Апостоли прагнуть видатного становища

Подорож Ісуса на південь до Єрусалима наближається до кінця. Пройшовши Перею, він з учнями переходить Йордан неподалік Єрихона. Разом з ними на Пасху 33 року н. е. подорожують інші люди.

Ісус іде попереду учнів, сповнений рішучості вчасно прибути в Єрусалим на святкування Пасхи. Але учні відчувають страх. Коли після смерті Лазаря Ісус збирався піти з Переї в Юдею, Хома сказав іншим: «Ходімо і ми, щоб померти разом з ним» (Івана 11:16, 47—53). З’являтися в Єрусалимі справді небезпечно, і учні бояться недарма.

Щоб підготувати апостолів до майбутніх подій, Ісус відводить їх набік і говорить: «Ось ми йдемо до Єрусалима, і Син людський буде відданий у руки старших священиків та книжників. Вони засудять його на смерть і віддадуть людям з інших народів, щоб ті насміхалися з нього, бичували його і стратили на стовпі, але на третій день він воскресне» (Матвія 20:18, 19).

Ісус вже втретє говорить учням про свою смерть і воскресіння (Матвія 16:21; 17:22, 23). Однак цього разу Ісус каже, що його стратять на стовпі. Апостоли слухають його, але не розуміють. Можливо, вони чекають відновлення царства Ізраїлю на землі і сподіваються отримати разом з Христом славу та честь у цьому царстві.

Серед подорожніх є мати Якова та Івана. Очевидно, це Саломія. Ісус назвав цих двох апостолів «синами грому», мабуть, за їхній запальний характер (Марка 3:17; Луки 9:54). Вони вже якийсь час виношують честолюбну думку отримати в Царстві Христа видатне становище, і їхня мати знає про це. Тож вона підходить до Ісуса, вклоняється йому і говорить, що має до нього прохання.

— Чого ти хочеш? — запитує Ісус.

— Пообіцяй, що обидва мої сини сядуть біля тебе у твоєму Царстві — один праворуч, а другий ліворуч,— відповідає вона (Матвія 20:20, 21).

Насправді це прохання походить від Якова та Івана. Ісус щойно пояснив, якої ганьби і приниження він зазнає, тому каже їм:

— Ви не знаєте, чого просите. Чи можете пити чашу, яку я питиму?

— Можемо,— твердять вони, мабуть не розуміючи, що це означає для них (Матвія 20:22).

Все ж Ісус говорить їм:

— Ви справді будете пити чашу мою, але хто сидітиме праворуч чи ліворуч від мене, вирішую не я. Ці місця належать тим, для кого їх приготував мій Батько (Матвія 20:23).

Довідавшись про те, чого просили Яків та Іван, інші 10 апостолів обурюються. Можливо, два брати вже виявляли своє честолюбство, коли апостоли востаннє сперечалися, хто серед них найбільший (Луки 9:46—48). У будь-якому разі ця ситуація показує, що жоден з 12 апостолів не прийняв поради Ісуса і не поводиться як менший. Вони і далі прагнуть видатного становища.

Тому Ісус кличе до себе 12 апостолів, щоб поговорити про цю суперечку і покласти край ворожості, яка виникла. Він з любов’ю дає їм пораду: «Ви знаєте, що ті, кого вважають правителями народів, панують над людьми і видатні особи володарюють над ними. Проте серед вас так не має бути, а, навпаки, хто хоче бути поміж вами великим, той повинен стати вашим слугою, і, хто хоче бути першим серед вас, той повинен стати для всіх рабом» (Марка 10:42—44).

Далі Ісус говорить про свій власний приклад, який їм варто наслідувати: «Син людський прийшов не для того, щоб йому служили, а щоб послужити і віддати своє життя як викуп за багатьох» (Матвія 20:28). Упродовж приблизно трьох років Ісус служить іншим. Зрештою він навіть помре за людство! Учні повинні розвивати таке ж мислення, як у Христа: бути готовими служити іншим, а не чекати, що їх будуть обслуговувати; бути меншими, а не намагатись зайняти видатне становище.