то мусить бути і розумна істота, яка її передала. Люди вважають це беззаперечною істиною. Однак коли йдеться про змістовну інформацію в живій клітині, вони цю істину заперечують. Така інформація, як вважають прихильники теорії еволюції, записалась, тобто з’явилась, сама собою. Чи це дійсно так? Розгляньте докази.

Чи може складна інформація з’явитися сама собою?

У ядрі майже кожної клітини вашого організму міститься унікальний код, записаний у молекулі дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК). Ця молекула має структуру довгої подвійної спіралі і нагадує гвинтові сходи. ДНК можна порівняти з інструкцією, або програмою, що відповідає за утворення, ріст, функціонування і поділ трильйонів клітин, з яких складається ваш організм. Основні сполуки, які утворюють ДНК, називаються нуклеотидами. Вони позначаються літерами А, Г, Ц і Т залежно від виду їхньої основиa. Комбінації цих чотирьох сполук, наче літери алфавіту, утворюють «речення» — інструкції, які керують реплікацією та іншими процесами в клітині.

Весь обсяг інформації, що зберігається у ДНК, називається геномом. Певні послідовності «літер» у вашій ДНК властиві тільки вам, оскільки ваша ДНК містить спадкову інформацію про колір ваших очей і шкіри, форму носа тощо. Ваш геном можна порівняти з величезною бібліотекою, яка складається з інструкцій для кожного органа вашого тіла. І завдяки цим інструкціям існуєте саме ви.

Наскільки велика ця «бібліотека»? У ній приблизно три мільярди «літер», тобто нуклеотидів (основ). Згідно з даними проекту «Геном людини», якщо записати ці «літери» на папері, вийде 200 томів по 1000 сторінок, кожен завбільшки з великий телефонний довідник.

Цікаво, що це перегукується зі словами молитви, записаної близько трьох тисячоліть тому. У Біблії, в Псалмі 139:16, ми читаємо: «Мого зародка бачили очі Твої, і до книги Твоєї записані всі мої члени». Звичайно, автор цих слів нічого не знав про сучасні наукові відкриття, однак, прославляючи Бога за неперевершену мудрість і силу, він простою мовою точно передав концепцію генетичної інформації. Як же Біблія відрізняється від інших стародавніх релігійних книг, в яких так багато міфів і забобонів!

Хто зібрав «бібліотеку»?

Якщо логіка підказує нам, що висічений на камені напис «John 1800» зробила розумна істота, то хіба ми не повинні дійти такого самого висновку про ДНК, яка містить набагато складнішу і змістовнішу інформацію? Зрештою, інформація залишається інформацією, хоч би де вона містилась і хоч би яким був засіб її передачі. Вчений-хімік і дослідник у галузі комп’ютерних та інформаційних технологій Дональд Джонсон каже, що за законами хімії і фізики складна інформація і системи її обробки не могли з’явитися самі по собі. І, звичайно ж, чим складніша інформація, тим розумнішою має бути особа, яка її записала. Напис «John 1800» могла зробити навіть дитина, але код життя могла записати лише надлюдська істота. До того ж, як повідомляється в журналі «Нейчер», кожне нове відкриття змушує вчених усвідомити, що «живі організми набагато складніші, ніж вважалося».

Уявлення про те, що величезний обсяг складної інформації в ДНК виник внаслідок сліпих і неконтрольованих процесівb, суперечить як логіці, так і науковим знанням. Щоб погодитись з цим, треба мати сліпу віру.

З усіх сил намагаючись заперечити існування Бога, прихильники еволюції не раз доходили висновків, які згодом виявлялися помилковими. Скажімо, донедавна вчені стверджували: 98 відсотків геному людини є «сміттям», чимось на зразок бібліотеки, що містить інструкції з мільярдами непотрібних слів.

Чи це справді «сміття»?

Раніше біологи думали, що в ДНК немає нічого, крім інструкцій для виробництва білків. Однак з часом з’ясувалося, що за синтез білків відповідає лише приблизно два відсотки геному. Яке ж тоді призначення 98 відсотків ДНК? За словами Джона Меттіка, професора молекулярної біології у Квінслендському університеті (Брисбен, Австралія), цю загадкову частину ДНК науковці «відразу почали вважати еволюційним сміттям».

Науковцем, якому приписують створення терміну «“сміттєва” ДНК», є еволюціоніст Сусуму Оно. У своїй статті «Надто багато “сміттєвої” ДНК у нашому геномі» він написав, що ці послідовності ДНК — «залишки невдалих експериментів природи. Уся земля всіяна викопними рештками вимерлих видів, тож нема нічого дивного в тому, що в нашому геномі повно решток вимерлих генів».

Як концепція про «сміттєву» ДНК вплинула на розвиток генетики? Молекулярний біолог Войцех Макаловський каже, що ця концепція «стримала провідних дослідників від вивчення некодуючої [«сміттєвої»] ДНК». Лише деякі науковці «вирішили досліджувати цю непопулярну тему, ризикуючи бути осміяними. Саме завдяки їм на початку 1990-х років ставлення до “сміттєвої” ДНК... почало змінюватися». За його словами, те, що біологи колись називали сміттям, тепер вони вважають «генетичним скарбом».

На думку професора Меттіка, теорія про «сміттєву» ДНК є класичним прикладом того, як традиційні наукові погляди «заважають об’єктивній оцінці фактів». Він додає: «Науковці не зрозуміли значення некодуючої ДНК, і це, можливо, є однією з найбільших помилок в історії молекулярної біології». Без сумніву, наукові істини повинні ґрунтуватися на доказах, а не на популярних поглядах. Що ж виявляють про роль «сміттєвої» ДНК останні наукові дослідження?

Яка користь від «сміття»?

Наприклад, на автомобільному заводі є верстати для виробництва складових частин. Але складові частини — це ще не автомобіль. На заводі також має бути складальний конвеєр і устаткування, яке здійснює контрольний огляд готової продукції. Щось подібне відбувається всередині клітини. Ми можемо порівняти автомобільні частини з білками, які виготовляються у клітині, а складальний конвеєр і устаткування для контролю за якістю — зі «сміттєвою» ДНК. Дослідники кажуть, що більша частина цієї ДНК містить інструкції для складних молекул, які називаються регуляторною рибонуклеїновою кислотою. Ці молекули РНК контролюють формування, розвиток і роботу клітиниc. У журналі «Нейчер» наводились слова Джошуа Плоткіна, науковця, який займається математичною біологією: «Уже саме існування цих особливих регуляторів свідчить про те, яким надзвичайно наївним є наше розуміння основних процесів у клітині».

Для злагодженої роботи автомобільного заводу необхідні добрі комунікаційні системи. Те саме можна сказати і про клітину. Тоні Поусон, молекулярний біолог з Торонтського університету (Онтаріо, Канада), пояснює: «Інформація в клітинах передається мережею, а не простими окремими шляхами». Вчений зазначив, що такий спосіб передачі інформації «незрівнянно складніший», ніж вважалось раніше. Як сказав Леонід Кругляк, генетик з Принстонського університету (США), «чимало механізмів і принципів, які керують міжклітинними і внутрішньоклітинними процесами, досі залишаються таємницею».

З кожним новим відкриттям науковці чимраз більше дізнаються про надзвичайну впорядкованість і складність процесів у клітині. Чому ж багато хто досі тримається переконання, що життя і найскладніша інформаційна система є наслідком сліпої еволюції?

[Примітки]

[Рамка на сторінці 5]

НАСКІЛЬКИ ДОВГА ВАША ДНК?

У розкрученому вигляді довжина ДНК лише однієї людської клітини становить 2 метри. Якби виділити ДНК з усіх трильйонів клітин вашого організму і з’єднати її в одну нитку, то, за приблизними підрахунками, такою ниткою можна було б прокласти шлях від Землі до Сонця аж 1340 разів. А якби ви захотіли подолати відстань, яка дорівнює довжині цієї нитки, ви мали б рухатись зі швидкістю світла впродовж близько 185 годин.