Античні змагання і значення перемоги

«КОЖЕН змагун від усього стримується». «Якщо хтось бере участь у змаганнях, то не одержить вінця переможця, борючись не за правилами» (1 Коринтян 9:25; 2 Тимофія 2:5, СМ).

Змагання, про які йдеться в листах апостола Павла, були невід’ємним елементом давньогрецької цивілізації. Що розповідає історія про ці змагання й атмосферу, яка панувала під час їх проведення?

Нещодавно у римському Колізеї проходила виставка, присвячена грецьким спортивним іграм, яка називалась «Ніке. Змагання і перемога» («Nike​—Il gioco e la vittoria»)a. На цій виставці ми отримали відповідь на поставлене вище запитання і знайшли поживу для роздумів про те, як християнам слід ставитись до спорту.

Історія змагань

Греція не була першою країною, де почали займатися спортом. Але вже приблизно у VIII столітті до н. е. грецький поет Гомер описав суспільство, яке жило ідеалами героїзму і духом суперництва, суспільство, в якому високо цінували військову доблесть і атлетизм. На виставці в Колізеї розповідалося, що спочатку грецькі свята мали релігійний зміст і проводились на честь богів під час поховання героїв. Наприклад, у найдавнішому з відомих творів грецької літератури, «Іліаді» Гомера, описується, як на похороні Патрокла знатні воїни, товариші Ахілла, відклали зброю і почали змагатись, щоб довести свою мужність у кулачних боях, боротьбі, метанні диска, списа та у перегонах на колісницях.

Подібні свята проводилися по всій Греції. У проспекті виставки говориться: «На час таких свят греки заради вшанування богів переривали свої нескінченні і часто брутальні суперечки, а характерний для них дух суперництва вів їх на мирні, але не менш почесні спортивні подвиги».

Групи міст-держав мали звичай регулярно проводити збори у спільних центрах поклоніння, щоб вшановувати свої божества спортивними змаганнями. З часом чотири з цих свят — Олімпійське і Немейське, які присвячувалися Зевсу, та Піфійське й Істмійське, присвячені відповідно Аполлону і Посейдону, набрали такої ваги, що стали загальноеллінськими. Це означало, що у них могли брати участь представники усіх грецьких міст. Під час цих свят богам приносили жертви, підносили молитви, а також вшановували вишуканими спортивними змаганнями і мистецькими конкурсами.

Найдавніше і найпрестижніше свято проводилося в місті Олімпії, як вважають, з 776 року до н. е. раз на чотири роки на честь Зевса. Другим за значенням святом було Піфійське, яке проводили поблизу знаменитого за античних часів Дельфійського оракула. У програму включали спортивні змагання, але головне місце на Піфійському святі відводили конкурсам співів і танців на честь Аполлона, покровителя поезії і музики.

Види змагань

В античні часи було менше, ніж у наш час, видів спорту, з яких проводилися змагання, а брати участь у них могли тільки чоловіки. Наприклад, у програму античних Олімпійських ігор ніколи не включали більше десяти видів спорту. Завдяки представленим на виставці в Колізеї статуям, рельєфам, мозаїкам і малюнкам на теракотових вазах можна отримати деяке уявлення про ці змагання.

Змагання з бігу проводилися на три дистанції: на стадій (приблизно 200 метрів), на подвійну дистанцію (сьогодні це було б приблизно 400 метрів) та довгу дистанцію (приблизно 4500 метрів). Атлети бігли і вправлялися цілком голі. У п’ятиборстві змагалися з бігу, боротьби, стрибків у довжину, метання диска і списа. Проводилися поєдинки з кулачного бою і панкратіону, що його описували як «жорстокий двобій, в якому поєднувалися прийоми кулачного бою і боротьби». Змагання на колісницях проводилися на дистанцію восьми стадіїв. Для цього у легкий без спинки візок на маленьких колесах впрягали двох або чотирьох коней.

Кулачний бій був вкрай брутальним видом спорту і подеколи небезпечним для життя. Бійці обмотували кулаки жорсткими шкіряними ремінцями з металевими виступами. Тож ви уявляєте, чому один учасник, на ім’я Стратофон, після чотирьох годин двобою не впізнав себе у дзеркалі. Статуї і мозаїки тих часів свідчать, як страшно були спотворені атлети.

У боротьбі правила дозволяли захвати лише тулуба, і перемагав той, хто першим зміг тричі притиснути противника до землі. А в панкратіоні таких обмежень не було. Суперники могли копати, бити кулаками та викручувати одне одному суглоби. Заборонялося тільки видавлювати очі, дряпатись і кусатись. Метою було притиснути противника до землі і примусити його здатись. Дехто вважав цю боротьбу «найвишуканішим видовищем в Олімпії».

Найбільш славетним в історії античного панкратіону став вирішальний бій на Олімпійських іграх 564 року до н. е. Певний Аррахіон, вмираючи від задушення, знайшов у собі сили вивернути противнику палець на нозі. Той, не витримавши болю, здався за секунду до смерті Аррахіона. Судді оголосили переможцем труп Аррахіона.

Перегони на колісницях були найбільш престижним з усіх видів змагань, а також найпопулярнішим серед аристократів, оскільки переможцем ставав не візничий, а власник колісниці і коней. Найбільш важким був старт, коли візничі ставили колісниці в ряд, а також важко було огинати стовпи по обидва кінці доріжки. Помилки і порушення правил призводили до зіткнень, і це робило популярні змагання ще більш видовищними.

Нагорода

«Ті, хто на перегонах біжить, усі біжать, але нагороду приймає один»,— писав апостол Павло (1 Коринтян 9:24). Нічого важливішого за перемогу не було. Не існувало срібних і бронзових медалей, другого і третього місця. «Перемога, Ніке,— ось чого прагнули атлети,— говорилося в одному з пояснень на виставці.— Тільки вона могла задовольнити, оскільки тільки вона могла достеменно засвідчити фізичні і моральні переваги атлета, і тільки нею могло пишатися його рідне місто». Ці настрої учасників змагань добре виражає рядок з поеми Гомера: «Я навчився завжди бути найліпшим».

Переможець загальноеллінських ігор отримував чисто символічну нагороду — вінок з листя. Павло назвав його тлінним (1 Коринтян 9:25). Ця нагорода мала для греків глибокий зміст. Вона представляла саму силу природи, яка наділяла переможця своєю міццю. Вважалося, що перемогу, якої чоловік цілеспрямовано домагався, милостиво дарували йому боги. На виставці було показано, як давні скульптори і живописці уявляли Ніку, крилату грецьку богиню перемоги, що вінчає переможців. Перемога в Олімпії вважалась вершиною спортивної кар’єри атлета.

Вінки для переможців на Олімпійських іграх робилися з віття дикої маслини, Істмійських — з віття сосни, Піфійських — лавру, а Немейських — з листя пахучої селери. Організатори інших ігор намагались привабити славетних учасників грошовими чи якимись іще нагородами. На виставці були представлені вази, якими нагороджували на Панафінейських іграх, що проводилися в Афінах на честь богині Афіни. Ці амфори колись містили цінну аттичну олію. Одна з ваз прикрашена зображенням богині і написом «За змагання на честь Афіни». На іншому боці цієї амфори зображено фрагмент певного змагання, очевидно, того, в якому атлет здобув перемогу.

Слава атлетів поширювалася і на їхні рідні міста, в яких переможці ставали героями. Повернення переможця на батьківщину земляки відзначали тріумфальними процесіями. Їхні скульптурні зображення встановлювали на знак подяки богам. Такої честі інші смертні не вдостоювались. А поети оспівували мужність атлетів. Переможці отримували перші місця на громадських церемоніях і пенсію з казни.

Гімнасії та їхні вихованці

Спортивні змагання вважалися необхідним елементом у вихованні громадянина-воїна. В усіх грецьких містах були гімнасії, де хлопці проходили фізичну підготовку, а також вивчали релігію і гуманітарні дисципліни. Будівлі гімнасіїв розташовувались навколо великих дворів для тренувань, оточених портиками, або галереями, та іншими критими приміщеннями для бібліотек і класів. Тут вчилися юнаки переважно з багатих родин, які могли дозволити собі віддавати час навчанню, а не роботі. Тренери-наставники довго й інтенсивно готували юних атлетів до ігор, призначали їм дієти і стежили за тим, щоб ті утримувались від статевого життя.

У Колізеї на виставці можна було побачити чудові статуї античних атлетів,— здебільшого римські копії з грецьких оригіналів. Оскільки за давньогрецькими уявленнями фізична досконалість пов’язувалася з моральною і була притаманна лише аристократії, пропорційні фігури переможців символізували філософський ідеал. Римляни цінували ці скульптури як витвори мистецтва і прикрашали ними стадіони, купальні, вілли і палаци.

Брутальні сцени завжди мали популярність серед римлян, тож зі всіх грецьких змагань, які перейняв Рим, найбільше захоплення викликали кулачний бій, боротьба і панкратіон. Римляни ставилися до цих змагань не як до двобою рівних, які доводили свою доблесть, а як до простої розваги. Вони відкинули початкову ідею спортивних змагань, підготовка до яких була частиною навчання добірних воїнів-атлетів. Римляни звели грецькі ігри до оздоровчих вправ перед прийняттям ванни і до видовищних змагань професіоналів з нижчих верств, як-от гладіаторів.

Християни та ігри

Релігійне підґрунтя ігор було однією з причин, чому християни першого сторіччя уникали їх, бо «яка згода поміж Божим храмом та ідолами» (2 Коринтян 6:14, 16). А як же ставитись до спорту сьогодні?

Зрозуміло, що сучасний спорт не звеличує язичницьких богів. Але чи ж не правда й те, що деякі спортивні події збурюють майже релігійне завзяття, схоже на дух античних змагань? Більше того, як стало відомо протягом останніх кількох років, заради перемоги деякі спортсмени готові приймати допінги, небезпечні для здоров’я і навіть життя.

З погляду християн, досягнення у фізичній культурі мають дуже обмежену цінність. В очах Бога наша краса полягає в духовних рисах «захованої людини серця» (1 Петра 3:3, 4). Шаленим духом суперництва одержимі сьогодні, щоправда, не всі люди, котрі займаються спортом, але багато з них. Чи товаришування з ними допоможе виконувати заклик Біблії: «Не робіть нічого через суперечки або ради марної слави, але в покорі шануйте один одного»? Чи не принесе воно «ворожнечі, сварки, заздрості, гніву, суперечок, незгод»? (Филип’ян 2:3, Дерк.; Галатів 5:19—21).

Багато сучасних контактних видів спорту так чи інакше пов’язані з насильством. Тим, кого такий спорт приваблює, добре було б пригадати слова з Псалма 11:5: «Господь випробовує праведного, а безбожного й того, хто любить насилля,— ненавидить душа Його».

Фізичні вправи в розумних межах приносять задоволення, і апостол Павло сказав: «Тілесна вправа до дечого лише корисна» (1 Тимофія 4:7—10, Хом.). Однак коли Павло говорив про змагання древніх греків, то лише слушно ілюстрував, яке велике значення для християн мають самовладання і витривалість. Мета Павла насамперед полягала в тому, щоб отримати від Бога «вінок» вічного життя (1 Коринтян 9:24—27; 1 Тимофія 6:12). Цим він подав нам добрий приклад.

[Примітка]

[Рамка/Ілюстрації на сторінці 31]

Борець, що відпочиває

На цій бронзовій статуї IV століття до н. е. видно, як спотворювали атлетів кулачні бої. Як говориться в каталозі римської виставки, «те, що борець не здавався... у виснажливих боях, під час яких діяв принцип «рана за рану», вважалося прикладом для наслідування». «Сліди щойно закінченої боротьби накладалися на шрами від минулих двобоїв».

[Ілюстрація на сторінці 29]

У програмі античних змагань перегони колісниць були найбільш престижним видом змагань.

[Ілюстрація на сторінці 30]

Давні митці зображали, як Ніка, крилата богиня перемоги, вінчає переможця.