Літургія (Меса)
Визначення. Згідно зі Священною конгрегацією обрядів Римо-католицької церкви, це «жертва, в якій увічнюється Хресна Жертва; спомин смерті та воскресіння Господа, який сказав: «Чиніть це на мій спомин» (Луки 22:19); свята гостина, на якій через причастя Тіла і Крові Господа Божий Народ користає з Пасхальної Жертви, відновлює Новий Союз, який Бог раз і назавжди уклав з людиною через Кров Христа, й у вірі та надії провіщає і чекає на есхатологічну гостину в царстві Отця, звіщаючи смерть Господа, «аж доки він не прийде» («Eucharisticum Mysterium», 25 травня 1967 року). Так католицька церква виконує те, що, згідно з її розумінням, Ісус Христос зробив під час Тайної Вечері.
Чи хліб і вино насправді перемінюються в тіло і кров Христа?
В «Урочистому визнанні віри» 30 червня 1968 року папа Павло VI проголосив: «Ми віримо, що, як хліб і вино, освячені Господом під час Тайної Вечері, перемінилися в Його Тіло і в Його Кров, котрі мали бути принесені в жертву за нас на хресті, так само хліб і вино, освячені священиком, перемінюються у Тіло і Кров Христа, прославленого на небесному престолі; і Ми віримо, що містична присутність Господа під видом хліба і вина, котрі для наших органів чуття видаються такими ж після Освячення, як і перед ним, є правдивою, реальною і матеріальною присутністю... Цю містичну переміну Церква дуже слушно називає переєстествленням» (Аманда Г. Уотлінгтон, «Офіційні католицькі вчення. Христос — наш Господь» [«Official Catholic Teachings—Christ Our Lord»], Уїлмінгтон, Північна Кароліна, США, 1978, с. 411). Чи це вірування узгоджується зі Святим Письмом?
Що мав на думці Ісус, коли сказав: «Це моє тіло», «Це кров моя»?
Матв. 26:26—29 (Хом.): «Якже вони їли, Ісус узяв хліб, поблагословив, розламав і дав учням, кажучи: «Беріть, їжте: це моє тіло». Потім узяв чашу, воздав хвалу і подав їм, кажучи: «Пийте з неї всі, бо це кров моя (Нового) Завіту, яка за багатьох проливається на відпущення гріхів. Кажу вам: Не питиму віднині з цього виноградного плоду [«не буду пити вина», «Єрусалимська Біблія», англ.] аж до дня того, як питиму його новим з вами в Царстві Отця мого».
Щодо висловів «це моє тіло» і «це кров моя», то варто звернути увагу на таке: в перекладі Моффатта (англ.) сказано: «це означає моє тіло», «це означає мою кров» (курсив наш). Подібно говориться в НС. У перекладі Лефевра (англ.) ці вирази передані як: «це представляє моє тіло», «це представляє мою кров» (курсив наш). Такі переклади узгоджуються з тим, що сказано в різних католицьких виданнях у контексті, у 29-му вірші. В Хом. говориться: «Не питиму віднині з цього виноградного плоду аж до дня того, як питиму його новим з вами в Царстві Отця мого» (курсив наш). Також, згідно з перекладами Бач., Лев., Гал., Кр., Ісус назвав те, що було в чаші, «цим виноградним плодом», і це після того, як він сказав: «Це кров моя».
Розгляньмо вислови «це моє тіло» і «це кров моя» у світлі інших образних висловів, вжитих у Святому Письмі. Ісус також говорив: «Я — світло світу», «Я — двері для овець», «Я — виноградина правдива» (Ів. 8:12; 10:7; 15:1, Хом.). Хіба хоч один із цих висловів натякає на чудесну переміну?
В 1 Коринтян 11:25 (Хом.) апостол Павло писав про Тайну Вечерю і виразив ті самі думки дещо іншими словами. Він не цитував Ісусових слів про чашу: «Пийте з неї всі, бо це кров моя (Нового) Завіту», а висловив це так: «Ця чаша — Новий Завіт у моїй крові». Безумовно, це не означало, що чаша якимось чудесним способом перемінилась у Новий Завіт, або нову угоду. Чи не розсудливіше зробити висновок, що те, що було в чаші, представляло Ісусову кров, якою була затверджена нова угода?
Що Ісус мав на увазі, коли промовив слова, записані в Івана 6:53—57?
«А Ісус їм: «Істинно, істинно говорю вам: Якщо не споживатимете тіло Чоловічого Сина й не питимете його кров, не матимете життя в собі. Хто тіло моє їсть і кров мою п’є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня. Бо тіло моє — їжа правдива, і кров моя — правдивий напій. Хто споживає тіло моє і кров мою п’є, той у мені перебуває, а я — в ньому. Як мене Отець живий послав, і я Отцем живу, так і той, хто споживає мене, житиме мною» (Ів. 6:53—57, Хом.).
Чи з цього слід розуміти, що вони мали буквально споживати тіло Ісуса і пити його кров? Якщо так, то це означало б, що Ісус заохочував до порушення Закону, який Бог дав Ізраїлю через Мойсея. Закон забороняв споживання хоч якої крові (Лев. 17:10—12, Хом.). Ісус зовсім не заохочував до чогось такого, а, навпаки, рішуче виступав проти порушення будь-якої з вимог Закону (Матв. 5:17—19). Отже, Ісус мусив мати на увазі, що споживати і пити слід у переносному значенні, виявляючи віру в цінність його досконалої людської жертви. (Пор. Івана 3:16; 4:14; 6:35, 40).
Чи Ісус наказав своїм учням не просто відзначати спомин його смерті, а виконувати обряд, який в дійсності відновлював би його жертву?
Згідно з публікацією «Документи Другого Ватиканського Собору. Конституції, декрети, декларації», «Наш Спаситель на останній вечері, тієї ночі, в яку його видано на смерть, встановив Євхаристійну Жертву свого Тіла і Крови, щоб на всі віки, аж до свого приходу, повторяти Хресну жертву» (Львів, 1996, с. 29; курсив наш).
В «Католицькій енциклопедії» говориться: «Церква хоче, щоб Месу розглядали як «правдиву та відповідну жертву»... Проте головним джерелом нашої доктрини є традиція, яка з найдавніших часів проголошує, що Жертва Літургії має ублагальну цінність» («The Catholic Encyclopedia», 1913, т. X, с. 6, 17).
Сам Ісус сказав: «Чиніть це на мій спомин» (Луки 22:19; 1 Кор. 11:24, Хом.). В Луки 22:19 у перекладі Бач. говориться: «То творіть на мою памятку». В Гер. читаємо: «Повершуйте це на спогад про мене». Ісус не назвав того, що він вчинив на Тайній Вечері, жертвою і не сказав, що його учні мали відновлювати його жертву.
Євр. 9:25—28 (УКУ): «Не на те увійшов він, щоб принести себе самого багато разів у жертву, як входить [єврейський] первосвященик щороку в святиню з чужою кров’ю; інакше бо він був би мусів багато разів страждати від заснування світу. Тепер же він раз назавжди явився... щоб знищити гріх своєю жертвою. І як призначено людям раз умерти, і потім суд, так і Христос лиш раз мав себе принести» (курсив наш).
Чи все це просто «незбагненна тайна»?
Біблія справді згадує про божественні, або святі, таємниці. Але жодна з них не суперечить чітко висловленим біблійним істинам. Про людей, які ставили свої традиції вище Святого Письма, Ісус сказав: «О лицеміри! Добре про вас пророкував був Ісая: Народ цей устами мене поважає, а серце їхнє далеко від мене. Та вони марно мене шанують, навчаючи людських наказів» (Матв. 15:7—9, УКУ).
Чи Ісус мав на увазі, що цей спомин слід відзначати щодня або щотижня?
У «Катихизмі християнської віри» говориться: «Церква накладає на нас великий обов’язок брати участь у Євхаристійній Жертві (Літургії) в неділі і свята... Церква поручає якнайчастіше, навіть щоденно, причащатися Тіла і Крови Христа у Пресвятій Євхаристії» (1990, с. 130).
Чи всі біблійні згадки про «ламання хліба» вказують на відзначення Спомину Христової смерті? (Дії 2:42, 46; 20:7, Хом.). Ісус ‘ламав хліб’ під час розподілу їжі ще до Тайної Вечері (Марка 6:41; 8:6). Хліб, який споживали у той час євреї, відрізнявся від хліба, до якого звикло багато людей сьогодні. Коли його їли, то, як правило, відламували або відривали шматок від цілої хлібини.
Ісус не сказав конкретно, як часто слід відзначати Спомин його смерті. Проте він установив його в день єврейської Пасхи, котру в його учнів заступив Спомин Христової смерті. Пасха була щорічним святом, яке відзначали 14 нісана. Подібно і єврейське свято Опрісноків, свято Тижнів (П’ятдесятниця), свято Кучок, або Збирання, і день Окуплення відзначалися раз на рік.
Чи відправа Літургії (Меси) приносить полегшення душам у чистилищі?
В одному катехізисі сказано: «Слова «чистилище» немає в Біблії, і цієї доктрини Біблія конкретно не вчить... У працях Отців є багато згадок не тільки про існування чистилища, а й про те, що померлим вірним можуть допомогти молитви живих, особливо Жертва Літургії» («Вчення Христа. Католицький катехізис для дорослих» [«The Teaching of Christ—A Catholic Catechism for Adults»], скорочене видання, Гантінгтон, Індіана, США, 1979, с. 347, 348).
Про стан померлих Святе Письмо каже: «Живі бо знають, що помруть, а мертві нічогісінько не знають» (Еккл. 9:5, Хом.). «Душа [«душа», Кул., ЦСТ; «той», Хом.], що грішить,— вона помре» (Єзек. 18:4). (Див. також сторінки 336—338 в розділі «Смерть»).