Бог і кесар

«Тож віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже!» (ЛУКИ 20:25).

 1. а) Яке піднесене становище займає Єгова? б) Що ми зобов’язані віддавати Єгові, але ніколи не повинні віддавати кесареві?

КОЛИ Ісус Христос дав цю вказівку, він не мав і тіні сумніву, що вимоги Бога до Його слуг мають перевагу над усіма вимогами кесаря, тобто держави. Ісус ліпше від усіх розумів правильність молитви псалмоспівця до Єгови: «Царство Твоє — царство всіх віків, а влада [суверенітет]a Твоя — по всі роди» (Псалом 145:13). Коли Диявол запропонував Ісусові владу над усіма царствами населеної землі, Ісус відповів: «Написано: Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому» (Луки 4:5—8). Поклонятися «кесарю» — чи то римському імператору, чи то якомусь іншому людському правителю або навіть самій державі,— не можна.

 2. а) Яке становище в цьому світі займає Сатана? б) З чийого дозволу він посідає це становище?

² Ісус не заперечував, що Сатана має право давати комусь царства світу. Пізніше він назвав Сатану «князем світу цього» (Івана 12:31; 16:11). Під кінець першого сторіччя н. е. апостол Іван написав: «Знаємо, що ми від Бога і що ввесь світ лежить у владі лукавого» (1 Івана 5:19, УКУ). Це не означає, що Єгова відмовився від свого суверенітету над землею. Пам’ятайте: пропонуючи Ісусові правління над політичними царствами, Сатана сказав: «Я дам Тобі всю оцю владу... бо мені це передане» (Луки 4:6). Сатана має владу над царствами світу лише з дозволу Бога.

 3. а) Яке становище перед Єговою займають уряди різних держав? б) Чому можна сказати, що підкорення урядам цього світу не означає підкорення Сатані, богові цього світу?

³ Так само й держава має владу лише тому, що Бог, як Суверенний Правитель, дає їй на це право (Івана 19:11). Таким чином, можна сказати, що «влади існуючі встановлені [«на своїх відносних становищах», НС] від Бога». У порівнянні з верховною суверенною владою Єгови їхня влада набагато слабіша. А втім, вони є «служителями Божими» у тому, що виконують необхідні послуги, підтримують закон і порядок, а також карають лиходіїв (Римлян 13:1, 4, 6). Тому християнам потрібно розуміти, що, хоча Сатана і є невидимим правителем цього світу, або системи, вони не підкоряються йому, визнаючи своє відносне підкорення державі. Вони коряться Богові. Донині політичні держави є частиною «Божої постанови», тимчасового устрою, що існує за дозволом Бога, і земні слуги Єгови повинні визнавати її як таку (Римлян 13:2).

Слуги Єгови в давнину й держава

 4. Чому Єгова дозволив Йосипові зайняти високе становище в уряді Єгипту?

⁴ У дохристиянську добу Єгова допускав, щоб декотрі його слуги займали високі становища в державних урядах. Наприклад, у XVIII сторіччі до н. е. Йосип став першим міністром Єгипту, другим після фараона (Буття 41:39—43). Як показали подальші події, аби здійснити свій намір, Єгова повернув справу так, що через Йосипа було збережено ‘Авраамове насіння’, тобто його нащадків. Звичайно, слід теж пам’ятати, що Йосипа продали в єгипетське рабство й він жив за часу, коли Божі слуги не мали ні Мойсеєвого Закону, ні «закона Христового» (Буття 15:5—7; 50:19—21; Галатів 6:2).

 5. Чому євреям-засланцям було наказано ‘шукати мир’ для Вавилона?

⁵ Через декілька сторіч Єгова надихнув вірного пророка Єремію повідомити євреям-засланцям, щоб, перебуваючи у вавилонській неволі, вони підкорялися правителям, а навіть молилися про мир для цього міста. У своєму листі до них він написав: «Так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїлів, до всього вигнання в неволю... Дбайте про спокій міста, куди Я вас вигнав, і моліться за нього до Господа, бо в спокої його буде і ваш спокій» (Єремії 29:4, 7). Народ Єгови завжди має причину ‘шукати мир’ для себе й для країни, де вони живуть, щоб мати свободу поклоніння (1 Петра 3:11).

 6. Хоча Даниїл та його три товариші займали високі урядові становища, як вони відмовилися піти на компроміс із Законом Єгови?

⁶ Будучи в полоні під час вавилонського засилля, Даниїл разом з трьома іншими вірними євреями підкорились наказу отримати освіту від цієї держави й стали високопоставленими урядовцями у Вавилонії (Даниїла 1:3—7; 2:48, 49). Проте навіть під час свого навчання вони зайняли непохитну позицію в питанні харчування, бо це могло б довести їх до порушення Закону, котрий їхній Бог Єгова дав через Мойсея. За це вони отримали благословення (Даниїла 1:8—17). Коли цар Навуходоносор поставив державну статую, очевидно, трьох Даниїлових товаришів було змушено з’явитися на церемонію відкриття разом з іншими колегами, державними управителями. А втім, вони відмовилися ‘впасти й поклонитися’ державному ідолу. І знову Єгова винагородив їх за їхню бездоганність (Даниїла 3:1—6, 13—28). Так само й сьогодні Свідки Єгови поважають прапор країни, в якій вони живуть, але не поклоняться йому (Вихід 20:4, 5; 1 Івана 5:21).

 7. а) Незважаючи на своє високе становище у вавилонській урядовій структурі, яку правильну позицію зайняв Даниїл? б) Які зміни прийшли в християнські часи?

⁷ Після падіння неовавилонської династії Даниїла було призначено на високу урядову посаду в новому мідо-перському уряді, який заступив її у Вавилоні (Даниїла 5:30; 6:1—4). Але він не дозволив, щоб таке високе становище спонукало його піти на компроміс із своєю бездоганністю. Коли державним законом було поставлено вимогу поклонятися замість Єгові царю Дарію, Даниїл відмовився від цього. За це його кинули до левів, але Єгова врятував його (Даниїла 6:5—25). Звичайно, це було в дохристиянські часи. Як тільки був заснований християнський збір, Божі слуги стали «підзаконні Христу». З огляду на те, як Єгова почав обходитися зі своїм народом, до багатьох справ, що дозволялися під Юдейською системою, тепер треба було ставитись по-іншому (1 Коринтян 9:21, Дерк.; Матвія 5:31, 32; 19:3—9).

Ісусове ставлення до держави

 8. Який випадок показує, що Ісус взагалі не хотів вплутуватися в політичні справи?

⁸ Коли Ісус Христос був на землі, він встановив для своїх послідовників значно вищі норми і відмовився брати будь-яку участь у політичних чи військових справах. Після того як Ісус чудом нагодував кількома хлібами й двома рибками декілька тисяч осіб, євреї хотіли затримати його та зробити політичним володарем. Але Ісус покинув їх і подався в гори (Івана 6:5—15). Про цей випадок «Новий міжнародний словник теології Нового Завіту» (англ.) говорить: «Серед тогочасних євреїв панував дух лютого націоналізму, і, безсумнівно, багато з тих, хто бачив це чудо, вважали, що нарешті прийшов визначений Богом лідер, саме той, який поведе їх на римлян. Тому вони постановили зробити його царем». У цій праці додається, що Ісус «рішуче відкинув» пропозицію стати політичним керівником. Христос не підтримував жодного бунту євреїв проти римського панування. Він навіть передрік, що внаслідок повстання, яке мало розгорітися після його смерті, прийде невимовне горе для мешканців Єрусалима й знищення цього міста (Луки 21:20—24).

 9. а) Що Ісус сказав про відношення свого Царства до світу? б) Які вказівки Ісус дав своїм послідовникам щодо їхніх стосунків з урядами світу?

⁹ Незадовго до своєї смерті Ісус сказав спеціальному представникові римського імператора в Юдеї: «Моє Царство не із світу цього. Якби із цього світу було Моє Царство, то служба Моя воювала б, щоб не виданий був Я юдеям. Та тепер Моє Царство не звідси» (Івана 18:36). Доти, доки Царство Христа не покладе край правлінню політичних урядів, його учні йтимуть за його прикладом. Учні підкоряються встановленим органам влади, проте не втручаються в їхні політичні справи (Даниїла 2:44; Матвія 4:8—10). Ісус дав вказівку своїм учням, кажучи: «Тож віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже» (Матвія 22:21). Перед цим у своїй Нагірній проповіді Ісус сказав: «Хто [«при владі», НС] силувати тебе буде відбути подорожнє на милю одну,— іди з ним навіть дві» (Матвія 5:41). У контексті цієї проповіді Ісус підкреслив принцип добровільного підкорення законним вимогам — чи то йдеться про стосунки з людьми, чи про вимоги уряду, які узгоджуються з Божим законом (Луки 6:27—31; Івана 17:14, 15).

Християни й кесар

10. За повідомленням одного історика, якої позиції через своє сумління трималися ранні християни відносно кесаря?

¹⁰ Ці стислі вказівки мали урегульовувати взаємини між християнами й державою. Історик Е. В. Барнц написав: «Як тільки в наступні сторіччя у християнина виникали сумніви щодо свого обов’язку перед державою, він звертався до авторитетного вчення Христа. Він платив податки, хоча оподаткування було дуже високим; перед розпадом Західної імперії вони стали незносними, але християнин сплачував їх. Він також погоджувався виконувати усі інші обов’язки, накладені державою, якщо при цьому не вимагалося віддавати кесарю того, що належало Богові» («На зорі християнства», англ.).

11. Як Павло радив християнам ставитись до світських правителів?

¹¹ Відповідно до цього трохи більше ніж 20 років після смерті Христа апостол Павло сказав християнам у Римі: «Нехай кожна людина кориться вищій владі» (Римлян 13:1). Десь через десять років, незадовго до свого другого ув’язнення й страти в Римі, Павло написав до Тита: «Нагадуй їм [критським християнам], щоб корилися та були послушні правителям і владі, щоб були готові до всякого доброго діла, щоб нікого не лихословили, були миролюбні і милостиві [«розсудливі», НС], виявляючи повну лагідність до всіх людей» (Тита 3:1, 2, Дерк.).

Прогресивне розуміння значення «вищої влади»

12. а) Яку позицію християнина відносно державних органів влади Чарлз Тейз Рассел вважав правильною? б) Яких різних поглядів щодо служби в збройних силах трималися помазані християни під час першої світової війни?

¹² Ще 1886 року Чарлз Тейз Рассел написав у книжці «Плян віків»: «Ані Ісус ані апостоли не ставили перешкод земським управителям в жаден спосіб... Вони научали, аби Церква була послушна правам, і поважала тих, що посідають власть... платити назначені їх податки, і, з винятком де сї стояли би в супротивності правам Бога, (Діян. Ап. 4:19; 5:29), неставляти опору протів жадного установленого права (Рим. 13:1—7; Мат. 22:21). Ісус Христос і апостоли та вчасна Церква повинувались правам, хоч були відділені і не брали участі у правительствах сього сьвіта». Ця книжка точно ототожнила згадану апостолом Павлом «вищу владу» з людськими державними органами влади (Римлян 13:1). У 1904 році книжка «Нове створіння» (англ.) повідомила, що правдиві християни «повинні бути серед найбільш законослухняних людей сьогодні; бо вони не є порушниками спокою, не сварливі й не дошукуються чиїхось помилок». Декотрі зрозуміли, що це означає повне підкорення урядовим органам влади, і навіть погодились служити в збройних силах під час першої світової війни. Проте інші були переконані, що такі погляди суперечать Ісусовим словам: «Всі хто візьме меча,— від меча і загинуть» (Матвія 26:52). Очевидно, існувала потреба в глибшому розумінні того, що таке християнське підкорення вищій владі.

13. Яку зміну в розумінні того, що таке вища влада, було представлено 1929 року і наскільки благотворним це виявилося?

¹³ У 1929 році, коли закони різних урядів почали забороняти те, що наказує Бог, або вимагати того, що забороняють Божі закони, вважалося, що вищою владою мусять бути Бог Єгова та Ісус Христосb. Саме таке розуміння мали слуги Єгови в критичний період перед другою світовою війною і під час неї, а також упродовж «холодної війни», коли велась політика рівноваги сил і збройні сили були приведені в повну бойову готовність. Подивившись у минуле, варто зазначити, що завдяки такому погляду, яким звеличувалася зверхність Єгови й Христа, Божий народ міг упродовж цього скрутного періоду залишатися безкомпромісно нейтральним.

Відносне підкорення

14. Як 1962 року пролилося яскравіше світло на слова в Римлян 13:1, 2 та на інші споріднені вірші?

¹⁴ У 1961 році було закінчено «Переклад нового світу Святого Письма» (англ.). Під час підготовки цього видання провелося ґрунтовне дослідження текстуальної мови Святого Письма. Точний переклад слів не тільки в 13-му розділі Римлян, але й у таких уривках, як Тита 3:1, 2 і 1 Петра 2:13, 17, унаочнив те, що термін «вища влада» стосується не Верховної влади Єгови та його Сина Ісуса, а людської урядової влади. Під кінець 1962 року (українські видання з’явилися влітку 1964 року) «Вартова башта» опублікувала статті, в яких докладно пояснювалося 13-й розділ Римлян, а також було подано чіткіший, ніж за часу Ч. Т. Рассела, погляд стосовно цього питання. Ці статті вказали на те, що християнське підкорення владі не може бути цілковитим. Воно повинно бути відносним, аби при цьому Божі слуги не порушували Божих законів. Наступні статті у «Вартовій башті» наголошували на цьому важливому моментіc.

15, 16. а) Якому більш урівноваженому погляду сприяло нове розуміння 13-го розділу Римлян? б) На які запитання все ще потрібно відповісти?

¹⁵ Цей ключ до правильного розуміння 13-го розділу Римлян допомагає людям Єгови віддавати належну повагу політичній владі, не йдучи при цьому на компроміс з важливими біблійними принципами (Псалом 97:11; Єремії 3:15). Це дозволяє їм правильно ставитись до своїх взаємин з Богом та своїх стосунків з державою. Таке розуміння стало для них запевненням, що, віддаючи кесареве кесареві, вони не забувають віддавати Боже Богові.

¹⁶ Але що ж таке кесареве? Які законні вимоги держава може ставити християнинові? Ці питання розглядатимуться в наступній статті.

[Примітки]

Цікаво зазначити, що у своєму коментарі до 13-го розділу Римлян професор Ф. Ф. Брус пише: «З самого контексту цього розділу, як і з основного контексту всіх апостольських писань, видно, що держава може по праву вимагати послуху лише в межах намірів, для яких вона була встановлена Богом; тому не тільки можна, але й потрібно протистояти державі, коли вона вимагає відданості, котра належить виключно Богові».

Чи ви можете пояснити?

◻ Чому підкорення вищій владі не означає підкорення Сатані?

◻ Як Ісус дивився на політичні справи своїх днів?

◻ Як Ісус порадив своїм послідовникам ставитись до кесаря?

◻ Як Павло порадив християнам ставитися до державних правителів?

◻ Як з роками поглиблювалося розуміння того, що таке вища влада?

[Ілюстрація на сторінці 10]

Коли Сатана запропонував Ісусові політичну владу, той відкинув цю пропозицію.

[Ілюстрація на сторінці 13]

Рассел написав, що християни «повинні бути серед найбільш законослухняних людей сьогодні».