Зухвалість веде до ганьби

«Прийде пишність [«зухвалість», НС], та прийде і ганьба, а з сумирними [«скромними», НС] — мудрість» (ПРИПОВІСТЕЙ 11:2).

 1, 2. Що таке зухвалість і як вона доводила до нещастя?

ЗАЗДРІСНИЙ левит веде збунтований натовп проти чоловіка, якому владу дав Єгова. Честолюбний принц складає підступний план, щоб узурпувати трон свого батька. Нетерплячий цар нехтує чіткими вказівками Божого пророка. Усіх цих ізраїльтян об’єднує одна риса — зухвалість.

² Зухвалість характеризує стан серця і для всіх становить серйозну небезпеку (Псалом 19:14). Зухвала особа виявляє самовпевнене привілля, не маючи на це жодного права. Нерідко це веде до нещастя. Говорячи по суті, зухвалість губила царів і розвалювала імперії (Єремії 50:29, 31, 32, Хом.; Даниїла 5:20). Вона навіть ловила в пастку декотрих слуг Єгови й доводила їх до згуби.

 3. Звідки ми можемо дізнатися про небезпеку зухвалості?

³ Отож, не без причини Біблія говорить: «Прийде пишність [«зухвалість», НС], та прийде і ганьба, а з сумирними [«скромними», НС] — мудрість» (Приповістей 11:2). Біблія наводить нам приклади, підтверджуючи правдивість цієї приповістки. Перегляд деяких з них допоможе нам побачити, наскільки небезпечно переступати визначені межі. Тож розгляньмо, як заздрість, честолюбство та нетерпеливість довели згаданих на початку чоловіків до зухвалих вчинків і зрештою — до ганьби.

Корей — заздрісний бунтівник

 4. а) Хто був Корей і в яких історичних подіях він, напевно, брав участь? б) До яких горезвісних дій підбурив ізраїльтян уже немолодий Корей?

⁴ Левит-кегатеянин Корей був двоюрідним братом Мойсея та Аарона. Очевидно, протягом десятиріч він був вірним та відданим Єгові. Корей мав привілей бути серед тих, кого в надприродний спосіб було переведено через Червоне море, і він, мабуть, брав участь у виконанні вироку Єгови на ізраїльтянах, які поклонялися теляті біля гори Сінай (Вихід 32:26). Але зрештою, піднявши бунт проти Мойсея й Аарона, Корей став ватажком, до якого долучилися рувимівці Датан, Авірон та Он, а з ними 250 ізраїльських начальниківa. «Досить вам,— вони сказали Мойсею та Аарону,— бо вся громада — усі вони святі, а серед них Господь! І чому ви несетеся понад зборами Господніми?» (Числа 16:1—3).

 5, 6. а) Чому Корей збунтувався проти Мойсея та Аарона? б) Чому можна сказати, що Корей, очевидно, недооцінював свого місця в Божому розпорядку?

⁵ Чому Корей збунтувався після стількох років вірного підкорення? Мойсеєве керівництво серед ізраїльтян аж ніяк не можна назвати гнобленням, бо він був «найлагідніший за всяку людину, що на поверхні землі» (Числа 12:3). Але Корей, очевидно, заздрив Мойсеєві та Аарону, а також обурювався через їхнє високе становище; це довело його до злостивих слів, ніби вони самоправно та егоїстично неслися над збором (Псалом 106:16).

⁶ Однією із проблем Корея було те, що він, найправдоподібніше, не цінував своїх привілеїв у Божому розпорядку. Щоправда, левити-кегатеяни не були священиками, але вони були вчителями Божого Закону. Вони також займалися перенесенням начиння й посуду скинії. Це не було маловажним завданням, оскільки святий посуд могли носити тільки релігійно та морально чисті особи (Ісаї 52:11). Отже, коли Мойсей зустрівся віч-на-віч з Кореєм, то фактично запитав: чи ти вважаєш своє призначення настільки незначним, що домагаєшся ще й священства? (Числа 16:9, 10). Корей не збагнув, що найбільшу честь приносить вірне служіння Єгові згідно з Його розпорядком, а не здобуття якогось особливого статусу чи становища (Псалом 84:11).

 7. а) Як Мойсей обійшовся з Кореєм та його прибічниками? б) Яку трагічну розв’язку мав бунт Корея?

⁷ Мойсей сказав Корею та його прибічникам зібратися наступного ранку біля намету зборів з кадильницями та ладаном. Корей та його чоловіки не мали вповноваження палити ладан, оскільки не були священиками. Якщо ці чоловіки прийдуть з кадильницями та ладаном, це засвідчить, що, мавши цілу ніч на перегляд цієї справи, вони далі зазіхають на право виконувати обов’язки священиків. Єгова справедливо вилив свій гнів на цих людей, коли вони з’явилися наступного ранку. Якщо говорити про рувимівців, то «земля відкрила була свої уста й поглинула їх». А решту, в тому числі й Корея, пожер Божий вогонь (Повторення Закону 11:6; Числа 16:16—35, Хом.; 26:10). Зухвалість Корея довела до найбільшої ганьби — Божого несхвалення!

Протистійте «заздрости»

 8. Як серед християн може виявлятися схильність до «заздрости»?

⁸ Оповідь про Корея є пересторогою для нас. Оскільки недосконалим людям притаманна схильність до «заздрости», вона може виявлятися навіть у християнському зборі (Якова 4:5). Наприклад, нашим наболілим питанням може бути становище. Як і Корей, ми можемо почати заздрити тим, хто має бажані нами привілеї. Або ми могли б уподібнитись до християнина з першого сторіччя на ім’я Діотреф. Він дуже критично ставився до повноважень апостолів, очевидно, тому, що хотів бути при владі. Іван написав, що Діотреф «любить бути першим» (3 Івана 9).

 9. а) Якого погляду на відповідальності в зборі ми повинні уникати? б) Який є правильний погляд на наше місце в Божому розпорядку?

⁹ Звичайно, немає нічого поганого, коли християнин прагне відповідальності в зборі. Павло навіть заохочував до цього (1 Тимофія 3:1). А втім, ніколи не слід вважати, що привілеї служіння — це синонім відзнаки, начебто, отримавши їх, ми піднімаємося на одну сходинку по так званій службовій драбині. Пам’ятайте Ісусові слова: «Хто великим із вас хоче бути,— хай буде слугою він вам. А хто з вас бути першим бажає,— нехай буде він вам за раба» (Матвія 20:26, 27). Зрозуміло, було б неправильно заздрити тим, хто має більшу відповідальність, мовляв, наша цінність для Бога залежить від «звання» в його організації. Ісус сказав: «Ви всі брати» (Матвія 23:8). Авжеж, чи то вісник, чи піонер, новоохрещений чи особа, яка довгий час зберігає непорочність,— усі, хто від душі служить Єгові, займають важливе місце в його розпорядку (Луки 10:27; 12:6, 7; Галатів 3:28; Євреїв 6:10). Працювати пліч-о-пліч з мільйонами тих, хто намагається застосовувати біблійну пораду: «Майте покору один до одного», є справжнім благословенням (1 Петра 5:5).

Авесалом — честолюбний пристосованець

10. Хто такий Авесалом і як він намагався підлещуватися до тих, хто приходив на суд до царя?

¹⁰ Життєвий шлях третього сина царя Давида, Авесалома, є наочним уроком стосовно честолюбства. Цей підступний пристосованець намагався підлещуватися до тих, хто приходив до царя на суд. Спочатку Авесалом натякав, що Давид байдужий до їхніх потреб. Потім він припинив хитрувати й показав своє спражнє обличчя. «Коли б мене настановлено суддею в Краю,— запевняв Авесалом,— то до мене приходив би кожен чоловік, що мав би суперечку чи судову справу, а я виправдував би його». Авесалом не зупинився на цій вишуканій підступності. «Коли хто підходив поклонитися йому,— говориться в Біблії,— то він простягав свою руку, і хапав його та цілував його. І робив Авесалом, як ось це, усьому Ізраїлеві, хто приходив на суд до царя». Який був наслідок цього? «Крав Авесалом серця Ізраїлевих людей» (2 Самуїла 15:1—6).

11. Як Авесалом намагався узурпувати Давидів трон?

¹¹ Авесалом вирішив узурпувати престол свого батька. П’ять років перед тим він убив старшого Давидового сина Амнона, прикриваючись помстою за зґвалтування своєї сестри Тамари (2 Самуїла 13:28, 29). А втім, навіть тоді Авесалом дивився ласими очима на трон, вважаючи, що завдяки вбивству Амнона вдало позбудеться конкурентаb. Так чи інакше, коли прийшов час, Авесалом взявся за свою справу. Він проголосив себе царем по цілій країні (2 Самуїла 15:10).

12. Розкажіть, як Авесаломова зухвалість довела його до ганьби.

¹² Деякий час Авесалом мав успіх, оскільки «змова кріпшала: народу ж дедалі більш і більш приставало до Авесалома». З часом цар Давид був змушений рятуватися втечею (2 Самуїла 15:12—17, Хом.). Але невдовзі кар’єра Авесалома урвалася: Йоав убив цього пристосованця, кинув його тіло до ями та накидав над ним каміння. Уявіть собі, цього честолюбного чоловіка, який жадав бути царем, навіть належно не поховали!c Зухвалість довела Авесалома до справжньої ганьби (2 Самуїла 18:9—17).

Остерігайтеся егоїстичного честолюбства

13. Як у серці християнина може вкоренитися дух честолюбства?

¹³ Авесаломів прихід до влади та його швидке падіння є для нас уроком. У теперішньому безпринципному світі люди зазвичай підлещуються до своїх начальників, утираючись в їхнє довір’я, щоб справити на них враження або здобути якусь перевагу чи вище становище. Водночас ці люди можуть хвастати перед підлеглими, сподіваючись підлабузництва й підтримки. Якщо ми необережні, такий дух честолюбства може вкоренитися і в нашому серці. Це, очевидно, сталося з декотрими в першому сторіччі, через що апостолам довелося дати серйозне застереження стосовно таких осіб (Галатів 4:17, Хом.; 3 Івана 9, 10).

14. Чому нам слід уникати духу честолюбства та самозвеличення?

¹⁴ В організації Єгови немає місця інтриганам, що вдаються до самозвеличення й намагаються «шукати своєї слави» (Приповістей 25:27, Дерк.). Біблія перестерігає: «Підітне Господь уста облесливі та язика чванькуватого» (Псалом 12:4). Уста Авесалома були облесливі. Він підлещувався до тих, від кого потребував схвалення, аби тільки здобути жадану владу. На відміну від такого духу, ми маємо велике благословення, оскільки перебуваємо серед братів, котрі дотримуються Павлової поради: «Не робіть нічого підступом або з чванливости, але в покорі майте [вважайте] один одного за більшого від себе» (Филип’ян 2:3).

Саул — нетерплячий цар

15. Як Саул колись виявив скромність?

¹⁵ Саул, який пізніше став царем Ізраїлю, колись був скромним. Візьміть, приміром, до уваги те, що́ сталося ще за його юності. Коли Божий пророк Самуїл схвально відізвався про Саула, той смиренно відповів: «Чи ж я не веніяминівець, із найменших Ізраїлевих племен? А рід мій найменший з усіх родів Веніяминового племени. І чого ти говориш мені отаке слово?» (1 Самуїла 9:21).

16. У чому Саул виявив нетерпеливість?

¹⁶ Проте пізніше Саул втратив скромність. Під час війни з филистимлянами він відступив до Ґілґалу, де повинен був чекати Самуїла, який мав прийти й благати Бога, складаючи жертви. Коли Самуїл не прийшов на умовлений час, Саул зухвало сам взявся приносити цілопалення. Як тільки він закінчив жертвоприношення, прибув цей пророк. «Що ти зробив?» — запитав Самуїл. Саул відповів: «Я бачив, що народ розбігається від мене, а ти не прийшов на умовлений час тих днів... І я вирішив, і приніс цілопалення!» (1 Самуїла 13:8—12).

17. а) Чому на перший погляд Саулові вчинки могли б здаватися виправданими? б) Чому Єгова осудив Саула за нетерпеливість?

¹⁷ На перший погляд учинок Саула можна було б виправдати. Адже Божому народу було «скрутно», він був «пригноблений», і люди тремтіли через своє безнадійне становище (1 Самуїла 13:6, 7). Авжеж, немає нічого поганого в тому, щоб виявити ініціативу, коли цього вимагають обставиниd. Проте пам’ятаймо, що Єгова може читати серця й розрізняє наші найглибші спонуки (1 Самуїла 16:7). Отже, він напевно бачив деякі риси Саула, про які безпосередньо не згадується в Біблії. Наприклад, Єгова міг бачити, що Саулова нетерпеливість зумовлена гордістю. Можливо, Саула вкрай роздратувало й те, що йому — царю усього Ізраїлю! — доводиться чекати якогось старого, забарного пророка. Так чи інакше, Саул вважав, що з огляду на запізнення Самуїла він має право взяти справу у свої руки й зігнорувати детальні вказівки. Які були наслідки цього? Самуїл не похвалив Саула за таку ініціативу. Навпаки, він виніс йому суворий вирок, сказавши: «Царство твоє не буде стояти... бо ти не виконав, що наказав був тобі Господь» (1 Самуїла 13:13, 14). І знову зухвалість довела до ганьби.

Остерігайтесь нетерпеливості

18, 19. а) Розкажіть, як нетерпеливість може довести декого із сучасних Божих слуг до зухвалих учинків. б) Що нам слід пам’ятати стосовно праці християнського збору?

¹⁸ Оповідь про Саулів зухвалий учинок записано в Божому Слові нам на пожиток (1 Коринтян 10:11). Як же легко ми можемо роздратовуватися через недосконалість наших братів. Так само як Саул, ми можемо втрачати терпіння, вважаючи, що для належного виконання завдань усе треба взяти у свої руки. Припустімо, що брат вирізняється певними організаційними здібностями. Він пунктуальний, знає, як слід виконувати справи в зборі, обдарований промовець та вчитель. Водночас він розуміє, що іншим не дотягнутися до його рівня і що вони далеко не такі вмілі, як би йому хотілося. Чи це дає йому право виражати нетерпеливість? Чи він повинен критикувати своїх братів, можливо, натякаючи на те, що якби не він, нічого не було б зроблено й збір би ослаб? Це було б зухвало!

¹⁹ Завдяки чому християнський збір тримається вкупі? Вмілому керівництву? Ефективності? Глибині знань? Безумовно, усе це сприяє злагодженій праці збору (1 Коринтян 14:40; Филип’ян 3:16; 2 Петра 3:18). Однак Ісус сказав, що його послідовників передусім будуть розпізнавати по любові (Івана 13:35). Саме тому дбайливі та організовані старійшини розуміють, що збір — не підприємство, яке потребує жорсткого керівництва, але отара, якій необхідно ніжного піклування (Ісаї 32:1, 2; 40:11). Зухвале нехтування такими засадами часто призводить до незгод. На противагу цьому, завдяки Божому порядку приходить мир (1 Коринтян 14:33; Галатів 6:16).

20. Що буде розглянуто в наступній статті?

²⁰ Біблійні оповіді про Корея, Авесалома й Саула засвідчують, що зухвалість, як сказано в Приповістей 11:2, веде до ганьби. Проте у цьому ж біблійному вірші далі говориться: «З сумирними [«скромними», НС] — мудрість». А що таке скромність? Які біблійні приклади можуть допомогти нам ліпше зрозуміти цю рису і як ми можемо виявляти скромність у наш час? Ці питання буде розглянуто в наступній статті.

[Примітки]

‘Зі скромними — мудрість’

«Чого пожадає від тебе Господь,— нічого, а тільки... з твоїм Богом ходити сумирно [«скромно», НС]» (МИХЕЯ 6:8).

 1, 2. Що таке скромність і чим вона відрізняється від зухвалості?

ВІДОМИЙ апостол не хоче привертати до себе уваги. Відважний ізраїльський суддя називає себе найменшим у домі свого батька. Найбільший чоловік, який будь-коли жив, визнає, що його влада обмежена. Кожен із цих чоловіків виявляє скромність.

² Скромність — це протилежність зухвалості. Скромна особа тверезо оцінює свої можливості й достоїнства, а також не виявляє зарозумілості й порожнього гонору. Замість пройматися гордістю, хвалькуватістю і честолюбством, скромна особа усвідомлює свої обмеження. Отже, вона з повагою і належною уважністю ставиться до почуттів і поглядів інших.

 3. Як зрозуміти те, що ‘мудрість зі скромними’?

³ Біблія небезпідставно говорить: «З сумирними [«скромними», НС] — мудрість» (Приповістей 11:2). Скромна людина — мудра, оскільки вона тримається схваленого Богом шляху, а також уникає зухвалого духу, який доводить до ганьби (Приповістей 8:13; 1 Петра 5:5). Мудрість скромної поведінки підтверджує життя багатьох Божих слуг. Розгляньмо лише декілька прикладів осіб, про яких згадано у вступі.

Павло — «підлеглий» і «доморядник»

 4. Які незвичайні привілеї мав Павло?

⁴ Серед ранніх християн Павло був відомою особою, і зрозуміло чому. Під час свого служіння він подорожував тисячі кілометрів морем і суходолом, а також зміг заснувати багато зборів. Крім того, Єгова поблагословив Павла видіннями й даром розмовляти чужими мовами (1 Коринтян 14:18; 2 Коринтян 12:1—5). Він також натхнув Павла написати 14 послань, які тепер є частиною Християнських грецьких Писань. Безсумнівно, можна сказати, що Павлова праця перевершила працю всіх інших апостолів (1 Коринтян 15:10).

 5. У чому виявлявся скромний погляд Павла на себе?

⁵ Оскільки Павло був у центрі християнської діяльності, декотрі могли гадати, що він любить популярність, і навіть хизується своїм авторитетом. А втім, Павло був зовсім не такий — він був скромний. Він називав себе «найменшим з апостолів», додаючи: «[Я] негідний зватись апостолом, бо... переслідував був Божу Церкву» (1 Коринтян 15:9). Будучи колишнім гонителем християн, Павло ніколи не забував, що взаємини з Богом він мав лише завдяки незаслуженій ласці, не кажучи вже про особливі привілеї служіння (Івана 6:44; Ефесян 2:8). Отже, Павло не вважав себе ліпшим від інших через свої надзвичайні досягнення в служінні (1 Коринтян 9:16).

 6. Як Павло виявив скромність у стосунках з коринтянами?

⁶ Скромність Павла особливо виявилася в його стосунках з коринтянами. Очевидно, декотрі з них захоплювалися тими, що, на їхню думку, були визначними наглядачами, включаючи Аполлоса, Кифу та й самого Павла (1 Коринтян 1:11—15). Але Павло не домагався хвали коринтян і не використовував їхнього захоплення. Під час візиту до них він не представився «з добірною мовою або мудрістю». Натомість про своїх супутників та себе Павло сказав: «Нехай кожен нас так уважає, якби служителів [«підлеглих», НС] Христових і доморядників Божих таємниць»a (1 Коринтян 2:1—5; 4:1).

 7. Як Павло виявляв скромність навіть тоді, коли давав поради?

⁷ Павло виявляв скромність навіть тоді, коли йому доводилось давати настійні поради й вказівки. Він благав співхристиян «через Боже милосердя» й «з любови», а не використовував свій апостольський авторитет (Римлян 12:1, 2; Филимона 8, 9). Чому? Тому що він дійсно вважав себе ‘помічником’ братів і не хотів ‘брати владу над їхньою вірою’ (2 Коринтян 1:24). Поза всяким сумнівом, члени християнських зборів першого сторіччя особливо полюбили Павла за його скромність (Дії 20:36—38).

Скромний погляд на свої привілеї

 8, 9. а) Чому ми повинні скромно думати про себе? б) Як повинні виявляти скромність особи, наділені певною відповідальністю?

⁸ Павло залишив добрий приклад для сучасних християн. Хоч би які обов’язки нам було доручено, жоден з нас не повинен вважати себе ліпшим від інших. «Коли бо хто думає, що він щось, бувши ніщо,— писав Павло,— сам себе той обманює» (Галатів 6:3). Чому? Тому що «всі згрішили, і позбавлені Божої слави» (Римлян 3:23; 5:12). Ми ніколи не повинні забувати, що ми всі успадкували гріх і смерть від Адама. Особливі привілеї не підносять нас із низького грішного стану (Екклезіяста 9:2). Так само як і Павло, тільки завдяки незаслуженій ласці люди можуть зав’язувати стосунки з Богом, не кажучи вже про те, щоб виконувати якесь привілейоване служіння для нього (Римлян 3:12, 24).

⁹ Розуміючи це, скромна людина не буде злісно тріумфувати через свої привілеї, а також не вихвалятиметься своїми досягненнями (1 Коринтян 4:7). Вона дає поради або вказівки як співпрацівник, а не пан. Звичайно, було б неправильно, якби особа, що більш здібна у виконанні певних завдань, домагалася хвали від співвіруючих або визискувала їхнє захоплення (Приповістей 25:27, Дерк.; Матвія 6:2—4). Єдина хвала, яка чогось варта, походить від інших, і вона повинна приходити без прохання. Якщо ми отримуємо таку похвалу, то не слід думати про себе більше, ніж належить (Приповістей 27:2; Римлян 12:3).

10. Поясніть, як ті, що здаються непомітними у зборі, справді можуть бути «багатими вірою»?

¹⁰ Коли на нас покладають певну відповідальність, скромність допоможе уникати надмірного зосередження на собі й не створювати враження, що збір, мовляв, має успіх тільки завдяки нашим зусиллям та здібностям. Наприклад, ми можемо бути особливо обдарованими вчителями (Ефесян 4:11, 12). Однак ми повинні скромно визнавати, що декотрі з найбільших уроків на зібраннях збору даються не зі сцени. Чи ж не відрадно, приміром, бачити одиноку матір або батька, які регулярно приходять до Залу Царства зі своїми дітьми? Зажурену особу, яка вірно приходить на зібрання, попри нав’язливе почуття нікчемності? Молоду особу, яка поступово робить духовний прогрес, всупереч згубному впливу ровесників у школі та іншого оточення? (Псалом 84:11). Ці люди можуть і не бути в центрі уваги. Інші переважно не помічають, які випробування непорочності їм доводиться зносити. Але вони можуть бути такими ж «багатими вірою», як і ті, хто має більш значне становище (Якова 2:5). Чи ж не завдяки вірності в кінцевому результаті ми здобуваємо схвалення Єгови? (Матвія 10:22; 1 Коринтян 4:2).

Гедеон — «найменший» у домі свого батька

11. Як Гедеон виявив скромність у розмові з Божим ангелом?

¹¹ Гедеон — відважний молодий чоловік з племені Манасії — жив у буремні часи історії Ізраїлю. Божий народ сім років знемагав під мідіянітянським ярмом. Але тепер прийшов час Єгови визволити свій народ. Отже, Гедеонові з’явився ангел і сказав: «Господь з тобою, хоробрий чоловіче!» Гедеон був скромний і тому не запишався через цю несподівану похвалу. Натомість він шанобливо сказав ангелу: «Любий мій пане, коли ж Господь з нами, так чого ж усе це скоїлося з нами?» Ангел пояснив Гедеону причину й сказав: «Ти врятуєш Ізраїля від руки мідіян». Як зреагував Гедеон? Замість жадібно вхопитися за це завдання, вважаючи його нагодою стати народним героєм, Гедеон відповів: «Мій Владико любий! Чим же я вирятую Ізраїля? Родина моя найостанніша в Манассії, та й я найменший у домі мого батька». Яка скромність! (Суддів 6:11—15, Хом.).

12. Як Гедеон виявив розважливість у виконанні свого завдання?

¹² Перш ніж послати Гедеона в бій, Єгова випробував його. Як? Гедеонові було сказано зруйнувати батьківський жертовник Ваала та зрубати священні палі, що стояли обабіч нього. Це завдання вимагало відваги, але Гедеон також виявив скромність і розважливість в його виконанні. Замість робити з цього публічне видовище, Гедеон діяв під покровом ночі, коли найімовірніше міг залишитися непоміченим. Крім того, Гедеон підійшов до свого завдання з належною обережністю. Він взяв із собою десятьох слуг, очевидно, щоб декотрі могли вартувати, тимчасом як інші допомагали б йому знищувати жертовник і священні паліb. Так чи інакше, завдяки благословенню Єгови Гедеон виконав своє завдання й через деякий час Бог послужився ним для визволення Ізраїлю від мідіянітян (Суддів 6:25—27).

Вияв скромності й розважливості

13, 14. а) Як ми можемо виявляти скромність, коли отримуємо привілей служіння? б) Який добрий приклад скромності залишив брат А. Х. Макміллан?

¹³ Зі скромності Гедеона ми можемо багато чого навчитися. Наприклад, як ми реагуємо, коли отримуємо привілей служіння? Думаємо в першу чергу, яку популярність і престиж це нам принесе? Чи скромно та з молитвою обдумуємо, чи зможемо відповідати вимогам, які ставить таке завдання? Брат А. Х. Макміллан, який скінчив свій земний шлях у 1966 році, залишив у цьому добрий приклад. Ч. Т. Рассел, перший президент Товариства Вартової башти, якось запитав Макміллана про його думку стосовно того, хто б міг керувати працею за його відсутності. У подальшому обговоренні брат Макміллан ані разу не згадав про себе, хоча мав надзвичайну можливість висунути свою кандидатуру. Під кінець брат Рассел попросив його обдумати, чи не взявся би він за це завдання. «Я був приголомшений,— написав через багато років брат Макміллан.— Перш ніж сказати, що з радістю робитиму все можливе, аби допомагати йому, я дуже серйозно обдумав цю справу й довгий час про неї молився».

¹⁴ Невдовзі брат Рассел помер, залишаючи вакантним місце президента Товариства Вартової башти. Оскільки під час останньої проповідницької подорожі Рассела відповідальним був Макміллан, один брат сказав: «Мак, у тебе надзвичайний шанс стати президентом. Ти був особливим представником брата Рассела в час його відсутності, й він сказав усім нам виконувати твої розпорядження. Отож, він поїхав і не повернувся. Здається, ти той, хто продовжить справу». Макміллан відповів: «Брате, такий погляд неправильний. Це Господня праця і становище в організації Господа можна отримати тільки тоді, якщо Господь вважає доречним дати його, а я впевнений, що не є підхожою кандидатурою». Відтак брат Макміллан порекомендував на це становище когось іншого. Подібно до Гедеона, він скромно дивився на себе, і було б добре, якби ми розвивали такий погляд.

15. Наведіть декілька практичних способів, як можна виявляти розважливість у проповідницькій праці.

¹⁵ Ми теж повинні скромно виконувати свої завдання. Гедеон був розважливим і старався зайвий раз не дратувати своїх противників. Так само ми повинні бути скромними й розважливими щодо способу розмови з людьми в проповідницькій праці. Щоправда, ми ведемо духовну війну, аби руйнувати «твердині» і «задуми» (2 Коринтян 10:4, 5). Але нам не слід говорити до інших згорда або давати їм будь-яку вагому причину ображатися через нашу звістку. Натомість нам треба поважати їхні погляди, наголошувати на тому, що ми маємо спільного, і тоді зосереджуватися на позитивних моментах нашої звістки (Дії 22:1—3; 1 Коринтян 9:22; Об’явлення 21:4).

Ісус — найліпший приклад скромності

16. Як Ісус показав, що він скромно дивиться на себе?

¹⁶ Найліпший приклад скромності залишив Ісус Христосc. Хоча він мав близькі взаємини зі своїм Отцем, все ж не стримувався визнавати, що декотрі справи не були в його компетенції (Івана 1:14). Наприклад, коли мати Якова та Івана попросила, аби Ісус посадив її двох синів поруч себе в царстві, той сказав: «Сидіти праворуч Мене та ліворуч — не Моє це давати» (Матвія 20:20—23). Іншого разу Ісус відверто заявив: «Я нічого не можу робити Сам від Себе... Не шукаю бо волі Своєї, але волі Отця, що послав Мене» (Івана 5:30; 14:28; Филип’ян 2:5, 6).

17. Як Ісус виявляв скромність у стосунках з іншими?

¹⁷ Ісус з усякого погляду перевищував недосконалих людей, і він мав незрівнянну владу від свого Отця, Єгови. А втім, у стосунках зі своїми послідовниками Ісус був скромний. Він не пригнічував їх вражаючим показом своїх знань. Ісус виявляв чуйність і співчуття, а також брав до уваги їхні фізичні потреби (Матвія 15:32; 26:40, 41; Марка 6:31). Отже, хоча Ісус був досконалий, він не вишукував у всьому досконалості. Він ніколи не вимагав від своїх учнів більше, ніж вони могли зробити, і ніколи не накладав на них більше, ніж могли знести (Івана 16:12). Не дивно, що так багато людей відчувало біля нього спокій! (Матвія 11:29).

Наслідуйте Ісусів приклад скромності

18, 19. Як ми можемо наслідувати Ісусову скромність у тому, а) як ми дивимось на себе і б) як ми ставимося до інших?

¹⁸ Якщо найбільший чоловік, який будь-коли жив, виявляв скромність, наскільки ж доречніше її потрібно виявляти нам. Часто недосконалі люди не бажають визнавати, що вони просто не мають абсолютної влади. Християни ж стараються бути скромними, бо наслідують Ісуса. Вони не занадто горді, щоб передавати відповідальність тим, хто кваліфікований взяти її на себе; вони також не є пихатими й несхильними приймати вказівки тих, хто уповноважений їх давати. Виявляючи дух співпраці, християни уможливлюють усім справам у зборі виконуватися «добропристойно і статечно» (1 Коринтян 14:40).

¹⁹ Скромність також спонукуватиме нас бути розсудливими у своїх сподіваннях щодо інших, а також зважати на їхні потреби (Филип’ян 4:5). Ми можемо мати здібності й сили, яких бракує іншим. Але якщо ми скромні, то не будемо завжди вимагати від них робити все так, як того хочемо ми. Кожен з нас скромно братиме до уваги недоліки інших, усвідомлюючи, що будь-яка особа має обмеження. Петро написав: «Найперше майте щиру любов один до одного, бо любов покриває багато гріхів!» (1 Петра 4:8).

20. Що ми можемо робити, аби подолати будь-яку схильність до нескромності?

²⁰ Ми дізналися, що мудрість дійсно є зі скромними. А що, коли ви помічаєте в собі схильність до нескромності й зухвалості? Не знеохочуйтесь. Тримайтеся прикладу Давида, який молився: «Від свавільних гріхів утримай раба Твого, щоб гріховність не заволоділа мною» (Псалом 19:13, Дерк.). Наслідуючи віру таких чоловіків, як Павло, Гедеон і, над усе, Ісуса Христа, ми особисто пересвідчимося в правдивості слів: «З сумирними [«скромними», НС] — мудрість» (Приповістей 11:2).

[Примітки]